Історія справи

Постанова

Іменем України

29 листопада 2018 року

місто Київ

справа № 732/1202/17-ц

провадження № 61-39461св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: ПогрібногоС.О. (суддя-доповідач), СтупакО.В., УсикаГ.І.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Кредобанк»,

відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 08 лютого 2018 року у складі судді Березовського О. Д. та постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 27 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Висоцької Н. В., Мамонової О. Є., Шитченко Ю. В.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Кредобанк»

(далі - ПАТ «Кредобанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет застави - автомобіль марки «HYUNDAI SONATA», тип легковий седан, 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_1.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що 22 травня 2013 року між позивачем та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, згідно з яким банк надав позичальнику кредит у сумі 249 750, 75 грн на строк до 21 травня 2020 року. Кредит надавався для здійснення повної/часткової оплати за договором купівлі-продажу транспортного засобу марки «HYUNDAI SONATA».

04 червня 2013 року між ПАТ «Кредобанк» та ОСОБА_4 укладено договір застави на забезпечення виконання зобов'язань заставодавця та вимог заставодержателя за кредитним договором від 22 травня 2013 року № 0725.09.00.2055. Предметом застави є рухоме майно: автомобіль марки HYUNDAI SONATA, тип седан, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3. У порушення умов кредитного договору у ОСОБА_4 перед позивачем утворилась заборгованість, яка станом на 18 липня 2017 року склала 262 019, 02 грн.

У порушення договору застави, статті 17 Закону України «Про заставу» позичальник здійснив відчуження автомобіля без згоди заставодержателя ПАТ «Кредобанк».

Рішенням Городнянського районного суду від 08 лютого 2018 року позовні вимоги ПАТ «Кредобанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет застави задоволено повністю. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 262 019, 02 грн звернуто стягнення на предмет застави, що належить на праві власності ОСОБА_5, шляхом продажу з публічних торгів для задоволення вимог ПАТ «Кредобанк» за ціною, визначеною в процесі виконавчого провадження. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У своїх висновках суд першої інстанції посилався на те, що реалізація автомобіля, що є предметом застави, здійснена ОСОБА_4 без згоди заставодержателя та без припинення обтяження, не припиняє заставу, тому застава зберігає чинність при переході права власності на предмет застави до іншої особи, отже, на неї може бути звернено стягнення з підстав, передбачених статтями 25, 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 27 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення. Рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 08 лютого 2018 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначивши, що ОСОБА_5 на момент придбання заставного автомобіля мала реальну можливість дізнатися про зареєстроване обтяження шляхом звернення з відповідним запитом до державного реєстратора, але не зробила цього. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідно до статті 388 ЦК України відповідач міг дізнатися про обтяження майна, а тому є підстави вважати, що ОСОБА_5 не може вважатися добросовісним набувачем, оскільки вона об'єктивно могла дізнатися про наявність обтяження за спірним майном, оскільки обтяження заставного майна за договором застави було зареєстроване у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, починаючи з 04 червня 2013 року.

ОСОБА_5, не погодившись із зазначеними рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, у січні 2018 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила рішення судів скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга обґрунтовується неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, зокрема, заявник посилався на те, що він є добросовісним набувачем спірного транспортного засобу, а тому підстави для задоволення позову були відсутні. Також зазначив, що суди, встановивши, що предмет застави відчужено без згоди заставодержателя, не вирішили питання про дійсність правочинів, на підставі яких зазначене майно перейшло у власність відповідача.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

За змістом правил частини першої та третьої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив висновок, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За правилом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 22 травня 2013 року між ПАТ «Кредобанк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 0725.09.00.2055, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі 249 750, 75 грн на строк до 21 травня 2020 року для здійснення повної/часткової оплати за договором купівлі-продажу транспортного засобу марки «HYUNDAI, SONATA», 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_3.

04 червня 2013 року між ПАТ «Кредобанк» та ОСОБА_4 укладено договір застави на забезпечення виконання зобов'язань заставодавця та вимог заставодержателя за кредитним договором від 22 травня 2013 року № 0725.09.00.2055. Предметом застави є рухоме майно: автомобіль марки «HYUNDAI SONATA», тип легковий седан, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3, 2013 рік випуску, об'єм двигуна 2 398, 00 куб. см, колір червоний, реєстраційний номер НОМЕР_2.

Заставна вартість предмета застави визначена сторонами у сумі 247 600, 00 грн. Вартість автомобіля згідно із договором від 20 травня 2013 року № КР/20-05-13 становить 309 500, 00 грн.

Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Відповідно до статті 629 цього Кодексу договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення виконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк. Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України, відповідно до якої якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Застава є способом забезпечення зобов'язань; у силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 1 Закону України «Про заставу» та стаття 572 ЦК України).

Відповідно до статті 27 Закону України «Про заставу» застава зберігає силу, якщо однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи; застава зберігає силу і у випадках, коли у встановленому законом порядку відбувається уступка заставодержателем забезпеченої вимоги іншій особі або переведення боргу, який виник із забезпеченої застави.

Зазначені норми застосовуються з урахуванням положень Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», якщо інше не встановлено законом, зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження, за винятком таких випадків: 1) обтяжувач надав згоду на відчуження рухомого майна боржником без збереження обтяження; 2) відчуження належного боржнику на праві власності рухомого майна здійснюється в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з купівлі-продажу або інші способи відчуження цього виду рухомого майна.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388

ЦК України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень. Обтяжувач, права якого порушені внаслідок дій боржника, визначених цією статтею, вправі вимагати від боржника відшкодування завданих збитків.

Судами встановлено, що згідно з витягом з державного реєстру обтяжень рухомого майна 04 червня 2013 року зареєстровано заборону відчуження автомобіля легкового, заставна вартість: 247 600, 00 грн; номер об'єкта: НОМЕР_3; номер державної реєстрації НОМЕР_2; автомобіль марки HYUNDAI, модель SONATA, тип ЛЕГКОВИЙ СЕДАН-В; рік випуску - 2013; підставою обтяження зазначений договір застави від 04 червня 2013 року; вид обтяження: приватне; зареєстровано: 04 червня 2013 року; обтяжувач: ПАТ «Кредобанк»; боржник: ОСОБА_4

Починаючи з 28 січня 2014 року й на час розгляду справи спірний транспортний засіб зареєстрований за ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Реєстрація транспортного засобу проводилась Дніпропетровським ВРЕР-1.

Встановивши, що на час відчуження спірного автомобіля відповідачу, тобто 28 січня 2014 року, у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна були наявні відомості про обтяження спірного автомобіля, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав вважати заставу такою, що зберегла силу для нового власника майна.

Суд не визнає обґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що суди не надали оцінки дійсності договору купівлі-продажу, за яким автомобіль перейшов у власність відповідача, оскільки такі обставини не були предметом розгляду у цій справі, відповідні позовні вимоги жодною зі сторін не заявлялись.

Зважаючи на встановлення правильного застосування норм матеріального права судами першої та апеляційної інстанцій, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, Верховний Суд зробив висновок про необґрунтованість вимог касаційної скарги.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 08 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 27 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

О.В.Ступак

Г.І.Усик