Постанова ВГСУ від 26.05.2016 року у справі №916/138/15-г

Друк

Пошук

439

Просмотров

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Історія справи

Постанова ВГСУ від 28.05.2015 року у справі №916/138/15-г
Постанова ВГСУ від 26.05.2016 року у справі №916/138/15-г

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2016 року Справа № 916/138/15-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В.(доповідач),суддівГоголь Т.Г., Поляк О.І.розглянувши матеріали касаційної скарги Фірми "Київ" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (ЛТД)на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.02.16у справі№916/138/15-г Господарського суду Одеської областіза позовомФірми "Київ" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (ЛТД)доОдеської міської радипрозобов'язання вчинити певні дії

У судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача - Поліщук А.В - за дов. від 01.01.16;

від відповідача - Бондаренко І.О. - за дов. від 06.07.15.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "Київ" у січні 2015 року заявлений позов до Одеської міської ради про зобов'язання її отримати на територіальну громаду міста Одеси в особі Одеської міської ради право власності на земельну ділянку загальною площею 0,7 га, у межах визначеної лінії. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначав, що на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.05 у іншій справі №6/883 за ним встановлено право користування - особистим сервітутом на спірні земельні ділянки, державна реєстрація такого сервітуту на той час законодавством не передбачалась. Разом з цим, позивач зауважував, що він має намір провести державну реєстрацію цього сервітуту, проте не може цього зробити, оскільки відповідачем, як власником земельних ділянок, не проведено формування спірної земельної ділянки. При цьому, позивач посилався на приписи статей 2, 5, 12, 79, 791, 80, 83, 100 Земельного кодексу України, статей 3, 17 Кодексу адміністративного судочинства України, статей 2, 172 Цивільного кодексу України, частини 4 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень".

Ухвалою господарського суду Одеської області від 12.02.15, ухваленим суддею Гуляк Г.І., провадження у справі припинено на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України. Суд першої інстанції виходив з того, що даний спір не підвідомчий господарському судові, оскільки має публічно - правовий характер та має розглядатись в порядку визначеному Кодексом адміністративного судочинства України. Ухвала обґрунтована приписами статей 2, 3, 17 Кодексу адміністративного судочинства України, частини 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Лавриненко Л.В. - головуючого, Пироговського В.Т., Філінюка І.Г., постановою від 25.03.15, перевірену ухвалу суду першої інстанції скасував, а матеріали справи скерував до суду першої інстанції для розгляду по суті. При цьому, суд посилався на приписи статей 2, 5, 80, 83 Земельного кодексу України, статей 1, 172 Цивільного кодексу України, статей 1, 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Вищий господарський суд України, у складі колегії суддів Добролюбова Т.В. - головуючий, Гоголь Т.Г., Швець В.О., здійснивши касаційний перегляд судового акта апеляційної інстанції, постановою від 28.05.15 залишив його без змін, а касаційну скаргу Одеської міської ради - без задоволення.

У липні 2015 року Фірма "Київ" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (ЛТД) звернулась до суду першої інстанції з заявою про зміну предмета позову у якій просило зобов'язати Одеську міську раду упродовж шести місяців з моменту вступу в законну силу рішення суду забезпечити оформлення на територіальну громаду міста Одеси в особі Одеської міської ради технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), площею 0,7 га, у межах замкнутої лінії, які проходять через точки 1, 3, 114, 11, 108, 113, 256, 249, 250, 251, 252, 253, 234, 235, 236, 237, 238, 264, 119, 118, 117, 116, 115, 47+, А, Б, В, Г, Д, Е, Ж, З, И, К, Л, М, Н, Н, О, П, Р, С, що позначенні на кресленні переносу меж земельної ділянки у натуру на Грецькій площі в м. Одеса та подати для реєстрації зазначеної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі повноважному за місцезнаходженням зазначеної земельної ділянки державному кадастровому реєстратору: заяву за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин; оригінал документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки; документацію із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у формі електронного документа. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що через відсутність державної реєстрації права власності територіальної громади на вказану землю позивач позбавлений можливості здійснення державної реєстрації права користування земельною ділянкою, належною до комунальної власності, на умовах сервітуту, що був встановлений судовим рішенням.

Здійснивши розгляд справи по суті спору Господарський суд Одеської області рішенням від 23.11.15, ухваленим суддею Желєзною С.П., у позовних вимогах відмовив. Рішення суду мотивовано тим, що органи державної влади та місцевого самоврядування при реалізації ними функцій власника земельних ділянок попередньо не зобов'язані здійснювати реєстрацію права власності держави або територіальної громади на неї, оскільки відповідна реєстрація та формування земельної ділянки здійснюється в момент реєстрації похідних прав на неї за заявою землекористувачів, а не відповідних суб'єктів владних повноважень. Суд керувався приписами статті 19 Конституції України, статей 79-1, 98, 100 Земельного кодексу України, статей 2, 4, пункт 2 Прикінцевих положень Закону України "Про державний земельний кадастр".

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів Лисенко В.А. - головуючого, Липчинської Н.В., Ярош А.І., постановою від 25.02.16, перевірене рішення залишив без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення. Суд виходив з того, що оскільки на час звернення до суду позивач втратив своє право на користування земельною ділянкою з використанням сервітуту шляхом передачі своїх прав іншій юридичній особі, він є неналежним позивачем у справі, а тому будь - які дії чи бездіяльність відповідача відносно оформлення земельної ділянки за територіальною громадою не порушує його прав. Суд керувався приписами статті 15 Цивільного кодексу України, статті 13 Конвенції "Про захист прав і основоположних свобод", висновками викладеними у рішеннях Конституційного Суду України у справах від 30.01.03 №3-рп/2003, від 01.12.04 №18-рп/2004.

До Вищого господарського суду України надійшла касаційна скарга Фірми "Київ" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (ЛТД) у якій позивач просить постанову та рішення у справі скасувати і прийняти нове рішення про задоволення позову. Скаржник зазначає про порушення апеляційним судом частини 2 статті 101 Земельного кодексу України, оскільки вважає помилковим висновок апеляційної інстанції, щодо переходу права земельного сервітуту до його правонаступника. Крім того скаржник вказує на помилкове застосування місцевим судом до спірних правовідносин пункту 44 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень затвердженого постановою КМУ від 17.10.13 №868, оскільки дана норма поширюється на випадок встановлення земельного сервітуту міською Радою, а не судом. Крім того Фірма вважає, що місцевим судом порушено пункт 2 Прикінцевих положень Закону України "Про державний земельний кадастр", оскільки земельна ділянка не є сформованою у розумінні статті 79-1 Земельного кодексу України.

Від Одеської міської ради судом отримано заперечення на касаційну скаргу в яких Рада просить касаційну скаргу залишити без задоволення з підстав її необґрунтованості, а оскаржувані судові акти - без змін.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., заслухавши пояснення представника скаржника і заперечення на касаційну скаргу представника відповідача, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції приписів чинного законодавства, відзначає таке.

При розгляді даного спору апеляційний господарський суд установив, що Рішенням господарського суду міста Києва від 21.12.05 зі справи № 6/883, залишеним без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30.05.07, встановлено фірмі „Київ" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю право землекористування - особистий постійний земельний сервітут на земельній ділянці 1, площею 0,5465 га, земельній ділянці 2, площею 0,0689 га, земельній ділянці 3, площею 0,0846 га, загальною площею 0,7 га, у межах замкнутої лінії, які проходять через точки 1, 3, 114, 11, 108, 113, 256, 249, 250, 251, 252, 253, 234, 235, 236, 237, 238, 264, 119, 118, 117, 116, 115, 47+, А, Б, В, Г, Д, Е, Ж, З, И, К, Л, М, Н, Н, О, П, Р, С, що позначенні на кресленні переносу меж земельної ділянки у натуру на Грецькій площі в м. Одеса, з таким змістом: 1. право проходу (у тому числі шляхом встановлення і обслуговування ліфтів та ескаваторів у підземний простір) та проїзду через земельну ділянку; 2. право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій; 3. право проведення дренажних робіт на земельній ділянці; 4. право спорудження підземних будівель і споруд на земельній ділянці з опорою на сусідню земельну ділянку; 5. право використання земельної ділянки для ремонту ліній електропередач; 6. право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів в період будівництва; 7. право використання та обслуговування належних йому споруд на період завершення будівництва. Поряд з цим, відповідно до Протоколу №3 загальних зборів учасників від 27.06.13 фірми "КИЇВ" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (ЛТД) створено шляхом виділу Товариство з обмеженою відповідальністю "ФИРМА КИЇВ", яка є правонаступником Фірми "КИЇВ" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (ЛТД) в частині прав і дозволів з будівництва та експлуатації нерухомості на Грецької площі м. Одеса у тому числі дозволи на будівництво, земельного сервітуту, договору земельної ділянки, договорів на поставку за даною адресою електроенергії, води, теплової енергії (а.с. 3-6 т.2). Правонаступництво - перехід прав і обов'язків від одного суб'єкта до іншого. Правонаступництво може бути універсальним або частковим. За універсального правонаступництва до правонаступника переходять усі права і обов'язки того суб'єкта, якому вони належали раніше. За часткового правонаступництва від одного до іншого суб'єкта переходять лише окремі права і обов'язки. Апеляційним господарським судом установлено, що відповідно до Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "ФИРМА КИЇВ" Товариство з обмеженою відповідальністю "ФИРМА КИЇВ" є правонаступником Фірми "КИЇВ" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (ЛТД) в частині прав і дозволів з будівництва та експлуатації нерухомості на Грецької площі м. Одеса у тому числі дозволи на будівництво, земельного сервітуту, договору земельної ділянки, договорів на поставку за даною адресою електроенергії, води, теплової енергії (а.с. 7-26 том.2). Відповідно до приписів 15 Цивільного кодексу України кожна сторона має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки висвітлені в абзаці 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.03 № 3-рп/2003. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Суд апеляційної інстанції установив, що фірмі „Київ" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю за рішенням суду, яке набрало законної сили у 2007 році встановлено право землекористування -земельний сервітут, який не пройшов державної реєстрації, передбаченої зокрема приписами статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції чинній на час прийняття рішення господарського суду міста Києва від 21.12.05 зі справи № 6/883). В подальшому, право земельного сервітуту використане саме новоствореним Товариством з обмеженою відповідальністю "ФИРМА КИЇВ", котре визначене правонаступником Фірми "Київ" у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю (ЛТД). Відтак, питання, пов'язані із оформленням сервітуту, оформлення земельної ділянки, стосуються прав іншої особи, що не є позивачем у справі. Оскільки позивач на час звернення до суду втратив своє право на користування земельною ділянкою з використанням сервітуту шляхом передачі своїх прав іншій юридичній особі, він є неналежним позивачем у справі, а тому будь - які дії чи бездіяльність відповідача відносно оформлення земельної ділянки за територіальною громадою не порушує його прав. Відтак у зв'язку з відсутністю порушеного права позивача, що установлено апеляційним господарським судом при розгляді справи по суті спору, апеляційним судом правомірно відмовлено в позові. Доводи викладені в касаційній скарзі не можуть бути підставою для скасування постанови у даній справі, оскільки не спростовують установлених судом апеляційної інстанції обставин спору та стосуються переоцінки доказів у справі, що за приписами статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Відтак підстав для задоволення касаційної скарги і скасування оскаржуваної постанови у справі судом касаційної інстанції не виявлено. Витрати зі сплати судового збору за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.