Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" червня 2015 р. м. Київ К/800/576/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головчук С.В., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Міністерства оборони України, третя особа - Військова частина А 2215, про зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою Міністерства оборони України на постанову Київського окружного адміністративного суду від 4 липня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2013 року, -

в с т а н о в и л а :

У грудні 2010 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Міністерства оборони України, третя особа - Військова частина А 2215, в якому просив зобов'язати відповідача здійснити йому розрахунок вислуги років для призначення пенсії з урахуванням періоду навчання у Чернігівському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою (далі - Ліцей) з 21 серпня 1993 року по 22 червня 1996 року та скасувати попередній розрахунок вислуги років позивача на пенсію, складеного 18 лютого 2010 року.

В обґрунтування позову посилався на те, що вищезазначений період навчання підлягає зарахуванню до вислуги років для призначення пенсії, відтак дії відповідача та складений ним розрахунок вислуги років не узгоджуються з вимогами закону і порушують його права, а тому ОСОБА_4 просив про задоволення позову.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 4 липня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2013 року позов задоволено частково, та зобов'язано відповідача здійснити позивачу розрахунок вислуги років для призначення пенсії з урахуванням навчання у Чернігівському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою з 21 серпня 1993 року.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалені ними судові рішення скасувати та відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про задоволення скарги з таких підстав.

Задовольняючи позов суди виходили з того, що спірний період навчання підлягає зарахуванню до вислуги років позивача, а тому початком проходження ним військової служби слід вважати день зарахування до ліцею, тобто 21серпня 1993 року.

Проте до такого висновку суди частково дійшли в порушення норм матеріального права, виходячи з наступного.

У відповідності до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судами встановлено, що позивач у період з 21 серпня 1993 року по 22 червня 1996 року навчався у Чернігівському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою, а з 26 липня 1996 року по 26 липня 2000 року був курсантом Харківського інституту льотчиків Військово-Повітряних Сил (далі - Інститут).

Звернувшись за призначенням пенсії, позивачу здійснено розрахунок вислуги років, до якого не включено період навчання у Ліцеї, а початком проходження ним військової служби вказано день його зарахування курсантом до Інституту - 26 липня 1996 року.

Так, згідно зі статтею 24 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (у редакції, чинній на час зарахування до Ліцею та проходження навчання у ньому; далі - Закон № 2232-ХІІ) початком перебування на військовій службі вважався, зокрема, й день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею), вказаний у приписі, виданому військовим комісаріатом, для допризовників, призовників і військовозобов'язаних.

У новій редакції цього Закону, яка набрала чинності 31 липня 1999 року і, з відповідними змінами, діє на цей час, стаття 24 вже не пов'язує початок перебування на військовій службі з днем прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею). Зазначена норма Закону передбачає, що початком проходження військової служби є: день відправлення у військову частину з районного (міського) військового комісаріату - для громадян, призваних на строкову військову службу; день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом; день призначення на посаду курсанта вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу - для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов'язаних.

Статтею 2 Закону № 2232-ХІІ визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.

Видами такої служби згідно з частиною четвертою названої статті Закону № 2232-ХІІ є: строкова військова служба; військова служба за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Перебування на військовій службі громадян, які навчаються у військово-навчальних закладах, передбачено і у статті 25 цього Закону.

Громадяни, які виявили бажання вступити до військово-навчальних закладів, відповідно до частини першої статті 12 Закону № 2232-ХІІ проходять підготовку у військових ліцеях, середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладах, в організаціях Товариства сприяння обороні України, на підготовчих курсах при вищих навчальних закладах або самостійно.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року № 490 «Про реформу системи військової освіти» Ліцей, у якому з 21 серпня 1993 року по 22 червня 1996 року навчався позивач, створений з метою підготовки кандидатів для вступу до військових навчальних закладів.

З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку, що навчання у ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою не можна вважати навчанням у військовому навчальному закладі, а отже і проходженням військової служби згідно з переліком її видів, що закріплений у частині 4 статті 2 Закону № 2232-ХІІ., що відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 1 жовтня 2013 року (справа № 21-330а13).

Окрім цього, колегія суддів не приймає посилання судів на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 25 лютого 2009 року, оскільки звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

За змістом частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

Водночас передбачене частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.

Для спростування преюдиційних обставин, передбачених частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому мають враховуватись вимоги частин 4 та 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо необхідності офіційного з'ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках витребувати ті докази, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Тому, якщо обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

За таких обставин, висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо протиправності відмови відповідача у зарахуванні до строку військової служби позивача в Збройних Силах України часу його навчання в Ліцеї є помилковими, а тому їх рішення не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального і дотриманні норм процесуального права, та підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

За приписами статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалює нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

п о с т н о в и л а :

Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 4 липня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2013 року скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 до Міністерства оборони України, третя особа - Військова частина А 2215, про зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і оскарженню не підлягає.

Судді: С.В. Головчук

М.І. Мойсюк

В.В. Тракало