Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2014 року Справа № 922/2997/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКота О.В.суддів:Попікової О.В. (доповідач у справі) Саранюка В.І. за участю представників: від позивача:Танчак Н.В. - за дов. від 10.05.2012р. № 38-2072/470від відповідача:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)від третьої особи:ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства "Харківські теплові мережі"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 19.12.2013р.у справі№ 922/2997/13 господарського суду Харківської областіза позовомКомунального підприємства "Харківські теплові мережі"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Азімут- Велт"третя особа без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_1 простягнення 28 779,48 грн.

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю"Азімут-Велт" про стягнення 28 779,48 грн. вартості безпідставно спожитої теплової енергії за період з липня 2009 року по 01.05.2013р.

Рішенням господарського суду Харківської області від 17.09.2013р. (суддя Буракова А.М.) позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 28 779,48 грн. заборгованості за безпідставно спожиту теплову енергію за період з липня 2009 року по 01.05.2013р.

Рішення місцевого господарського суду обґрунтовано приписами статей 526, 530, 1212, 1213 Цивільного кодексу України, статей 193, 198 Господарського кодексу України, з огляду на встановлення факту безпідставного споживання відповідачем теплової енергії у період з липня 2009 року по 01.05.2013р.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.12.2013р. (головуючий суддя Пелипенко Н.М., судді Івакіна В.О., Тихий П.В.) рішення господарського суду Харківської області від 17.09.2013р. скасовано, прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено повністю.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що позивачем не доведено факт споживання відповідачем теплової енергії, та місцевий суд залишив поза увагою заяву відповідача про сплив позовної давності.

Не погодившись з постановою апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, зокрема статті 104 Господарського процесуального кодексу України, статті 93 Цивільного кодексу України, Закону України "Про теплопостачання", Закону України "Про житлово-комунальні послуги", Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007р. № 1198, Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених, постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005р. № 630. При цьому скаржник наголошує, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт споживання відповідачем теплової енергії у період з липня 2009 року по 01.05.2013р. у приміщенні, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях і застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" (далі - КП "ХТС") на підставі розпоряджень про початок опалювального сезону 2009-2010, 2010-2011, 2011-2012, 2012-2013рр. здійснювало постачання теплової енергії до житлового будинку по АДРЕСА_1

03.04.2013р. КП "ХТС" в порядку здійснення контролю за режимами споживання теплової енергії складено акт № 174/7215 обстеження системи теплоспоживання об'єкта, у якому зазначено, що: ТОВ "Азімут-Велт" займає приміщення площею 31,6 кв.м у квартирі 1 на першому поверсі шістнадцятиповерхового житлового будинку по АДРЕСА_1, у якому встановлені опалювальні прибори; за даною адресою юридичну особу внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з 07.05.2009р.; система опалення та гарячого водопостачання споживача - ТОВ "Азімут-Велт" є єдиною з системою опалення та гарячого водопостачання жилого будинку; даний акт є підставою для нарахування за спожиту теплову енергію без договору з моменту внесення юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з 07.05.2009р. до моменту укладення договору с КП "ХТС". Також зобов'язано, зокрема, виконати розрахунок навантаження на опалення та укласти договір з КП "ХТС" на поставку теплової енергії до 18.04.2013р.

Вказаний акт складено у присутності директора ТОВ "Азімут-Велт" ОСОБА_1, який нею підписаний без жодних заперечень та зауважень.

Позивач звернувся до відповідача з листом від 03.07.2013р. № 624юр з вимогою сплатити вартість безпідставно спожитої теплової енергії у період з липня 2009 року по 01.05.2013р. в сумі 28 779,48 грн. Вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення, що слугувало підставою для звернення з даним позовом до господарського суду.

За приписами пункту 2 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005р. № 630, централізоване опалення - це послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем теплопостачання.

Статтею 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

За приписами частини 4 статті 19 Закону України "Про теплопостачання" теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу.

Згідно статті 1 Закону України "Про теплопостачання" споживач теплової енергії - це фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Пунктом 3 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007р. № 1198, передбачено, що споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

У статті 24 Закону України "Про теплопостачання" закріплено основні обов'язки споживача теплової енергії, у тому числі своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Відповідно до пунктів 4, 14 Правил користування тепловою енергією користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією відповідно до типових договорів, форми яких затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання. Споживач зобов'язаний укласти з теплопостачальною організацією договір до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання.

За наявності технічної можливості споживач має право після погодження з теплопостачальною організацією приєднувати до своїх теплових мереж інших споживачів, які укладають договори безпосередньо з теплопостачальною організацією (пункт 5 Правил користування тепловою енергією).

Отже, чинним законодавством України передбачено, що постачання теплової енергії здійснюється за договором купівлі-продажу, обов'язок із своєчасного укладення якого покладено саме на споживача теплової енергії.

Згідно з пунктом 5 частини 3 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

У частині 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання" закріплено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Таким чином, споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. У свою чергу відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Правова позиція з цього питання викладена в постанові Верховного Суду України від 30.10.2013р. № 6-59цс13.

Окрім цього слід зазначити, що споживання енергії за відсутності договору надає право постачальнику енергії на стягнення зі споживача у даному випадку вартості спожитої ним енергії на підставі статей 1212 та 1213 Цивільного кодексу України.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 16.05.2011р. № 3-38гс11.

Місцезнаходженням юридичної особи, згідно статті 93 Цивільного кодексу України, є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

У свою чергу відповідно до статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" місцезнаходження юридичної особи - це адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Як вбачається з відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 41-42, 62), державна реєстрація юридичної особи - ТОВ "Азімут-Велт" була проведена 07.05.2009р., а її місцезнаходженням є наступна адреса: АДРЕСА_1

За приписами статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

У свою чергу суди попередніх інстанцій не надали відповідної правової оцінки відомостям з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, не з'ясували дійсного місцезнаходження відповідача, достеменно не перевірили доводи позивача стосовно того, що приміщення за адресою, зазначеною в цьому Реєстрі, відповідач використовує для здійснення підприємницької діяльності з 07.05.2009р. та саме з цієї дати зобов'язаний був укласти договір на постачання теплової енергії.

Посилання суду першої інстанції, що відповідач займає нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1, обґрунтовано було відхилено апеляційним судом з огляду на наявні у справі докази.

При цьому місцевим судом не було надано належної правової оцінки доводам відповідача стосовно того, що приміщення за вказаною адресою є житловим та не було переведено у нежитлове у встановленому чинним законодавством порядку.

Проте суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що не переведення приміщення зі статусу житлового у нежитлове не звільняє власника цього приміщення та інших осіб, зареєстрованим місцезнаходженням яких є це приміщення, від обов'язку по сплаті спожитої ними теплової енергії.

Окрім цього, слід зазначити, що, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд безпідставно застосував позовну давність до позовних вимог КП "ХТС", оскільки у матеріалах справи відсутня відповідна заява відповідача про її застосування, зроблена до винесення судом першої інстанції рішення у даній справі.

Порядок розрахунків та визначення обсягів спожитої теплової енергії встановлені у Правилах користування тепловою енергією та Правилах надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

У відповідності до пункту 20 Правил користування тепловою енергією облік обсягу споживання теплової енергії і параметрів теплоносія ведеться на межі балансової належності теплових мереж теплопостачальної організації та споживача або за домовленістю сторін в іншому місці. У разі відсутності, пошкодження та/або неправильної роботи приладів комерційного обліку оплата здійснюється відповідно до визначених у договорі навантажень з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

У пункті 23 Правил користування тепловою енергією визначено, що розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку. У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

Пунктом 21 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення передбачено, що у разі відсутності у квартирі (будинку садибного типу) та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку теплової енергії плата за надані послуги справляється згідно з установленими нормативами (нормами) споживання: з централізованого опалення - з розрахунку за 1 кв. метр (куб. метр) опалюваної площі (об'єму) квартири (будинку садибного типу) та додатково за перевищення розрахункової потужності приладів опалення (радіаторів) згідно із законодавством.

Суди попередніх інстанцій під час розгляду справи не звернули увагу на вказані нормативні приписи, не з'ясували дійсний обсяг спожитої відповідачем теплової енергії та не перевірили зроблені позивачем розрахунки заявленої до стягнення її вартості.

Також суди не надали належної правової оцінки доводам відповідача стосовно того, що власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_1, яка здійснювала відповідну оплату вартості теплової енергії, що поставлялася до вказаного житлового приміщення.

При цьому апеляційним судом не були перевірені доводи позивача, що ОСОБА_1 сплачувала за спожиту теплову енергію за тарифами, встановленими для населення, які у свою чергу відрізняються від тарифів, що встановлені для інших споживачів теплової енергії.

Необхідно зазначити, що тарифи для оплати послуг з теплопостачання для населення застосовуються для здійснення оплати фізичними особами послуг з теплопостачання в приміщеннях, які використовуються ними для проживання. У свою чергу послуги з теплопостачання в приміщеннях, які використовуються для здійснення підприємницької діяльності за тарифами для населення оплачуватися не можуть.

Таким чином, суди під час розгляду даної справи не встановили дійсну вартість спожитої відповідачем теплової енергії, враховуючи проведені ОСОБА_1 (третя особа у справі) проплати за теплову енергію, яка поставлялася до приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскаржувані судові рішення місцевого та апеляційного господарських судів вказаним вимогам не відповідають.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не з'ясували всі суттєві обставини справи, що мають значення для вирішення спору, не надали їм в порушення статті 43 Господарського процесуального кодексу України належної юридичної оцінки.

Відповідно до частини 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України), оскільки касаційна інстанція, згідно приписів статті 1117 цього Кодексу не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, колегія суддів, враховуючи приписи статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню як такі, що винесені без дослідження всіх обставин справи, які мають істотне значення для правильного розгляду спору по суті, з направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 17.09.2013р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.12.2013р. у справі № 922/2997/13 скасувати.

Справу № 922/2997/13 передати на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Головуючий суддя О.В. Кот

Судді: О.В. Попікова

В.І. Саранюк