Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2016 року Справа № 910/20696/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е.,суддівКорнілової Ж.О., Чернова Є.В.,за участю представників:позивача відповідача-Швед Я.О., -ОСОБА_5, ОСОБА_6,третьої особи-не з'явились,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуфізичної особи-підприємця ОСОБА_7на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 02.12.2015у справі№910/20696/15за позовомКП "Київський метрополітен"до (третя особафізичної особи-підприємця ОСОБА_7 - Департамент комунальної власності м.Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міськдержадміністрації))про виселення з орендованого майна та зобов'язання демонтувати тимчасову огороджувальну конструкцію ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м.Києва від 06.10.2015 (суддя Турчин С.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2015 (судді: Федорчук Р.В., Майданевич А.Г., Лобань О.І.), позов задоволено - на підставі ст.ст.763,764,785 ЦК України, ст.136 ГК України та ч.2 ст.26, ч.1 ст.27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" виселено фізичну особу-підприємця ОСОБА_7 з орендованого майна, а саме з частини переходу загальною площею 21,8кв.м., що знаходиться за адресою станція метро "Харківська" (вестибюль №1), та зобов'язано відповідача демонтувати тимчасову огороджувальну конструкцію, що знаходиться в частині переходу загальною площею 21,8кв.м. за адресою: станція метро "Харківська" (вестибюль №1).

Рішення мотивоване обставинами припинення з 10.05.2015р. договору оренди №516 від 20.07.2012 у зв'язку із закінченням строку дії договору та своєчасною відмовою позивача (балансоутримувача орендованого комунального майна) від пролонгації договору, оформленої листом від 26.05.2015 №419-ПДД.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_7 в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про відмову в позові повністю, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.764 ЦК України, ч.2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ч.5 ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст.1 ГПК України. Зокрема, скаржник вважає, що рішення про небажання продовжувати строк дії договору прийняв позивач та виклав у своєму листі, але про наявність інших рішень щодо орендованого майна в період з 10.05.2015р. по 10.06.2015р. третя особа та Київська міськдержадміністрація не повідомила.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників позивача та відповідача, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду м.Києва з наступних підстав.

Залишаючи без змін первісне рішення про задоволення позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

20.07.2012р. між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (яке в подальшому перейменовано на Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (орендодавець), фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 (орендар) та Комунальним підприємством "Київський метрополітен" (підприємство) укладено договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №516 (далі - договір), за умовами п.п.1.1,2.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (частину переходу), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та визначена відповідно до проектної документації, розробленої Державним підприємством "Проектний інститут Укрметротунельпроект", тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря, що знаходиться за адресою: станція метро "Харківська" (вестибюль №1), б\н, для торгівлі непродовольчими товарами, загальною площею 21,8кв.м.

Об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі КП "Київський метрополітен" (п.2.4 договору).

Договір є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 12.05.2012р. до 10.05.2015р. (п.9.1 договору).

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, Договір вважається пролонгованим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором. Зазначені дії оформлюються додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною Договору (п.9.7 Договору).

З матеріалів справи вбачається, що 26.05.2015р. позивач звернувся до відповідача з листом, в якому повідомив відсутність намірів продовжити строк дії договору та просив привести об'єкт оренди у первинний стан та передати орендодавцю за актом приймання-передачі.

Відповідно до п.8.5.6 договору у разі припинення дії цього договору орендар звільняє орендовану частину приміщення переходу станції метро "Харківська" в термін, визначений п.4.15 цього договору, від своїх огороджуючих конструкцій.

Проте, відповідач об'єкт оренди не повернув, у зв'язку з чим, позивач звернувся до суду з позовом про виселення фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 з орендованого майна, а саме: з частини переходу загальною площею 21,8кв.м., що знаходиться за адресою: станція метро "Харківська" (вестибюль №1), та зобов'язання відповідача демонтувати тимчасову огороджувальну конструкцію, що знаходиться в частині переходу загальною площею 21,8кв.м. за адресою: станція метро "Харківська" (вестибюль № 1).

Відповідно до ч.2 ст.26, ч.1 ст.27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено, а орендар зобов'язаний повернути об'єкт оренди на умовах зазначених у договорі оренди.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем в порядку, визначеному п.9.7 договору, направлено відповідачу повідомлення про припинення терміну дії договору. Таким чином, дію договору не було продовжено на той же самий термін.

Згідно з ч.1 ст.785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Орендар після припинення дії договору оренди зобов'язаний протягом 30 календарних днів передати майно по акту приймання-передачі підприємству (п.4.15 договору).

Відповідачем не надано суду доказів того, що строк дії договору було продовжено сторонами, не надано доказів повернення орендованого майна по акту приймання-передачі позивачу, як і не надано доказів того, що у відповідності до п.7.5 договору відповідачем було повернуто об'єкт оренди позивачу в термін, визначений п.4.15 договору.

Враховуючи вищенаведене, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що невиконання відповідачем обов'язку звільнення орендованого майна стало підставою для задоволення вимог позивача про виселення відповідача із займаного приміщення та як наслідок, задоволенню підлягає вимога позивача про зобов'язання відповідача демонтувати належні йому тимчасові огороджуючі конструкції.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги про те, що позивач не є власником орендованого майна, апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно положень п.5.2 Статуту КП „Київський метрополітен" майно комунального підприємства "Київський метрополітен" є комунальною власністю територіальної громади м. Києва і закріплене за ним на праві господарського відання.

Передача майна територіальної громади м.Києва, яке знаходиться на балансі КП "Київський метрополітен", здійснюється відповідно до норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та Положення про оренду майна територіальної громади м.Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 №34/6250.

Згідно зі ст.136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

З огляду на зазначене, позивач звернувся до суду з позовом про виселення відповідача із займаного приміщення у відповідності до вимог чинного законодавства для захисту своїх прав.

Колегія суддів, враховуючи приписи ст.136 ГК України щодо захисту права господарського відання нарівні із захистом права власності, погоджується з висновком суду першої інстанції про звернення КП "Київський метрополітен" за захистом свого права господарського відання стосовно орендованого комунального майна, а не за захистом прав чи інтересів власника в особі Київської міської ради, чим спростовується твердження скаржника про зворотне.

Проте, колегія не може погодитися з передчасними висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову з огляду на таке.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до п.п.7,8 ч.2 ст.105 Господарського процесуального кодексу України у постанові мають бути зазначені: обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів; у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції.

В основу оскаржуваних рішення та постанови судами покладено висновок про те, що з 10.05.2015р. припинився укладений між відповідачем та третьою особою договір оренди №516 від 20.07.2012 у зв'язку із закінченням строку дії договору та своєчасною відмовою позивача, як балансоутримувача орендованого комунального майна, від пролонгації договору, оформленої листом від 26.05.2015 №419-ПДД, внаслідок чого у відповідача виник обов'язок повернути об'єкт оренди орендодавцю.

Однак, судами помилково залишено поза увагою ті обставини, що відповідно до ст.764 ЦК України у разі якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Відповідно до ч.2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Тобто, норма зазначеної статті має диспозитивний характер, оскільки не вказує на те, що відповідна вимога про припинення договору оренди має називатися виключно заявою. Така заява може бути направлена однією із сторін у формі листа, телеграми, факсограми тощо. Істотне значення у даному випадку має зміст такої заяви (вона обов'язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди) та момент її направлення контрагенту за договором.

Як роз'яснено в п.4.1 постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" №12 від 29.05.2013, зі змісту статей 759, 763 і 764 ЦК України, ч.2 ст.291 ГК України, ч.2 ст.17 та ч.2 ст.26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов'язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.

Колегія суддів враховує, що наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при перегляді судових рішень у справах, пов'язаних зі звільненням нежилих приміщень, що належать до державної та комунальної власності (постанови ВСУ від 22.03.2005 у справі №1/135-20/51, від 24.05.2005 у справі №36/237, від 27.12.2005 у справі №3/84 та від 28.02.2006 у справі №1/135-20/51).

Отже, лист від 26.05.2015 №419-ПДД не може вважатися заявою про припинення договору оренди та відмову від його пролонгації в розумінні ст.764 ЦК України та ч.2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оскільки направлений не безпосередньо орендодавцем (Департамент комунальної власності м.Києва виконавчого органу Київської міської ради), а неналежною особою - балансоутримувачем орендованого комунального майна (КП "Київський метрополітен"), за яким це майно закріплено на праві господарського відання.

Касаційна інстанція визнає помилковими висновки судів про достатність направлення товариству листа балансоутримувача про відмову від пролонгації договору оренди, оскільки виходячи зі змісту ч.2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" єдиною передумовою для припинення договору оренди є направлення відповідної заяви саме стороною договору - орендодавцем (третьою особою), а не будь-якою іншою особою, як-от, балансоутримувачем, органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном тощо.

В порушення приписів ст.ст.43,84,101,105 ГПК України судами при вирішенні даного спору не з'ясовано, чи мали місце заперечення легітимного орендодавця (Департаменту комунальної власності м.Києва виконавчого органу Київської міської ради) щодо поновлення договору на новий строк як на дату закінчення строку договору оренди, так і протягом місяця після закінчення цього строку.

При цьому, апеляційним судом не відхилено та не спростовано доводи відповідача (апелянта) про те, що рішення про небажання продовжувати строк дії договору прийняв позивач та виклав у своєму листі, але про наявність інших рішень щодо орендованого майна в період з 10.05.2015р. по 10.06.2015р. третя особа не повідомила.

Відтак, суди попередніх інстанцій, не врахувавши належним чином приписи ст.764 ЦК України та ч.2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", дійшли необґрунтованого висновку про припинення договору оренди №516 від 20.07.2012, внаслідок чого передчасно задовольнили позовні вимоги про виселення орендаря із займаного нежилого приміщення.

Отже, вищенаведене вимагає від суду касаційної інстанції достеменно встановлювати фактичні обставини справи, зокрема, стосовно можливої пролонгації договору оренди та обумовленої цим відсутності правових підстав для звільнення відповідачем займаного нежилого приміщення, яке належить до комунальної власності, що безумовно виходить за межі перегляду справи в порядку касації (ч.2 ст.1117 ГПК України) та є підставою для скасування оскаржуваної рішення та постанови і передачі справи на новий розгляд до місцевого господарського суду у зв'язку з неповним встановленням та з'ясуванням ним обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до п.3 ст.1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Зважаючи на те, що вищезгадані порушення норм процесуального права (ст.ст.43,84,101,105 ГПК України), які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, допущені судами першої та апеляційної інстанцій, колегія вбачає достатні правові підстави для часткового задоволення скарги шляхом скасування рішення та постанови з передачею справи на новий розгляд до господарського суду м.Києва.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення господарського суду м.Києва від 06.10.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2015 у справі №910/20696/15 скасувати з передачею справи на новий розгляд до господарського суду м.Києва.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: Ж.Корнілова

Є.Чернов