Історія справи

Постанова КЦС ВП від 29.09.2025 року у справі №686/30920/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 686/30920/23

провадження № 61-7846св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», ОСОБА_2 ,

треті особи: приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Легеда Микола Миколайович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва Алла Михайлівна, ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю

«Кей-Колект» на постанову Хмельницького апеляційного суду у складі колегії суддів: П'єнти І. В., Корніюк А. П., Талалай О. І., від 19 травня 2025 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Кей-Колект»,

ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації.

Позовну заяву мотивовано тим, що 11 квітня 2008 року, на забезпечення виконання умов кредитного договору від цього ж числа про надання

ОСОБА_3 кредиту у розмірі 35 000 доларів США, між нею, ОСОБА_3 та АКБ «УкрСиббанк» укладено договір іпотеки, предметом якого є належна їй та ОСОБА_3 квартира

АДРЕСА_1 .

12 грудня 2011 року ПАТ «УкрСиббанк», яке є правонаступником

АКБ «УкрСиббанк», відчужило право вимоги за кредитним та іпотечним договорами на користь ТОВ «Кей-Колект».

Зазначала, що всупереч умовам договору іпотеки, без згоди іпотекодавців,

ТОВ «Кей-Колект» звернуло стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації за собою права власності на предмет іпотеки на підставі рішення приватного нотаріуса Коболевої А. М. від 04 лютого 2016 року № 28074135, а 21 квітня

2022 року відчужило цю квартиру на користь ОСОБА_2 .

Посилалася на те, що іпотекодержатель не надіслав їй вимогу про порушення основного зобов`язання із попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки, не повідомив про намір продажу квартири за тридцять днів до укладення договору купівлі-продажу, як того вимагає положення статті

38 Закону України «Про іпотеку», та не здійснив оцінки спірної квартири.

Крім того, звернення стягнення на предмет іпотеки відбулося всупереч положенням Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Посилаючись на викладене, позивачка просила витребувати у ОСОБА_2 на її користь частину квартири

АДРЕСА_1 та скасувати її державну реєстрацію.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області у складі судді Павловської А. А. від 16 грудня 2024 року в задоволенні позову

ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка не надала доказів неповідомлення її іпотекодавцем про намір звернути стягнення на предмет іпотеки. Суд зазначав, що договір іпотеки містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, в тому числі, шляхом визнання права власності на предмет іпотеки у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Крім того, позивачка не довела, що спірна квартира є її постійним місцем проживання, а тому на спірні правовідносини не розповсюджується Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Отже, суд вважав, що позивачка не довела належними та допустимими доказами обставини, на які вона посилалася як на підставу для задоволення позову.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 19 травня 2025 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 грудня

2024 року скасовано та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Витребувано у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 частини квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 840246168101). В решті позову відмовлено.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції не звернув уваги, що умовами договору іпотеки передбачено право іпотекодержателя звертати стягнення на предмет іпотеки на підставі статті

37 Закону України «Про іпотеку» лише на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, однак такий договір не було укладено між сторонами, а тому належна позивачці частка спірної квартири вибула із власності поза її волею і підлягає витребування із незаконного володіння

ОСОБА_2 , як останнього набувача майна.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводи

15 червня 2025 року ТОВ «Кей-Колект», шляхом формування документа у підсистемі «Електронний суд», подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції (передана судді-доповідачу 25 червня 2025 року), у якій просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 02 листопада 2021 року у справі

№ 925/1351/19, від 16 серпня 2023 року у справі № 201/1669/21, від 30 листопада 2022 року у справі № 522/14900/19, від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем спірної квартири і втручання в її право на мирне володіння своїм майном є неприпустимим. Витребуванням спірної квартири на останню буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

Відзив на касаційну скаргу

У серпні 2025 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивачка посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність прийнятої судом апеляційної інстанції постанови.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

11 квітня 2008 року ОСОБА_3 та АКБ «УкрСиббанк» уклали кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі

35 000 доларів США, строком до 10 квітня 2014 року.

На забезпечення виконання умов кредитного договору, 11 квітня 2008 року ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та АКБ «УкрСиббанк» уклали іпотечний договір, предметом якого є належна ОСОБА_3 та ОСОБА_1 квартира АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 4.5. договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки із застосуванням позасудового врегулювання здійснюється відповідно до розділу 5 цього договору та відповідно до Закону України «Про іпотеку».

Згідно з пунктом 5.2 розділу 5 договору іпотеки позасудове врегулювання здійснюється одним з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» (підпункт 5.2.1); отримання іпотекодержателем права продавати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу від імені іпотекодавця на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» (підпункт 5.2.2).

12 грудня 2011 року ПАТ «УкрСиббанк», яке є правонаступником

АКБ «УкрСиббанк», відчужило право вимоги за кредитним та іпотечним договорами на користь ТОВ «Кей-Колект».

04 лютого 2016 року приватний нотаріус Кобелєва А. М. прийняла рішення, індексний номер 28074135, про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Кей-Колект».

21 квітня 2022 року ТОВ «Кей-Колект» відчужило спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу на користь ОСОБА_2 .

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що зазначена касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

У статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Стаття 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка діяла на час

укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Отже, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Після внесення Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» змін до статті 36 Закону України «Про іпотеку» її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Установлено, що ТОВ «Кей-Колект» звернуло стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», шляхом визнання за собою права власності на предмет іпотеки.

Колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що договір іпотеки від 11 квітня 2008 року застереження про задоволення вимог іпотекодержателя не містить. Зокрема, договір не передбачає спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку на підставі статті

37 Закону України «Про іпотеку», шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки без укладення окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Так, відповідно до пункту 4.5. договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки із застосуванням позасудового врегулювання здійснюється відповідно до розділу 5 цього договору та відповідно до Закону України «Про іпотеку».

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 розділу 5 договору іпотеки позасудове врегулювання здійснюється, зокрема, передачею іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».

Отже, сторони за договором іпотеки погодили можливість звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя та у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» (пункт 4.2 договору іпотеки).

Проте матеріали справи не містять доказів укладення між сторонами окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який би надавав

ТОВ «Кей-Колект» право отримання ним у власність предмета іпотеки.

Також зі змісту договору іпотеки вбачається відсутність у ньому відповідного іпотечного застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке прирівнюється до договору, згідно з яким іпотекодавець засвідчує, що надає згоду на передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

У підпункті 5.2.2 іпотечних договорів сторони визначили способи звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом отримання іпотекодержателем права продавати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу від імені іпотекодавця на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».

Тобто, сторони за договором іпотеки дійшли згоди, що іпотекодержатель отримує право продавати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу від імені іпотекодавця, а саме на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».

У постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 554/14813/15-ц Велика Палата Верховного Суду, оцінюючи аналогічний зміст договору іпотеки, також дійшла правового висновку про те, що він вимагає укладення додаткового договору для задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 27 жовтня 2021 року у справі № 127/5022/17 (провадження № 61-13268св20), від 15 грудня 2021 року справа № 607/15719/19 (провадження № 61-17879св20), від 22 березня 2023 року у справі № 758/12047/16-ц (провадження № 61-7619ск22), від 09 серпня

2023 року у справі № 753/17757/19 (провадження № 61-6815св22), від 21 лютого 2024 року у справі № 335/5605/22 (провадження № 61-13685св23).

Таким чином, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що підпункт 5.2.1 пункту 5.2 договору іпотеки не є іпотечним застереженням, за яким іпотекодержатель має право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за собою права власності на майно.

Тобто, укладаючи договір іпотеки 11 квітня 2008 року, сторони не встановили можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку», зокрема передбачений частиною третьою статті

36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час укладення договору), щодо передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.

Таким чином, установивши, що матеріали справи не містять доказів укладення між сторонами окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, а також відсутність відповідного застереження у договорі іпотеки, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що іпотекодержатель не набув права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, відповідно й не мав права у подальшому відчужувати спірне майно на користь ОСОБА_2 .

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

При розгляді спорів про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути лише власник майна, який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором, зокрема на підставі цивільно-правових договорів (зберігання, майнового найму тощо), в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також на інших підставах, встановлених законом (див. постанову Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 766/4410/17).

Таким чином, право на витребування майна у добросовісного набувача має саме власник або інший титульний володілець майна і в тому випадку, коли майно перебувало безпосередньо у його володінні або особи, якій він передав майно у володіння, та вибуло з такого їх володіння не з їхньої волі.

Предмет доказування у справах за віндикаційним позовом становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то факти, що підтверджують його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача не з його волі, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, установивши, що належна позивачці частка квартири АДРЕСА_1 вибула з власності поза її волею, оскільки позивачка не надавала згоди на передачу іпотекодержателю права власності на квартиру шляхом укладення окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, як це передбачено пунктом 5.2.1 розділу 5 договору іпотеки, та у подальшому відчужена на користь ОСОБА_2 , дійшов правильного висновку про витребування від ОСОБА_2 частки квартири на користь позивачки.

Посилання у касаційній скарзі ТОВ «Кей-Колект» на добросовісність набувача ОСОБА_2 не беруться колегією суддів до уваги, оскільки сама ОСОБА_2 судове рішення не оскаржувала, а за змістом статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не має права перевіряти законність рішення щодо осіб, які скаргу на таке рішення не подавали. Це відповідає основоположним принципам цивільного процесуального права - диспозитивності й змагальності процесу, тому особи, які беруть участь у справі, самі визначають свою процесуальну поведінку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя,

у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежностівід характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю

«Кей-Колект» залишити без задоволення.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 19 травня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара