Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2016 року Справа № 910/12639/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Прокопанич Г.К.

суддів Палія В.В.

Студенця В.І.

за участю представників:

Позивача: не з'явився;

Відповідача: Никипорець І.Ф., дов. від 11.01.2016 № 12-НЮ;

розглянувши касаційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" на рішення господарського суду міста Києва від 23.06.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2015

у справі № 910/12639/15 господарського суду міста Києва

за позовом Державного підприємства "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування"

до Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця"

про стягнення 59 646,13 грн.,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2015 року Державне підприємство "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця", просило стягнути з відповідача 39 074,55 грн. основного боргу, 6 745,39 грн. пені, 6 623,48 грн. інфляційних втрат, 764,02 грн. 3% річних за невиконання грошового зобов'язання щодо оплати виконаних робіт за договором від 14.10.2013 № 32 (а.с. 5-6).

У відзиві на позов Державне територіально-галузеве об'єднання "Південно-Західна залізниця" просило застосувати ст. 233 ГК України та позовну давність до вимог про стягнення пені (а.с. 48-51).

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.06.2015 (суддя Мудрий С.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2015 (головуючий Гончаров С.А., судді Власов Ю.Л., Шаптала Є.Ю.) (а.с. 99-104) провадження в частині стягнення з відповідача 39 074,55 грн. основного боргу припинено. Позов задоволено частково. Стягнуто з Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" на користь Державного підприємства "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування" 6 623,48 грн. інфляційних втрат, 764,02 грн. 3% річних, 4 233,06 грн. пені. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат (а.с. 63-69).

Оскаржені судові акти мотивовано сплатою відповідачем суми основного боргу під час розгляду справи, доведеністю позовних вимог та частковим спливом позовної давності щодо стягнення пені.

Не погодившись з прийнятими судовими актами, Державне територіально-галузеве об'єднання "Південно-Західна залізниця" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило відновити пропущений процесуальний строк на звернення з касаційною скаргою, оскаржені судові рішення скасувати та прийняти нове про відмову у позові, посилаючись на порушення і неправильне застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, зокрема, ст. 43, п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, ст. 233 ГК України (а.с. 129-131).

Розпорядженням секретаря четвертої судової палати від 22.12.2015 № 05-05/2637 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Прокопанич Г.К. (доповідач), судді Грек Б.М., Палій В.В. (а.с. 122).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 22.12.2015 відновлено Державному територіально-галузевому об'єднанню "Південно-Західна залізниця" строк звернення з касаційною скаргою, касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 19.01.2016 (а.с. 123-124).

Розпорядженням секретаря четвертої судової палати від 18.01.2016 № 05-05/126 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Прокопанич Г.К. (доповідач), судді Палій В.В., Студенець В.І.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.

У судове засідання 19.01.2016 представник позивача - Державного підприємства "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування" не з'явився, причин неявки суду не повідомив.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представника позивача - Державного підприємства "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування".

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з п. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 14.10.2013 між Державним підприємством "Дніпропетровський науково-виробничий комплекс "Електровозобудування" (виконавець) та Державним територіально-галузевим об'єднанням "Південно-Західна залізниця" (замовник) було укладено договір № 32, відповідно до умов якого виконавець приймає зарядні пристрої УЗ-137/110 № 003, УЗ-137/110 № 016 до електровозу ДСЗ (обладнання) та виконує ремонтні роботи, а замовник зобов'язаний прийняти обладнання і оплатити вартість робіт з урахуванням витрачених матеріалів на умовах даного договору (а.с. 11-14).

У договорі сторони визначили вартість робіт, умови розрахунків, відповідальність за порушення зобов'язання та строк його дії.

Суди встановили, що на виконання умов вищезгаданого договору позивачем були виконані ремонтні роботи обладнання та таке обладнання було передано замовнику, що підтверджується накладною від 25.02.2014№ 7, актами приймання-передачі від 27.02.2014, від 28.07.2014, актом виконаних робіт від 06.08.2014 № 2 (а.с. 16-19) та визнається відповідачем.

Водночас, відповідач за виконані роботи у передбачений договором від 14.10.2013 № 32 строк не розрахувався, що і стало підставою для звернення з даним позовом.

Суди, дослідивши зміст договору від 14.10.2013 № 32 дійшли висновку, що він має змішану правову природу і є договором про надання послуг та договором підряду.

Відповідно до 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 ст. 837 ЦК України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Враховуючи те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач сплатив суму основного боргу у розмірі 39 074,55 грн., місцевий господарський суд, з яким погодилась і апеляційна інстанція, обгрунтовано припинив провадження у вказаній частині позовних вимог на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України)

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши розрахунок заявлених до стягнення 6 623,48 грн. інфляційних втрат та 764,02 грн. 3% річних за період з 17.03.2014 по 10.03.2015, судами попередніх інстанцій встановлено, що сума інфляційної складової та 3% річних за вказаний період становить 9 137,02 грн. і 823,07 грн. відповідно, проте, враховуючи межі позовних вимог, суди задовольнили зазначені вимоги саме у розмірі заявлених до стягнення.

Пункт 1 ст. 230 ГК України передбачає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як зазначалось вище, відповідачем подано заяву про застосування спливу позовної давності до вимог про стягнення пені.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи приписи ч. 6 ст. 232 ГК України, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України та здійснивши перерахунок заявлених вимог в частині стягнення пені, місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, дійшов висновку про часткове задоволення зазначених вимог та стягнення з відповідача 4 233,06 грн. пені.

Частиною 2 ст. 1117 ГПК України передбачено, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З врахуванням вищенаведеного підстави для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду, якими було правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, відсутні.

Посилання заявника касаційної скарги про незастосування судами попередніх інстанцій ст. 233 ГК України спростовуються висновками апеляційного господарського суду, яким за наслідками апеляційного перегляду справи підтверджено відсутність передбачених вказаною нормою матеріального права підстав для зменшення розміру підлягаючої до стягнення з відповідача суми неустойки (пені).

Керуючись ст.ст. 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду міста Києва від 23.06.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2015 у справі № 910/12639/15 залишити без змін, а касаційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" - без задоволення.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич

Судді: В.В. Палій

В.І. Студенець