Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2016 року Справа № 910/24741/15 Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

головуючого - суддів:Поляк О.І. (доповідач), Алєєвої І.В., Ходаківської І.П.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 07.06.2016у справі № 910/24741/15 Господарського суду міста Києваза позовомПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО"доПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інтер-Поліс"третя особа,яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_4простягнення 2 338,55 грн в порядку регресу,

за участю представників

від позивача: Алендар Ю.І.;

від відповідача: не з'явились;

від третьої особи: не з'явились;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.11.2015 у справі № 910/24741/15 (суддя - Ковтун С.А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 (головуючий суддя - Буравльов С.І., судді: Андрієнко В.В., Шапран В.В.), у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ВУСО" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 у справі № 910/24741/15 і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована порушенням та неправильним застосуванням господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 27 Закону України "Про страхування", ст. 993 Цивільного кодексу України, ст.ст. 33 - 38, 43, 84, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

У призначене судове засідання з'явився представник позивача. Представники відповідача та третьої особи не скористалися своїм правом на участь у призначеному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 04.07.2013 між ПрАТ "СК "ВУСО" (страховик) та ПрАТ "Страхова компанія "Інтер-Поліс" (страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 936290-02-10-01, відповідно до умов якого страховик застрахував майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією транспортного засобу, а саме: автомобіля Mazda 3, державний номер НОМЕР_1.

Згідно з довідкою про дорожньо-транспортну пригоду № 9382730 04.05.2014 о 05 год 20 хв у Броварському районі Київської області сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля Mazda 3, державний номер НОМЕР_1 та автомобіля Ford Focus, державний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_4.

Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 25.06.2014 у справі № 754/9631/14-п водія ОСОБА_4 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого ст.124 КУпАП.

Господарськими судами встановлено, що 08.07.2014 ПрАТ "Страхова компанія "ВУСО" було складено страховий акт № 2673-02 до договору страхування наземного транспорту № 936290-02-10-01 від 04.07.2013, відповідно до якого сума страхового відшкодування складає 1 708,48 грн.

На підставі зазначеного, відповідно до договору добровільного страхування наземного транспорту № 936290-02-10-01 від 04.07.2013 ПрАТ "Страхова компанія "ВУСО" виплачено на користь станції технічного обслуговування суму страхового відшкодування у розмірі 1 708,48 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 7618 від 08.07.2014.

Господарськими судами також встановлено, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 застрахована у ПрАТ "СК "Інтер-Поліс" на підставі полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АС/9101538.

20.10.2014 ПрАТ "Страхова компанія "ВУСО" звернулось до ПрАТ "СК "Інтер-Поліс" з регресною вимогою № 4724 про відшкодування ПрАТ "ВУСО" понесених збитків в сумі 1 708,88 грн. Однак, ПрАТ "СК "Інтер-Поліс" не здійснило виплату суми страхового відшкодування на користь ПрАТ "Страхова компанія "ВУСО" в порядку регресу.

У зв'язку з викладеним, ПрАТ "Страхова компанія "ВУСО" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ПрАТ "Страхова компанія "Інтер-Поліс" про стягнення з останнього на користь ПрАТ "Страхова компанія "ВУСО" страхового відшкодування в розмірі 1 708,48 грн, 599,88 грн інфляційних втрат, 30,19 грн 3% річних.

Відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог, господарські суди попередніх інстанцій, посилаючись на ст. 27 Закону України "Про страхування", ст.ст. 993, 1187 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 22, 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", виходили з того, що вина водія, який керував транспортним засобом Ford Focus, державний номер НОМЕР_2, ОСОБА_4, встановлена постановою Деснянського районного суду м. Києва від 25.06.2014 у справі № 754/9631/14-п, однак, згідно витягу Моторного (транспортного) страхового бюро станом на дату ДТП - 04.05.2014 відсутній договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладений відносно транспортного засобу державний номер НОМЕР_3, а поліс № АС 9101538, на підставі якого була застрахована цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 у ПрАТ "СК "Інтер-Поліс", визначений страховиком, як втрачений бланк. За таких обставин відсутні підстави для відповідальності відповідача за втраченим полісом, а тому він не є особою, яка повинна відповідати за шкоду завдану ОСОБА_4

Колегія суддів не погоджується з такими висновками господарських судів попередніх інстанцій, вважає їх передчасним та таким, що зроблено з порушенням процесуальних норм, що призвело до неповного з'ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення даного спору по суті, з огляду на наступне.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 38.2.3. Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страховика, якщо забезпечений транспортний засіб, що заподіяв шкоду, було встановлено та страховик був зобов'язаний, але не виплатив страхове відшкодування у порядку, встановленому цим Законом.

Отже, зазначена стаття передбачає наявність у страховика права на пред'явлення регресного позову за умови, що встановлено забезпечений транспортний засіб, що заподіяв шкоду та страховика, який був зобов'язаний, але не виплатив страхове відшкодування у порядку, встановленому цим Законом.

За змістом ч. 1 ст. 6 Закону України "Про страхування" добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Договори страхування укладаються відповідно до правил страхування. А правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування. (ч. 1 ст. 17 Закону України "Про страхування").

Згідно з п. 1.8 ст. 1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховий поліс - єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору.

Пунктом 17.2. ст. 17 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є документом, технічний опис, зразки, порядок замовлення, організації постачання якого затверджуються Уповноваженим органом за поданням МТСБУ.

Відповідно до п.п. 2.1.3, 2.1.5 Положення про особливості укладання договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 27.10.2011 N 673, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.12.2011 за N 1483/20221, при укладанні внутрішнього договору страхування страховик зобов'язаний посвідчувати факт укладання внутрішнього договору страхування полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зразок якого затверджено Уповноваженим органом за поданням Моторного (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ). Внутрішній договір страхування набирає чинності з моменту, зазначеного в полісі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що посвідчує укладання такого договору.

Згідно з п. 2.2.2 вказаного Положення інформація про укладення внутрішнього договору страхування щодо транспортного засобу, що підлягає обов'язковому технічному контролю, надається страховиком до єдиної централізованої бази МТСБУ.

При цьому, п. 55.1 ст. 55 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що з метою організації обміну інформацією про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності та контролю за його здійсненням створюється єдина централізована база даних, яка містить відомості про чинні та припинені договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страхові випадки, що мали місце, транспортні засоби та їх власників.

Відповідно до Зразка та технічного опису поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 29.08.2011 N 558, після заповнення страхових документів оригінал Поліса видається страхувальнику, копія залишається у страховика для звіту.

Отже, поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є єдиною формою внутрішнього договору страхування, що посвідчує факт укладення такого договору, інформація про який зберігається в єдиній централізованій базі МТСБУ. При цьому, оригінал вказаного полісу знаходиться у страхувальника, а у страховика залишається лише копія для звіту.

При цьому, втрата страхувальником копії страхового поліса не є підставою для дострокового припинення договору страхування (ст.ст. 18, 19 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"), як і не є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Однак, відмовляючи у задоволенні позову, господарські суди попередніх інстанцій вказаного не врахували та прийшли до передчасних висновків про те, що втрата відповідачем копії полісу № АС 9101538 та наявність відомостей про це в централізованій базі МТСБУ свідчить про відсутність підстав для покладення відповідальності на відповідача за втраченим полісом, оскільки чинним законодавством не передбачено наслідки втрати копії страхового поліса, яка залишається у страховика, як і не передбачено припинення в результаті такої втрати зобов'язання за договором про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, посвідченого полісом, факт укладення якого підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами. При цьому, запис в реєстрі про втрату вказаного полісу також не спростовує факт складання страхового полісу, а відтак і факту укладення договору про обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Згідно з п.п. 21.1, 21.4 ст. 21 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" з урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТ СБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування. У разі експлуатації транспортного засобу на території України без наявності чинного поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності особа несе відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до п. 31.1.3 ст. 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний, зокрема, поінформувати інших осіб, причетних до цієї пригоди, про себе, своє місце проживання, назву та місцезнаходження страховика та надати відомості про відповідні страхові поліси.

Пунктом 17.4 ст. 17 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у разі втрати страхового поліса страховик зобов'язаний протягом семи календарних днів безкоштовно видати дублікат цього поліса на підставі заяви страхувальника. У разі втрати дубліката умови його повторної видачі визначаються договором.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження втрати ОСОБА_4 оригіналу поліса № АС 9101538, як і докази звернення останнього із заявою до страховика про видачу дублікату вказаного полісу. Навпаки, як вбачається з довідки № 9382730 про дорожньо-транспортну пригоду (а.с. - 21), у водія автомобіля Ford Focus, державний номер НОМЕР_1 - ОСОБА_4 був наявний поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АС 9101538, виданий ПрАТ "Страхова компанія "Інтер-Поліс".

Таким чином, викладене свідчить про передчасність висновків господарських судів попередніх інстанцій щодо підтвердження матеріалами справи відсутності договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного між відповідачем та третьою особою, зроблених з неповним з'ясуванням обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення.

Оскільки в силу ст. ст. 111-5, 111-7 ГПК України у суду касаційної інстанції відсутні повноваження самостійно встановлювати обставини справи, так само як і оцінювати докази, колегія суддів зазначає про наявність підстав для скасування оскаржуваних рішення та постанови у даній справі з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст. 111-9 ГПК України.

При цьому, під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати вищевикладені обставини, які стали підставою для скасування судових актів та передачі справи на новий розгляд.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що касаційна скарга Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" підлягає частковому задоволенню, а постанова Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 та рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2015 у справі № 910/24741/15 - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 у справі № 910/24741/15 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 у справі № 910/24741/15 та рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2015 у справі № 910/24741/15 скасувати. Справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.І. Поляк

Судді І.В. Алєєва

І.П. Ходаківська