Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2015 року Справа № 910/13298/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДроботової Т.В.суддівГоголь Т.Г. (доповідач), Швеця В.О.розглянувши у судовому засіданні за участю представників сторін: позивача: Настиченко В.А. - дов. (а.с.61) відповідача: Обухов В.В. - дов. від 17.07.14,

касаційну скаргуНаціонального музею народної архітектури та побуту Українина постановуКиївського апеляційного господарського суду від01.12.14у справі№910/13298/14 Господарського суду міста Києваза позовомПриватного підприємства "Група Компаній Шериф"доНаціонального музею народної архітектури та побуту Українипростягнення 214460,53 грн.

Розпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 25.02.15 у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Добролюбової Т.В. для розгляду касаційної скарги у цій справі призначено колегію суддів у складі: Дроботової Т.Б. - головуючого, Гоголь Т.Г., Швеця В.О.

Приватне підприємство "Група Компаній Шериф" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом про стягнення з Національного музею народної архітектури та побуту України 187084,80 грн. боргу, 21030,32 грн. інфляційних втрат, 6345,41 грн. - 3% річних. Позивач посилався на несплату відповідачем у повному обсязі вартості наданих охоронних послуг за період з 09.03.13 до 03.05.13 за договором №331 про закупівлю послуг з охорони за державні кошти від 09.02.12.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.09.14 (суддя Гумега О.В.) позов задоволено. Господарський суд дійшов висновку про наявність у відповідача заборгованості у спірній сумі за охоронні послуги з 09.03.13 до 03.05.13 за договором від 09.02.12.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.14 (судді: Коршун Н.М., Алданова С.О., Дикунська С.Я.) перевірене рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же підстав.

Національний музей народної архітектури та побуту України звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову у справі скасувати та відмовити у позові. Скаржник посилається на порушення судами приписів частини 6 статті 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель", статей 4, 22, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України. Він зазначає, що продовження дії спірного договору на тих же умовах оплати та здійснення за ним виплат суперечить приписам частини 6 статті 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель", якою унормовано, що дія договору про закупівлю може продовжуватися на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року, в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної у договорі, укладеному в попередньому році, якщо видатки на цю мету затверджено в установленому порядку.

Від позивача відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів законодавства відзначає наступне.

Господарським судом першої інстанції установлено та підтверджено матеріалами справи, що 09.02.12 між Національним музеєм народної архітектури та побуту України - замовником і Приватним підприємством "Група Компаній Шериф" - виконавцем був укладений договір про закупівлю послуг з охорони за державні кошти №331. За умовами цього договору виконавець зобов'язався у 2012 році надати замовнику послуги з фізичної охорони території Національного музею народної архітектури та побуту України за адресою: 03026, м. Київ. с. Пирогів, Національний музей народної архітектури та побуту України, а замовник - прийняти і оплатити їх. Пунктом 3.1 договору передбачено, що оплата за послуги виконавця складає 13,92 грн. з ПДВ за одну годину охорони одним охоронником. Згідно з пунктами 4.1, 4.2 договору за виконані послуги замовник перераховує суму згідно з актом виконаних робіт на розрахунковий рахунок виконавця. Оплата за послуги проводиться щомісячно, але не пізніше 20-го числа наступного місяця за попередній. Строк надання послуг і дії договору - з 01 лютого до 31 грудня 2012 року (пункти 5.1, 10.1 договору). Суди також установили, що додатковими угодами № 1, №2, №3 до спірного договору дія останнього продовжувалася до 08.03.13 та до 03.05.13. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Приватного підприємства "Група Компаній Шериф" про стягнення з Національного музею народної архітектури та побуту України 187084,80 грн. боргу за період з 09.03.13 до 03.05.13 за договором про закупівлю послуг з охорони за державні кошти №331 від 09.02.12, 21030,32 грн. інфляційних втрат, 6345,41 грн. - 3% річних. Ухвалюючи судові акти у справі, господарські суди дійшли висновку про наявність у відповідача заборгованості у зазначеній сумі за період з 09.03.13 до 03.05.13 за спірним договором. Проте вказані висновки господарських судів попередніх інстанцій є передчасними. Статтею 901 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором про надання послуг виконавець зобов'язується за завданням замовника надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу. Як вже зазначалося, і це установили суди, між сторонами у справі був укладений договір про закупівлю послуг з охорони за державні кошти. Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти унормовані Законом України "Про здійснення державних закупівель". У розумінні приписів названого Закону державна закупівля - це придбання замовником товарів, робіт і послуг за державні кошти у порядку, встановленому цим Законом; замовники - це розпорядники державних коштів, які здійснюють закупівлю в порядку, визначеному цим Законом. Основні вимоги до договору про закупівлю унормовані статтею 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), якою визначено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами у повному обсязі, крім, зокрема, зміни умов у зв'язку із застосуванням положень частини шостої цієї статті. Частиною 6 статті 40 названого Закону унормовано, що дія договору про закупівлю може продовжуватися на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року, в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної у договорі, укладеному в попередньому році, якщо видатки на цю мету затверджено в установленому порядку. Видатки бюджету - це кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом (пункт 13 статті 2 Бюджетного кодексу України). При цьому обмеження статті 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель" в контексті наявності затверджених в установленому порядку видатків стосуються розпорядників та/або одержувачів бюджетних коштів, які враховуються ними під час укладання відповідних додаткових угод в частині умов щодо виникнення платіжних зобов'язань замовника. Разом з цим, норма частини шостої статті 40 названого Закону розповсюджується на договори про закупівлю, укладені з дотриманням вимог Закону; застосовується усіма розпорядниками державних коштів, які здійснюють закупівлю в установленому Законом порядку. Продовження дії договору про закупівлю можливо у разі, коли строк його дії не закінчився у встановленому чинним законодавством порядку; при цьому, 20 відсотків відраховується від остаточної (кінцевої) вартості укладеного договору про закупівлю з урахуванням змін внесених до нього (у разі наявності). Відповідно до приписів статті 23 Бюджетного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет у порядку, визначеному цим Кодексом. За приписами статті 47 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів одержують бюджетні асигнування відповідно до затвердженого розпису бюджету, що є підставою для затвердження кошторисів. У розумінні статті 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, узятих на облік органами що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Як вже зазначалося, в силу приписів частини 6 статті 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель", дія договору про закупівлю може продовжуватися на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року, в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної у договорі, укладеному в попередньому році, якщо видатки на цю мету затверджено в установленому порядку. Втім, вирішуючи даний спір, господарські суди першої і апеляційної інстанцій наведені приписи законодавства залишили поза увагою. Обмежившись посиланням на продовження дії спірного договору про закупівлю до 03.05.13 (згідно з додатковою угодою до договору №3 від 07.03.13), суди не врахували, що оплата послуг за спірним договором здійснюється за рахунок бюджетних коштів. Суди не з'ясували наявність чи відсутність бюджетних призначень та не дослідили те, чи були затверджені в установленому порядку видатки для цілей, визначених договором; не встановили вартість послуг на 2013 рік за додатковими угодами до спірного договору та те, чи не перевищує вартість послуг визначеному законом обсягу. Отже, поза увагою судів залишилися обставини, пов'язані з виникненням платіжних зобов'язань замовника за договором у спірному періоді. Окрім того, не були досліджені в повному обсязі і умови договору про те, що виникнення бюджетних зобов'язань можливе при наявності та в межах бюджетних асигнувань (пункт 4.5 договору). На цьому відповідач наголошував упродовж розгляду спору. Вказані доводи, як того вимагають приписи статті 43 Господарського процесуального кодексу України, судом перевірені не були. Тобто судами не з'ясовані питання, з якими пов'язане законне вирішення спору по суті та не вжито заходів для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, а тому судові акти прийняті за неповно з'ясованими обставинами справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору. За приписами статті 84 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Судові акти у справі наведеним вимогам не відповідають. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи на новий розгляд до Господарського суду міста Києва, а касаційна скарга задовольняється частково.

Керуючись статтями 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.12.14 у справі №910/13298/14 та рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.14 скасувати. Справу скерувати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Касаційну скаргу Національного музею народної архітектури та побуту України задовольнити частково.

Головуючий суддя Т. Дроботова

С у д д і Т.Гоголь

В.Швець