Історія справи

Постанова ВГСУ від 13.05.2015 року у справі №922/4310/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2015 року Справа № 922/4310/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКорсака В.А., суддівДанилової М.В.(доповідача), Данилової Т.Б.за участю представників:позивача, відповідачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлено належним чином)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуСєвєродонецької міської радина постановуХарківського апеляційного господарського суду від 03.03.2015 р.у справі № 922/4310/14 господарського суду Харківської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Сервіс" ЛТДдоСєвєродонецької міської радипровизнання недійсною додаткової угоди

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Сервіс", ЛТД звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Сєвєродонецької міської ради Луганської області про визнання додаткової угоди від 17.01.2011 р. до договору оренди землі від 23.07.2004 р. №209 недійсною та скасувати її, а також зобов'язати Сєвєродонецьку міську раду зарахувати в рахунок майбутніх платежів, грошові кошти, що були переплачені за договором оренди землі від 23.07.2004 р. №209 у зв'язку з незаконною додатковою угодою від 17.01.2011 р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірна додаткова угода була підписана сторонами на виконання рішення 20 (чергової) сесії 6 скликання Сєвєродонецької міської ради №431 від 29.03.2011 р., яке в подальшому було скасовано постановою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 03.08.2012 р. у справі № 1227/3807/2012.

Рішенням господарського суду Харківської області від 01.12.2014 р. у даній справі (суддя Сальнікова Г.І.), у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.03.2015 р. (колегія суддів у складі головуючого судді Гетьмана Р.А., суддів Бородіної Л.І., Плахова О.В.) рішення господарського суду Харківської області від 01.12.2014 р. скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задовольнити частково. Визнано недійсною додаткову угоду від 17.01.2011 р. до договору оренди землі від 23.07.2004 р. №209, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Сервіс", ЛТД та Сєвєродонецькою міською радою Луганської області, в іншій частині в задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Сервіс", ЛТД в Державний бюджет України 1218,00 грн. витрат за подання позовної заяви до господарського суду Харківської області; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Сервіс", ЛТД в Державний бюджет України 609,00 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного господарського суду; стягнуто з Сєвєродонецької міської ради Луганської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Сервіс", ЛТД 1218,00 грн. витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви до господарського суду Харківської області та 609,00 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного господарського суду.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням суду апеляційної інстанції, Сєвєродонецька міська рада звернулась до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.03.2015 р. скасувати в частині визнання недійсною додаткової угоди від 17.01.2011 р. до договору оренди землі від 23.07.2004 р. №209 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В своїй касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 202, 203, 215, 236, 256, 261, 263, 267 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України, вважає, що судом апеляційної інстанції не було належним чином досліджено всіх доказів та встановлено всіх обставин, необхідних для правильного вирішення спору, що призвело, на думку скаржника, до невідповідності висновку суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 14.04.2015 р. касаційну скаргу Сєвєродонецької міської ради прийнято до провадження та призначено до розгляду на 13.05.2015 р.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Сервіс" ЛТД просить оскаржуване судове рішення залишити без змін, а скаргу без задоволення.

Від Сєвєродонецької міської ради надійшла заява з додатковими поясненнями до касаційної скарги, яку скаржник просить врахувати при вирішенні даного спору.

Сторони про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, проте, не скористались правом присутності своїх представників в судовому засіданні касаційної інстанції 13.05.2015 р.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 23.07.2004 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Сервіс" ЛТД та Сєвєродонецькою міською радою було укладено договір №209 оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець на підставі рішення сесії Сєвєродонецької міської ради №1326 від 20.05.2004 р. надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку - землі комерційного використання (під нежитлову будівлю), яка знаходиться за адресою: м. Сєвєродонецьк, вул. Донецька, 33-б, загальною площею 0,0269 га, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 58792,64 грн., строком на 25 років по 22.07.2029 р. включно.

09.08.2004 р. договір оренди землі був зареєстрований у Сєвєродонецькому міському комплексному відділі Луганської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру" при Державному комітеті України по земельних ресурсах, про що у книзі записів державної реєстрації договорів оренди вчинено запис за №209.

Земельна ділянка була передана у користування відповідачу, що підтверджується копією акту передачі-прийняття земельної ділянки в натурі від 09.08.2004 р., підписаного сторонами без зауважень.

З огляду на матеріали справи, на час укладення сторонами вищевказаного договору діяла нормативна оцінка земель, затверджена рішенням Сєвєродонецької міської ради від 19.01.1998 р. №1212 "Про затвердження грошової оцінки земель населених пунктів міста Сєвєродонецька, селища Синецький, селища Павлоград, селища Лісова Дача, селища Воєводівка".

30.04.2009 р. між сторонами була підписана додаткова угода №3 до договору оренди землі №209 від 23.07.2004 р., якою змінено (збільшено) нормативну грошову оцінку земельної ділянки та розмір орендної плати з 01.01.2009 р. до 72070,48 грн.

17.01.2011 р. між сторонами була підписана спірна додаткова угода б/н до договору оренди землі №209 від 23.07.2004 р., якою на підставі рішення сесії міської ради "Про затвердження нормативної грошової оцінки земель населених пунктів міста Сєвєродонецьк, селища Синецький, селища Павлоград, селища Лісова Дача, села Воєводівка" від 29.03.2011 р. №431 змінено (збільшено) нормативну грошову оцінку земельної ділянки кадастровий №4412900000:06:029:0060 та розмір орендної плати з 01.07.2011 р., який становить 267620,03 грн.

У вказаній додаткової угоді б/н від 17.01.2011 р. було зазначено, що вона діє з 01.07.2011 р.

Як вбачається з матеріалів справи, дана додаткова угода була зареєстрована Управлінням Держкомзему у м. Сєвєродонецьк Луганської області 13.03.2011 р. за №441290004000715.

Постановою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 03.08.2012 р. у справі №1227/3807/2012 за позовом ТОВ ВКФ "ЛІА" ЛТД до Сєвєродонецької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення задоволено позовні вимоги, визнано протиправним та скасовано рішення двадцятої (чергової) сесії шостого скликання Сєвєродонецької міської ради від 29.03.2011 р. №431 "Про затвердження нормативної грошової оцінки земель населених пунктів міста Сєвєродонецьк, селища Синецький, селища Павлоград, селища Лісова Дача, селища Воєводівка".

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 11.10.2012 р. постанову Севєродонецького міського суду Луганської області від 03.08.2012 р. скасовано, у задоволенні позовних вимог ТОВ ВКФ "ЛІА" ЛТД до Северодонецької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.04.2014 р. №К/9991/65360/12 задоволена касаційна скарга ТОВ ВКФ "ЛІА" ЛТД, скасовано постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 11.10.2012 р. у справі №1227/3807/2012 та залишено в силі постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 03.08.2012 р.

Таким чином, 01.04.2014 р. набрав чинності судовий акт, згідно з яким рішення №431 від 29.03.2011 р. (на підставі якого укладено додаткову угоду від 17.01.2011 р.) скасовано як протиправне.

30.09.2014 р. Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Сервіс", ЛТД звернулось до суду з позовною заявою про визнання додаткової угоди від 17.01.2011 р. недійсною та скасування її, а також про зобов'язання Сєвєродонецької міської ради зарахувати в рахунок майбутніх платежів грошові кошти, що були переплачені за договором оренди землі від 23.07.2004 р. №209 у зв'язку з укладенням між сторонами незаконної додаткової угоди від 17.01.2011 р.

Відмовляючи у задоволенні вказаного позову, місцевий господарський суд, із посиланням на ст. 236 Цивільного кодексу України та на ст. 207 Господарського кодексу України, зазначив, що зобов'язання за визнаним недійсним договором оренди припиняються на майбутнє, а відтак, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Сервіс", ЛТД про визнання недійсною додаткової угоди з дня її підписання є безпідставними та необґрунтованими.

Крім того, господарський суд Харківської області також дійшов висновку, що вимога позивача про зобов'язання Севєродонецької міської ради зарахувати в рахунок майбутніх платежів грошових коштів, що були переплачені за договором оренди землі від 23.07.2004 р. № 209 у зв'язку з незаконною додатковою угодою від 17.01.2011 р., задоволенню не підлягає, оскільки є похідною від визнання оспорюваної додаткової угоди недійсною.

Разом з тим, місцевим господарським судом застосовано позовну давність та зазначено в оскаржуваному рішенні, що додаткова угода набрала чинності з дати її реєстрації у Держкомземі - 13.03.2011 р., а позовна заява подана позивачем 30.09.2014 р., тобто, після спливу строку позовної давності.

Однак, з таким висновком місцевого суду, суд апеляційної інстанції не погодився.

Так, задовольняючи позовні, суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 203 Цивільного Кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Зазначені положення ст. 203 Цивільного Кодексу України узгоджуються з положеннями ч. 1 ст. 207 Господарського Кодексу України, відповідно до якої господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

У розгляді позовів про визнання недійсними правочинів, при вчиненні яких було застосовано нормативно-правові акти державних та інших органів, у подальшому скасовані (визнані нечинними або недійсними) згідно з судовими рішеннями, що набрали законної сили, господарським судам необхідно виходити з того, що сам лише факт такого скасування (визнання нечинним або недійсним) не може вважатися достатньою підставою для задоволення відповідних позовів без належного дослідження господарським судом обставин, пов'язаних з моментом вчинення правочину та з його можливою зміною сторонами з метою приведення у відповідність із законодавством.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі, коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності.

Отже, до предмету доказування входить відповідність додаткової угоди від 17.01.2011 р. вимогам законодавства на момент її вчинення, тобто на 17.01.2011 р.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки).

Розмір орендної плати за землю визначається сторонами у договорі, в тому числі може визначатися шляхом встановлення відсоткового відношення до нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що відповідає чинному законодавству України, зокрема, приписам ч. 1 ст. 15, ст. 21 Закону України "Про оренду землі".

Також за підпунктом 14.1.147. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з пунктами 288.1., 288.4. ст. 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Пунктом 288.4., підпунктами 288.5.1., 288.5.2. пункту 288.5. ст. 288 Податкового кодексу України (в редакції на дату звернення позивача з позовом до місцевого господарського суду) розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати: а) для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), - 3 відсотки нормативної грошової оцінки; б) для земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності та надані для будівництва та/або експлуатації аеродромів-чотирикратний розмір земельного податку, що встановлюється цим розділом; в) для інших земельних ділянок, наданих в оренду, - 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України" від 02.12.2010 №2756-VI, який набрав чинності з дня набрання чинності Податковим кодексом України, до частини другої статті 21 Закону України "Про оренду землі" внесені зміни, в силу яких розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Таким чином, з наведених вище положень Податкового кодексу України, Закону України "Про оренду землі" вбачається, що зазначені законодавчі акти не встановлюють конкретний розмір орендної плати за земельну ділянку, який має бути зазначений у договорі оренди.

Податковий кодекс України передбачає лише порядок визначення орендної плати за землю та граничні розміри орендної плати. Також, договором оренди землі мають визначатись форма, умови внесення орендної плати, при цьому строки внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності повинні встановлюватись відповідно до Податкового кодексу України.

Виходячи з аналізу зазначених законодавчих приписів, орендна плата за користування земельними ділянками державної та комунальної власності є регульованою ціною, яка розраховується від нормативної грошової оцінки земель, а її розмір встановлюється в договорі.

За ч. 2 ст. 18 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, незалежно від їх цільового призначення, проводиться не рідше ніж один раз на 5-7 років; ч. 1, 2 ст. 20 Закону України "Про оцінку земель" визначено, що за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

У відповідності до положень статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Пунктом 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Як встановлено приписами ч. 1 ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування" акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Відповідно до ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати може бути підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору.

Реалізовуючи виключні повноваження в земельних правовідносинах, Сєвєродонецька міська рада прийняла рішення №431 від 29.03.2011 р., що, як уже зазначалось, було визнано протиправним та скасовано постановою суду в адміністративній справі, що набрала чинності 01.04.2014 р.

Оскільки рішення №431 від 29.03.2011 р. було скасовано як протиправне, відтак з моменту прийняття воно, як нелегітимне, не може породжувати жодних правових наслідків, у тому числі - у вигляді внесення змін до договорів оренди в частині встановлення розміру нормативно-грошової оцінки землі, та, відповідно, розміру орендної плати.

Висновок про те, що рішення №431 від 29.03.11 р. не породжує жодних правових наслідків з моменту прийняття, додатково підтверджується встановленими апеляційним судом обставинами справи, а саме даними рішення Сєвєродонецької міської ради №3980 від 12.06.2014 р. "Про затвердження грошової оцінки земель населених пунктів міста Сєвєродонецька, селища Синецький, селища Павлоград, селища Лісова Дача, селища Воєводівка", яке набрало чинності з 01.01.2015 р., відповідно до яких рішення №1212 від 19.01.1998 р. визнано таким, що втратило чинність з 01.01.2015 р., хоча у рішенні №431 від 29.03.2011 р. зазначалося, що вищевказане рішення №1212 від 19.01.1998 р. втрачає чинність з 01.07.2011 р.

Таким чином, самим відповідачем фактично визнано, що рішення ради №431 від 29.03.2011 р. не мало правових наслідків у вигляді зміни нормативно-грошової оцінки землі та втрати чинності попереднім відповідним рішенням ради №1212 від 19.01.1998 р.

Як було зазначено місцевим господарським судом, зобов'язання за визнаним недійсним договором оренди припиняються на майбутнє.

Касаційна інстанція не заперечує, що зобов'язання за визнаним недійсним договором оренди припиняються на майбутнє (ст. 207 Господарського Кодексу України), проте недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч.1 ст.216 Цивільного Кодексу України), та в разі визнання його недійсним судом, є недійсним з моменту його вчинення (ч.1 ст.236 Цивільного Кодексу України ).

Стосовно строку позовної давності, то апеляційний суд правомірно виходив із того, що відповідно до положень ч.1 ст.261 Цивільного Кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а відтак, днем початку перебігу вказаного строку є дата набрання законної сили постановою суду, якою скасовано рішення №431 від 29.03.11 р., що було підставою для укладення спірної додаткової угоди, а саме - 01.04.2014 р. (дата прийняття Вищим адміністративним судом України ухвали, якою залишено в силі постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 03.08.2012 р. про скасування рішення №431 від 29.03.2011 р.).

З огляду на викладене, Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Сервіс", ЛТД звернулось до місцевого господарського суду із позовною заявою 30.09.2014 р., тобто, в межах встановленого ст. 257 Цивільного Кодексу України трирічного строку позовної давності.

В свою чергу, Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Сервіс", ЛТД, також, було заявлено позовну вимогу про зобов'язання Севєродонецької міської ради зарахувати в рахунок майбутніх платежів грошових коштів, що були переплачені за договором оренди землі від 23.07.2004 р. №209 у зв'язку з укладенням сторонами незаконної додаткової угоди від 17.01.2011 р.

Стосовно даної позовної вимоги, суд апеляційної інстанції зазначив наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 1 Господарського Процесуального Кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтями 4 -1 Господарського Процесуального Кодексу України господарські суди вирішують господарські спори в порядку позовного провадження. Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними, зокрема, ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно приписів ч. 1 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції зазначив, що жодна з норм чинного законодавства, на яку посилається позивач, не містить припису щодо покладення на відповідача обов'язку із зарахування в рахунок майбутніх платежів грошових коштів, що були переплачені за договором оренди землі від 23.07.2004 р.

Крім того, в контексті ст. 15 Цивільного кодексу України в порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, в зв'язку з чим в даному випадку суд повинен встановити, в чому полягає таке порушення, а також, в який спосіб має відбуватись поновлення порушеного права позивача.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. В частині 2 цієї статті визначені способи захисту цивільних прав та інтересів, а саме: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності державної влади, органу влади автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Колегія суддів апеляційної інстанції вірно вказала, що захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення.

В свою чергу, заявлена позивачем вимога про зобов'язання відповідача зарахувати в рахунок майбутніх платежів грошових коштів, що були переплачені за договором оренди землі від 23.07.2004 р. № 209 у зв'язку з укладенням сторонами незаконної додаткової угоди від 17.01.2011 р., не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.

На підставі викладеного, зважаючи на те, що позивачем не доведено обставин, з якими закон пов'язує можливість примусового вчинення дій з зобов'язання Севєродонецької міської ради зарахувати в рахунок майбутніх платежів грошових коштів, що були переплачені за договором оренди землі від 23.07.2004 р. № 209 у зв'язку з укладенням сторонами незаконної додаткової угоди від 17.01.2011 р., а також відсутність механізму виконання такого рішення, колегія суддів апеляційної інстанції правомірно, враховуючи положення ст. 16 Цивільного Кодексу України, дійшла до висновку про невідповідність даного предмету позову встановленим законом способам захисту порушеного права, та, відповідно, про відсутність правових підстав для задоволення зазначеної позовної вимоги.

Стосовно доводів, які викладені Сєвєродонецькою міською радою в своїй касаційній скарзі, колегія суддів касаційної інстанції зазначає наступне.

В касаційній скарзі скаржник фактично просить надати нову оцінку доказам у справі, які на його думку неправильно були оцінені судом апеляційної інстанції під час розгляду справи.

З цього приводу колегія суддів вказує, що відповідно до приписів 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що висновки апеляційного господарського суду, відповідають встановленим обставинам справи і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, пов'язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції і не є таким, що тягнуть за собою скасування оскаржуваного рішення.

За таких обставин касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Сєвєродонецької міської ради залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.03.2015 р. у справі № 922/4310/14 господарського суду Харківської області залишити без змін.

Головуючий суддя В. Корсак

Судді: М. Данилова

Т. Данилова