Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2016 року Справа № 927/266/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І., - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києвана постановуКиївського апеляційного господарського суду від 23.08.2016 у справі№ 927/266/16Господарського судуЧернігівської областіза позовомЗаступника керівника Менської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Погорільської сільської ради Семенівського району Чернігівської областідоСеменівського районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства "Семенівкарайагролісгосп"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Державна екологічна інспекція в Чернігівській області провідшкодування збитків в сумі 69025,04 грн,

за участю представників: прокуратуриЗбарих С.М. -посвідч. № 028728;позивачане з'явивсявідповідачаДубін В.І. -предст. дов. від 11.04.2016;третьої особине з'явився

ВСТАНОВИВ:

28.03.2016 Заступник керівника Менської місцевої прокуратури звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Погорільської сільської ради Семенівського району Чернігівської області про стягнення з Семенівського районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства "Семенівкарайагролісгосп" 69025,04 грн, з них: до спеціального фонду Державного бюджету України 20707,15 грн (30%) шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності та 48317,52 грн (70%) до спеціального фонду місцевих бюджетів, в тому числі 34512,52 грн (50%) до сільського бюджету Погорільської сільської ради Семенівського району Чернігівської області та 13805,00 грн до Чернігівського обласного бюджету (20%) шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища та іншої діяльності. Позов вмотивований статтями 16, 17, 19, 64, 86, 105, 107 Лісового кодексу України, статтями 4, 5, 35, 40, 47, 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", статтями 1166, 1172 Цивільного кодексу України, порушенням відповідачем вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, яке полягало у неналежному виконанні службових обов'язків щодо охорони земель лісового фонду від незаконної вирубки дерев.

Відповідач проти позову заперечив, вказавши про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, оскільки відповідач здійснив всі передбачені нормами чинного законодавства заходи щодо охорони та захисту лісу від самовільної вирубки, натомість позивач не довів причинний зв'язок між діями чи бездіяльністю відповідача під час виконання посадових обов'язків його працівниками і негативними наслідками (шкодою).

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 30.05.2016 (суддя Бобров Ю.М.) позов задоволено повністю; стягнуто з відповідача 69025,04 грн шкоди: з них до спеціального фонду Державного бюджету України 20707,15 грн (30%) шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності та 48317,52 грн до спеціального фонду місцевих бюджетів в тому числі: 34512,52 грн до сільського бюджету Погорільської сільської ради (50%) шкоди та 13805,00 грн до Чернігівського обласного бюджету (20%) шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища та іншої діяльності; стягнуто з відповідача на користь прокуратури Чернігівської області 1378 грн на відшкодування сплаченого судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.08.2016 (судді Власов Ю.Л. - головуючий, Корсакова Г.В., Майданевич А.Г.) рішення господарського суду скасовано, прийняте нове рішення про відмову в позові, стягнуто з позивача на користь відповідача судовий збір.

Не погоджуючись з висновками апеляційного господарського суду, Заступник прокурора міста Києва звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, а саме, статей 19, 64, 105, 107 Лісового кодексу України, статей 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", статей 1166, 1172 Цивільного кодексу України, оскільки апеляційний суд в порушення статей 4-2, 43 Господарського процесуального кодексу України не врахував, що вина та протиправна поведінка відповідача полягає у невиконанні відповідачем обов'язку щодо охорони та збереження лісового фонду, внаслідок чого відбулася незаконна рубка дерев, чим завдано збитків природному середовищу, а дії відповідача щодо виявлення та затримання винних осіб не свідчать про вжиття заходів забезпечення належної охорони лісу; суд визнав встановленими обставини, які не підтверджені належними доказами, а особи, винні у незаконній вирубці лісу, слідством на даний час не встановлені; суд не взяв до уваги практику Вищого господарського суду України у подібних правовідносинах.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач доводи касаційної скарги заперечив, просив залишити без змін постанову суду апеляційної інстанції, а касаційну скаргу без задоволення.

Позивач та третя особа не скористались процесуальним правом на участь своїх представників у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора та представника відповідача, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Місцевий господарський суд встановив, що на підставі постанови слідчого СВ Семенівського РВ УМВС України в Чернігівській області від 19.01.2015 про призначення позапланової перевірки у кримінальному провадженні №12014270230000294 від 13.12.2014 та наказу начальника Державної екологічної інспекції від 28.01.2015 № 34 і направлення на перевірку від 28.01.2015 № 34, держінспектор з ОНПС Чернігівської області в присутності інженера лісового господарства та майстра лісу відповідача 29.01.2015 провів перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства про охорону, захист та відтворення лісів відповідачем, за результатами якої 29.01.2015 складено Акт перевірки № 7/06, за змістом якого перевіркою при виїзді на місце підтверджено факт незаконної вирубки невстановленими особами 12.12.2014 24-ох дерев породи сосна та дерева породи береза на території Погорільської сільської ради Семенівського району Чернігівської області в кв. № 208, виділ № 4, обхід № 14, майстерська дільниця №4. 29.01.2015 було комісійно проведено заміри діаметрів стовбурів незаконно зрубаних дерев та складено Відомість № 1 переліку незаконно зрубаних дерев.

Згідно з Таксами для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами та громадянами пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення та неприпинення росту, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665, додаток № 1, старший держінспектор з ОНПС Чернігівської області 02.02.2015 виконав розрахунок розміру шкоди, заподіяної лісу, згідно з переліковою відомістю від 29.01.2015 до Акта перевірки № 07/06 від 29.01.2015, згідно з яким загальна сума збитків становить 69025,04 грн.

Згідно зі Статутом відповідача (в редакції Статуту на час вчинення порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища), підприємство створене з метою, зокрема, охорони та відтворення лісів; предметом діяльності Підприємства є спеціалізоване ведення лісового господарства, зокрема охорона і захист лісів від самовільних рубок; підприємство несе відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах належного йому майна, згідно з чинним законодавством України; підприємство є лісокористувачем, згідно з рішенням обласної ради від 27.03.2001 "Про надання у постійне користування земель лісового фонду" та здійснює його повноваження згідно з положеннями Лісового кодексу України; підприємство виконує норми і вимоги щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Суд також встановив, що відповідач 11.10.2002 отримав Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ЧН № 000427 для ведення лісового господарства, отже, відповідач є постійним лісокористувачем.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з тих підстав, що цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов'язків, а протиправна бездіяльність таких осіб полягає у незабезпеченні працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев (пошкодження дерев) невстановленими особами.

Також місцевий господарський суд відхилив клопотання відповідача в частині витребування у Семенівського ВП Н.-Сіверського ВП ГУНП у Чернігівській області матеріалів досудового розслідування від 13.12.2014 № 12014270230000294, вказавши, що згідно з частиною четвертою статті 35 Господарського процесуального кодексу України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дії чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції, натомість, додатково з'ясував, що 12.12.2014 відповідач подав заяву до Семенівського РВ УМВС України у Чернігівській області про вчинення кримінального правопорушення за фактом самовільної рубки лісу, зазначаючи, що 12.12.2014 майстер лісу Семенівського районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства "Семенівкарайагролісгосп" виявив осіб, які займались незаконною порубкою лісу, викликав працівників Семенівського РВ УМВС України у Чернігівській області та разом з ними затримав вказаних осіб, автомобіль KAMА3, та незаконно вирубаний ліс в об'ємі 18,92 м куб. вартістю 73680,50 грн.

13.12.2014 на підставі заяви відповідача за даним фактом орган досудового розслідування Семенівського РВ УМВС України у Чернігівській області вніс до ЄРДР за № 12014270230000294 відомості про кримінальне правопорушення, передбачене статтею 246 Кримінального Кодексу України.

19.01.2015 постановою слідчого відділення Семенівського РВ УМВС України в Чернігівській області постановлено провести перевірку у кримінальному провадженні № 12014270230000294 щодо встановлення прямого збитку, завданого відповідачем в результаті незаконної вирубки дерев.

28.04.2015 старший слідчий слідчого відділення Семенівського РВ УМВС України в Чернігівській області виніс постанову про закриття кримінального провадження № 12014270230000294 від 12.12.2015 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 185 Кримінального кодексу України, в зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.

31.03.2016 постановою Менської місцевої прокуратури Чернігівської області вказана постанова слідчого про закриття кримінального провадження від 28.04.2015 скасована, матеріали направлені для подальшого розслідування.

Відтак, за висновками суду апеляційної інстанції, відповідач вчиняв залежні від нього дії з виявлення незаконної рубки лісу, належно повідомив правоохоронні органи про факт правопорушення та про з'ясовані ним особи правопорушників, що спростовує доводи позовної заяви про протиправну поведінку відповідача у вигляді бездіяльності; інших доказів на підтвердження неправомірної поведінки чи протиправної бездіяльності відповідача (в особі його працівників) матеріали справи не містять.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 17 Лісового кодексу України, ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища. Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

За приписами статті 19 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі зобов'язані, зокрема, забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель.

Таким чином, порубка дерев визнається незаконною, якщо вчинена: без відповідного дозволу; за дозволом, виданим із порушенням чинного законодавства; до початку чи після закінчення установлених у дозволі строків; не на призначених ділянках чи понад установлену кількість; не тих порід дерев, які визначені в дозволі; порід, вирубку яких заборонено.

Згідно з пунктом 5 статті 64 (Основні вимоги щодо ведення лісового господарства) зазначеного Кодексу, підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.

Згідно з пунктами 1, 5 частини другої статті 105 цього Кодексу, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи: винні у незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників; винні у порушенні строків лісовідновлення та інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Відповідно до статті 107 Лісового кодексу України, підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Стаття 41 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлює економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища, зокрема, передбачає відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Відповідно до статей 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто, деліктною відповідальністю.

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди втілено у статті 1166 Цивільного кодексу України, якою визначено загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, за якими майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної чи фізичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Для визначення підстав застосування такої міри відповідальності як відшкодування заподіяної шкоди суду необхідно з'ясувати наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, розміру збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача і збитками, вину відповідача. При цьому на позивача покладено обов'язок доведення факту протиправності поведінки відповідача, розміру завданих збитків та прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання та шкодою.

Згідно з частиною першою статті 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Отже, при вирішенні спорів щодо відшкодування шкоди, заподіяної порушенням вимог лісового законодавства слід виходити з того, що обов'язки із забезпечення охорони, захисту, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які повинні нести відповідальність за невиконання або неналежне виконання згаданих обов'язків, зокрема, за незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок та пошкодження дерев.

За змістом статей 32-34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, належними і допустимими доказами; при цьому доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, та встановлюються письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі.

Судова колегія констатує, що матеріали кримінального провадження відповідають вимогам статей 32, 36 Господарського процесуального кодексу України щодо письмових доказів, як документів, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, та підлягають оцінці в сукупності з іншими доказами за правилами статті 43 Господарського процесуального кодексу України.

Посилаючись виключно на приписи статті 35 Господарського процесуального кодексу України щодо підстав звільнення від доказування, місцевий господарський суд безпідставно залишив поза увагою та не надав оцінку матеріалам справи, на які покликався відповідач саме у якості доказів своєї належної та правомірної поведінки та у спростування доводів позовної заяви щодо його неправомірної бездіяльності у спірних правовідносинах.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши зміст постанови слідчого відділення Семенівського РВ УМВС України в Чернігівській області 19.01.2015 у кримінальному провадженні № 12014270230000294, постанови від 28.04.2015 старшого слідчого відділення Семенівського РВ УМВС України в Чернігівській області про закриття кримінального провадження № 12014270230000294 від 12.12.2014, постанови від 31.03.2016 Менської місцевої прокуратури Чернігівської області про скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження від 28.04.2015, встановив обсяг дій, які вчинялися відповідачем для забезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок та пошкодження дерев та дійшов висновку, що прокурор не довів та не обґрунтував, в чому саме полягала бездіяльність або неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків, як законна підстава для стягнення збитків, нанесених державі порушенням природоохоронного законодавства.

Висновки суду апеляційної інстанції відповідають загальним положенням законодавства про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди.

Доводи касаційної скарги щодо невідповідності правової позиції суду апеляційної інстанції усталеній практиці Вищого господарського суду України щодо відшкодування шкоди за порушення природоохоронного законодавства є помилковими, оскільки в даному випадку висновок суду висловлено відповідно до встановлених ним обставин справи, які спростовують доводи позовної заяви щодо неправомірної поведінки чи бездіяльності відповідача, що не свідчить про неоднаковість або суперечливість правової позиції у даній справі.

Судове рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суд апеляційної інстанції в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази відповідно до положень статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України, вірно застосував норми матеріального та процесуального права.

Твердження заявника про порушення і неправильне застосування апеляційним господарськими судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження та суперечать матеріалам справи, в зв'язку з чим підстав для скасування постанови з мотивів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 43, 1115, 1117, пунктом 1 частини 1 статті 1119, статтею 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.08.2016 у справі № 927/266/16 Господарського суду Чернігівської області залишити без змін.

Головуючий Л. Рогач

Судді: І. Алєєва

Т. Дроботова