Історія справи

Постанова

Іменем України

30 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 753/23090/21

провадження № 61-6529св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , товариство з обмеженою відповідальністю «КУА «ВАЛПРИМ» (ПЗНВІФ «Комфорт таун»),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Магомедова Марина Гамедівна,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Голуб С. А., Писаної Т. О., Таргоній Д. О., від 08 березня 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , товариства з обмеженою відповідальністю «КУА «ВАЛПРИМ» (ПЗНВІФ «Комфорт таун») (далі - ТОВ «КУА «ВАЛПРИМ»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу

Магомедова М. Г., про визнання права власності, визнання недійсними договорів.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що у 2018 році він інвестував кошти у придбання однокімнатної квартири в житловому комплексі « Комфорт Таун ». На прохання дружини, квартиру було оформлено на її дочку ОСОБА_2

26 липня 2018 року між ТОВ «КУА «ВАЛПРИМ» та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу облігацій № БВ-125/18-3. Позивач стверджував, що кошти за вказаним договором були сплачені ним.

У вересні 2021 року йому стало відомо, що 07 грудня 2018 року за договором купівлі-продажу, укладеним між забудовником, ОСОБА_2 та

ОСОБА_3 , відповідачі стали власниками квартири

АДРЕСА_1 .

Посилаючись на викладене, позивач просив суд:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу облігацій № БВ-125/18-3 в частині покупця (інвестора) та визнати ОСОБА_1 покупцем (інвестором) квартири АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу № 4267 від 07 грудня 2018 року;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру

АДРЕСА_1 .

Короткий зміст заяви про забезпечення позову

У вересні 2022 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , власниками якої зареєстровані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

В обґрунтування заяви вказував, що відповідачі мають реальну можливість здійснити відчуження квартири, право власності на яку зареєстровано за ними. Натомість у разі задоволення позову невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва, у складі судді

Катющенко В. П., від 22 вересня 2022 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено, вжито заходи забезпечення позову до вирішення справи по суті шляхом накладення арешту на кватиру

АДРЕСА_1 , власниками якої є ОСОБА_2 та

ОСОБА_3 .

Суд першої інстанції, задовольняючи заяву про забезпечення позову, виходив з того, що відповідачами можуть бути вчинені дії стосовно відчуження спірного майна на користь третіх осіб, що може істотно ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів

ОСОБА_1 , за захистом яких він звернувся до суду.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 08 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 22 вересня 2022 року про забезпечення позову скасовано, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про забезпечення позову, не встановив обставин наявності між сторонами реального спору, а тому дійшов передчасного висновку, що зазначені

ОСОБА_1 заходи забезпечення позову є обґрунтованими та співмірними із заявленими позовними вимогами.

Апеляційний суд врахував, що ОСОБА_2 надала копію договору купівлі-продажу облігацій № БВ-125/18-3 від 26 липня 2018 року, за яким позивач просив визнати його покупцем. За цим договором було придбана квартира

АДРЕСА_2 , а не квартира № 2-1038 , як про це зазначав ОСОБА_1 у своєму позові. Також колегія суддів зазначила, що позивачем не надано доказів можливості відчуження спірної квартири відповідачами для уникнення виконання рішення суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзіОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати, залишивши в силі ухвалу суду першої інстанції.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

01 травня 2023 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 08 березня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано із суду першої інстанції копії матеріалів справи № 753/23090/21 щодо вирішення питання про забезпечення позову в судах першої та апеляційної інстанції.

У липні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права при вирішенні питання про забезпечення позову.

Вказує, що апеляційний суд помилково акцентував увагу на відмінностях номерів квартири, оскільки зміна нумерації може бути пов`язана із введенням будинку в експлуатацію, що жодним чином не скасовує необхідності арешту спірної квартири до вирішення справи по суті. Крім того відповідачі є власниками саме спірної квартири № 2-1038 , а не квартири

№ 2-870 .

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У липні 2023 року ТОВ «КУА «ВАЛПРИМ» та ОСОБА_2 подали відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови апеляційного суду, просять касаційну скаргу залишити без задоволення.

ТОВ «КУА «ВАЛПРИМ» зазначає, що квартири № 2-870 та № 2-1038 продані за різними правочинами та є різними об`єктами нерухомості.

ОСОБА_2 наголошує, що право власності на квартиру № 2-1038 набуто на підставі договору купівлі-продажу № 4267 від 07 грудня 2018 року, який жодним чином не пов`язаний з договором купівлі-продажу облігацій

№ БВ-125/18-3 від 26 липня 2018 року

Фактичні обставини справи

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ «КУА «ВАЛПРИМ», в якому просив суд: визнати недійсним договір купівлі-продажу облігацій № БВ-125/18-3 в частині покупця (інвестора) та визнати ОСОБА_1 покупцем (інвестором) квартири АДРЕСА_1 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу № 4267 від 07 грудня 2018 року; визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 1/2 частині на підставі договору купівлі-продажу № 4267 від 07 грудня 2018 року.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову після їх перегляду в апеляційному порядку.

Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

У статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для вирішення справи по суті, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено, чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін.

Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкоджання спричиненню значної шкоди позивачу.

При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед не може бути визначено результат розгляду справи по суті спору.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08 травня

2020 року у справі № 755/15345/17-ц, від 21 квітня 2022 року у справі

№ 592/7729/18.

У розглядуваній справі позивачем заявлені, зокрема вимоги про визнання недійсним договору № 4267 від 07 грудня 2018 року купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 та визнання права власності на вказану квартиру.

Судами встановлено, що право власності на квартиру

АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі оспорюваного позивачем договору купівлі-продажу № 4267 від 07 грудня 2018 року.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанцій правильно виходив з того, що з огляду на заявлені позивачем вимоги, забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру є співмірним із позовними вимогами та, у разі задоволення позову, сприятиме належному виконанню рішення суду.

Натомість апеляційний суд, на стадії вирішення питання про забезпечення позову, фактично вдався до оцінки обґрунтованості заявлених позовних вимог по суті спору, що є помилковим.

Верховний Суд також не може погодитись із посиланням апеляційного суду на відсутність доказів можливого відчуження спірної квартири.

З огляду на заявлений позивачем спір щодо квартири

АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , їх можливість в будь-який момент відчужити вказане майно, є беззаперечною, що очевидно утруднить виконання судового рішення, у разі задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Верховний Суд у постанові від 03 березня 2023 року в справі № 905/448/22 звернув увагу, що вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідачів в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

За встановлених у розглядуваній справі обставин, Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на квартиру, право власності на яку просить визнати за собою позивач, може істотно ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.

При цьому необхідно зазначити, що оцінка законності та обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 має бути надана судами під час вирішення спору по суті. Застосовані у розглядуваній справі заходи забезпечення позову носять тимчасовий характер і не перешкоджають користуванню житлом, а за наявності, передбачених законом підстав (стаття 159 ЦПК України), відповідач або інша особа, чиї права або охоронювані законом інтереси порушені внаслідок вжиття заходів забезпечення позову, має право на відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову, за рахунок особи, за заявою якої такі заходи забезпечення позову вживалися.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки постанова апеляційного суду не в повній мірі відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості, вона підлягає скасуванню із залишенням в силі ухвали суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400 409 413 415 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 08 березня 2023 року скасувати, залишивши в силі ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва

від 22 вересня 2022 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович