Постанова

Іменем України

30 червня 2020 року

м. Київ

справа № 507/1413/17

провадження № 61-43360св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , фермерське господарство «Стрілець» Любашівського району Одеської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Любашівського районного суду Одеської області від 22 березня 2018 року в складі судді Вужиловського О. В. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 24 липня 2018 року в складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А., Кононенко Н. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , фермерського господарства «Стрілець» Любашівського району Одеської області (далі - ФГ «Стрілець»), у якому з врахуванням заяви про доповнення позовних вимог просив:

1) визнати недійсним договір оренди землі від 23 листопада 2015 року, який укладений між ним та ФГ «Стрілець»;

2) застосувати наслідки недійсності договору оренди землі від 23 листопада 2015 року, який укладений між ним та ФГ «Стрілець»;

3) визнати недійсним та скасувати рішення № 2684679 від 08 грудня 2015 року про реєстрацію договору оренди землі від 23 листопада 2015 року, який укладений між ним та ФГ «Стрілець»;

4) зобов`язати ФГ «Стрілець» повернути йому земельну ділянку з кадастровим номером 5123380600:01:001:0510 та не перешкоджати в її використанні.

Позов мотивований тим, що він є власником земельної ділянки площею 4,85 га, яка розташована на території Бобрицької сільської ради Любашівського району Одеської області, масив № 6, ділянка НОМЕР_1 з кадастровим номером 5123380600:01:001:0510, цільове призначення (використання) земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

У 2010 році він отримував у борг від ОСОБА_2 20 000 грн. та, як гарантію повернення коштів, передав ОСОБА_2 державний акт на право власності на вказану земельну ділянку і склав заповіт, яким цю ділянку заповів ОСОБА_2 , який користується нею з 2010 року

В 2016 році він звернувся до ОСОБА_2 з проханням повернути земельну ділянку, оскільки протягом шести років користування земельною ділянкою він не отримував за це орендну плату і вважав, що вказана орендна плата зарахована в рахунок погашення його боргу.

Однак, ОСОБА_2 повідомив, що земельна ділянка передана в оренду за договором оренди землі, який укладений з ФГ «Стрілець».

Позивач вказує, що ніякого договору оренди землі з ФГ «Стрілець» він не укладав, орендну плату ніколи не отримував. При реєстрації вказаного договору в реєстраційній службі використано копію його паспорту, яка є недійсною, оскільки в 2012 році він отримав новий паспорт. У ФГ «Стрілець» та в реєстраційній службі відсутній оригінал оскаржуваного договору.

Враховуючи викладене, просив задовольнити позов.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 22 березня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що ОСОБА_1 не довів наявності підстав для визнання оспорюваного договору недійсним, факт відсутності оригіналу договору оренди землі не є такою підставою. У зв`язку із втратою ФГ «Стрілець» 64 договорів оренди землі, серед яких був договір оренди землі, укладений між ФГ «Стрілець» та ОСОБА_1 від 23 листопада 2015 року, Любашівська районна державна адміністрація надала його копію та копію акту приймання передачі земельної ділянки від 24 листопада 2015 року. Реєстраційною службою 07 грудня 2015 року за № 12475153 здійснено реєстрацію спірного договору оренди землі, ідентифікація особи (орендодавця) проведена по ідентифікаційному податковому номеру (реєстраційному номеру облікової картки платника податку), про що свідчить відповідний запис у Витязі з реєстру прав на нерухоме майно.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 24 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Любашівського районного суду Одеської області від 22 березня 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, виходив з того, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог; доводи ОСОБА_1 спростовуються наявними у справі доказами.

Крім того, апеляційним судом взято до уваги, що в реєстраційній службі зареєстрований спірний договір оренди землі, в реєстраційній справі зберігається його копія, як це передбачено Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 р. № 868, який діяв на час виникнення спірних правовідносин. З пояснень ОСОБА_1 вбачається, що його не влаштовує розмір орендної плати.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що він не підписував оспорюваний договір оренди землі. За відсутності оригіналу договору оренди землі відсутні підстави вважати доведеним факт його укладання. Він не погоджувався з розміром орендної плати, яка нараховувалася йому в 2011 році. Судді апеляційного суду Сегеда С. М., Кононенко Н. А. розглядали апеляційну скаргу в цій же справі на ухвалу про забезпечення позову, що свідчить про неповноважність складу суду.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не подано.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2018 року відкрито провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У жовтні 2018 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 4,85 га, яка розташована на території Бобрицької сільської ради Любашівського району Одеської області, масив № 6, ділянка НОМЕР_1 з кадастровим номером 5123380600:01:001:0510, цільове призначення (використання) земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

07 грудня 2015 року державним реєстратором Любашівського районного управління юстиції зареєстровано за № 12475153 договір оренди землі від 23 листопада 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ФГ «Стрілець» в особі голови ОСОБА_2 , предметом якого є вказана земельна ділянка.

11 травня 2016 року голова ФГ «Стрілець» ОСОБА_2 звернувся до Любашівського відділу поліції з заявою про втрату договорів оренди земельних ділянок пайщиків ФГ «Стрілець» у кількості 64 договорів, серед яких був договір оренди землі, укладений між ФГ «Стрілець» та ОСОБА_1 від 23 листопада 2015 року.

В Любашівський районній державній адміністрації зберігається копія договору оренди землі від 23 листопада 2015 року та копія акту приймання передачі земельної ділянки від 24 листопада 2015 року.

Із вказаної копії договору вбачається, що його укладено між сторонами 23 листопада 2015 року строком на 49 років. В договорі передбачено сплату орендної плати в розмірі не менше 3% від нормативної грошової оцінки землі, зазначена нормативно грошова оцінка землі, умови використання та повернення земельної ділянки та інші умови.

В 2015 році ФГ «Стрілець» нараховало ОСОБА_1 оренду плату в розмірі 3 125 грн (сплачено до бюджету податок з доходів фізичних осіб за ОСОБА_1 в розмірі 468 грн 75 коп.).

В 2016 році ФГ «Стрілець» нараховало ОСОБА_1 оренду плату в розмірі 4 126 грн (сплачено до бюджету податок з доходів фізичних осіб за ОСОБА_1 в розмірі 742 грн 68 коп.).

В 2017 році ФГ «Стрілець» нараховало ОСОБА_1 500 кг ячменя, 500 кг пшениці, 200 кг соняшника, 500 кг кукурудзи.

ОСОБА_1 не погоджується з розміром орендної плати.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про оренду землі», договір оренди укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою, третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Відповідно до статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_1 заперечував, що він підписував договір оренди землі від 23 листопада 2015 року.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини другої статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суди встановили, що спірний договір землі від 23 листопада 2015 року зареєстрований з дотриманням Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 р. № 868, виконувався сторонами протягом шести років. ОСОБА_1 фактично не влаштовує лише розмір орендної плати, що свідчить про визнання ним факта укладення спірного договору, оригінал якого у подальшому втрачено. За таких обставин суди дійшли до обґрунтованого висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами відсутність свого волевиявлення на укладення спірного договору оренди.

Доводи касаційної скарги щодо неповноважного складу суду також є необґрунтованими та зводяться до неправильного тлумачення норм процесуального права.

Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_1 є ідентичними доводам позовної заяви, апеляційної скарги заявника, яким суди надали належну оцінку і вони є достатньо аргументованими. Верховний Суд дійшов до висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Любашівського районного суду Одеської області від 22 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 24 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. О. Кузнєцов