Історія справи

Постанова ККС ВП від 23.01.2025 року у справі №278/2622/23
Постанова ВГСУ від 23.01.2025 року у справі №278/2622/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23січня 2025 року

м. Київ

справа № 278/2622/23

провадження № 51-4612км24

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції)

потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023060400001268, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця АДРЕСА_1 та жителя АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 Кримінального кодексу України (далі - КК),

за касаційними скаргами потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , а також захисника ОСОБА_11 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на вирок Житомирського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року щодо останнього.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Житомирського районного суду Житомирської області від 27 жовтня 2023 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК, та призначено йому покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді виправних робіт на строк 2 роки з відрахуванням у дохід держави 20 відсотків із суми його заробітку з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 7років.

Крім того, указаним вироком ухвалено обчислювати початок строку відбування покарання з дня, з якого фактично розпочато відрахування із заробітку засудженого, скасовано обраний раніше обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання, скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Богунського районного суду м. Житомира від 26 квітня 2023 року на автомобіль «Hyundai Sonata», реєстраційний номер « НОМЕР_1 », а також вирішено питання щодо стягнення з обвинуваченого ОСОБА_6 процесуальних витрат у цьому кримінальному провадженні.

Відповідно до вироку 22 квітня 2023 року близько 01:05 ОСОБА_6 в порушення вимог підп. «а» п. 2.9 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі - ПДР), керуючи в стані алкогольного сп`яніння автомобілем марки «Hyundai Sonata», реєстраційний номер « НОМЕР_1 », рухаючись по 187 км + 644 м автодороги М-21 «Виступовичі-Житомир» зі сторони м. Житомира в напрямку м. Бердичева, у порушення вимог підп. «б» п. 2.3, п. 12.1 ПДР на прямій ділянці дороги не обрав безпечної швидкості руху, не врахував дорожню обстановку, що призвело до втрати безпечного керування транспортним засобом та його виїзду за межі проїзної частини, внаслідок чого здійснив зіткнення керованого ним автомобіля з металевим відбійником, який розділяє транспортні потоки протилежних напрямків та розташований посередині проїзної частини. Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) пасажир автомобіля «Hyundai Sonata» ОСОБА_9 отримала тілесні ушкодження у вигляді тупої поєднаної травми у вигляді закритої черепно-мозкової травми: струсу головного мозку, забійної рани на обличчі ліворуч; забою м`яких тканин лобної частки ліворуч; закритої травми грудної клітки; переломів 10, 11-го ребер ліворуч; закритої травми живота; розриву селезінки; закритої травми хребта: переломів 2-5-х поперекових хребців; синців на лівій верхній кінцівці, обох нижніх кінцівках, саден на правій кисті, які в сукупності відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя. Крім того, пасажир автомобіля «Hyundai Sonata» ОСОБА_10 отримала тілесні ушкодження у вигляді тупої поєднаної травми у вигляді закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, забійних ран волосистої частини голови, саден на обличчі, саден на обох кистях, розриву передньої хрестоподібної зв`язки, забою кісткового мозку обох виростків стегнової кістки, які відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості як такі, що не є небезпечними для життя, але призвели до тривалого розладу здоров`я.

Житомирський апеляційний суд 28 серпня 2024 року апеляційну скаргу прокурора задовольнив, вирок Житомирського районного суду Житомирської області від 27 жовтня 2023 року стосовно ОСОБА_6 у частині призначеного покарання скасував та ухвалив новий вирок, за яким ОСОБА_6 за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК, призначив покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 7 років.

Також суд апеляційної інстанції ухвалив рахувати строк відбування покарання з дня прибуття ОСОБА_6 до установи виконання покарання у виді обмеження волі.

Вимоги, викладені в касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали

Не погоджуючись із вироком Житомирського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року щодо ОСОБА_6 , потерпілі ОСОБА_9 й ОСОБА_10 , а також захисник ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_11 подали касаційні скарги, у яких кожен окремо висунув вимогу змінити вирок Житомирського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року в частині призначеного покарання, призначити засудженому ОСОБА_6 покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді виправних робіт на строк 2 роки з відрахуванням у дохід держави 20 відсотків із суми його заробітку з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 7 років.

В обґрунтування своїх вимог потерпіла ОСОБА_9 указує, що покарання, призначене ОСОБА_6 апеляційним судом, не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість. Зазначає, що жодних претензій до засудженого ОСОБА_6 вона не має, стверджує, що після ДТП він їй добровільно допомагав як фізично, так і морально, намагався залагодити свою вину. Зауважує на те, що її стан здоров`я є задовільним.

Потерпіла ОСОБА_10 вважає вирок апеляційного суду незаконним з підстав невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість.

На обґрунтування своїх вимог зазначає, що засуджений намагався відшкодувати потерпілим як фінансову, так і моральну шкоду, на його утриманні є малолітня дитина та дружина, яка перебуває в декретній відпустці, що апеляційний суд не врахував, не звернув увагу на характеристику від сусідів та з місця його роботи, а також на тривалий час, який пройшов із моменту вчинення кримінального правопорушення. Посилається на те, що після ухвалення вироку місцевого суду вона дізналась про свою вагітність й пізніше у неї народилася дитина, також 11 липня 2023 року вона одружилася з ОСОБА_6 , однак суд апеляційної інстанції цього не врахував, не зважив на те, що призначаючи останньому покарання у виді обмеження волі, він позбавить ОСОБА_10 та її малолітню дитину батьківської підтримки та допомоги.

Захисник ОСОБА_11 стверджує про необхідність зміни оскарженого судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 3 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

Зазначає, що погоджується з тим, що щире каяття засудженого, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне відшкодування заподіяної шкоди, відсутність обставин, які обтяжують покарання, відсутність судимостей, наявність місця роботи, позитивну характеристику, сімейний стан, апеляційний суд врахував при призначенні більш м`якого покарання, ніж передбачено законом.

Водночас, на переконання захисника, вищевказані обставини у сукупності з додатковими, такими як наявність на утриманні ОСОБА_6 малолітньої дитини від потерпілої ОСОБА_10 , надання їй, за словами цієї потерпілої, всебічної підтримки як матеріальної, так і з вихованням дитини, свідчать про те, що для досягнення мети, передбаченої ч. 2 ст. 50 КК, достатнім буде покарання у виді та розмірі, в якому його визначив суд першої інстанції.

Захисник не погоджується з висновком апеляційного суду щодо виду і розміру призначеного основного покарання, який врахував тяжкість вчиненого злочину, характер та обставини його вчинення, а також наслідки, а саме те, що обвинувачений вчинив тяжкий злочин, допустив грубе порушення правил дорожнього руху, рухався зі швидкість близькою 160 км/год в стані алкогольного сп`яніння в комендантську годину на міжнародній автодорозі, наявність двох потерпілих, яким спричинено тяжкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження, оскільки ці ж обставини були у повній мірі враховані місцевим судом у комплексі з радикальними змінами в його житті на краще та тривалою позитивною поведінкою ОСОБА_6 після вчинення кримінального правопорушення, глибоким усвідомленням ним хибності своєї протиправної поведінки, як такі, що дають підстави до призначення основного покарання у виді виправних робіт на строк 2 роки.

Разом із тим, суд апеляційної інстанції формально врахував ту обставину, що після ухвалення вироку суду першої інстанції у ОСОБА_6 та його дружини ОСОБА_10 народилась дитина, що, на переконання захисника, позитивно характеризує особу засудженого; не взяв до уваги показань потерпілої ОСОБА_10 про те, що вона не працює й отримує від держави лише виплати в розмірі 860 грн щомісяця, а відбування ОСОБА_6 покарання у виді обмеження волі позбавить останнього можливості надавати допомогу своїй дружині та дитині; не зважив на те, що у разі зміни ОСОБА_6 місця роботи з ТОВ «АТБ-МАРКЕТ», де він працює, на роботу, пов`язану з відбуванням покарання, в нього істотно зменшиться рівень доходів, а отже і матеріальна допомога своїй сім`ї; залишив поза увагою те, що призначення покарання ОСОБА_6 у виді обмеження волі призведе до тяжкої моральної травми його малолітнього сина.

Усі вищенаведені обставини, на переконання захисника, призвели до ухвалення апеляційним судом вироку, який не відповідає вимогам, передбаченим ч. 3 ст. 370 КПК.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_6 , його захисники, а також потерпілі підтримали касаційні скарги, просили задовольнити вимоги, відображені в них.

Прокурор просила залишити касаційні скарги потерпілих та захисника без задоволення як необґрунтовані, а вирок апеляційного суду - без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційних скаргах захисника та потерпілих, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Захисник та потерпілі у своїх касаційних скаргах не оспорюють доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК, правильності кваліфікації його дій та обґрунтованості призначеного додаткового покарання.

З огляду на приписи статей 433 437 КПК суд касаційної інстанції здійснює провадження виключно в межах доводів касаційних скарг, отже не досліджує питання про обґрунтованість та правильність застосування судами попередніх інстанцій положень ст. 69 КК щодо призначення більш м`якого основного покарання, ніж передбачено законом про кримінальну відповідальність в ч. 2 ст. 286-1 КК, як підґрунтя до ухвалення рішення, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 436 КПК.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції переглядає оскаржене рішення суду апеляційної інстанцій у межах касаційних скарг, поданих на покращення становища засудженої особи, зміст яких зводиться до доводів про невідповідність призначеного засудженому ОСОБА_6 основного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість.

Як убачається з вироку місцевого суду, врахувавши ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення та відомості про особу ОСОБА_6 , який не судимий, працює офіційно, одружений, за місцем роботи характеризується позитивно, обставини, які суд визнав такими, що пом`якшують покарання, а саме щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та добровільне відшкодування заподіяної шкоди, з огляду на відсутність обставин, які обтяжують покарання, місцевий суд дійшов висновку про необхідність призначення покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді виправних робіт на строк 2 роки з відрахуванням у дохід держави 20 відсотків із суми його заробітку з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 7 років.

Підґрунтям до рішення про призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено санкцією ч. 2 ст. 286-1 КК, стали дані про особу обвинуваченого, відсутність обставин, що обтяжують покарання, наявність обставин, які його пом`якшують, що, за переконанням місцевого суду, у сукупності з іншими обставинами істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а також думка потерпілих, які претензій до обвинуваченого не мають та просили його суворо не карати.

Не погодившись із вироком місцевого суду, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення і особі обвинуваченого внаслідок м`якості, просив скасувати вирок Житомирського районного суду Житомирської області від 27 жовтня 2023 року та постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 286-1 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 7 років.

Статтею 370 КПК визначено, що судове рішення має бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За приписами ч. 2 ст. 420 КПК вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, з урахуванням щирого каяття обвинуваченого, активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільного відшкодування заподіяної шкоди, відсутності обставин, які обтяжують покарання, відсутності судимостей, наявності місця роботи, позитивної характеристики, а також сімейного стану обвинуваченого (одружений на потерпілій ОСОБА_10 ), дійшов висновку про наявність підстав до призначення ОСОБА_6 більш м`якого покарання, ніж передбаченого законом. Врахував суд й те, що на час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_6 має на утриманні малолітню дитину.

Натомість висновок місцевого суду стосовно виду призначеного ОСОБА_6 покарання суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованим.

Суд виходив із того, що призначаючи ОСОБА_6 на підставі ст. 69 КК покарання у виді виправних робіт, суд першої інстанції у повній мірі не врахував тяжкості вчиненого злочину, характеру та обставин його вчинення, а також того, що обвинувачений вчинив тяжкий злочин, допустив грубе порушення ПДР, рухався в комендантську годину на міжнародній автодорозі зі швидкістю близько 160 км/год в стані алкогольного сп`яніння, не врахував наявності двох потерпілих, яким спричинено тяжкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження, що, за висновками апеляційного суду, призвело до призначення ОСОБА_6 покарання, яке є явно несправедливим через м`якість,не слугуватиме його виправленню та попередженню вчинення таких злочинів, як обвинуваченим, так і іншими особами.

Призначаючи покарання, суд апеляційної інстанції взяв до уваги особу винного, який раніше не судимий, вину визнав повністю, позитивно характеризується, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, не є особою з інвалідністю, є особою молодого віку, працює, одружений, має на утриманні малолітню дитину, відшкодував потерпілим завдану шкоду, обставини, які пом`якшують покарання, а саме щире каяття, сприяння розкриттю кримінального правопорушення та відшкодування заподіяної шкоди, відсутність обставин, які його обтяжують.

Крім того, апеляційний суд врахував позицію потерпілої сторони, яка претензій до обвинуваченого не має, натомість небезпідставно відзначив, що вона не є обов`язковою для суду й оцінюється в сукупності з іншими обставинами, передбаченими ст. 65 КК, і у даному провадженні вирішального значення для призначення покарання не має.

Наведені апеляційним судом висновки узгоджуються з правозастосовчою практикою Верховного Суду, який у своїх рішеннях неодноразово вказував, що думка осіб, які є потерпілими у провадженні, не має пріоритету над іншими обставинами, а думка щодо покарання має бути оцінена судом у сукупності з усіма обставинами провадження.

Доводи апеляційної скарги прокурора про безпідставне застосування місцевим судом положень ст. 69 КК суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими (і сторона обвинувачення не заперечила в порядку касаційного оскарження правильності такого висновку), навів відповідні мотиви у вироку, де зазначив, що ця норма закону України про кримінальну відповідальність, з огляду на встановлені обставини, підлягає застосуванню, однак необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_6 та попередження вчиненню нових кримінальних правопорушень, як самим обвинуваченим, так і іншими особами, з огляду на приписи статей 50 65 КК, буде покарання у виді обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами.

Враховуючи приписи ч. 2 ст. 433 КПК, за відсутності процесуального приводу колегія суддів Верховного Суду не вбачає підстав до спростування указаних висновків та мотивів апеляційного суду щодо застосування положень ст. 69 КК.

За змістом приписів ч. 1 ст. 421 КПК обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано, серед іншого, у зв`язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.

Виходячи із завдань і загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.

Доводи касаційних скарг потерпілих та захисника ОСОБА_11 , які зводяться до тверджень про невідповідність рішення апеляційного суду положенням ч. 3 ст. 370, 374, ч. 2 ст. 420 421 КПК, є безпідставними, оскільки рішення апеляційного суду про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого, постановлено з дотриманням зазначених норм кримінального процесуального закону.

Як убачається з оскарженого судового рішення та матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції, ухвалюючи вирок врахував, серед іншого, думки потерпілих, які не мають претензій до ОСОБА_6 , відшкодування останнім заподіяної шкоди, перебування на його утриманні малолітньої дитини, позитивну характеристику, тобто обставини, на які посилаються захисник та потерпілі як на підстави до зміни оскарженого судового рішення, та дійшов вмотивованого переконання про невідповідність основного покарання, призначеного місцевим судом на підставі ст. 69 КК, тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого через його м`якість, фактично про відсутність належних підстав призначати таке більш м`яке покарання, ніж передбачено законом, що з урахуванням приписів ст. 51 КК не є найбільше наближеним за своєю суворістю до передбаченого в ч. 2 ст. 286-1 КК.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 КПК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, як засудженими, так і іншими особами.

За приписами ч. 2 ст. 65 КПК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винуватій особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини й захистом інтересів держави та суспільства.

Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання тощо.

За правилами ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення в контексті ст. 414 КПК означає з`ясування судом насамперед питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку кримінальне правопорушення. Суд під час призначення покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, беручи до уваги, зокрема, його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість і кількість наслідків тощо.

В аспекті застосування приписів ст. 414 КПК явної несправедливості призначеного ОСОБА_6 покарання через суворість касаційним судом не встановлено. Переконливих доводів, які б спростовували висновки суду апеляційної інстанції щодо виду та розміру призначеного покарання, потерпілі та захисник у касаційних скаргах не зазначили, і таких даних у матеріалах кримінального провадження за наслідками касаційного розгляду колегією суддів не встановлено. Призначене апеляційним судом покарання за своїм видом і розміром є необхідним та достатнім для виправлення засудженого і попередження нових кримінальних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху як засудженим, так і іншими особами, покарання відповідає вимогам статей 50 65 КК і його не можна вважати таким, що не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого.

Доводи потерпілих та захисника про одруження засудженого із ОСОБА_10 , яка є потерпілою в цьому кримінальному провадженні, її стан здоров`я на даний час, необхідність її утримання та утримання малолітньої дитини засудженого не спростовують обґрунтованості висновків апеляційного суду про вид та розмір призначеного покарання та не є безумовною підставою для його пом`якшення, враховуючи характер вчиненого ОСОБА_6 діяння, а саме керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння із грубим порушенням ПДР, відповідні наслідки, де двом потерпілим заподіяно тяжкі та середнього ступеню тяжкості ушкодження, та суспільну небезпечність вчиненого правопорушення.

Будь-яких додаткових обставин, які не були предметом оцінки суду апеляційної інстанції та які би істотно знижували ступінь тяжкості вчиненого злочину чи відповідно характеризували особу засудженого в контексті вимог потерпілих чи сторони захисту, у касаційних скаргах не зазначено.

Отже, колегія суддів не вбачає підстав, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК, для застосування повноважень Верховного Суду, визначених у ст. 436 цього Кодексу, а тому касаційні скарги потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , а також захисника ОСОБА_11 задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Житомирського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , а також захисника ОСОБА_11 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3