Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2015 року Справа № 910/15882/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Іванової Л.Б.суддівГольцової Л.А. (доповідач), Козир Т.П.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Малого підприємства "Мрія"на рішення та постановуГосподарського суду міста Києва від 03.09.2014 Київського апеляційного господарського суду від 25.11.2014у справі№ 910/15882/14Господарського судуміста Києваза позовомМалого підприємства "Мрія"доПублічного акціонерного товариства "ВТБ Банк"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_4провизнання договору недійснимза участю представників:

позивача: повідомлений, але не з'явився;

відповідача: повідомлений, але не з'явився;

третьої особи: повідомлений, але не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.09.2014 у справі № 910/15882/14 (суддя - Трофименко Т.Ю.) в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.11.2014 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді - Пашкіна С.А., Баранець О.М.) рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2014 у справі № 910/15882/14 залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеними судовими актами, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, просить прийняті у даній справі судові рішення залишити без змін.

Відзив на касаційну скаргу від третьої особи не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини.

Між відповідачем (Кредитор) та третьою особою (Позичальник) 04.07.2008 укладений кредитний договір № 22.94/08-КЛ, за умовами якого Позичальнику надано кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії в сумі 1 650 000,00,00 грн зі строком користування до 03.07.2018 та сплатою відсотків за його користування в розмірі 22,5% річних. Цільове призначення кредиту - на споживчі потреби.

Судами досліджено належне виконання відповідачем умов договору щодо видачі суми кредиту.

З метою забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору, 04.07.2008 між відповідачем (Банк) та позивачем (Поручитель), ОСОБА_5 (Поручитель), ОСОБА_6 (Поручитель) укладені договори поруки № 22.94/08-ДП1, № 22.94/08-ДП2, № 22.94/08-ДП3 відповідно.

Крім того, між відповідачем (Іпотекодержатель) та позивачем (Іпотекодавець) 04.07.2008 укладений договір наступної іпотеки № 22.94/08-ДІ, за умовами якого цей договір забезпечує вимоги Іпотекодержателя по кредитного договору від 04.07.2008 № 22.94/08-КЛ, укладеного між Іпотекодержателем та Боржником (третьою особою), а також додатковим угодам до нього, що можуть бути укладені в подальшому, за умовами якого Боржник зобов'язується перед Іпотекодержателем в строк повернути кредит в сумі 1 650 000,00 грн, сплатити проценти за його користування, комісійну винагороду, неустойку (пеню, штрафи), в розмірі, строки та у випадках передбачених кредитним договором, а також виконати інші умови кредитного договору та відшкодувати Іпотекодержателю всі можливі збитки, понесені ним внаслідок невиконання чи неналежного виконання умов кредитного договору. Цим договором забезпечуються також вимоги Іпотекодержателя щодо відшкодування витрат, пов'язаних з пред'явленням вимог за кредитним договором та зверненням стягнення на предмет іпотеки, витрат на утримання і збереження предмету іпотеки, витрат на страхування предмету іпотеки, збитків, завданих порушенням цього договору.

Згідно п. 1.2 договору іпотеки, предметом іпотеки є нерухоме майно: нежитлове приміщення площею 269,6 м2, що знаходиться за адресою: Полтавська область м. Миргород, вул. Гоголя, 84.

Предмет іпотеки належить Іпотекодавцю на праві власності, що підтверджується Свідоцтвом про право власності, виданим виконавчим комітетом Миргородської міської ради від 21.05.2008.

Після укладення кредитного договору від 04.07.2008 № 22.94/08-КЛ, з Позичальником укладались договори про внесення змін до кредитного договору (договір про внесення змін від 01.10.2010 № 1, договір про внесення змін від 23.03.2011 № 2, договір про внесення змін від 15.09.2011 № 3, договір про внесення змін від 29.12.2011 № 4).

Однак, як встановили суди попередніх інстанцій, жодний із вищезазначених додаткових договорів до кредитного договору не передбачає збільшення обсягу відповідальності Позичальника перед Кредитором, а чинними залишаються умови про надання кредиту у вигляді невідновлювальної кредитної лінії в сумі 1 650 000,00,00 грн зі строком користування до 03.07.2018 та сплатою відсотків за його користування в розмірі 22,5% річних.

Звертаючись до суду з позовом, позивач просив визнати недійсним договір іпотеки від 04.07.2008 № 22.94/08-ДІ з підстав не укладення до нього відповідних додаткових договорів, які б відображали зміни основного зобов'язання.

Приймаючи рішення у справі, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, керуючись положеннями ЦК України, Закону України "Про іпотеку", надавши оцінку всім матеріалам справи в сукупності дійшов висновку про недоведеність позивачем обставин, з якими закон пов'язує визнання договору іпотеки недійсним та, відповідно, відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

У відповідності до приписів ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину складають як права та обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.

Слід зазначити, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і за наслідками, визначеними законом, а тому слід встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до ст. 546 ЦК України, ст. 1 Закону України "Про іпотеку", іпотека є самостійним видом забезпечення зобов'язання. Правова природа іпотеки полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку нерухомого майна переважно перед іншими кредиторами боржника.

При цьому, судами попередніх інстанцій зазначено, що сторонами не надано доказів визнання недійсним основного зобов'язання, тобто кредитного договору від 04.07.2008 №22.94/08-КЛ.

Статтею 575 ЦК України визначено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Частиною 1 ст. 7 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) визначено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).

Господарські суди попередніх інстанцій, дослідивши умови кредитного договору від 04.07.2008 №22.94/08-КЛ та додаткових угод до нього, дійшли правильного висновку про відсутність підстав вважати, що наведеними додатковими договорами до кредитного договору передбачено збільшення обсягну відповідальності Позичальника перед Кредитором.

На підставі зазначеного вище, судами першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням положень ЦК України та Закону України "Про іпотеку" встановлено відсутність підстав, передбачених ст. 203, 215 ЦК України та обставин, за якими договір іпотеки від 04.07.2008 підлягав би визнанню недійсним.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що вищезазначені висновки судів попередніх інстанцій щодо відмови задоволенні позовних вимог, зроблені з дотриманням вимог ст. 43, 47, 43 ГПК України щодо повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами з урахуванням визначених меж позовних вимог та правильного застосування законодавства під час розгляду справи в суді першої інстанції та її перегляді в апеляційному порядку.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 1117 ГПК України).

Посилання скаржника в касаційній скарзі на необхідність застосування до спірних правовідносин положень ст. 559 ЦК України є помилковим, оскільки на відносини іпотеки норми ст. 559 ЦК України щодо припинення поруки не поширюються, оскільки іпотека за правовою природою є різновидом застави та регулюється нормами параграфа 6 (ст. 572 -593) глави 49 ЦК України та спеціальним законом. Даної правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанова від 16.10.2012 у справі № 4/270-13/68).

Інші доводи позивача, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження суду апеляційної інстанції, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судом висновків. При цьому, в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам ст. 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Малого підприємства "Мрія" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.11.2014 у справі № 910/15882/14 - без змін.

Головуючий суддя Л.Б. ІВАНОВА

Судді Л.А. ГОЛЬЦОВА

Т.П. КОЗИР