Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" березня 2017 р. м. Київ К/800/33069/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого:Штульман І.В. (доповідач), суддів:Олексієнка М.М., Рецебуринського Ю.Й., -

розглянувши в касаційній інстанції в порядку письмового провадження справу за позовом Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) «Банк «Київська Русь» до Відділу державної виконавчої служби (далі - ВДВС) Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області, треті особи - Щасливська сільська рада Бориспільського району Київської області, Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Расалес», ТОВ «Ольвита», про визнання незаконними дій та зобов'язання вчинити дії, за касаційною скаргою Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2014 року, -

встановив:

У січні 2014 року ПАТ «Банк «Київська Русь» звернулося до суду з позовом, у якому просило:

- визнати незаконними дії ВДВС Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області щодо накладення арешту на нерухоме майно ТОВ «Ольвита» в частині майна, що перебуває в іпотеці ПАТ «Банк «Київська Русь», а саме: салатний корпус, що знаходиться за адресою: Київська область, Бориспільський район, село Щасливе, вулиця Леніна, 20Г, та земельна ділянка площею 1,4000 га за адресою: Київська область, Бориспільський район, село Щасливе, вулиця Леніна, 20Г, кадастровий номер 3220888001:01:006:0019;

- зобов'язати ВДВС Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області вчинити дії щодо скасування постанови від 12 грудня 2013 року ВП № 39105134 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в частині накладення арешту на нерухоме майно, що перебуває в іпотеці ПАТ «Банк «Київська Русь», а саме: салатний корпус, що знаходиться за адресою: Київська область, Бориспільський район, село Щасливе, вулиця Леніна, 20Г, та земельна ділянка площею 1,4000 га за адресою: Київська область, Бориспільський район, село Щасливе, вулиця Леніна, 20Г, кадастровий номер 3220888001:01:006:0019.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2014 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі Щасливська сільська рада Бориспільського району Київської області, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить Вищий адміністративний

суд України скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2014 року і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частин 1, 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ВДВС Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області 30 липня 2013 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 39105134 щодо примусового виконання наказу № 911/2059/13, виданого 22 липня 2013 року Господарським судом Київської області, про стягнення з ТОВ «Ольвита» на користь ТОВ «Расалес» боргу в сумі 403908,33 гривень.

Постановою від 3 грудня 2013 року відповідач відкрив виконавче провадження № 41057233 щодо примусового виконання наказу № 911/1055/13, виданого 20 листопада 2013 року Господарським судом Київської області, про стягнення з ТОВ «Ольвита» на користь Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області основного боргу в сумі 1662416 гривень, 133152 гривень - 3% річних, 216113,07 гривень - інфляційної складової боргу.

Постановами від 20 грудня 2013 року зазначені виконавчі провадження об'єднані у зведене виконавче провадження, яке приєднано до зведеного виконавчого провадження № 41345831.

В рамках виконавчого провадження № 39105134 ВДВС Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області винесено постанову від 12 грудня 2013 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника - ТОВ «Ольвита», і заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику лише в межах суми боргу.

ПАТ «Банк «Київська Русь», не погоджуючись із вказаною постановою та діями відповідача щодо накладення арешту на вищезазначене нерухоме майно ТОВ «Ольвита», що перебуває в його іпотеці відповідно до договору іпотеки, укладеного 19 лютого 2008 року з наступними змінами, звернулося до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що опис, арешт та примусове звернення стягнення на предмет іпотеки повинно здійснюватися державним виконавцем відповідно до частини 8 статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 606-XIV) з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку» від 5 червня 2003 року № 898-IV (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 898-IV), дійшовши висновку, що у ВДВС Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області були відсутні правові підстави для накладення арешту на вищевказане майно на користь інших кредиторів, що не є заставодержателями.

Так, умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон № 606-XIV.

Обов'язки і права державних виконавців закріплені у статті 11 вказаного Закону.

За змістом цієї норми державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, зокрема, вправі накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 32 Закону № 606-ХІV заходом примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.

Загальний порядок звернення стягнення на майно боржника визначено у главі 4 Закону № 606-ХІV.

Згідно з частиною 1 статті 52 Закону № 606-ХІV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Арешт і вилучення майна боржника врегульований статтею 57 Закону № 606-ХІV, відповідно до положень якої арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Постановами, передбаченими частиною 2 цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині 2 цієї статті та органам, що ведуть Державний реєстр обтяжень рухомого майна. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису та арешту майна боржника. Під час проведення опису та арешту майна боржника державний виконавець має право оголосити заборону розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмежити права користування майном, здійснити опечатування або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису та арешту. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Згідно частини 1 статті 33 Закону № 606-ХІV у разі якщо в органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника, вони об'єднуються у зведене виконавче провадження і на майно боржника накладається арешт у межах загальної суми стягнення, виконавчого збору і можливих витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.

За правилами статті 56 Закону № 606-ХІV на майно, яке перебуває в іпотеці та не входить до Переліку видів майна, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами (додаток до цього Закону), допускається звернення стягнення на майно, яке полягає, зокрема, в його арешті та примусовій реалізації.

Отже, виходячи з положень зазначених норм, арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення суду і може накладатися державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

З урахуванням вищезгаданих обставин та норм права, державний виконавець мав правові підстави до винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Загальний порядок звернення стягнення на заставлене майно визначений статтею 54 Закону № 606-ХІV, за правилами якої звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону № 898-IV (частина 8 статті 54 Закону № 606-ХІV).

За положеннями статті 1 Закону № 898-IV іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки передбачений у розділі V Закону № 898-ІV.

Згідно з частиною 1 статті 33 цього Закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина 3 статті 33 Закону № 898-ІV).

Нормами статей 36, 37, 38 вказаного Закону також передбачено право сторін договору іпотеки визначати інші позасудові способи задоволення вимог іпотекодержателя.

Аналізуючи зазначені правові норми, Верховний Суд України у постанові від 4 лютого 2015 року (справа № 6-238цс14) дійшов висновку про те, що передбачений розділом V Закону № 898-ІV та частиною 8 статті 54 Закону № 606-ХІV спеціальний примусовий порядок звернення стягнення на предмет іпотеки з метою задоволення вимог іпотекодержателя застосовується за умови ухвалення судом рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки або вчинення нотаріусом виконавчого напису (статті 39, 41 Закону № 898-ІV).

У той самий час, якщо виконавчі дії вчиняються на підставі судового рішення про стягнення заборгованості та за відсутності судового рішення або виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки, то вони регулюються загальними нормами Закону № 606-ХІV, а не нормами спеціального Закону № 898-ІV.

Судами не встановлено доказів, які б свідчили про наявність судового рішення чи виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки за договором від 19 лютого 2008 року.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову суди попередніх інстанцій не врахували, що у разі коли державний виконавець вчиняє дії на виконання рішення суду про стягнення заборгованості, а судове рішення чи виконавчий напис нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки відсутні, то при вирішенні питання про наявність чи відсутність у діях державного виконавця порушень, слід виходити із загальних норм Закону № 606-ХІV. У зв'язку із цим суди безпідставно застосували до спірних правовідносин норми Закону № 898-ІV, що призвело до неправильного вирішення справи.

За правилами статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2014 року - скасувати.

Прийняти по справі нову постанову, якою в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» до Відділу державної виконавчої служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області, треті особи - Щасливська сільська рада Бориспільського району Київської області, Товариство з обмеженою відповідальністю «Расалес», Товариство з обмеженою відповідальністю «Ольвита», про визнання незаконними дій та зобов'язання вчинити дії - відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Штульман І.В.

Судді: Олексієнко М.М.

Рецебуринський Ю.Й.