Історія справи

Постанова КЦС ВП від 28.06.2023 року у справі №761/30856/21
Постанова КЦС ВП від 28.06.2023 року у справі №761/30856/21

Постанова

Іменем України

28 червня 2023 року

місто Київ

справа № 761/30856/21

провадження № 61-6031св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «МЕТАБАНК»,

відповідачі: ОСОБА_1 , Міністерство внутрішніх справ України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «МЕТАБАНК» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 вересня 2022 року, постановлене суддею Савицьким О. А., та постанову Київського апеляційного суду від 16 березня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі Савченка С. І., Ігнатченко Н. В., Мережко М. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

Акціонерне товариство «МЕТАБАНК» (далі - АТ «МЕТАБАНК») у серпні 2021 року звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , Міністерства внутрішніх справ України, у якому просило зняти арешт з належної позивачу квартири АДРЕСА_1 , що накладений постановою старшого слідчого в особливо тяжких справах Головного слідчого управління Міністерства внутрішніх справ України.

Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що 17 квітня 2007 року Акціонерний банк «МЕТАЛУРГ» (далі - АБ «МЕТАЛУРГ»), правонаступником якого є АТ «МЕТАБАНК», та ОСОБА_1 на забезпечення виконання зобов`язань останнього за кредитним договором від 17 квітня 2007 року № 607300001298 уклали іпотечний договір № 973000012901, за умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 .

АТ «МЕТАБАНК» зазначало, що воно як іпотекодержатель за іпотечним договором має переважне право на квартиру у порівнянні з іншими особами, вимоги яких виникли та зареєстровані після 17 квітня 2007 року. У зв`язку з невиконанням відповідачем умов кредитного договору позивач скористався своїм правом на позасудове врегулювання та реєстрацію за собою права власності на предмет іпотеки згідно з частиною третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку» та 07 березня 2019 року зареєстрував за собою право власності на спірну квартиру.

Позивачу стало відомо, що 28 серпня 2012 року на підставі постанови старшого слідчого в особливо тяжких справах Головного слідчого управління Міністерства внутрішніх справ України про накладення арешту на майно від 27 серпня 2012 року, прийнятої у кримінальному провадженні № 12012000000000034, зареєстровано обтяження на належну йому квартиру. Це обтяження порушує його право власності.

Стислий виклад заперечень інших учасників справи

Міністерство внутрішніх справ України заперечувало проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами.

ОСОБА_1 не заперечував проти задоволення позову.

Стислий виклад змісту рішення суду першої інстанції

Рішенням від 26 вересня 2022 року Шевченківський районний суд міста Києва відмовив у задоволенні позову АТ «МЕТАБАНК».

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що реєстрацію права власності на спірну квартиру за позивачем здійснено з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки на момент цієї реєстрації існував зареєстрований арешт нерухомого майна, що було підставою для відмови у реєстрації права власності. Також суд першої інстанції рахував те, що спірна квартира підлягала конфіскації, проте незаконна реєстрація права власності на неї за банком перешкоджає проведенню конфіскації квартири на користь держави, тому Міністерство внутрішніх справ України має вжити всіх передбачених законом заходів для відновлення можливості конфіскації цієї квартири.

Стислий виклад змісту рішення суду апеляційної інстанції

Постановою від 16 березня 2023 року Київський апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу АТ «МЕТАБАНК», скасував рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 вересня 2022 року, закрив провадження у справі № 761/30856/21.

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції вважав, що цей спір підлягає розгляду в порядку кримінального судочинства.

Апеляційний суд застосував правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 569/4374/16-ц (провадження № 14-159цс18), відповідно до яких якщо арешт накладений на майно особи під час досудового розслідування за правилами Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК України 1960 року), ця особа була засуджена, і вирок не виконаний, однак до її засудження інша особа на підставі судового рішення стала власником відповідного майна, тоді вирішення питання щодо зняття такого арешту здійснюватися за правилами кримінального судочинства

Врахувавши, що позивач набув право власності на квартиру, належну ОСОБА_1 , після засудження останнього з конфіскацією майна і набрання вироком законної сили, апеляційний суд виснував, що питання щодо звільнення спірного майна з-під арешту має здійснюється за правилами кримінального судочинства.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

АТ «МЕТАБАНК» 17 квітня 2023 року із використанням засобів поштового зв`язку направило до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 березня 2023 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

АТ «МЕТАБАНК» зазначило, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, порушили норми процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначило те, що:

- суд апеляційної інстанції ухвалив оскаржуване рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11 (провадження № 14-105цс19), від 12 червня 2019 року у справі № 766/21865/17 (провадження № 14-181цс19), від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19 (провадження № 14-516цс19), відповідно до яких спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами КПК України 1960 року та не знятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи, потрібно розглядати за правилами цивільного судочинства;

- суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні неправильно застосував положення пункту 6 частини першої та пункту 7 частини четвертої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також не врахував, що позивач як іпотекодержатель за іпотечним договором від 17 квітня 2007 року мав переважне право на квартиру у порівнянні з іншими особами, вимоги яких виникли та зареєстровані після 17 квітня 2007 року.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Міністерство внутрішніх справ України у травні 2023 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслало до Верховного Суду відзив, у якому просило касаційну скаргу АТ «МЕТАБАНК» залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 08 травня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою АТ «МЕТАБАНК», а ухвалою від 12 червня 2023 року призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 17 квітня 2007 року АБ «МЕТАЛУРГ», правонаступником якого є АТ «МЕТАБАНК», та ОСОБА_1 на забезпечення виконання зобов`язань останнього за кредитним договором від 17 квітня 2007 року № 607300001298 уклали іпотечний договір № 973000012901, за умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку банку належну йому квартиру АДРЕСА_1 .

Іпотечний договір зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17 квітня 2007 року. Цього ж дня зареєстровано обтяження у виді заборони на нерухоме майно.

Також суди встановили, що постановою від 27 серпня 2012 року, винесеною у кримінальній справі № 59-2066, старший слідчий в особливо тяжких справах Головного слідчого управління Міністерства внутрішніх справ України наклав арешт на майно обвинуваченого ОСОБА_1 , зокрема на квартиру АДРЕСА_1 ,з метою відшкодування завданих збитків, забезпечення цивільного позову та виконання рішення суду в частині конфіскації майна обвинуваченого.

28 серпня 2012 року на підставі зазначеної постанови слідчого зареєстровано обтяження у виді арешту спірної квартири АДРЕСА_1 , власником якої на той час був обвинувачений у кримінальній справі ОСОБА_1 .

Надалі відомості про кримінальну справу № 59-2066 внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12012000000000034, яку після закінчення досудового розслідування передано до суду. Судовий розгляд закінчився ухваленням стосовно ОСОБА_1 обвинувального вироку, за яким йому призначено покарання у виді 9 років позбавлення волі з конфіскацією усього майна, що є його особистою власністю, з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, місцевого самоврядування, підприємствах, установах та організаціях, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків строком на 3 роки.

Після постановлення обвинувального вироку стосовно ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 12012000000000034 (кримінальна справа № 59-2066) арешт квартири АДРЕСА_1 не було скасовано.

На цей час вирок стосовно ОСОБА_1 в частині конфіскації майна перебуває на примусовому виконанні.

Також суди встановили, що у зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору від 17 квітня 2007 року № 607300001298 за АТ «МЕТАБАНК» як іпотекодержателем 07 березня 2019 року здійснено реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 на задоволення вимог за кредитним договором.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзіна постанову апеляційного суду щодо закриття провадження у справі

У статті 124 Конституції України передбачено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, такі складові як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суб`єктного складу учасників такого спору, суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, пред`явлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

У справі, що переглядається, АТ «МЕТАБАНК» подало до суду загальної юрисдикції цивільний позов, у якому просило зняти арешт з належної позивачу квартири АДРЕСА_1 , накладений постановою старшого слідчого в особливо тяжких справах Головного слідчого управління Міністерства внутрішніх справ України.

Суд першої інстанції розглянув справу в порядку, передбаченому ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про закриття провадження у справі, зазначив, що питання зняття арешту має розглядатися у порядку кримінального судочинства за правилами Кримінального процесуального кодексу України 2012 року (далі - КПК України 2012 року), оскільки позивач набув право власності на квартиру, належну ОСОБА_1 , після засудження останнього із застосуванням конфіскації майна і набрання вироком законної сили.

Перевіряючи законність та обґрунтованість ухваленого судом апеляційної інстанції рішення, Верховний Суд зробив такі висновки.

Відповідно до частини першої статті 174 КПК України 2012 року підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Клопотання про скасування арешту майна розглядає слідчий суддя, суд не пізніше трьох днів після його надходження до суду. Про час та місце розгляду повідомляється особа, яка заявила клопотання, та особа, за клопотанням якої було арештовано майно (частина друга статті 174 КПК України 2012 року).

Суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові (частинна 4 статті 174 КПК України 2012 року).

Отже, порядок скасування арешту майна, що накладений за правилами КПК України 2012 року в межах кримінального провадження, встановлено статтею 174 зазначеного Кодексу, і відповідно таке питання підлягає розгляду за правилами кримінального судочинства.

Проте Верховний Суд врахував, що у справі, яка переглядається, позивач оскаржує арешт, накладений органом досудового розслідування 28 серпня 2012 року у межах кримінальної справи за правилами КПК України 1960 року.

Згідно з пунктом 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК України 2012 року, який набрав чинності 19 листопада 2012 року, тобто після накладення арешту на спірну квартиру, арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Ця правова норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України 2012 року, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

Закриваючи провадження у цій справі, суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин правила КПК України 2012 року та не врахував, що у справі, яка переглядається, арешт накладений на майно у межах кримінальної справи, розпочатої за правилами КПК України 1960 року. Отже, у визначенні порядку звільнення майна з-під арешту потрібно керуватися правилами КПК України 1960 року.

Положеннями цього Кодексу передбачалося прийняття рішення про зняття арешту з майна: 1) на стадії досудового розслідування лише в межах провадження у кримінальній справі або одночасно з винесенням постанови про її закриття (частина перша статті 214), або раніше, якщо в застосуванні відповідного заходу відпаде потреба (частина шоста статті 126); 2) на стадії судового розгляду у випадку закриття справи (частина перша статті 248), а також постановляючи вирок, суд вирішував питання, що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна (пункт 8 частини першої 324).

У справі, яка переглядається, суди встановили, що арешт на спірну квартиру накладено слідчим під час досудового розслідування у кримінальній справі стосовно обвинуваченого ОСОБА_1 , а з позовом про звільнення майна з-під арешту звернулося АТ «МЕТАБАНК», яке не є стороною кримінального провадження та набуло право власності на спірну квартиру після постановлення вироку.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, розглядаються у порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Здійснення розгляду справ за правилами іншого судочинства означає наявність у законодавстві чітко й однозначно сформульованих підстав і порядку вирішення відповідних правових питань судом іншої юрисдикції, що дає заінтересованій особі обґрунтовані підстави розраховувати на вирішення ним спору по суті.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вирішувала питання щодо юрисдикції суду за вимогами про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами кримінального судочинства, та зазначала про таке.

Якщо арешт накладений на майно особи під час досудового розслідування за правилами КПК України 1960 року, ця особа була засуджена, і вирок не виконаний, однак до її засудження інша особа на підставі судового рішення стала власником відповідного майна, тоді вирішення питання щодо зняття такого арешту здійснюється за правилами кримінального судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 569/4374/16-ц (провадження № 14-159цс18)).

Суд апеляційної інстанції врахував зазначені висновки Великої Палати Верховного Суду та закрив провадження у справі, проте не звернув уваги на те, що ці висновки підлягають врахуванню у разі, якщо до засудження особи інша особа стала власником майна, на яке накладено арешт на підставі положень КПК України 1960 року.

Натомість у справі, що переглядається, за АТ «МЕТАБАНК» зареєстровано право власності на спірну квартиру після постановлення обвинувального вироку стосовно ОСОБА_1 . Позивач не був учасником кримінального провадження, в якому накладено арешт.

Тому потрібно констатувати, що висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 569/4374/16-ц

(провадження № 14-159цс18), застосовані судом апеляційної інстанції помилково з огляду на те, що фактичні обставини зазначеної справи та справи, яка переглядається, не є подібними.

Також Велика Палата Верховного Суду формулювала такі висновки.

Спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за правилами КПК України 1960 року та завершеного (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому КПК України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц

(провадження № 14-496цс18)) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11 (провадження № 14-105цс19)). Залежно від суб`єктного складу учасників такого спору його потрібно розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.

Суд апеляційної інстанції у справі, що переглядається, не врахував висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11 (провадження № 14-105цс19), ухваленій за подібних фактичних обставин, в якій арешт накладено за правилами КПК України 1960 року, вирок постановлено у порядку КПК України 2012 року, з позовом про звільнення майна з-під арешту звернулися фізичні особи, які не були учасниками кримінального провадження та до постановлення обвинувального вироку позивачі не були титульними власниками спірного майна.

Також апеляційний суд залишив поза увагою те, що порядку і способів скасування арешту майна після закінчення судового розгляду та постановлення обвинувального вироку у КПК України 1960 року не було встановлено для осіб, які не були учасниками такої справи. Тож позивач як власник майна, який не мав будь-якого правового статусу у кримінальному провадженні, за чинним на той час кримінально-процесуальним законом не був наділений процесуальним правом ініціювати питання про звільнення майна

з-під арешту.

Вирішення зазначеного питання судом у порядку цивільного судочинства не приведе до заміщення ним функцій суду кримінальної юрисдикції. Немає жодних підстав для висновку про те, що суд цивільної юрисдикції у справі за позовом АТ «МЕТАБАНК» не є судом, установленим законом. За встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин цієї справи виключно звернення до суду у порядку цивільного судочинства з позовом про звільнення майна з-під арешту є ефективним способом захисту порушеного права особи, яка наполягає на тому, що є власником спірної квартири.

У зв`язку з наведеним, враховуючи помилкове застосування судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин правил КПК України 2012 року, нерелевантних правових висновків Великої Палати Верховного Суду, а також неврахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Судувід 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11

(провадження № 14-105цс19), Верховний Суд дійшов переконання про скасування оскаржуваного судового рішення апеляційного суду із направленням справи для продовження апеляційного розгляду.

Наведені висновки також узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 03 листопада 2021 року у справі № 756/13795/20 (провадження № 61-10118св21) з подібними фактичними обставинами.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзіна рішення суду першої інстанції, ухвалене за наслідками розгляду справи, щодо суті пред`явлених вимог

У касаційній скарзі АТ «МЕТАБАНК» посилається на те, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні неправильно застосував положення пункту 6 частини першої та пункту 7 частини четвертої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також не врахував, що позивач як іпотекодержатель за іпотечним договором від 17 квітня 2007 року мав переважне право на квартиру у порівнянні з іншими особами, вимоги яких виникли та зареєстровані після 17 квітня 2007 року.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене щодо суті спору, підлягає перегляду в касаційному порядку виключно за умови попереднього перегляду такого судового рішення судом апеляційної інстанції із наведенням цим судом висновків за наслідками розгляду справи по суті.

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції зробив лише висновок про те, що спір має вирішуватися в порядку кримінального судочинства та закрив провадження у справі.

Виснувавши про закриття провадження у справі, з чим Верховний Суд не погодився, апеляційний суд висновків щодо суті пред`явленого позову не зробив, тобто фактично не переглянув рішення суду першої інстанції. Відповідно, Верховний Суд не має повноважень здійснювати перегляд рішення суду першої інстанції без попереднього перегляду цього рішення апеляційним судом щодо суті пред`явленого позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Підсумовуючи, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а саме невідповідність висновків апеляційного суду правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11 (провадження № 14-105цс19), щодо юрисдикції спору підтвердилися, оскільки за результатами перегляду справи у касаційному порядку встановлено, що під час ухвалення оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції, усупереч положенням частини четвертої статті 263 ЦПК України, не врахував висновків Великої Палати Верховного Суду щодо визначення юрисдикції у спорах про звільнення майна з-під арешту, накладеного у межах кримінального провадження, розпочатого за правилами КПК України 1960 року.

Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що позивач як власник майна, який не мав будь-якого правового статусу у кримінальному провадженні, за чинним на той час кримінально-процесуальним законом не був наділений процесуальним правом ініціювати питання про звільнення його майна з-під арешту, тому ефективним способом захисту прав АТ «МЕТАБАНК» є саме звернення до суду цивільної юрисдикції з позовом про звільнення спірної квартири з-під арешту.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має, зокрема, право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).

У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції (частина четверта статті 406 ЦПК України).

Враховуючи те, що позов має розглядатися за правилами цивільного, а не кримінального судочинства, Верховний Суд дійшов переконання, що касаційну скаргу АТ «МЕТАБАНК» потрібно задовольнити частково, оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

З огляду на те, що суд апеляційної інстанції не переглянув рішення суду першої інстанції по суті заявлених вимог, тому Верховний Суд позбавлений процесуальної можливості здійснити перегляд рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги.

Розподіл судових витрат

У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України зазначено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З урахуванням приписів цієї норми підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 400 406 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «МЕТАБАНК» задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 16 березня 2023 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко