Історія справи

Постанова КЦС ВП від 31.10.2024 року у справі №196/1136/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 196/1136/21

провадження № 61-10146св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Виконавчий комітет Царичанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, як орган опіки та піклування,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2023 року в складі судді Бабічевої Л. П. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 червня 2024 року в складі колегії суддів Демченко Е. Л., Барильської А. П., Макарова М. О., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Виконавчий комітет Царичанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, як орган опіки та піклування, про встановлення місця проживання дітей,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Виконавчий комітет Царичанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, як орган опіки та піклування, про встановлення місця проживання дітей.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 26 вересня 2009 року, який розірвано на підставі рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 01 березня 2021 року. Під час шлюбу у сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зазначав, що після припинення шлюбних відносин діти залишилися проживати із ним. Вказував на те, що він має великий будинок, в якому є шість просторих кімнат, створені всі умови для проживання дітей, у кожного окреме ліжко, умови для навчання та розвитку. Діти звикли проживати разом із ним, вважають будинок своїм домом, ростуть у любові та повазі. Позивач забезпечує дітей освітою, бере активну участь у шкільному житті дітей, відвідує батьківські збори, діти додатково відвідують гуртки та мають друзів, які проживають поруч з ними.

Посилаючись на те, що діти мають із ним міцний сталий зв`язок та він не перешкоджає відповідачу спілкуватися з дітьми, не чинить перешкод у здійсненні її прав та обов`язків щодо дітей, позивач просив суд ухвалити рішення, яким визначити місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 03 жовтня 2023 року Царичанський районний суд Дніпропетровської області позов ОСОБА_1 задовольнив.

Визначив місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн.

Задовольняючи позов суд першої інстанції, з урахуванням ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, віку дітей, врахувавши тривалість проживання дітей з батьком, забезпечення сталості їх соціальних зв`язків з батьком, а також відсутність доказів негативного впливу батька на дітей, які б унеможливлювали їх спільне проживання, чи негативно впливали на виховання та розвиток дітей, засад розумності, виваженості та справедливості, а також з урахуванням забезпечення якнайкращих інтересів дітей, з урахуванням їх думки, дотримуючись балансу між інтересами дітей, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах, дійшов висновку, про те, що найкращим інтересам малолітніх дітей буде відповідати визначення їх місця проживання разом з батьком ОСОБА_1 , що не є розлученням дітей з матір`ю, яка не позбавлена права спілкування з дітьми, а також брати участь у їх вихованні та забезпеченні, і може реалізувати свої права шляхом домовленості з батьком дітей щодо встановлення часу спілкування з дітьми, а у разі недосягнення такої згоди, за рішенням органу опіки та піклування або за судовим рішенням.

Постановою від 18 червня 2024 року Дніпровський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2023 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та визначення місця проживання дітей разом з батьком, а також зазначив, щорішення суду першої інстанції ухвалене саме з врахуванням якнайкращих інтересів дітей. Саме позивач має бажання та можливість у повній мірі організувати гармонійне, комфортне, стабільне життя для виховання та розвитку дітей, що підтверджено матеріалами справи та не спростовано відповідачем. Між батьком та дітьми є сталий зв`язок, який не може бути порушено. Тому, врахувавши інтереси дітей, сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан, зокрема, прихильність до батька, висновок органу опіки та піклування, а також дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про доцільність подальшого проживання дітей разом із батьком.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

15 липня 2024 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 червня 2024 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норми матеріального права та порушення норм процесуального права, невстановлення всіх обставин справи. Суди не врахували висновки Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладені у постанові від 31 липня 2023 року в справі № 761/19046/22. Також вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 18 березня 2019 року в справі № 215/4452/16, від 04 квітня 2018 року в справі № 756/2109/16, які застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні (пункти 1, 2, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди взяли до уваги лише характеристики дітей та батька, надані школою в якій навчаються діти. Однак, суди не встановили фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, зокрема, яка успішність дітей у школі, чи опікується батько здоров`ям дітей, які мають певні захворювання, не встановили фізичний, духовний та моральний розвиток дітей, що може бути доказом про виконання батьком своїх обов`язків. Заявник вважає, що суд апеляційної інстанції не вжив заходів для з`ясування думки дітей під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, а взяв до уваги лише пояснення дітей, надані під час розгляду справи у суді першої інстанції, які здійсненні під впливом батька, що свідчить про тривале проживання з ним, а отже їх інтерес збігається з інтересом батька. Тому, відповідач вважає, що в цьому випадку самостійна вимога дітей відсутня.

Також, вказує на те, що суди не взяли до уваги докази, надані відповідачем, які підтверджують, що саме вона займалася вихованням дітей. Суди не врахували, що позивач постійно знаходиться у відрядженнях, а дітьми займається бабуся, яка є особою похилого віку та яка не в змозі здійснювати належний догляд за дітьми.

Суди не встановили виняткових обставини, що перешкоджали б проживанню дітей разом із матір`ю.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою від 05 вересня 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував цивільну справу з Царичанського районного суду Дніпропетровської області.

У вересні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 26 вересня 2009 року. Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 01 березня 2021 року шлюб між ними розірвано (т. 1, а. с. 23, 24).

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1, а. с. 25, 26).

Позивач ОСОБА_1 є громадянином України та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , (т. 1, а. с. 12-18).

З січня 2018 року ОСОБА_1 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , разом з дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Під час відсутності позивача, у зв`язку з робочими відрядженнями, з дітьми проживає та доглядає за ними ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (т. 1, а. с. 27).

Відповідно до довідки, виданої директором Комунального закладу «Царичанська ЗОШ I-III ступенів» Царичанської селищної ради Дніпропетровської області від 16 вересня 2020 року № 01-47/142, учениця 4-А класу ОСОБА_3 регулярно відвідує заняття у школі. Дитина завжди охайна, доглянута. Батько ОСОБА_1 систематично спілкується з вчителем, який навчає доньку, цікавиться шкільним життям дитини та відповідально ставиться до її виховання. Регулярно відвідує батьківські збори. Дитину до школи привозить і забирає батько. Інколи учениця користується шкільним автобусом (т. 1, а. с. 28).

Згідно з характеристикою, виданої директором Комунального закладу «Царичанська ЗОШ I-III ступенів» Царичанської селищної ради Дніпропетровської області від 16 вересня 2020 року № 01-47/144, ОСОБА_1 за період навчання доньки ОСОБА_6 з 01 вересня 2018 року проявив себе хорошим батьком. Виконує всі побажання педагогів школи та батьківського комітету, цікавиться питанням органів учнівського самоврядування. Відвідує шкільні заходи, на які запрошуються батьки. Бере активну участь у шкільному житті доньки. Ввічливий, небайдужий, конкретний, допомагає у вирішенні кардинальних питань при необхідності, завжди цікавиться навчанням доньки та її позашкільним дозвіллям. Привозить та забирає її зі школи. Періодично вона користується шкільним автобусом, як і її молодший брат ОСОБА_4 . Щодо питання відносно дитини слід звертатися до батька (т. 1, а. с. 29).

Згідно з довідкою, виданою директором Комунального закладу «Царичанська ЗОШ I-III ступенів» Царичанської селищної ради Дніпропетровської області 25 жовтня 2020 року № 01-47/258 на ученицю 5-А класу ОСОБА_3 , за період навчання у школі вихованням дитини займається її батько ОСОБА_1 , регулярно відвідує школу, цікавиться успіхами у навчанні дитини, тримає постійний контакт із класним керівником. Учениця завжди охайна, доглянута. До школи привозить і забирає батько (т. 1, а. с. 30).

Відповідно до довідки, виданої директором Комунального закладу «Царичанська ЗОШ I-III ступенів» Царичанської селищної ради Дніпропетровської області 16 вересня 2020 року за № 01-47/141, учень 3-В класу ОСОБА_4 регулярно відвідує заняття у школі. Дитина завжди охайна, доглянута. Батько ОСОБА_1 систематично спілкується з вчителем, який навчає сина, цікавиться шкільним життям дитини та відповідально ставиться до його виховання. Регулярно відвідує батьківські збори. Дитину до школи привозить і забирає батько. Інколи учень користується шкільним автобусом (т. 1, а. с. 31).

Згідно з характеристикою, виданої директором Комунального закладу «Царичанська ЗОШ I-III ступенів» Царичанської селищної ради Дніпропетровської області 16 вересня 2020 року за № 01-47/143, ОСОБА_1 за 2 роки навчання сина ОСОБА_4 проявив себе відмінним батьком. ОСОБА_4 завжди охайний, має все необхідне для навчання та виховання. ОСОБА_9 цікавиться шкільним життям сина, його класного колективу, виконує побажання педагогів школи та батьківського комітету. Відвідує батьківські збори та інші шкільні заходи. Надає матеріальну допомогу в їх проведенні при необхідності. Ввічливий, небайдужий, конкретний. Привозить та забирає сина зі школи. Інколи сестра ОСОБА_10 забирає ОСОБА_4 з класу та їздять додому шкільним автобусом (т. 1, а. с. 32).

Відповідно до довідки, виданої директором Комунального закладу «Царичанська ЗОШ I-III ступенів» Царичанської селищної ради Дніпропетровської області 26 жовтня 2021 року за № 01-47/257 на учня 4-В класу ОСОБА_11 , за період навчання у школі вихованням дитини займається його батько ОСОБА_1 , регулярно відвідує школу, цікавиться успіхами у навчанні дитини, тримає постійний контакт із класоводом. Учень завжди охайний, доглянутий. До школи привозить і забирає батько, надає посильну матеріальну допомогу класоводу, за необхідністю, для життя касу (т. 1, а. с. 33).

Відповідно до акта обстеження умов проживання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 10 січня 2022 року за адресою: АДРЕСА_1 , будинок складається з 7 кімнат, газифікований. Наявні всі необхідні речі для проживання дітей: побутова техніка, меблі. Санітарно-гігієнічні умови задовільні. У будинку чисто та затишно. У малолітніх дітей наявні власні кімнати, діти забезпечені одягом, мають місце для ігор та відпочинку. За цією адресою зареєстровані лише діти. Без реєстрації проживає батько дітей - ОСОБА_1 та бабуся дітей ОСОБА_5 . З батьком встановлені довірчі відносини, у сім`ї є повага та розуміння. Під час відвідування діти спокійні та доброзичливі. Батько приділяє належну увагу й турботу щодо розумового та фізичного розвитку дітей. Ознаки насильного утримання дітей відсутні (т. 2, а. с. 112).

Відповідно до наданого відповідачем акта від 25 квітня 2023 року обстеження умов її проживання за адресою: АДРЕСА_3 , житло розміщене на 10 поверсі 16 поверхового будинку, складається із 3 кімнат. Умови проживання задовільні, в квартирі прибрано, кімнати облаштовані меблями нового та тривалого вжитку, в кімнатах ведуться ремонтні роботи, є побутова техніка. Зі слів матері ОСОБА_2 , для дітей виділена окрема кімната, в якій є двоспальний диван, стіл для письма, шафи для речей. Умови проживання за зазначеною адресою задовільні (т. 2, а. с. 67).

Згідно з наданою відповідачем характеристики ОСОБА_12 , яка видана директором ліцею № 17 «Інтелект» Полтавської міської ради 05 квітня 2023 року за № 01-33/317, ОСОБА_3 була зарахована до 1-Б класу Полтавської гімназії № 17 Полтавської міської ради 01 вересня 2017 року. Дівчинка добре навчалася, проявляла інтерес до вивчення математики, захоплювалася читанням книжок, чудово розповідала вірші. Приймала участь у шкільних заходах, мала багато друзів. На уроках була уважною, спостережливою, кмітливою. Мама ОСОБА_2 займалася вихованням доньки, відвідувала батьківські збори. Дівчинка навчалася у гімназії 1 рік і була відрахована зі складу 2-Б класу у зв`язку з переходом до Комунального закладу «Царичанська ЗОШ I-III ступенів» Царичанської селищної ради Дніпропетровської області 23 серпня 2018 року (т. 2, а. с. 52).

Згідно з висновком органу опіки і піклування від 28 січня 2022 року № 3 щодо визначення місця проживання дітей, врахувавши інтереси малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , керуючись статтею 161 СК України та постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини», взявши до уваги думку членів комісії, орган опіки та піклування не заперечував проти проживання дітей разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 64).

У судовому засіданні були допитані свідки, заявлені як зі сторони позивача, так і зі сторони відповідача.

Свідок зі сторони позивача ОСОБА_5 пояснила, що є матір`ю позивача ОСОБА_1 . Вона разом з сином та онуками ОСОБА_3 і ОСОБА_4 проживають за адресою: АДРЕСА_1 . Для дітей створені всі умови для проживання. З 2019 року відповідач не проживає з дітьми і її сином (позивачем). Діти бояться відповідача, оскільки у період спільного проживання часто відбувалися сварки.

У судовому засіданні свідок зі сторони позивача ОСОБА_13 пояснив, що працює директором Могилівського геріатричного пансіонату і часто буває у гостях у позивача. Підтверджує, що діти ОСОБА_14 та ОСОБА_4 проживають разом з батьком і бабусею на АДРЕСА_1 . У дітей є всі належні умови для проживання: меблі, ліжка, планшети. Діти відносяться до батька дуже добре. Він не бачив відповідача за місцем проживання дітей приблизно більше 3-х років.

Свідок зі сторони відповідача ОСОБА_15 у судовому засіданні пояснила, що є репетитором та готує дітей до школи. Близько 6 років тому ОСОБА_2 приводила дітей до неї і вона з ними займалася. Батька дітей вона не бачила. Він дітей не приводив.

Свідок зі сторони відповідача ОСОБА_16 у судовому засіданні пояснила, що є матір`ю відповідача. Близько 5 років діти відповідача проживають із зятем ОСОБА_1 на АДРЕСА_1 . Вони з донькою приходили до будинку за місцем проживання позивача, але їх не впускали. До органів поліції, органів опіки і піклування вони не звертались. Зараз дочка проживає разом з нею в 3-х кімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_3 . У квартирі є умови для проживання дітей. Близько 5 років донька не працює.

У судовому засіданні, у присутності педагога ОСОБА_17 , суд вислухав думку та пояснення малолітніх дітей сторін у справі. Так, у судовому засіданні донька сторін ОСОБА_3 пояснила, що вона проживає разом з татом і в подальшому бажає проживати з ним. З матір`ю не бажає проживати і спілкуватися, бо мати її з братом ображала. Мама не проживає з ними тривалий час, не приходить, не телефонує, до школи також не приходить. Вона боїться маму. Син сторін ОСОБА_4 пояснив, що на даний час проживає з батьком і бажає проживати з ним. Мама його ображала. Мама не проживає з ними близько 5-6 років, не спілкується, будь-яких подарунків не передає.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

З матеріалів справи відомо, що спір між сторонами виник щодо визначення місця проживання дітей.

Під час оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд керується положеннями Конвенції про права дитини (далі - Конвенція) Сімейним кодексом України (далі - СК України), Законом України «Про охорону дитинства», а також іншими правовими актами.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з положеннями статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

У статті 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави - учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції держави - учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави - учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції передбачено, що держави - учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно із статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини (частина друга статті 160 СК України).

Статтею 161 СК України передбачено, що, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які стосуються застосування статті 8 Конвенції.

У рішенні ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

У рішенні ЄСПЛ «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року зазначено, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Аналіз релевантної практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

У зв`язку із зазначеним при визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесів вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини.

Колегія суддів зауважує, що сім`я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків. Діти є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Верховний Суд враховує, що відповідно до висновку органу опіки та піклування від 28 січня 2022 року № 3 щодо визначення місця проживання дітей, врахувавши інтереси дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , керуючись статтею 161 СК України та постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини», взявши до уваги думку членів комісії, орган опіки та піклування не заперечував проти проживання дітей разом з батьком на АДРЕСА_1 .

Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, погодився з висновком органу опіки та піклування, а також зазначили, що висновок є обґрунтованим та таким, що не суперечить інтересам дітей.

Колегія суддів погоджується з такою оцінкою зазначеного висновку органу опіки та піклування.

Крім того, колегія суддів наголошує, що дитина є суб`єктом права і незважаючи на вікову категорію, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя.

Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою під час будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватися, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.

Система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і гарантує, що інтереси дітей захищені. Належна увага повинна приділятися поглядам та думці дитини згідно з її віком і зрілістю.

Закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Разом із тим згода дитини на проживання з одним із батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією.

Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

У постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року в справі № 727/3856/18 наголошено, що згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати та сприяти захисту прав та інтересів дитини.

Суд має враховувати висловлену думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб (постанова Верховного Суду від 20 вересня 2021 року в справі № 350/1696/19 (провадження № 61-19589св20).

Комплексний аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Таким чином, саме лише висловлене дитиною бажання проживати з батьком не може бути безумовною підставою для відповідного визначення місця проживання, оскільки при вирішенні спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та в сукупності.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції під час розгляду справи у присутності педагога заслухав думку дітей щодо проживання з одним із батьків.

Діти висловили бажання проживати з батьком.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Виходячи з викладеного, враховуючи думку дітей, вік дітей, ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дітей до кожного з них, можливості сторін щодо забезпечення рівня життя дітей, який відповідатиме їх якнайкращим потребам, сталий соціальний зв`язок, місце навчання, психологічний стан, а також дотримуючись балансу між інтересами дітей, з урахуванням обставин справи, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного та обґрунтованого висновку, що місце проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 має бути визначено разом з батьком.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій.

Доводи відповідача про те, що суди прийняли рішення лише на підставі думки дітей, а також те, що згода дітей на проживання з одним із батьків не повинна бути абсолютною для суду, колегія суддів не бере до уваги, оскільки суди приймаючи оскаржувані рішення керувалися не лише думкою дітей, а й надали оцінку іншим обставинам справи у сукупності разом з іншими доказами у справі.

У зв`язку з чим безпідставними є доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладених у постанові від 31 липня 2023 року в справі № 761/19046/22, оскільки висновки зроблені під час розгляду цієї справи, з урахуванням її фактичних обставини, не суперечать висновкам Верховного Суду, на яку посилається відповідач в касаційній скарзі.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відхилення доводів відповідача щодо перекладання позивачем свого батьківського обов`язку з виховання дітей на свою матір, оскільки такі доводи були спростованні доказами, які містяться в матеріалах справи, зокрема, довідками зі школи, у яких навчаються діти, та які свідчать про те, що батько піклується про дітей особисто. Крім того, колегія суддів враховує те, що відповідач не спростувала під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, те, що позивач неналежно виконує свої батьківські обов`язки щодо дітей.

Обґрунтованість висновку суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, щодо належного виконання позивачем своїх батьківських обов`язків щодо дитини, а також наявності у нього фінансової можливості забезпечити дітям відповідні умови життя та розвиту підтверджується наявними у матеріалах справи та дослідженими судами належними та допустимими доказами.

Також, колегія суддів враховує те, що діти довгий час проживають з батьком у с. Драгівка Дніпровського району Дніпропетровської області. Відповідач проживає у м. Дніпро. А тому, повернення дітей до матері може призвести до змін у житті дітей, їх усталеному способу життя, зокрема зміні навчального закладу, та вплинути на їх психологічний стан, що не відповідає якнайкращим інтересам дітей.

З матеріалів справи відомо, що діти мають налагоджений контакт саме з батьком, який створив для них комфортні та гармонійні умови.

Відповідач не надала достатніх належних та допустимих доказів на підтвердження необхідності зміни місця проживання дітей, їх звичного середовища та визначення місця проживання дітей разом із нею, враховуючи при цьому інтереси самих дітей, які, з огляду на приписи норм як міжнародного права, так і національного законодавства, переважають над інтересами і бажаннями її батьків. Відповідач не довела обставин, за наявності яких визначення місця проживання дітей з нею матиме більш позитивний вплив на дітей, ніж залишення їх проживати разом з батьком у звичному середовищі.

За таких обставин, вирішуючи спір про визначення місця проживання дітей, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, керуючись інтересами самих дітей, врахувавши при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан, зокрема, прихильність до батька, врахувавши висновок органу опіки та піклування, який є достатньо обґрунтованим та не суперечить інтересам дітей, а також дотримуючись балансу між інтересами дітей, правами батьків на виховання дітей і обов`язком батьків діяти в їх інтересах, дійшов обґрунтованого висновку про доцільність подальшого проживання дітей разом із батьком. Крім того, суди правильно врахували те, що позивач на цей час здатний забезпечити належні та більш комфортні, ніж у матері, умови проживання, виховання та утримання дітей, а тому, виходячи із закріплених у міжнародному та національному законодавстві принципів пріоритету захисту прав та забезпечення інтересів дітей в усіх діях щодо них, у тому числі при вирішенні судових спорів, обґрунтовано надав перевагу проживанню дітей саме з батьком, який може забезпечити нормальний всебічний розвиток дітей.

Колегія суддів звертає увагу на те, що визначення місця проживання дітей з батьком, не впливатиме на їх взаємовідносини з матір`ю, оскільки визначення місця проживання дітей з одним із батьків, не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків. Отже, відповідні доводи касаційної скарги про позбавлення матері дітей певного обсягу батьківських прав внаслідок визначення їх місця проживання з батьком є безпідставними.

Мати дитини, яка безсумнівно відіграє важливу роль у її житті та розвитку, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку, незалежно від того, з ким дитина буде проживати.

Тобто, у разі, якщо діти будуть проживати разом з батьком, батьківські права відповідача як матері не будуть порушені та вона не буде позбавлена можливості здійснювати свої батьківські права та виконувати обов`язки щодо дітей у повному обсязі.

Крім того, кожний із батьків не позбавлений права піднімати у майбутньому питання щодо зміни місця проживання дітей з урахуванням обставин, що матимуть істотне значення.

Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини з батьком у цій справі, суди надали належну оцінку доказам: кожному окремо та доказам у їх сукупності, досліджено висновок органів опіку та піклування нарівні з іншими доказами, враховано думку та прихильність до батьків дітей, ставлення батьків до виконання ними батьківських обов`язків та інші обставини, що мають суттєве значення для вирішення справи, у результаті чого ухвалено законні та вмотивовані рішення.

Посилання заявника в касаційній скарзі на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 18 березня 2019 року в справі № 215/4452/16, від 04 квітня 2018 року в справі № 756/2109/16, які застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні, не заслуговують на увагу, оскільки заявник не обґрунтував належним чином такої необхідності.

Інші доводи касаційної скарги відповідача переважно спрямовані на необхідність Верховному Суду здійснити переоцінку доказів у справі, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 400 ЦПК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення у справі «Пономарьов проти України»).

З урахуванням встановлених на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, у контексті цієї справи, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову ОСОБА_1 та визначення місця проживання дітей з батьком.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 401 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко