Історія справи

Постанова КЦС ВП від 31.03.2025 року у справі №947/23307/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2025 року

м. Київ

справа № 947/23307/20

провадження № 61-5698св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 25 березня 2024 року в складі колегії суддів Коновалової В. А., Карташова О. Ю., Лозко Ю. П., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що 03 лютого 2018 року він надав у позику ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 54 000,00 дол. США, на підтвердження чого останній склав розписку про отримання коштів та зобов`язався їх повернути до кінця 2018 року.

У 2019 році позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути борг, однак останній відмовився.

06 грудня 2019 року позивач звертався до правоохоронних органів з відповідною заявою про наявність у діях відповідача ознак кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 190 КК України, на підставі якої 28 лютого 2020 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальне провадження за № 12020160480000633.

Постановою від 18 червня 2020 року слідчий відділу Київського ВП у м. Одесі ГУНП в Одеській області закрив кримінальне провадження № 12020160480000633 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 КК України, у зв`язку з відсутністю у діях відповідача складу кримінального правопорушення на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України.

Позивач стверджував, що станом на момент закриття кримінального провадження, відповідач не виконав взятих на себе зобов`язань за договором позики від 03 лютого 2018 року з повернення отриманих у позику грошових коштів.

Посилаючись на те, що оскільки у розписці не передбачено сплату процентів за користування коштами, то позивач вважав, що стягненню підлягають проценти, виходячи з облікової ставки НБУ та 3 % річних. Тому позивач просив суд:

- стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором позики від 03 лютого 2018 року в сумі 54 000,00 дол. США, що еквівалентно 1 474 529,40 грн;

- стягнути з відповідача на його користь відсотки за користування коштами за період з 03 лютого 2018 року до дня ухвалення рішення суду, які станом на 18 серпня 2020 року складають 20 806,64 дол. США, що еквівалентно 568 148,20 грн;

- стягнути з відповідача на його користь 3 % за порушення грошового зобов`язання, нараховані на суму заборгованості за період з 01 січня 2019 року до дня ухвалення рішення суду, які станом на день подання позову (18 серпня 2020 року) складають 2 645,63 дол. США, що еквівалентно 72 241,83 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Київський районний суд м. Одеси рішенням від 30 жовтня 2023 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що:

- розписка від 03 лютого 2018 року не містить ідентифікуючих ознак її виконавця;

- відповідач не визнає складання та підписання розписки;

- відповідно до висновку судового експерта від 29 травня 2023 року № 22-6800 судової почеркознавчої експертизи, достеменно та однозначно встановити, що розписка від 03 лютого 2018 року складена та підписана саме відповідачем не є можливим;

- інші подані позивачем докази на підтвердження заявлених вимог не відносяться до предмета позову цієї справи.

Суд вважав недостатніми докази для висновку, що подана до суду розписка від 03 лютого 2018 року складена саме від імені відповідача, у зв`язку з чим дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Одеський апеляційний суд постановою від 25 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 жовтня 2023 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму позики у розмірі 54 000,00 дол. США, що еквівалентно 1 474 529,40 грн, 3 % річних з простроченої суми у розмірі 2 645,63 дол. США, що еквівалентно 72 241,83 грн, судовий збір в сумі 12 476,30 грн.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 6 740,23 грн.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення процентів відмовив.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд керувався тим, що суд першої інстанції, взявши до уваги висновок судового експерта від 29 травня 2023 року № 22-6800, який не містить висновку з поставлених перед експертом питань, дійшов помилкового висновку про недостатність доказів для висновку, що подана до суду розписка від 03 лютого 2018 року складена саме від імені відповідача ОСОБА_2 , оскільки саме відповідач, який заперечує проти отримання коштів повинен довести, що грошові кошти ним не отримувались у позику. У висновку експерта від 29 травня 2023 року № 22-6800 зазначено, що вирішити питання про те, чи виконаний підпис від імені ОСОБА_2 у наданому на експертизу документі самим ОСОБА_2 або іншою особою не виявилося можливим, у зв`язку з відсутністю вільних зразків підпису та почерку ОСОБА_2 . Отже відповідач не довів, що грошові кошти він не отримував у позику або, що такі кошти він повернув позивачу.

Тому, врахувавши, що 03 лютого 2018 року ОСОБА_2 взяв у ОСОБА_1 54 000,00 дол. США, які зобов`язався повернути до кінця 2018 року, на підтвердження чого написав розписку, оригінал якої знаходиться у позивача та дійсність якої відповідач не спростував, апеляційний суд дійшов висновку, що між сторонами виникли позикові правовідносини та у відповідача наявний обов`язок повернути отримані у позику грошові кошти у розмірі 54 000,00 дол. США та 3 % річних.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків, апеляційний суд керувався тим, що відповідач отримав позику в іноземній валюті без обумовлення розміру і порядку сплати процентів від суми позики, тому врахувавши висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16, колегія суддів вважала, що положення частини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані до цих правовідносин.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

18 квітня 2024 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 25 березня 2024 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі заявник посилається на підстави касаційного оскарження, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Так заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норм матеріального права та порушив норми процесуального права, неповно з`ясував обставини справи, що мають значення для справи. Також суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року в справі № 723/304/16, від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16.

Заявник зазначає, що суд не взяв до уваги те, що відповідач заперечував факт написання ним боргової розписки, не врахував, що розписка не містить інформації про особові та персональні дані особи, якою складено розписку, тому відсутні підстави вважати, що розписка складена саме відповідачем. Крім того, звертає увагу на те, що в розписці зазначено адресу відповідача, яка не відповідає адресі його фактичного проживання.

Також вважає, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки висновку експерта та не взяв до уваги, що висновок експерта № 22-6800 судової почеркознавчої експертизи беззаперечних відповідей щодо написання розписки саме відповідачем не містить.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою від 14 травня 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали ізКиївського районного суду м. Одеси.

Справу передано до Верховного Суду у червні 2024 року.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини, з`ясовані судами

Відповідно до розписки від 03 лютого 2018 року ОСОБА_2 взяв у ОСОБА_1 54 000,00 дол. США та зобов`язався повернути кошти до кінця 2018 року (т. 1, а. с. 8).

Розписка від 03 лютого 2018 року містить прізвище ім`я та по батькові позикодавця і позичальника, суму позики 54 000,00 дол. США, дату складання - 03 лютого 2018 року, строк повернення грошових коштів, підпис позичальника.

Також внизу розписки зазначена адреса « АДРЕСА_1 ».

Відповідно до відповіді з Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 21 липня 2021 року за № 1534/01-07 відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 01 серпня 2008 року значиться зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 76).

Під час розгляду справи у суді першої інстанції було здійснено допит свідка ОСОБА_3 , яка надала свідчення, що вона є донькою ОСОБА_1 , під час вчинення правочину не була присутньою, однак обізнана про його укладення за телефоном. Свідок зазначала, що її батько надав ОСОБА_2 спочатку в борг грошові кошти у розмірі 4 000,00 дол. США, а в подальшому - 54 000,00 дол. США для ведення бізнесу. Свідок підтвердила факт того, що вона бачила оригінал розписки від 03 лютого 2018 року та саме вона, після її складення, вчинила на розписці запис щодо зазначеної адреси: « АДРЕСА_1 ».

Ухвалою від 14 листопада 2022 року Київський районний суд м. Одеси призначив судово-почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставив питання: чи виконаний рукописний текст та підпис у борговій розписці від 03 лютого 2018 року, складеній від імені ОСОБА_2 , особисто ОСОБА_2 , чи іншою особою від його імені? Проведення експертизи суд доручив експертам Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. У розпорядження експертів суд направив матеріали цієї справи № 947/23307/20 та відібрані у ОСОБА_2 експериментальні зразки підпису та почерку. Також зобов`язав ОСОБА_2 протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення цієї ухвали суду надати до суду вільні та умовно-вільні зразки почерку і підпису в кількості не менше п`ятнадцяти документів, якими є документи, що містять рукописні підписи, достовірно виконані відповідачем до відкриття провадження у справі (11 вересня 2020 року), які повинні відповідати об`єкту, який досліджується, за часом виконання (03 лютого 2018 року), за видом матеріалів письма (папір, кулькова ручка, тощо), за формою документа (накладні, відомості тощо), за його змістом та цільовим призначенням (т. 1, а. с. 124-126).

Одеський науково-дослідний інститут судових експертиз Міністерства юстиції України направляв до суду першої інстанції клопотання про надання додаткових матеріалів для проведення судової почеркознавчої експертизи, а саме: документ з оригіналами об`єктів дослідження; вільні зразки почерку ОСОБА_2 в оригіналах документів різного характеру максимально наближених за часом виконання до досліджуваного документу (2015 - січень 2018 роки), де б неодноразово зустрічалися всі букви та цифри співставні з досліджуваним текстом розписки (8 - 15 документів); вільні зразки підпису ОСОБА_2 в оригіналах документів з офіційних джерел за 2016 - січень 2018 роки, виконані достовірно ним самим (8-10 документів) (т. 1, а. с. 133).

Ухвалою від 01 березня 2023 року Київський районного суду м. Одеси направив до Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України матеріали цивільної справи № 947/23307/20 для продовження проведення судово-почеркознавчої експертизи, призначеної ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2022 року. У розпорядження експертів направлено: матеріали цивільної справи № 947/23307/20; відібрані у ОСОБА_2 експериментальні зразки підпису та почерку; оригінали документів, що містять вільні зразки підпису та почерку ОСОБА_2 , а саме: оригінал податкової декларації про майновий стан і доходи за 2010 рік, оригінал договору від 25 жовтня 2021 року про припинення зобов`язань за кредитним договором № 014/79790/74/85697 від 13 листопада 2007 року; оригінал боргової розписки від 03 лютого 2018 року, складеної від імені ОСОБА_2 .

Відповідно до висновку експерта судової почеркознавчої експертизи Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз від 29 травня 2023 року № 22-6800 вирішити питання, чи виконанні рукописний текст, складеній від імені ОСОБА_2 у наданому на експертизу документі («боргова розписка»), а також підпис від імені ОСОБА_2 , розміщений нижче запису «3.02.2018г.» самим ОСОБА_2 або іншою особою, не є можливим з причин, викладених у пункті 1 дослідницької частини висновку (т. 1, а. с. 159-162).

У дослідницькій частині висновку експерта № 22-6800 судової почеркознавчої експертизи зазначено, що оцінка результатів проведеного дослідження дозволяє констатувати, що встановлені збіжні ознаки хоч і чисельні, але більшість з них малоінформативні, тобто часто зустрічаються у почерках (підписах) різних осіб, ряд з них носить приблизний характер тому їх недостатньо для позитивного висновку про виконання досліджуваного підпису самим ОСОБА_2 . У свою чергу, виявлені розбіжності не вдалося оцінити однозначно, а саме: чи вони є варіантами підписаного почерку ОСОБА_2 , які не проявилися у наданому обмеженому порівняльному матеріалів, або ці ознаки можуть свідчити про виконання досліджуваного підпису іншою особою з наслідуванням його підпису. Вирішення питання ускладнено відсутністю вільних зразків підпису ОСОБА_2 , наближених за часом виконання досліджуваного підпису.

Також встановлено, що 27 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся з заявою про вчинення злочину, передбаченого частиною першою статті 190 КК України, а саме про те, що у 2017 році ОСОБА_2 шляхом зловживання довірою, під приводом позичення, заволодів грошовими коштами ОСОБА_1 .

На підставі вказаної заяви до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28 лютого 2020 року внесені відомості про кримінальне провадження за № 12020160480000633, за частиною першою статті 190 КК України, орган досудового розслідування - Київський ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області (т. 1, а. с. 10).

Постановою від 18 червня 2020 року слідчий слідчого відділу Київського ВП у м. Одесі ГУНП в Одеській області Чорна А. О. закрила кримінальне провадження № 12020160480000633 від 28 лютого 2020 року, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 КК України, у зв`язку з відсутністю в діях складу кримінального правопорушення на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України (т. 1, а. с. 11).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення в оскаржуваній частині відповідає вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що постанова апеляційного суду оскаржуються в частині задоволення позовних вимог про стягнення суми позики та 3 % річних. В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.

Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), відповідно до статті 610 ЦК України.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 206/6401/18 (провадження № 61-9197св21) зазначено, що: «на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки. Зазначене узгоджується з висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16 (провадження № 14-465цс18)».

У постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015року у справі № 6-1967цс15 викладено правовий висновок, що на підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Установлено, що на підтвердження укладення договору позики з відповідачем позивач надав оригінали розписки від 03 лютого 2018 року.

З аналізу змісту зазначеної розписки встановлено, що ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_1 гроші у сумі 54 000,00 дол. США.

Водночас, відповідач заперечував факт укладення ним договору позики та написання розписки.

У зв`язку з тим, що відповідач заперечував, що розписка була написана та підписана ним власноручно, суд першої інстанції призначав у справі судову почеркознавчу експертизу.

Так, відповідно до висновку експерта № 22-6800 судової почеркознавчої експертизи Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз від 29 травня 2023 року зазначено, що вирішити питання про те, чи виконаний підпис від імені ОСОБА_2 у наданому на експертизу документі самим ОСОБА_2 , або іншою особою не виявилося можливим з причин, викладених у пункті 1 дослідницької частини висновку.

Зміст дослідницької частини висновку свідчить про те, що дати точну відповідь на поставлене судом питання виявилося не можливим у зв`язку з відсутністю вільних зразків підпису та почерку ОСОБА_2 , які витребувалися експертною установою у відповідача, однак останній так і не надав, з посиланням на їх відсутність.

Відповідно до статті 109 ЦПК України, у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

У зв`язку з чим, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що відповідач не сприяв проведенню призначеної судом за його клопотанням експертизи та доведенню факту не отримання ним коштів у вказаному позивачем розмірі. Також колегія суддів погоджується з тим, що відповідач не міг не усвідомлювати значення висновку експерта у цій справі та неможливість проведення експертизи без достатньої кількості зразків його підпису та почерку.

Крім того, колегія суддів враховує те, що відповідач не був позбавлений права звернутися до суду з клопотанням про призначення повторної експертизи.

Отже, відповідач не довів, що грошові кошти він не отримував у позику або, що такі кошти були повернуті позивачу.

Тому, установивши, що між позивачем і відповідачем укладено договір позики від 03 лютого 2018 року, згідно з якими відповідач отримав від позивача суму позики у розмірі 54 000,00 дол. США, на підтвердження чого написав розписку, однак у визначений строк коштів, одержаних у позику, не повернув, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню неповернена сума боргу у розмірі 54 000,00 грн та 3 % річних у розмірі у розмірі 2 645,63 дол. США.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не взяв до уваги те, що розписка не містить інформації про особові та персональні дані особи, якою складено розписку, тому відсутні підстави вважати, що розписка складена саме відповідачем, не може бути взято колегією суддів до уваги з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи розписка від 03 лютого 2018 року містить прізвище, ім`я, по батькові позикодавця і позичальника, суму позики, дату складання, строк повернення грошових коштів, підпис позичальника.

Відповідно до частини першої статті 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця, або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Тобто, якщо договір позики укладений у письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право, - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року в справі № 355/385/17).

Якщо договір позики укладений у письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики (постанова Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року в справі № 463/9914/20).

Враховуючи зазначене, а також те, що відповідач не спростував презумпцію правомірності правочину, то висновки суду апеляційної інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача суми позики у розмірі 54 000,00 грн та 3 % річних у розмірі 2 645,63 дол. США є правильними та обґрунтованими.

Оскільки касаційна скарга не містить доводів щодо неправильного обрахунку судом суми позики та 3 % річних, які підлягають стягненню з відповідача, то в силу статті 400 ЦПК України оскаржуване судове рішення в цій частині Верховний Суд не переглядає.

Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених у касаційній скарзі, також є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судом апеляційної інстанцій у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, зазначених заявником у касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваної постанови апеляційного суду - без змін, оскільки підстав для її скасування немає.

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 25 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Петров

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко