Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2015 року м. Київ К/9991/64601/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24.05.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2011 у справі № 2а-1670/3819/11

за позовом Підприємства електромереж зовнішнього освітлення "Міськсвітло"

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві

про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В :

У травні 2011 року Підприємство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати неправомірними дії Державної податкової інспекції щодо зарахування своєчасно сплаченого поточного податкового зобов'язання у рахунок погашення податкового боргу, що виник у період з жовтня 2010 року по лютий 2011 року; зобов'язати податковий орган здійснити коригування у картці особового рахунку платника та спрямувати сплачені суми відповідно до періодів та призначення платежів, вказаних у платіжних дорученнях.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволено частково, дії Державної податкової інспекції по зарахуванню сплаченого податкового зобов'язання з податку на додану вартість за жовтень - листопад 2010 року у рахунок погашення податкового боргу попередніх періодів визнано неправомірними, в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із судовими рішеннями в частині задоволення позовних вимог, Державна податкова інспекція до Вищого адміністративного суду України подала касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, відповідач посилається на п. 7.7 ст. 7 Закону України від 21.12.2000 № 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон № 2181-ІІІ), яким визначено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивачем до контролюючого органу подано податкові декларації з ПДВ за жовтень, листопад, грудень 2010 року та січень, лютий 2011 року, у яких самостійно визначило розмір податку до сплати.

Відповідні суми самостійно узгоджених податкових зобов'язань з ПДВ були сплачені грошовими коштами згідно платіжних від 22.11.2010 № 574 у розмірі 7 942,00 грн., від 27.12.2010 № 626 у розмірі 3 167,00 грн., від 21.01.2011 № 17 у розмірі 3 550,00 грн., від 18.03.2011 № 105 у розмірі 9 473,00 грн. від 18.03.2011 № 106 у розмірі 667,00 грн. із зазначенням у цих платіжних дорученнях відповідного місяця, за який сплачувались податкові зобов'язання. Проте, кошти, що сплачувались позивачем з метою погашення поточних зобов'язань за конкретно визначені в платіжних дорученнях періоди, податковим органом було зараховано у рахунок погашення податкового боргу Підприємства, що виник раніше (з 2002 року).

Розв'язуючи спір, суди попередніх інстанцій виходили з того, що сплата позивачем податковий зобов'язань за відповідні податкові періоди та скерування податковим органом цих коштів у рахунок погашення податкового боргу, що виник раніше, мали місце як до набрання чинності Податковим кодексом України, так і після. Тому, враховуючи, що положеннями Податкового кодексу України передбачено обов'язок податкового органу за наявності у платника податку податкового боргу змінювати призначення платежу, визначене платником, державним податковим органом правомірно було скеровано сплачені Підприємством грошові кошти після 01.01.2011 у рахунок погашення податкового боргу, що виник раніше. Також суд першої інстанції, з думкою якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що вимоги Підприємства щодо коригування даних особової картки платника податків внаслідок визнання протиправними дії державного податкового органу щодо зміни призначення платежу, визначеного платником податку, є вимогами про врегулювання відносин на майбутнє, а тому є передчасними і не підлягають задоволенню.

Так, дійсно, відповідно до п. 87.9. ст. 87 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) у разі наявності у платника податків податкового боргу органи державної податкової служби зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.

Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

У даному випадку, як вбачається з обстави, встановлених судами, існують правовідносини щодо податкових зобов'язань, виникнення та строк сплати було врегульовано Законом № 2181-ІІІ, положеннями якого визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу, проте серед яких немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків. Тобто, Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" не встановлює права чи обов'язку органу державної податкової служби змінювати зазначені платником податку в платіжних документах призначення платежів, як не встановлюють такого права й інші норми податкового законодавства.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Пункт 87.9 ст. 87 Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011, не має зворотної дії в часі. Дія п. 87.9. ст. 87 Податкового кодексу України починається з 01.01.2011 і може бути застосована лише до тих податкових зобов'язань, які виникли після 01.01.2011.

Таким чином, повноваження органу державної податкової служби за п. 87.9. ст. 87 Податкового кодексу України можуть поширюватися на ті платежі (податкові зобов'язання, в тому числі несплачені у встановлений законом строк), які виникають з підстав, визначених в цьому Кодексі.

Підстави застосовувати до спірних правовідносин зі сплати податкових зобов'язань, виникнення та строк сплати яких регулювалися Законом № 2181-ІІІ, положення п. 87.9. ст. 87 Податкового кодексу України, відсутні.

Враховуючи наведене, орган державної податкової служби протиправно зарахував сплачені відповідачем суми податкових зобов'язань, що виникли як до 01.01.2011, так і після вказаної дати, в рахунок сплати податкового боргу, що складається з узгоджених податкових зобов'язань, що виникли до 01.01.2011.

Тому, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо решти позовних вимог, то в цій частині постанова суду першої інстанції, з думкою якого погодився апеляційний суд, не оскаржена сторонами, відповідає закону і залишається без змін з мотивів, наведених у постанові.

Таким чином, виходячи з того, що обставини у справі встановлені судами попередніх інстанцій правильно, але суди дійшли неправильних висновків лише в частині, що зумовило ухвалення незаконних судових рішень в цій частині, суд касаційної інстанції вважає за необхідне змінити останні.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві задовольнити частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24.05.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2011 у справі № 2а-1670/3819/11 змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 24.05.2011 в такій редакції:

"Визнати неправомірними дії Державної податкової інспекції у м. Полтаві по зарахуванню сплаченого податкового зобов'язання з податку на додану вартість за жовтень, листопад, грудень 2010 року та лютий 2011 року у рахунок погашення податкового боргу попередніх періодів".

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко