Історія справи

Постанова ВГСУ від 02.08.2016 року у справі №910/21828/15
Постанова ВГСУ від 02.02.2016 року у справі №910/21828/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2016 року Справа № 910/21828/15 Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Корнілової Ж.О. - головуючого, Овечкіна В.Е., Чернова Є.В.,розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"на рішення постановуГосподарського суду міста Києва від 02.11.2015 Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2016у справі№ 910/21828/15 Господарського суду міста Києва За позовомПублічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"ДоСпільного українсько-американського підприємства "УкрКарпатойл ЛТД" Простягнення 2522186,06 грн.,

За участю представників:

від позивача -Суворова Л.В.,від відповідача -Рожок В.О.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.11.2015 провадження за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" до Спільного українсько-американського підприємства "УкрКарпатойл ЛТД" про стягнення 2522186,06 грн. зі Спільного українсько-американського підприємства "УкрКарпатойл ЛТД" заборгованості в сумі 2034831,37 грн. припинено.

Позов ПАТ "Укртрансгаз" до Спільного українсько-американське підприємство "УкрКАРПАТОЙЛ ЛТД" про стягнення 2522186, 06 грн. задоволено частково.

Стягнуто зі Спільного українсько-американського підприємства "УкрКарпатойл ЛТД" (04053, м. Київ, пров. Несторівський, буд. 3-5, ідентифікаційний код 23152126) на користь Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" (01021, м. Київ, Кловський узвіз, буд. 9/1, ідентифікаційний код 30019801) 278105,59 грн. пеню, 32205,52 грн. інфляційних втрат, 13905,28 грн. 3% річних.

У решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2016 рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2015 у справі № 910/21828/15 в частині присуджених до стягнення показників пені та 3% річних змінено, присуджено до стягнення зі Спільного українсько-американського підприємства "УкрКарпатойл ЛТД" (04053, м. Київ, пров. Несторівський, буд. 3-5, ідентифікаційний код 23152126) на користь Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" (01021, м. Київ, Кловський узвіз, буд. 9/1, ідентифікаційний код 30019801) 479804,76 грн. пені та 24441,80 грн. 3% річних, з перерозподілом судового збору, рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2015 у справі № 910/21828/15 залишено без змін.

Викладено резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2015 у справі № 910/21828/15 в наступній редакції:

Провадження за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" до Спільного українсько-американського підприємства "УкрКарпатойл ЛТД" про стягнення 2522186,06 грн. в частині стягнення зі Спільного українсько-американського підприємства "УкрКарпатойл ЛТД" 2034831,37 грн. заборгованості припинено.

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" до Спільного українсько-американського підприємства "УкрКарпатойл ЛТД" частково задоволено.

Стягнуто зі Спільного українсько-американського підприємства "УкрКарпатойл ЛТД" (04053, м. Київ, пров. Несторівський, буд. 3-5, ідентифікаційний код 23152126) на користь Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" (01021, м. Київ, Кловський узвіз, буд. 9/1, ідентифікаційний код 30019801) 479804, 76 грн., 32205, 52 грн., 24441, 28 грн. 3% річних.

У решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 02.11.2015 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2016, Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2016 у справі № 910/21828/15 Господарського суду міста Києва щодо відмови у стягненні штрафу в розмірі 7% штрафу.

Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Суди встановили, що 15.04.2015 між Публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз" (виконавець) та Спільним українсько-американським підприємством "УкрКарпатойл ЛТД" (замовник) укладено договір на зберігання (закачування, зберігання, відбір) природного газу № 1504000499, відповідно до якого виконавець зобов'язується протягом строку, визначеного договором, зберігати в підземному сховищі газу (далі - ПСГ) природний газ, у тому числі страховий запас газу, переданий йому замовником та повернути замовнику газ у кількості, визначеній у договорі, а замовник зобов'язується внести плату за зберігання (закачування, відбору) у встановлені договором строки (розділ 1 договору).

Відповідно до п. 2.1 договору замовник передає виконавцю газ на зберігання, у тому числі страховий запас газу, у таких обсягах: 10 000 000 тис. куб. м. - обсяг газу замовника, що планується закачати в ПСГ у поточному сезоні зберігання (період з 16.04.2015 по 15.04.2016), 73 406, 615 тис. куб. м. - обсяг газу замовника, який залишається в ПСГ з минулого сезону зберігання (період з 16.04.2014 по 15.04.2015).

Розділом 3 договору сторони погодили тарифи газу: на закачування - 1000 куб. м. газу в ПГС - 39,48 грн., тариф на зберігання 1000 куб.м. - 55,44 грн., тариф на відбір 1000 куб. м. - 39,48 грн.

Замовник сплачує послуги із закачування газу в ПСГ та його зберігання шляхом перерахування грошових коштів на рахунок виконавця до 20 числа місяця, наступного за звітнім місяцем закачування газу (п. 4.1 договору).

Відповідно до п. 4.3 договору замовник зобов'язується протягом 15-ти днів з дати укладання договору сплатити виконавцю частину вартості послуг за зберігання газу, що залишився на подальше зберігання в ПСГ після закінчення минулого сезону зберігання.

Договір набирає чинності з дати підписання і діє в частині зберігання газу по 15.04.2016, а в частині проведення розрахунків - до повного виконання замовником своїх зобов'язань (розділ 9 договору).

На виконання умов договору № 1504000499 від 15.04.2015 позивач прийняв на початок сезону 2015/2016 на зберігання природний газ в обсязі 73406,615 тис. куб. м. на суму 2034831,37 грн., а також надав послуги із закачування до підземного сховища природного газу в обсязі 3278,685 тис. куб.м. на загальну суму 220327,63 грн., що підтверджується актом про обсяги залишку природного газу в ПСГ на початок сезону зберігання № 18/05-15 від 30.04.2015, актами приймання-передачі природного газу при закачуванні в ПСГ № 41/01-15 від 30.04.2015, № 71/01-15 ВІД 31.05.2015, № 96/01-15 від 30.06.2015.

Разом з тим, відповідач у порушення умов договору взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної оплати отриманих послуг виконав неналежним чином, сплатив лише вартість наданих послуг із закачування до підземного сховища природного газу на суму 220327,63 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості позивача та поясненнями представників сторін.

Таким чином, у відповідача станом на день звернення до місцевого господарського суду з відповідним позовом виникла заборгованість за послуги зі зберігання природного газу, який залишився у природному сховищі на початок сезону зберігання 2015/2016, у сумі 2034831,37 грн.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з ч. 1 ст. 946 ЦК України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Відповідно до статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами згідно ст. 629 ЦК України.

Суди встановили, що ПАТ "Укртрансгаз" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Спільного українсько-американського підприємства "УкрКарпатойл ЛТД" про стягнення загалом 2522186,06 грн., яка складається з 2034831,37 грн. суми основного боргу, 278 105,59 грн. пені за загальний період нарахування з 01.05.2015 по 22.07.2015 (навівши відповідні щомісячні періоди нарахувань), 142438,20 грн. 7 % штрафу, 52905,62 грн. інфляційних втрат за травень 2015 року та червень 2015 року, 13905,28 грн. 3 % річних за загальний період нарахування з 01.05.2015 по 22.07.2015 (навівши відповідні щомісячні періоди нарахувань).

Як встановили суди, і не заперечувалось представниками сторін, під час розгляду справи по суті відповідач сплатив заборгованість за послуги зі зберігання природного газу, який залишився у природному сховищі на початок сезону зберігання 2015/2016 , на суму 2034831,37 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 674 від 24.09.2015.

У такий спосіб відповідач припинив грошові зобов'язання з оплати наданих послуг у повному обсязі, у зв'язку з чим провадження в цій частині позовних вимог обгрунтовано припинено місцевим господарським судом на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки основна заборгованість у СП "УкрКарпатойл ЛТД" за договором № 1504000499 від 15.04.2015 відсутня.

Позивачем через канцелярію Господарського суду міста Києва 26.10.2015 подана заява № 13582/6, в якій позивач, посилаючись на сплату відповідачем суми основного боргу 24.09.2015, просив суд першої інстанції припинити провадження в частині стягнення 2034831,37 грн. суми основного боргу у зв'язку з її сплатою; стягнути 479804,74 грн. пені за період прострочення з 01.05.2015 по 23.09.2014 включно (згідно з доданим щомісячним розрахунком); стягнути 52 905,62 грн. інфляційних втрат за період прострочення з травня 2015 по серпень 2015 року включно (згідно поданого розрахунку); стягнути 24441,80 грн. 3 % річних за період прострочення з 01.05.2015 по 23.09.2015 включно (згідно доданого щомісячного розрахунку); стягнути 142438,20 грн. штрафу за прострочення виконання зобов'язання понад 30 днів на підставі ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

Під час розгляду справи по суті від позивача надійшла заява, у якій останній просив припинити провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення 2034831,37 грн. суми основного боргу, а також збільшив розмір інших позовних вимог. Вказану заяву суд долучив до матеріалів справи, проте до розгляду не прийняв у зв'язку з невиконанням позивачем вимог, передбачених ст.ст. 54-57 ГПК України, дотримання яких необхідне для подачі заяви про збільшення (зменшення) позовних вимог. Суд першої інстанції здійснив розгляд первісно заявлених у позові позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції встановив, що заява позивача № 13582/6 від 26.10.2015 зареєстрована канцелярією місцевого господарського суду 26.10.2015, тобто до винесення оскаржуваного рішення, і містить в собі вимоги припинити провадження в частині стягнення 2034 831,37 грн. суму основного боргу; стягнути 479804,74 грн. пені за період прострочення з 01.05.2015 по 23.09.2015 включно (згідно з доданим щомісячним розрахунком); стягнути 52905,62 грн. інфляційних втрат за період прострочення з травня 2015 по серпень 2015 року включно (згідно з поданим розрахунком); стягнути 24 441,80 грн. 3 % річних за період прострочення з 01.05.2015 по 23.09.2015 включно (згідно з доданим щомісячного розрахунком); стягнути 142 438,20 грн. штрафу за прострочення виконання зобов'язання понад 30 днів на підставі ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

Суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що за своїм змістом вказана заява відповідає приписам частини четвертої статті 22 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що позивач вправі до прийняття рішення у справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Пунктом 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 роз'яснено, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. У разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. При цьому, питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством. Якщо ж до заяви про збільшення розміру позовних вимог не додано доказів сплати суми судового збору у встановленому порядку та розмірі (з урахуванням такого збільшення), то відповідна заява повертається господарським судом на підставі пункту 4 частини першої статті 63 ГПК, а у разі якщо відповідні недоліки виявлено після прийняття господарським судом заяви про збільшення розміру позовних вимог, суд стягує несплачені в установленому порядку та розмірі суми судового збору за результатами розгляду справи на підставі статті 49 ГПК.

Пунктом 3.11 вищезазначеної постанови роз'яснено, що ГПК України, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.

П. 3.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 зазначено, що недодержання вимог статей 54, 56 та пунктів 2 і 3 частини першої статті 57 ГПК щодо форми, змісту і додатків до позовної заяви тягне за собою наслідки, передбачені статтею 63 ГПК. Так, позовна заява підлягає поверненню без розгляду, якщо позивачем не вказано повне найменування сторін та їх поштових адрес, або позовну заяву підписано не уповноваженою належним чином особою чи особою, посадове становище якої не вказано, або прокурор не зазначив орган, уповноважений здійснювати відповідні функції держави у спірних відносинах, або позовна заява не підписана позивачем. Про повернення позовної заяви і доданих до неї документів виноситься ухвала, яку може бути оскаржено.

В свою чергу, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що під час розгляду справи по суті від позивача надійшла заява, у якій останній просив припинити провадження по справі в частині позовних вимог щодо стягнення 2034831,37 грн. суми основного боргу, а також збільшив розмір інших позовних вимог. Вказану заяву суд долучив до матеріалів справи, проте до розгляду не прийняв у зв'язку з невиконанням позивачем вимог, передбачених ст.ст. 54-57 ГПК України, дотримання яких необхідне для подачі заяви про збільшення (зменшення) позовних вимог. Таким чином, суд першої інстанції здійснив розгляд первісно заявлених у позові позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції було не прийнято до розгляду заяву позивача, коли за приписами процесуального закону (з урахуванням роз'яснень постанови Пленуму Вищого господарського суду "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18) вона повинна була бути повернута позивачу без розгляду у випадку невиконання позивачем вимог статей 54, 56 та пунктів 2 і 3 частини першої статті 57 ГПК щодо форми, змісту і додатків.

При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що заява позивача № 13582/6 від 26.10.2015 підписана представником позивача за довіреністю, належним чином засвідчена копія якої додана до заяви, позивачем подано розрахунки заявлених у вказаній заяві показників з посиланням на періоди та суми нарахувань, а також долучено і докази направлення вказаної заяви разом з розрахунками відповідачу засобами поштового зв'язку (фіскальний чек № 1865 від 26.10.2015 та опис вкладеного у цінний лист на юридичну адресу відповідача).

Крім цього, позивачем при зверненні до суду з відповідним позовом про стягнення з відповідача загалом 2522186,06 грн. здійснено оплату судового збору загалом в сумі 50 443,72 грн. (за ставкою 2% від ціни позову, яка діяла на момент подачі позову ), і за межі якого не виходить заявлена позивачем у заяві від 26.10.2015 (на час подачі якої ставки судового збору були вже зменшені до 1,5% від ціни позову внаслідок набрання чинності з 01.09.2015 нової редакції Закону України "Про судовий збір") загальна сума заявлених до стягнення показників, а саме: загалом 699590,38 грн., а тому судовий збір за новими діючими ставками з 01.09.2015 за дозаявленими вимогами (212235,69 грн. (з яких 201699,17 грн. пені та 10536,52 грн. 3% річних)) складає 3183,55 грн., проте, входить в межі справленого позивачем при первісній подачі позову із загальною ціною 2522186,06 грн. суми судового збору в розмірі 50443,72 грн.

Суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що у суду першої інстанції були відсутні обумовлені процесуальним законом підстави щодо неприйняття до розгляду заяви позивача № 13582/6 від 26.10.2015, оскільки остання відповідала приписам ст.ст. 54-57 ГПК України.

Абз. 7 п. 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" від 17.05.2011 року № 7 зазначено, якщо у процесі перегляду справи апеляційним господарським судом буде встановлено, що суд першої інстанції, приймаючи процесуальний акт, неправомірно відмовив у задоволенні частини позовних вимог, або припинив провадження чи залишив без розгляду позов у певній частині, або ж не розглянув одну чи кілька заявлених вимог, у тому числі в зв'язку з неправомірною відмовою в прийнятті зустрічної позовної заяви тощо, суд апеляційної інстанції повинен самостійно усунути відповідне порушення. Він не вправі передавати справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції з метою усунення допущеного порушення в частині неприйняття до розгляду заяви позивача № 13582/6 від 26.10.2015, в порядку апеляційного перегляду справи, суд дійшов до правильного висновку про розгляд позовних вимог позивача до відповідача з урахуванням поданої ним заяви № 13582/6 від 26.10.2015.

Суд апеляційної інстанції встановив, що позивач просив стягнути з відповідача штрафні санкції за неналежне виконання зобов'язання, а саме: 479804,74 грн. пені за період прострочення з 01.05.2015 по 23.09.2015 включно, та 142438,20 грн. штрафу за прострочення виконання зобов'язання понад 30 днів на підставі ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

Частиною 1 ст. 229 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Нормами ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно з п. 5.2 договору у разі порушення замовником строків оплати, передбачених пунктами 4.1 - 4.4 договору, із замовника стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

При цьому, суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що нарахування пені здійснюється на наступний день після настання строку, встановленого пунктами 4.1, 4.3 договору.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" приписом ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Провівши перерахунок заявленої позивачем суми пені щодо сум, строків та ставок нарахувань відповідно до умов договору, подвійної облікової ставки Національного банку України та вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, суд апеляційної інстанції встановив, що з відповідача підлягає стягненню 479804,76 грн. пеня, тобто у сумі, про яку просить позивач у заяві № 13582/6 від 26.10.2015, а саме: за квітень 2015 року - в сумі 479440,71 грн. (нарахована з 01.05.2015 по 23.09.2015 включно за період прострочення платежу за даним місяцем, з урахуванням здійснених оплат); за травень 2015 року в сумі 228,71 грн. (нарахована з 21.06.2015 по 22.06.2015 включно за період прострочення платежу за даним місяцем, з урахуванням здійснених оплат); за червень 2015 року - в сумі 135,34 грн. (нарахована за 21.07.2015 включно за період прострочення платежу за даним місяцем, з урахуванням здійснених оплат).

З огляду на викладене, рішення місцевого господарського суду підлягає зміні в частині присудженого до стягнення з відповідача на користь позивача розміру пені, з присудженням до стягнення з відповідача на користь позивача 479 804,76 грн. пені.

Щодо нарахування 142438,20 грн. штрафу (7% від суми простроченого платежу з оплати простроченої заборгованості) суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Позивач обґрунтовує свої вимоги абзацем третім частини 2 статті 231 ГК України, відповідно до якої у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, застосовується штраф за прострочення виконання зобов'язання понад тридцять днів у розмірі семи відсотків від вартості товарів, послуг, з яких допущене порушення.

Суд апеляційної інстанції правомірно прийняв до уваги, що позивач у справі є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, але за змістом абз. третього ч. 2 ст. 231 ГК України цією нормою передбачено застосування штрафних санкцій до порушень негрошових зобов'язань, тому суд вважає необґрунтованим нарахування позивачем штрафу на підставі ч. 2 ст. 231 ГК України, оскільки в даному випадку має місце порушення грошового зобов'язання (оплата наданих послуг).

Крім цього, пунктом 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № від 17.12.2013 № 14, (із змінами і доповненнями) визначено, що господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацем третім частини другої статті 231 ГК України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

З наведених підстав, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні вимоги позивача про стягнення 142 438,20 грн. 7 % штрафу за відсутності обумовлених законом підстав для такого стягнення згідно з приписами абз. третього частини 2 ст. 231 ГК України.

Крім цього, позивач заявив до стягнення з відповідача з урахуванням поданої заяви (№ 13582/6 від 26.10.2015), 52905,62 грн. інфляційних втрат за період прострочення з травня 2015 по серпень 2015 року включно (згідно з поданим розрахунком), а також 24441,80 грн. 3 % річних за період прострочення з 01.05.2015 по 23.09.2015 включно (згідно з поданим розрахунком).

Відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані ним збитки.

Нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на вищенаведені норми законодавства, вимоги про стягнення інфляційної складової суми боргу та 3 % річних є такими, що заявлені правомірно.

Провівши перерахунок заявленої до стягнення суми 3% річних щодо сум, строків та ставок нарахувань, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3 % річних загалом у розмірі 24441,80 грн., тобто в заявленій позивачем сумі (з урахуванням поданої заяви від 26.10.2015), а саме: за квітень 2015 року - в сумі 24 423,60 грн. (нарахованих з 01.05.2015 по 23.09.2015 включно за період прострочення платежу за даним місяцем, з урахуванням здійснених оплат); за травень 2015 року в сумі 11,44 грн. (нарахована з 21.06.2015 по 22.06.2015 включно за період прострочення платежу за даним місяцем, з урахуванням здійснених оплат); за червень 2015 року - в сумі 6,77 грн. (нарахована за 21.07.2015 включно за період прострочення платежу за даним місяцем, з урахуванням здійснених оплат).

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що рішення місцевого господарського суду підлягає зміні в частині присуджених до стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних, з присудженням до стягнення з відповідача на користь позивача 24 441,80 грн. 3% річних.

Щодо інфляційної складової суми боргу, присудженої судом першої інстанції в сумі 32205,52 грн., то суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що рішення суду першої інстанції в цій частині зміні не підлягає з огляду на наступне.

П. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № від 17.12.2013 № 14, (із змінами і доповненнями) визначено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи із суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Врахувавши подану позивачем заяву про стягнення інфляційних втрат за період прострочення з травня 2015 по серпень 2015 року включно, у липні та серпні 2015 року індекс інфляції становив від'ємне значення (менше одиниці) (99,00% та 99,20% відповідно), проте не врахований позивачем при здійсненні розрахунку, але підлягає врахуванню при розрахунку навіть з від'ємним значенням, сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача, складає загалом 32205,52 грн., з розрахунком яких суду першої інстанції суд апеляційної інстанції правомірно погодився.

Крім цього, суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку про відсутність виняткових обставин щодо відмови позивачу у стягненні штрафних санкцій.

Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

У даному випадку суд першої інстанції мотивовано врахував, що порушення зобов'язання відповідачем не є виключенням чи випадком, з яких сталося прострочення належних до сплати сум.

Посилання відповідача на наявність податкового боргу та припинення видобутку вуглеводнів на Битків-Бабченському родовищі, обгрунтовано не прийнято до уваги судами, оскільки ці обставини не свідчать про відсутність його вини у порушенні зобов'язання, а є результатом господарської діяльності підприємства, яку відповідач здійснює на власний ризик. При цьому фінансове становище відповідача не спростовує факту допущеного ним прострочення в оплаті послуг зі зберігання та закачування газу, за яке договором передбачена відповідальність у вигляді штрафних санкцій.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2015 року у справі № 910/21828/15 підлягає зміні в частині присуджених до стягнення показників пені та 3% річних, присудивши за результатами апеляційного перегляду справи до стягнення з відповідача на користь позивача 479804,76 грн. пені та 24441,80 грн. 3% річних, із здійсненням перерозподілу судового збору з врахуванням того, що відповідачем погашено суму боргу вже після порушення провадження у справі. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2015 року у справі № 910/21828/15 про відмову у задоволенні позовних вимог та припинення провадження у справі в частині стягнення основного боргу - підлягає залишенню без змін.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2015 у справі № 910/21828/15 підлягає зміні в частині присуджених до стягнення показників пені та 3% річних, присудивши за результатами апеляційного перегляду справи до стягнення з відповідача на користь позивача 479 804,76 грн. пені та 24441,80 грн. 3% річних, із здійсненням перерозподілу судового збору. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2015 у справі № 910/21828/15 підлягає залишенню без змін.

Враховуючи наведене, Вищий господарський суд України дійшов до висновку, що постанова апеляційного господарського суду ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не прийняті судом до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи.

Підстав для зміни чи скасування прийнятої у справі постанови Вищий господарський суд України не вбачає, тому постанова підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2016 у справі № 910/21828/15 Господарського суду міста Києва залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2016 у справі № 910/21828/15 Господарського суду міста Києва залишити без змін.

Головуючий, суддяКорнілова Ж.О. Судді:Овечкін В.Е. Чернов В.Є.