Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2016 року Справа № 910/6981/15-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоКролевець О.А. (доповідач у справі),суддів:Євсікова О.О., Попікової О.В.розглянувши касаційну скаргуОСОБА_4 на ухвалуГосподарського суду міста Києва від 30.11.2015та постановуКиївського апеляційного господарського суду від 12.01.2016у справі№910/6981/15-г Господарського суду міста Києваза позовомОСОБА_4до1. Національного банку України, 2. Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ"провизнання недійсним рішенняза участю представників сторінвід позивача:не з'явився від відповідача-1:не з'явився від відповідача-2:не з'явився

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного банку України та Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" про визнання недійсним рішення тимчасового адміністратора Акціонерного комерційного банку "Київ" ОСОБА_5 щодо зменшення статутного капіталу шляхом зменшення номінальної вартості акцій, оформленого наказом №222 від 04.06.2009.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.2015 (суддя Карабань Я.А.), яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.01.2016 (колегія суддів у складі: Пашкіна С.А., Сітайло Л.Г., Калатай Н.Ф.), провадження у справі припинено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права, та повернути справу до суду першої інстанції для розгляду по суті.

Учасники судового процесу згідно з приписами ст. 1114 ГПК України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не скористались передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши згідно з ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_4 звернувся до господарського суду з позовом у даній справі у зв'язку з тим, що станом на 04.06.2009 він був власником простих іменних акцій ВАТ "АКБ "Київ" (найменування якого у подальшому змінено на ПАТ "АКБ "Київ") у кількості 53324989 шт. (номінальною вартістю однієї акції 1 грн.) загальною вартістю 53324989,00 грн., що становило 23,7% статутного фонду товариства.

Однак постановою правління Національного банку України від 06.02.2009 №53 "Про призначення тимчасової адміністрації в Акціонерному комерційному банку "Київ" призначено тимчасову адміністрацію строком на 1 рік (з 09.02.2009 до 09.02.2010). А рішенням тимчасового адміністратора ВАТ "АКБ "Київ" від 04.06.2009 №222 зменшено статутний капітал банку шляхом зменшення номінальної вартості акцій до 0,01 грн. за одну акцію та обміну акцій старої номінальної вартості на акції нової номінальної вартості.

Станом на 10.02.2015 ОСОБА_4 є власником простих іменних акцій ПАТ "АКБ "Київ" у кількості 53324989 шт. загальною номінальною вартістю 533249,89 грн., що становить 0,0149% статутного капіталу товариства.

Вважаючи вказане рішення тимчасового адміністратора ВАТ "АКБ "Київ" від 04.06.2009 №222 таким, що прийнято з порушенням вимог законодавства, ОСОБА_4 заявив вимоги про визнання його недійсним.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, припинив провадження у справі за вказаною позовною заявою на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України у зв'язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах України та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, адже оспорюване позивачем рішення прийнято суб'єктом владних повноважень при здійсненні ним владних управлінських функцій, а стороною у справі є Національний банк України.

За приписами ч. 3 ст. 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності. З огляду на вимоги наведеної норми та ст.ст. 1, 41, 12 ГПК України господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам ст. 1 ГПК України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів (п. 1); справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів (п. 4).

У вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у ст. 3 Господарського кодексу України, яка у ч. 4 відносить до сфери господарських відносин господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Під корпоративними відносинами згідно зі ст. 167 ГК України маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав, тобто прав особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Натомість публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності віднесено п. 1 ч. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України до юрисдикції адміністративних судів.

Поняття суб'єкт владних повноважень визначено у п. 7 ст. 3 КАС України як орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Тобто суб'єктом владних повноважень може бути орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, які здатні нав'язувати волю, підкоряти собі, виражати владу що-небудь робити та наділені сукупністю прав і обов'язків державних органів і громадських організацій, а також посадових та інших осіб, закріплених за ними у встановленому законодавством порядку для здійснення покладених на них функцій. Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним владних управлінських функцій саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Предметом оскарження у даній справі є рішення, прийняте тимчасовим адміністратором ВАТ "АКБ "Київ", призначеним постановою правління Національного банку України на підставі Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у редакції, що діяла станом на 06.02.2009).

Згідно з положеннями ст.ст. 75, 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у вказаній редакції) Національний банк України зобов'язаний призначити тимчасову адміністрацію у разі істотної загрози платоспроможності банку та має право призначити її в інших передбачених законом випадках. Тимчасова адміністрація приступає до виконання своїх обов'язків негайно після прийняття рішення про її призначення, очолюється керівником, який призначається Національним банком України. Функції тимчасової адміністрації виконують особи, які призначаються Національним банком України.

У силу ст. 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у вказаній редакції) з дня призначення тимчасового адміністратора повноваження загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) банку переходять до тимчасового адміністратора. У разі призначення Національним банком України тимчасової адміністрації банку реорганізація банку та емісія акцій банку здійснюються за рішенням тимчасового адміністратора у порядку, який встановлюється Національним банком України. Тимчасовий адміністратор має право призначити своїм рішенням спостережну (наглядову) раду та правління банку після здійснення ним реорганізації та/або емісії акцій банку.

Водночас відповідно до положень ст.ст. 159-161 ЦК України, ст.ст. 32, 51, 58 Закону України "Про акціонерні товариства" загальні збори акціонерів, наглядова рада та правління є органами товариства. Так, загальні збори акціонерів є вищим органом акціонерного товариства, до виключної компетенції яких належить, зокрема, зміна розміру його статутного капіталу, у тому числі зменшення його шляхом зменшення номінальної вартості акцій.

Тобто приймаючи рішення про зменшення статутного капіталу товариства, тимчасовий адміністратор банку здійснює повноваження загальних зборів акціонерів як вищого органу акціонерного товариства з управління його діяльністю. При цьому тимчасовий адміністратор банку не здійснює владних управлінських функцій стосовно акціонерів банку і відносини між цими особами не мають характеру влади та підпорядкування.

Спір у даній справі по суті виник між юридичною особою, від імені вищого органу якої діє тимчасовий адміністратор, та її акціонером щодо діяльності та управління товариством, а відтак є корпоративним спором та відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК України підвідомчий господарським судам.

З огляду на викладене суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, безпідставно припинив провадження в даній справі з посиланням на п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України. Отже, ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції не відповідають вимогам матеріального та процесуального права, тому підлягають скасуванню. Касаційну скаргу слід задовольнити.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111, 11113 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.11.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.01.2016 у справі №910/6981/15-г скасувати, а справу передати на розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий суддя О.Кролевець

Судді О.Євсіков

О.Попікова