Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.04.2019 року у справі №183/4356/17

Постанова

Іменем України

26 березня 2021 року

м. Київ

справа № 183/4356/17

провадження № 61-6874св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" в особі Запорізького лінійного виробничого управління магістральних газопроводів, Міністерство енергетики та вугільної промисловості України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Демченко Е.

Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О., у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі Запорізького лінійного виробничого управління магістральних газопроводів, Міністерства енергетики та вугільної промисловості України про визнання права власності на нерухоме майно в порядку набувальної давності,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі Запорізького лінійного виробничого управління магістральних газопроводів (далі - ПАТ "Укртрансгаз"), Міністерства енергетики та вугільної промисловості України про визнання права власності на нерухоме майно в порядку набувальної давності.

Позовна заява мотивована тим, що з 1987 року їх покійний батько та чоловік ОСОБА_1. ОСОБА_4 працював у Дніпропетровському лінійному виробничому управлінні магістральних газопроводів, яке в подальшому було реорганізовано та об'єднано із Запорізьким лінійним управлінням магістральних газопроводів.

У 1994 році його було відряджено до м. Новомосковська Дніпропетровської області, де по приїзду він з сім'єю заселився до житлового будинку АДРЕСА_1.

Зазначений будинок знаходиться в оперативному користуванні Запорізького лінійного виробничого управління магістральних газопроводів філії Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз" ПАТ "Укртрансгаз", зі згоди якого всіх членів сім'ї зареєстровано за цією адресою.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Впродовж багатьох років вони постійно, безперервно доглядали за будинком та забезпечували збереження його цілісності і придатності до використання та проживання, провели у ньому косметичний ремонт, заміну даху, вікон, дверей, здійснювали догляд за прибудинковою територією, встановили новий паркан.

ПАТ "Укртрансгаз" до теперішнього часу не претендує на домоволодіння, не заявляє прав та жодного бажання нести обов'язок із його утримання, повністю втратило інтерес до будинку та перестало утримувати його у сфері свого господарського відання.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на підставі статті 344 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) просили визнати за кожним із них право власності на 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_2.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 червня 2018 року у складі судді Сороки О. В. позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину житлового будинку № 61-в літ. "А", загальною площею 98,6 кв. м, житловою площею 47,5 кв. м, з господарськими будівлями та спорудами: прибудова - а1, а1-1, сарай - літ. "Б", погріб - літ. "В ", вхід в погріб, гараж - літ. "Г ", "Д", паркан № 1, хвіртка № 2, замощення літ. "І", на АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/3 частину житлового будинку № 61-в літ. "А", загальною площею 98,6 кв. м, житловою площею 47,5 кв. м, з господарськими будівлями та спорудами: прибудова - а1, а1-1, сарай - літ. "Б", погріб - літ. "В ", вхід в погріб, гараж - літ. "Г ", "Д", паркан № 1, хвіртка № 2, замощення літ. "І", на АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частину житлового будинку № 61-в літ. "А", загальною площею 98,6 кв. м, житловою площею 47,5 кв. м, з господарськими будівлями та спорудами: прибудова - а1, а1-1, сарай - літ. "Б", погріб - літ. "В ", вхід в погріб, гараж - літ. "Г ", "Д", паркан № 1, хвіртка № 2, замощення літ. "І", на АДРЕСА_1.

Суд першої інстанції виходив із того, що позивачі надали суду належні та допустимі докази того, що вони з 1994 року безперешкодно користуються нерухомим майном та продовжують відкрито, постійно ним володіти. Тому наявні підстави для визнання за позивачами права власності на спірне нерухоме майна у рівних частках відповідно до статті 344 ЦК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року апеляційну скаргу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України задоволено, рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 червня 2018 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 відмовлено.

Суд апеляційної інстанції постановив, що суд першої інстанції не врахував того, що позивачі не довели наявність підстав для визнання за ними права власності на зазначене нерухоме майно за набувальною давністю. Позивачі не могли не знати того, що реєструються в житловому будинку, який належить на праві господарського відання Запорізькому лінійному виробничому управлінню магістральних газопроводів філії Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз" ПАТ "Укртрансгаз", право власності на спірний житловий будинок зареєстровано за Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, а сам по собі факт користування позивачами цим житлом та проведення ремонтних робіт у будинку не є підставою для виникнення у них права власності за набувальною давністю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у березні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, просили скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що позивачі не знали, кому належить на праві власності спірний житловий будинок, а дізналися про це лише під час розгляду справи. Крім того, відповідачі порушили право позивачів на житло, передбачене статтею 47 Конституції України.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзивах на касаційну скаргу ПАТ "Укртрансгаз" та Міністерство енергетики та вугільної промисловості України зазначили, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки суд апеляційної інстанції дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2019 року поновлено ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 строк на касаційне оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року і витребувано із Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області цивільну справу № 183/4356/17.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи

ОСОБА_4 з 1994 року перебував у трудових відносинах із Запорізьким лінійним виробничим управлінням магістральних газопроводів філії Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз" ПАТ "Укртрансгаз", та разом з сім'єю проживав у будинку АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

Реєстрація місця проживання дружини ОСОБА_4. ОСОБА_1 з травня 1994 року на АДРЕСА_1 підтверджується відміткою у її паспорті.

Згідно з довідкою Запорізького лінійного виробничого управління магістральних газопроводів філії Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз" ПАТ "Укртрансгаз" від 22 червня 2017 року № 47/2017 ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 зареєстровані в будинку АДРЕСА_1.

12 червня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Запорізького лінійного виробничого управління магістральних газопроводів філії Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз" ПАТ "Укртрансгаз" із заявою про передачу їй у приватну власність житлового будинку АДРЕСА_1.

23 червня 2017 року ПАТ "Укртрансгаз" листом № 1198/07-01 відмовило ОСОБА_1 у передачі в приватну власність житлового будинку, який знаходиться в оперативному користуванні Запорізького лінійного виробничого управління магістральних газопроводів філії Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз" ПАТ "Укртрансгаз ", у зв'язку з тим, що в ПАТ "Укртрансгаз" не створювався орган, уповноважений здійснити приватизацію.

Наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 10 жовтня 2016 року № 642 зобов'язано ПАТ "Укртрансгаз" забезпечити в установленому законодавством порядку безоплатну передачу з балансу ПАТ "Укртрансгаз" у комунальну власність територіальної громади м. Новомосковська Дніпропетровської області державного майна: 2 житлових будинка з господарськими будівлями та спорудами, розташованих на АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1, що обліковуються на балансі філії Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз" ПАТ "Укртрансгаз".

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, і доводів касаційної скарги колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до частини 1 статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Ознаки володіння, які є необхідними для набуття права власності на майно за набувальною давністю, визначені у статті 344 ЦК України.

Так згідно із частиною 1 статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено частиною 1 статті 344 ЦК України. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Частиною 4 статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року в справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) зроблено такі висновки щодо застосування інституту набувальної давності. Умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено (постанова Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18)).

Зазначені висновки узгоджуються з роз'ясненнями, викладеними у ~law27~.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статей 12, 81 ЦПК України.

Вирішуючи вказаний спір, апеляційний суд встановив, що позивачі пов'язують добросовісність володіння будинком АДРЕСА_1 з тим, що з 1994 року їх батько з сім'єю заселився до цього будинку, в якому вони проживають до теперішнього часу.

ОСОБА_4 перебував у трудових відносинах із Запорізьким лінійним виробничим управлінням магістральних газопроводів філії Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз" ПАТ "Укртрансгаз", він та члени його сім'ї вселилися у спірний житловий будинок за згоди роботодавця та не могли не знати, що реєструються в житловому будинку, що належить на праві господарського відання Запорізького лінійного виробничого управління магістральних газопроводів філії Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз" ПАТ "Укртрансгаз".

Крім того, згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності власником житлового будинку АДРЕСА_1 є Міністерство енергетики та вугільної промисловості України.

Встановивши фактичні обставини, які мають значення для вирішення справи, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачі не довели всіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, якій є необхідним для набуття права власності за набувальною давністю, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_4 до своєї смерті та позивачі відкрито володіли житловим будинком АДРЕСА_1, утримували його, використовували для проживання, не дають підстав для висновку, що оскаржувана постанова апеляційного суду прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 141, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк

Р. А. Лідовець

Д. Д. Луспеник