Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" лютого 2014 р. м. Київ К/800/9990/13

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),СуддівМаслія В. І., Черпіцької Л. Т.,секретаря судового засідання Левіної А. А.,

за участю: представників відповідача - Гаврилової О. Ю., Тимчук Н. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Підприємство Замкової виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Хмельницькій області (№ 58)" на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2012 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2013 року у справі за позовом Державного підприємства "Підприємство Замкової виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Хмельницькій області (№ 58)" до Державної фінансової інспекції в Хмельницькій області про визнання нечинною та скасування вимоги в частині,

встановив:

Державне підприємство "Підприємство Замкової виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Хмельницькій області (№ 58)" звернулось з позовом до Державної фінансової інспекції в Хмельницькій області про визнання нечинними та скасування пунктів 2, 3, 4, 6, 8 вимоги № 3-33/1909 від 22 серпня 2012 року.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2012 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2013 року, в позові відмовлено.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заперечуючи проти касаційної скарги, відповідач просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідача, пояснення представників відповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Шепетівською об'єднаною державною фінансовою інспекцією проведено планову ревізію фінансово-господарської діяльності позивача.

Результати ревізії оформленні актом № 3-35/31 від 26 липня 2012 року.

На підставі акту позивачу виставлено вимогу № 3-33/1909 від 22 серпня 2012 року щодо усунення порушень.

Не погоджуючись з пунктами 2, 3, 4, 6, 8 вимоги, позивач звернувся з цим позовом.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених пунктів вимоги.

Колегія суддів з висновками судів не погоджується.

Судами встановлено, що відповідачем зобов'язано позивача усунути виявлені порушення, для чого вчинити наступні дії:

- пунктом 2: стягнути з позивача суми коштів в сумі 210 616 грн. 48 коп. по понесених витратах на оплату праці осіб, які працювали в виробничих підрозділах ЗВК № 98, в тому числі шляхом проведення претензійно-позовної роботи. В іншому випадку стягнути з осіб, винних у безпідставному покритті за рахунок бюджетних коштів витрат сторонніх юридичних та фізичних осіб на суму 210 616 грн. 48 коп. шкоду у порядку та розмірі, встановленому статтями 130 - 136 КЗпП України;

- пунктом 3: в разі письмової згоди стягнути із працівників підприємства зайво нараховані кошти в сумі 209 88, грн. 24 коп. та провести корегування внесків до державних цільових фондів в сумі 7 996 грн. 52 коп.;

- пунктом 4: відобразити в обліку заборгованість перед бюджетом та перерахувати в дохід відповідного бюджету кошти в сумі 86 202 грн. 67 коп.;

- пунктом 6: відобразити кредиторську заборгованість перед Управлінням Пенсійного фонду в Ізяславському районі на суму 153 331 грн. 91 коп.;

- пунктом 8: відобразити в обліку заборгованість перед бюджетом та перерахувати до Державного бюджету частини чистого прибутку в сумі 143 850 грн. 00 коп.

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу» (в редакції на час ухвалення судового рішення) головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Державний фінансовий контроль реалізується державною контрольно-ревізійною службою через проведення державного фінансового аудита, перевірки державних закупівель та інспектування.

Відповідно до частини 5 статті 2 Закону України Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» порядок проведення державною контрольно-ревізійною службою державного фінансового аудиту та інспектування встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 35 Порядку проведення інспектування державною контрольно-ревізійною службою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550, визначено, що виявлені допущені об'єктом контролю порушення законодавства, контроль за дотриманням якого віднесено до компетенції служби, фіксуються в констатуючій частині акта ревізії з обов'язковим посиланням на норми законів чи інших нормативно-правових актів, які порушено, та зазначенням винних у їх допущенні осіб.

Відповідно до п. 46 Порядку якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, органом служби у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

Згідно із п. 49 Порядку у разі коли діями чи бездіяльністю працівників об'єкта контролю державі або підконтрольній установі заподіяна матеріальна шкода, орган служби ставить вимоги перед керівником об'єкта контролю та органом його управління щодо пред'явлення цивільних позовів до винних осіб.

Отже, встановивши, що державному підприємству задано шкоду, управління ставить вимоги перед керівником об'єкта контролю та органом його управління щодо пред'явлення цивільних позовів до винних осіб.

Крім того, пунктом 50 Порядку встановлено, що за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав органи служби вживають заходів для забезпечення: притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об'єктів контролю; звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства; застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи згідно із статтею 19 Конституції України зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Із змісту вказаних положень законодавства вбачається, що відповідач здійснює фінансовий контроль за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності. Відповідний контроль здійснюється шляхом проведення ревізії. У випадку встановлення порушень законодавства, відповідач має право пред'являти письмову вимогу щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства.

Між тим, зміст вимоги відповідача повинен узгоджуватися з приписами чинного законодавства, що, зокрема, означає те, що вимога повинна містити вичерпну вказівку підконтрольному суб'єкту щодо вчинення дій, які відповідно до норм законодавства будуть направлені на усунення порушених вимог закону.

Дослідивши вимоги, пред'явлені позивачу, колегія суддів дійшла висновку, що вони прийняті з порушенням вимог законодавства.

Так, у пункті 2 вимоги відповідачем визначено стягнути з позивача кошти в сумі 210 616 грн. 48 коп. по понесених витратах на оплату праці осіб, які працювали в виробничих підрозділах ЗВК № 98, в тому числі шляхом проведення претензійно-позовної роботи. В іншому випадку стягнути з осіб, винних у безпідставному покритті за рахунок бюджетних коштів витрат сторонніх юридичних та фізичних осіб на суму 210 616 грн. 48 коп. шкоду у порядку та розмірі, встановленому статтями 130 - 136 КЗпП України.

Пунктом 3 вимоги відповідач зобов'язує позивача, в разі письмової згоди, стягнути із працівників підприємства зайво нараховані кошти в сумі 209 88 грн. 24 коп. та провести корегування внесків до державних цільових фондів в сумі 7 996 грн. 52 коп. При цьому не вказує правову підставу для здійснення такого стягнення та проведення коригування.

Підстави для відрахування із заробітної плати передбачені статтями 127, 136 КЗпП України.

Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу: 1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не повернутого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках власник або уповноважений ним орган вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості, або з дня виплати неправильно обчисленої суми; 2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5 і 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв'язку з переходом на пенсію; 3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136).

Покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, а керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника.

Розпорядження власника або уповноваженого ним органу або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством.

У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду.

Стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу або за заявою прокурора.

Під час розгляду справи судами не встановлено обставин, які відповідно до статей 127, 136 КЗпП України є підставою для відрахування заробітної плати.

Крім того, пункт 2 вимоги не відповідає критеріям визначеності, оскільки містить вказівки на альтернативні дії - стягнути з позивача понесені витрати, в тому числі шляхом проведення претензійно-позовної роботи, у іншому випадку стягнути з винних осіб шкоду в порядку статей 130-136 КЗпП України. При цьому, відповідачем не зазначено, з ким позивачу слід провести претензійно-позовну роботу, на якій підставі, і не враховано, що результат такої роботи заздалегідь не може бути відомий.

У пункті 3 вимоги відповідачем заявлено вимогу, виконати яку можливо за умови, яка від позивача не залежить - надання працівниками згоди на відрахування. Між тим, таке формулювання вимоги не ґрунтується на вимогах законодавства.

Пунктами 4, 6, 8 вимоги визначено: відобразити в обліку заборгованість перед бюджетом та перерахувати в дохід відповідного бюджету кошти в сумі 86 202 грн. 67 коп.; відобразити кредиторську заборгованість перед Управлінням Пенсійного фонду в Ізяславському районі на суму 153 331 грн. 91 коп.; відобразити в обліку заборгованість перед бюджетом та перерахувати до Державного бюджету частину чистого прибутку в сумі 143 850 грн. 00 коп.

Зміст наведених пунктів вказує на те, що в них відповідач зобов'язує позивача порушити певні питання та вчинити дії. Між тим, відповідач не вказує на те, якою нормою закону (підзаконного акту) передбачено відновлення порушених вимог законодавства саме в такий спосіб.

З врахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані пункти вимоги не узгоджується з приписами законодавства України.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Підприємство Замкової виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Хмельницькій області (№ 58)" задовольнити.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2012 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2013 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позов Державного підприємства "Підприємство Замкової виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Хмельницькій області (№ 58)" до Державної фінансової інспекції в Хмельницькій області про визнання нечинною та скасування вимоги № 3-33/1909 від 22 серпня 2012 року в частині задовольнити.

Визнати нечинними та скасувати пункти 2, 3, 4, 6, 8 вимоги № 3-33/1909 від 22 серпня 2012 року.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: