Історія справи

Постанова КЦС ВП від 31.05.2023 року у справі №938/632/20
Постанова КЦС ВП від 31.05.2023 року у справі №938/632/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2023 року

м. Київ

справа № 938/632/20

провадження № 61-16716св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Верховинська районна державна адміністрація Івано-Франківської області, ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Парфан Тарас Дмитрович, на рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 25 травня 2021 року, ухвалене у складі судді Бучинського А. Б., та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року, прийняту колегією у складі суддів: Фединяка В. Д., Бойчука І. В.,

Девляшевського В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області, ОСОБА_2 про скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на земельну ділянку.

В обґрунтування позову вказувала, що 17 листопада 2014 року державний реєстратор реєстраційної служби Верховинського районного управління юстиції Івано-Франківської області Кривнюк Я. Д. провів державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 2620855100:03:001:1013, розташовану на присілку Підопліч Верховинського району Івано-Франківської області (запис № 17251613). Підставою проведення вказаної державної реєстрації був державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 970473, виданий 26 квітня 2010 року Верховинською селищною радою.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 1 липня 2015 року

у справі № 340/650/14-ц визнано незаконним рішення Верховинської селищної ради від 16 жовтня 2009 року в частині передачі ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки площею 0,1547 га у селищі Верховина, присілок Підобіч для ведення особистого селянського господарства та державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 971473 від 26 квітня 2010 року, виданий ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку.

Порушення права позивач пов`язувала з неможливістю зареєструвати право власності на належну їй земельну ділянку у зв`язку з перетином цієї земельної ділянки із земельною ділянкою з кадастровим номером 2620855100:03:001:1013, яка належить ОСОБА_2 .

За таких обставин просила скасувати рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Верховинського районного управління юстиції Івано-Франківської області Кривнюка Я. Д. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за № 17251613 від 17 листопада 2014 року щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2620855100:03:001:1013, розташованої на присілку Підопліч селища Верховина Верховинського району Івано-Франківської області.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської області

від 25 травня 2021 року позов задоволено.

Скасовано рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Верховинського районного управління юстиції Івано-Франківської області Кривнюка Я. Д. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за № 17251613

від 17 листопада 2014 року щодо реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2620855100:03:001:1013, розташовану на присілку Підопліч селища Верховина Верховинського району Івано-Франківської області.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК 971473 від 26 квітня 2010 року, на підставі якого проведено оспорювану державну реєстрацію, визнано недійсним рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 1 липня 2015 року.

Місцевий суд врахував, що листом Відділу з питань надання адміністративних послуг та державної реєстрації Верховинської районної державної адміністрації від 30 листопада 2020 року № 6/01-14/01 ОСОБА_1 відмовлено у скасуванні державної реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2620855100:03:001:1013 на підставі рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 1 січня 2015 року у зв`язку з відсутністю у вказаному рішенні кадастрового номеру земельної ділянки.

За таких обставин суд першої інстанції з урахуванням відсутності у рішенні апеляційного суду від 1 січня 2015 року кадастрового номеру земельної ділянки єдиним способом поновлення порушених прав позивача вважав скасування рішення про державну реєстрацію, яка проведена на підставі визнаного недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку.

Надаючи оцінку доводам заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Парфана Т. Д. про застосування позовної давності, суд першої інстанції зазначив, що про оспорюване рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень позивачу стало відомо 7 листопада 2017 року, а з даним позовом ОСОБА_1 звернулася 8 грудня 2020 року. Місцевий суд врахував, що пропуск позовної давності є незначним, та те, що в Україні з березня 2020 року діють карантинні заходи, пов`язані з COVID-19. Вказані обставини, за висновком суду, вказують на поважність причин пропуску позовної давності, тому на підставі частини п`ятої статті 267 ЦК України порушене право ОСОБА_1 підлягає захисту.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Парфана Т. Д. залишено без задоволення, а рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 25 травня 2021 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про існування правових підстав для задоволення позову, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У жовтні 2021 року представник ОСОБА_3 - адвокат Парфан Т. Д. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 25 травня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що на земельній ділянці 2620855100:03:001:1013, право власності на яку зареєстровано за заявником оспорюваним рішенням про державну реєстрацію, знаходиться належний йому житловий будинок. Суди не врахували висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 4 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18) про те, що чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

Вказує про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про поважність причин пропуску позовної давності, оскільки спір між сторонами щодо меж земельних ділянок триває з серпня 2014 року, тому у позивача була об`єктивна можливість дізнатись про оспорюване рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку. Суди не врахували, що 7 вересня 2017 року позивач зверталася до апеляційного суду Івано-Франківської області із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі № 340/650/14-ц. У вказаній заяві позивач зазначала номер та дату прийняття оспорюваного рішення про державну реєстрацію, що вказує про обізнаність позивача про його існування

з 7 вересня 2017 року. З огляду на викладене, висновок судів про те, що позивач дізналася про порушене право 17 листопада 2014 року є помилковим. На думку заявника, суди попередніх інстанцій не врахували висновки про застосування норм ЦК України щодо позовної давності, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18) та Верховним Судом у постанові від 21 січня

2021 року у справі № 186/599/17 (провадження № 61-159св19).

Заявник вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що оспорюване рішення державного реєстратора прийнято на підставі державного акта, який визнано недійсним рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 1 липня 2015 року у справі № 340/650/14-ц, оскільки цим рішенням визнано недійсним державний акт серії ЯК № 971473

від 26 жовтня 2010 року, а рішення про реєстрацію права власності на земельну ділянку прийнято на підставі державного акта серії ЯК № 970473 від 26 жовтня 2010 року.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 4 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи

заявника про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня

2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 4 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18),

у постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 186/599/17 (провадження № 61-159св19) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до державного акта на право приватної власності на землю серії ІІ-ІФ № 012110 від 20 січня 1999 року, виданого на підставі рішення Верховинської селищної ради Івано-Франківської області від 18 грудня 1997 року № 13, ОСОБА_1 належать земельні ділянки загальною площею 0,7256 га, цільовим призначенням яких є обслуговування будівель та ведення підсобного господарства, розташовані в присілку Підобіч Верховинської селищної ради Івано-Франківської області.

Рішенням державного кадастрового реєстратора відділу у Верховинському районі Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області № РВ-2600243912017 від 2 серпня 2017 року ОСОБА_1 відмовлено у внесенні відомостей про земельну ділянку останньої до Державного земельного кадастру у зв`язку з перетином цієї ділянки із земельною ділянкою з кадастровим номером 2620855100:03:001:1013.

Суди встановили, що право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2620855100:03:001:1013 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 17251613 від 17 листопада 2014 року, винесеного державним реєстратором Реєстраційної служби Верховинського районного управління юстиції в Івано-Франківські області Кривнюком Я. Д., зареєстровано за ОСОБА_2 . Підставою для реєстрації речового права є державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК 970473 від 26 квітня 2010 року, виданий ОСОБА_2 на підставі рішення сесії Верховинської селищної ради Івано-Франківської області від 16 жовтня 2009 року.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 1 липня 2015 року у справі № 340/650/14-ц визнано незаконним рішення Верховинської селищної ради Івано-Франківської області від 16 жовтня 2009 року в частині передачі

ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки площею 0,1547 га, цільовим призначенням якої є ведення особистого селянського господарства, розташованої в смт. Верховина присілок Підобіч, та визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 971473

від 26 квітня 2010 року, виданий ОСОБА_2 на земельну ділянку

площею 0,1547 га.

Листом відділу з питань надання адміністративних послуг та державної реєстрації Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області від 30 листопада 2020 року № 6/01-14/01 ОСОБА_1 відмовлено у скасуванні державної реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2620855100:03:001:1013 на підставі рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 1 липня 2015 року у справі № 340/650/14-ц у зв`язку з відсутністю у вказаному рішенні кадастрового номера земельної ділянки.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.

Щодо вирішення позовних вимог, пред`явлених до ОСОБА_2 .

Відповідно до абзацу 2 статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр», тут і далі в редакції, чинній на час винесення оскаржуваного судового рішення, (далі - Закон № 3613-VI) державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Згідно зі статтею 11 Закону № 3613-VI відомості про об`єкти Державного земельного кадастру під час внесення їх до Державного земельного кадастру мають відповідати існуючим характеристикам об`єктів у натурі (на місцевості), визначеним з точністю відповідно до державних стандартів, норм та правил, технічних регламентів. Зміна вимог державних стандартів, норм та правил, технічних регламентів щодо показників точності або способів її визначення, зміна геодезичної або картографічної основи Державного земельного кадастру (у тому числі систем координат), що використовувалися для його ведення, не є підставою для визнання відомостей Державного земельного кадастру такими, що підлягають уточненню, якщо на момент їх внесення вони відповідали державним стандартам, нормам та правилам, технічним регламентам.

Пунктом е) частини першої статті 13 Закону № 3613-VI визначено, що до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про землі в межах території адміністративно-територіальних одиниць (Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, районів, міст, селищ, сіл, районів у містах): відомості про угіддя адміністративно-територіальної одиниці: назва, код (номер); контури угідь; площа; інформація про документи, на підставі яких визначено угіддя; інформація про якісні характеристики угідь.

За правилами частини першої статті 15 Закону № 3613-VI до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

Земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера (частини перша, друга, шоста статті 16 Закону № 3613-VI).

Згідно з частиною десятою статті 24 Закону № 3613-VI державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: 1) поділу чи об`єднання земельних ділянок; 2) якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника.

Вказаний перелік є вичерпним.

Разом з цим, порядок скасування записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно передбачений Законом України від 1 липня 2004 року

№ 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, Порядком ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженим постановою Кабінету міністрів України

від 26 жовтня 2011 року № 1141.

Так, відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1952 записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону № 1952 у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2

частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Встановивши, що рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області

від 1 липня 2015 року у справі № 340/650/14-ц визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, на підставі якого оспорюваним рішенням державного реєстратора проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за ОСОБА_2 , суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що на земельній ділянці з кадастровим номером 2620855100:03:001:1013 розташований належний заявнику житловий будинок та про неврахування висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 4 грудня 2018 року

у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18), оскільки рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 1 липня 2015 року

у справі № 340/650/14-ц, яке набрало законної сили, визнано незаконним державний акт на право власності на земельну ділянку, для ведення особистого селянського господарства, який посвідчував відповідне право ОСОБА_2 на нього.

Не впливають на правильність вирішення справи і доводи касаційної скарги про те, що рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 1 липня

2015 року у справі № 340/650/14-ц визнано недійсним державний

акт ЯК № 971473 від 26 жовтня 2010 року, а рішення про реєстрацію права власності на земельну ділянку прийнято на підставі державного акта

серії ЯК № 970473 від 26 жовтня 2010 року, оскільки матеріали справи не містять доказів видачі ОСОБА_2 двох державних актів датованих 26 жовтня 2010 року або передачі йому у власність іншої земельної ділянки, на яку за ним зареєстровано право власності оспорюваним рішенням про державну реєстрацію.

Разом з тим, Верховний Суд не може погодитись з висновками судів щодо пред`явлення цього позову зі спливом позовної давності, виходячи з наступного.

Відповідності до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

За змістом частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частина п`ята статті 267 ЦК України).

Судами встановлено, що про оспорюване рішення державного реєстратора Кікінчук М. І. стало відомо 7 листопада 2017 року.

У відзиві на позовну заяву представник ОСОБА_2 - адвокат Парфан Т. Д. заявив клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.

Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

В постановах Верховного Суду від 7 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22) та від 20 квітня 2023 року у справі № 728/1765/21 (провадження № 61-6640св21) зазначено, що «у пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня

2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Враховуючи, що останнім днем звернення до суду з позовом у межах строку позовної давності було 7 листопада 2020 року, як встановили суди, а Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX щодо продовження позовної давності на час дії карантину набрав чинності 2 квітня 2020 року, з огляду на встановлений Кабінетом Міністрів України карантин з 12 березня 2020 року, звернення ОСОБА_1 з даним позовом відбулось у межах позовної давності.

Не впливають на правильність такого висновку і доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій того, що позивач дізналась про порушення свого права 7 вересня 2017 року, оскільки навіть у випадку доведення цієї обставини, позовна давність закінчилася б 7 вересня 2020 року - після набрання чинності Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX щодо продовження позовної давності на час дії карантину.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли помилково висновку щодо спливу позовної давності та необхідність захисту права ОСОБА_1 на підставі частини п`ятої статті 267 ЦПК України.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою

статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Колегія суддів вважає за необхідне врахувати висновок, викладений після подання касаційної скарги у постановах Верховного Суду від 7 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22) та від 20 квітня 2023 року у справі № 728/1765/21 (провадження № 61-6640св21), що узгоджується з частиною третьою статті 400 ЦПК України.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог до ОСОБА_2 , суди попередніх інстанцій помилково вказали на сплив позовної давності та наявність поважних причин для захисту порушеного права, тому з мотивувальних частин рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду підлягають виключенню висновки щодо спливу позовної давності .

Щодо вирішення позовних вимог, пред`явлених до Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області

У частині першій статті 15 та частині першій статті 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку із позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див.

постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року

у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178цс18) (пункт 49),

від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (провадження № 14-392цс18) (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц

(провадження № 14-511цс18) (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року

у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18) (пункти 37, 54),

від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17-ц (провадження № 14-626цс18) (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц

(провадження № 14-61цс19) (пункт 31) та від 27 березня 2019 року

у справі № 520/17304/15-ц (провадження № 14-94цс19) (пункт 63)).

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з пунктами 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а»

пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

У розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судами першої та апеляційної інстанцій оскаржуваних судових рішень), на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно.

Державний реєстратор зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, чи не був залучений.

Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача й відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Зміст і характер відносин між учасниками справи та встановлені обставини справи підтверджують, що спір у ОСОБА_1 виник саме з ОСОБА_2 щодо права власності на земельну ділянку.

Позовні вимоги до Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області ОСОБА_1 фактично не заявляла не заявляла.

Крім того, колегія суддів враховує, що оспорюване рішення про державну реєстрацію прийнято державним реєстратором Реєстраційної служби Верховинського районного управління юстиції Івано-Франківської області Кривнюком Я. Д. і будь-яке відношення до його прийняття Верховинська районна державна адміністрація Івано-Франківської області

Враховуючи, що ОСОБА_1 заявила позов до неналежного співвідповідача -Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області - у задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити з підстав його пред`явлення до неналежного відповідача.

Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним в подібних правовідносинах у постанові від 21 червня 2021 року

у справі № 357/386/20-ц (провадження № 61-13940св21).

Ухвалюючи судові рішення в частині вирішення позову до Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області, суди не врахували, що в цій частині позов пред`явлено до неналежного відповідача, тому дійшли помилкового висновку про його задоволення в цій частині.

Колегія суддів вважає за необхідне врахувати висновок, викладений після подання касаційної скарги у постанові Верховного Суду від 21 червня 2021 року

у справі № 357/386/20-ц (провадження № 61-13940св21).

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, касаційний суд скасовує рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області

від 25 травня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду

від 14 вересня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області про скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на земельну ділянку і ухвалює в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 400 410 412 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Парфан Тарас Дмитрович, задовольнити частково.

Рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області

від 25 травня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду

від 14 вересня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Верховинської районної державної адміністрації про скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на земельну ділянку скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до Верховинської районної державної адміністрації про скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на земельну ділянку.

Рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області

від 25 травня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду

від 14 вересня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на земельну ділянку змінити, виключивши з їх мотивувальних частин висновок щодо спливу позовної давності.

В іншій частині рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 25 травня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук