Історія справи

Постанова КЦС ВП від 29.08.2019 року у справі №751/1826/17

Постанова

Іменем України

28 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 751/1826/17

провадження № 61-27373св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,

Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Єврокар Україна",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Єврокар Україна" на рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 30 травня 2017 року у складі судді Маслюк Н. В. та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 12 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Онищенко О. І., Губар В. С., Шитченко Н. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суд уз позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Єврокар Україна" (далі - ТВО "Єврокар Україна") про стягнення коштів.

Позовна заява мотивована тим, що 27 лютого 2017 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Єврокар Україна" укладено договір фінансового лізингу № 543, за умовами якого відповідач бере на себе зобов'язання передати позивачу придбаний для нього автомобіль "ZAZ VIDA", комплектації "Standart" вартістю 266 700,00 грн, що становить 9 841,33
доларів США на умовах та в порядку передбаченому договором.

27 лютого 2017 року позивачем на виконання умов вказаного договору сплачено відповідачу авансовий платіж в сумі 18 669,00 грн.

Оскільки у відповідності до статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу з участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню, а зазначений вище договір фінансового лізингу укладений з відповідачем не посвідчений нотаріально то відповідно до статті 220 ЦК України такий договір є нікчемним і визнання його недійсності не вимагається законом і він, у цьому випадку, не створює юридичних наслідків для сторін і відповідно до статті 216 ЦК України кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього договору.

ОСОБА_1 просив стягнути з ТОВ "Єврокар Україна" на його користь 18 669,00 грн безпідставно набутих коштів за нікчемним договором фінансового лізингу від 27 лютого 2017 року № 543.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Новозаводського районного суду міста Чернігова від 30 травня

2017 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ТОВ "Єврокар Україна" на користь ОСОБА_1 18 669,00 грн, які були сплачені відповідно до договору фінансового лізингу від 27 лютого

2017 року № 543.

Стягнуто з ТОВ "Єврокар Україна" на користь ОСОБА_1 2 453,33 грн витрат на правову допомогу.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що договір фінансового лізингу від 27 лютого 2017 року № 543, укладений між ТОВ "Єврокар Україна" та ОСОБА_1, нотаріально не посвідчений, тому в силу закону він є нікчемним, що є підставою для приведення сторін у попередній стан, а саме: повернення відповідачем позивачу в натурі коштів, які отримані ним від позивача у справі.

Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 12 вересня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ "Єврокар Україна" відхилено.

Рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 30 травня

2017 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу ТОВ "Єврокар Україна", апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:

29 вересня 2017 року ТОВ "Єврокар Україна" через засоби поштового зв'язку подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 30 травня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 12 вересня 2017 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що нормами спеціального законодавства України нотаріального посвідчення договорів фінансового лізингу взагалі не передбачено, а стаття 799 ЦК України, яка передбачає нотаріальне посвідчення договорів найму транспортного засобу з фізичною особою є не спеціальною нормою, а загальною, яка не може бути застосована до правовідносин фінансового лізингу. На підставі викладеного, чинне законодавство не вимагає нотаріального посвідчення договорів лізингу на момент його укладення, а тому підстав для визнання нікчемним спірного договору через його не посвідчення в нотаріальному порядку - немає. Спірний договір є дійсним в силу дотримання вимог закону про його письмову форму та досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов цього договору.

Доводи інших учасників справи:

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги:

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Новозаводського районного суду міста Чернігова.

Зупинено виконання рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 30 травня 2017 року до закінчення касаційного провадження.

У жовтні 2017 року матеріали цивільної справи надійшли до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення"

ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року касаційну скаргу разом з матеріалами цивільної справи передано до Верховного Суду.

Розпорядженням від 10 червня 2019 року № 641/0/226-19 за касаційним провадженням № 61-27373св18 призначено повторний автоматизований розподіл даної судової справи.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями

від 10 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Короткий зміст фактичних обставин справи:

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 27 лютого 2017 року між ТОВ "Єврокар Україна" та ОСОБА_1 укладено договір № 543 фінансового лізингу, предметом якого є автомобіль "ZAZ VIDA", комплектації "Standart", вартістю 9
841,33 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 266 700,00 грн.

В той же день ОСОБА_1 сплатив 18 669,00 грн авансового платежу.

Згідно пункту 9.2. договору № 543 фінансового лізингу від 27 лютого 2017 року сторони погодили, що авансовий платіж складає частину від вартості предмета лізингу в розмірі 23 % від вартості предмета лізингу, зазначеного у даному договорі та у додатку № 1 до даного договору.

Пунктами 3.1.1., 3.3.1., 3.3.3. статті 3 договору № 543 фінансового лізингу від 27 лютого 2017 року лізингодавець зобов'язаний придбати предмет лізингу, який визначений лізингоодержувачем, в порядку та на умовах даного договору та інших письмових домовленостей між сторонами. До отримання предмету лізингу, на умовах та у порядку передбаченим договором, сплатити передбачені даним договором платежі; у встановлений термін і в повному обсязі сплачувати лізингові та інші платежі відповідно до умов даного договору.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд:

Правовідносини, які виникають у зв'язку із договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України, Законом України "Про фінансовий лізинг", Законом України "Про захист прав споживачів".

Згідно із частиною 2 статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до частини 2 статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Ураховуючи аналіз норм чинного цивільного законодавства, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, про що свідчить зміст договору та правила статті 628 ЦК України.

За імперативними положеннями статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається в письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. У разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (частина 1 статті 220 ЦК України).

Відповідно до частини 1 , 2 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частини 1 , 2 статті 215 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодуати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, дійшов загалом обґрунтованого висновку, що укладений між сторонами спору договір фінансового лізингу № 543 від

27 лютого 2017 року нотаріально не посвідчений, як того вимагає частина 2 статті 799 ЦК України, що в свою чергу свідчить про його нікчемність в силу положень частини 1 статті 220 ЦК України, а отже існують підстави для застосування наслідків недійсності правочину та стягнення з відповідача на користь позивача сплачених коштів у розмірі 18 669,00 грн.

Судами правильно застосовані наслідки недійсності нікчемного правочину, що врегульовано статтею 216 ЦК України.

Отже, оспорюваний договір, підписаний сторонами, є нікчемним, тобто не створив будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Нікчемний договір є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов'язань, що в ньому закріплені. Ураховуючи наявність між сторонами спору, суди дійшли висновку про можливість задоволення позову у частині визнання правочину нікчемним.

Доводи заявника про те, що договір фінансового лізингу не підлягає нотаріальному посвідченню також є безпідставними та спростовуються установленими чинним законодавством вимогами щодо форми договору фінансового лізингу, а саме, статями 628, 799, 806 ЦК України.

Висновки судів відповідають позиції, викладеній у постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року (справа № 6-2766цс15), від 19 жовтня 2016 року (справа № 6-1551цс16), від 18 січня 2017 року (справа № 6-648цс16).

Такий правовий висновок наведений і у постановах Верховного Суду від

27 червня 2018 року у справі № 340/196/17 (касаційне провадження № 61-30199св19), від 21 березня 2019 року у справі № 148/159/17 (касаційне провадження № 61-25725св18), від 22 липня 2019 року у справі № 728/150/17-ц (касаційне провадження № 61-24387св18), від 29 липня 2019 року у справі № 547/1220/16-ц (касаційне провадження № 61-36246св18)

Щодо доводів касаційної скарги:

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 30 травня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від

12 вересня 2017 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

За змістом частини 3 статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що касаційна скарга ТОВ "Єврокар Україна" підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини 3 статті 436 ЦПК України Верховний Суд поновлює виконання рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 30 травня 2017 року.

Щодо судових витрат:

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги

ТОВ "Єврокар Україна" без задоволення, то розподіл судових витрат відповідно до правил статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Єврокар Україна" залишити без задоволення.

Рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 30 травня

2017 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 12 вересня 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 30 травня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко