Історія справи

Постанова КЦС ВП від 28.06.2023 року у справі №706/316/21
Постанова КЦС ВП від 28.06.2023 року у справі №706/316/21

Постанова

Іменем України

28 червня 2023 року

м. Київ

справа № 706/316/21

провадження № 61-4129св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на постанову Черкаського апеляційного суду від 05 квітня 2022 року у складі колегії суддів: Сіренка Ю. В., Гончар Н. І., Фетісової Т. Л.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту прийняття спадщини, скасування запису про реєстрацію права власності та визнання права на спадкове майно.

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту прийняття спадщини, скасування запису про реєстрацію права власності та визнання права на спадкове майно.

Позов обґрунтовувала тим, що у зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 її матері - ОСОБА_4 , відкрилась спадщина на належну їй частину житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняла ОСОБА_1 , брат позивача - ОСОБА_2 та батько позивача - ОСОБА_5 .

Право на спадщину ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не оформили, оскільки на день смерті матері були неповнолітніми, водночас, батько ОСОБА_5 не виконав свого обов`язку і в інтересах дітей спадщину після смерті матері не оформив. Разом з тим, ОСОБА_5 29 квітня 2006 року зареєстрував право власності на спірний житловий будинок на підставі договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки від 06 грудня 1978 року № 2769.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер. На випадок своєї смерті він склав заповіт, відповідно до якого спірний житловий будинок заповів відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Позивач вважає, що після смерті матері має право на 1/6 частину спірного житлового будинку.

Позивач просила суд:

- встановити факт прийняття ОСОБА_1 , як спадкоємцем першої черги, спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- скасувати запис про державну реєстрацію речового права від 29 червня 2006 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ОСОБА_5 на будинок, господарські будівлі та споруди, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , форма власності - приватна, частка 1/1, підстава виникнення права власності - договір про надання у безстрокове користування земельної ділянки від 06 грудня 1978 року № 2769, Христинівська районна державна нотаріальна контора;

- визнати за ОСОБА_1 - спадкоємцем першої черги за законом право власності на спадкове майно: 1/6 частину житлового будинку А, 1985 року побудови, веранди а, 1985 року побудови, ганку І, сараю Б, 1985 року побудови, гаража Г, 1985 року побудови, сараю Д, 1985 року побудови, вбиральні Е, 1985 року побудови, погреба під Г, 1985 року побудови, огорожі № 1, ворота, хвіртку № 2, 1/2 криниці, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , на частину якого мала право ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 25 січня 2022 року у складі судді Орендарчука М. П. у задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що документальних доказів на підтвердження фактичного вступу у володіння або управління спадковим майном позивач суду не надала, а показання свідків суд ставить під сумнів, оскільки предметом доказування у цій справі є обставини майже тридцятирічної давнини. Суд відхилив аргументи позивача про порушення ОСОБА_5 її прав та неоформлення спадщини на її ім`я після смерті матері, оскільки чинне на той час законодавство надавало можливість неповнолітнім віком від 15 до 18 років самостійно звернутись до органів нотаріату для оформлення спадкових прав.

Також суд першої інстанції зазначив, що оскільки приватний нотаріус відмовив позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спірний житловий будинок, який залишився після смерті її матері у зв`язку з пропущенням строку подання заяви про прийняття спадщини, то вимога про встановлення факту прийняття спадщини не відповідає характеру спірних правовідносин і задоволенню не підлягає.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 05 квітня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 25 січня 2022 року скасовано. Постановлено нове рішення, яким позов задоволено.

Встановлено факт прийняття ОСОБА_1 спадщини після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Скасовано державну реєстрацію речового права від 29 червня 2006 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ОСОБА_5 на будинок, господарські будівлі та споруди на АДРЕСА_2 , форма власності - приватна, частка 1/1, підстава виникнення права власності - договір про надання у безстрокове користування ділянки від 06 грудня 1978 року № 2769, Христинівська державна нотаріальна контора.

Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом право власності на спадкове майно, а саме 1/6 частину житлового будинку А, 1985 року побудови, веранди а, 1985 року побудови, ганку І, сараю Б, 1985 року побудови, гаража Г, 1985 року побудови, сараю Д, 1985 року побудови, вбиральні Е, 1985 року побудови, погреба під Г, 1985 року побудови, огорожі № 1, ворота, хвіртку № 2, криниці К, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 10 905,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 10 905,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що факт прийняття позивачем спадщини після смерті матері підтверджується матеріалами справи. На момент смерті матері позивач була неповнолітньою, проживала разом матір`ю, батьком та братом у спірному житловому будинку. Вказані факти не заперечувалися відповідачами по справі.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у травні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух касаційних скарг в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 , витребувано її із Христинівського районного суду Черкаської області.

Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі за касаційною скаргою ОСОБА_3

24 травня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

На підставі ухвали Верховного Суду від 19 червня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 19 червня 2023 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Пророк В. В.

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

В касаційній скарзі ОСОБА_2 посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

В касаційній скарзі зазначається, що суд апеляційної інстанції дійшов висновків про те, що ОСОБА_1 вступила у володіння і управління житловим будинком на підставі тверджень позивача, які відповідно до процесуального законодавства не визнаються, як докази.

Крім того, на підставі недопустимих доказів було стягнуто витрати на професійну правничу допомогу.

В касаційній скарзі ОСОБА_3 посилається на пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 912/1856/16, від 25 березня 2020 року у справі № 305/235/17, від 03 березня 2021 року у справі № 747/467/18 та інших.

В касаційній скарзі зазначається, що суд апеляційної інстанції вказав, що твердження позивача є доведеними, оскільки відсутні їхні спростування відповідачами, тобто порушив принцип змагальності. Суд не визначив зміст суб`єктивного права та характер його порушення. Позивач пропустила строк позовної давності.

Відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статей 204 1217 1223 1233 1235 1236 ЦК України.

Доводи інших учасників справи

У червні 2022 року ОСОБА_1 надіслала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

У липні 2022 року ОСОБА_1 надіслала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3 у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу із зазначенням відомостей про другого з подружжя, сформованого 29 квітня 2020 року за № 00026238629, 16 березня 1976 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 зареєстровано шлюб у виконавчому комітеті Христинівської районної ради Христинівського району Черкаського району за актовим записом № 25, прізвище дружини після шлюбу - ОСОБА_7 (а. с. 19).

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 13 серпня 1976 року, батьками ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_5 та ОСОБА_4 (а. с. 10).

Згідно із свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 , виданим 07 серпня 1993 року, шлюб між ОСОБА_9 та ОСОБА_8 зареєстровано 07 серпня 1993 року, прізвище дружини після шлюбу - ОСОБА_10 (а. с. 10).

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого 05 березня 2020 року (повторно), ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 9).

Спадкова справа після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 не відкривалась, що підтверджується інформаційною довідкою зі спадкового реєстру, сформованою 14 вересня 2021 року № 66399601 (а. с. 98).

Зі свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданого 05 березня 2020 року (повторно), вбачається, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 8).

Відповідно до даних технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 16 червня 2006 року житловий будинок розташований на земельній ділянці загальною площею 524 кв. м і до складу домоволодіння входять такі будівлі і споруди, як: житловий будинок А, 1985 року побудови, веранда а, 1985 року побудови, ганок І, сарай Б, 1985 року побудови, гараж Г, 1985 року побудови, сарай Д, 1985 року побудови, вбиральня Е, 1985 року побудови, погріб під Г, 1985 року побудови, огорожа № 1, ворота № 2, криниця К 1/2 (а. с. 46-49).

З архівного витягу з рішення Христинівської міської ради від 26 вересня 2006 року № 4-3/45/V відомо, що ОСОБА_5 для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, передано у приватну власність земельну ділянку площею 561 кв. м на АДРЕСА_2 (а. с. 76).

Згідно із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, сформованої 11 березня 2020 року за № 203648340, ОСОБА_5 на праві приватної власності належить житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки від 06 грудня 1978 року № 2769. Дата реєстрації права власності - 29 червня 2006 року (а. с. 18).

Відповідно до довідки від 16 березня 2020 року № 138, виданої Христинівським відділком КП «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації», вбачається, що станом на 01 січня 2013 року житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 з часткою 1/1, на підставі договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки, посвідченого Христинівською державною нотаріальною конторою 06 грудня 1978 року за № 2769, належить ОСОБА_5 . Вказаний договір зареєстровано у Христинівському відділку КП «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» 16 лютого 1988 року. Вул. 60-річчя Жовтня перейменована на вул. В. Любчича згідно із розпорядженням Христинівського міського голови від 19 лютого 2016 року № 6 (а. с. 11).

18 вересня 2014 року ОСОБА_5 склав заповіт, яким на випадок своєї смерті зробив таке розпорядження: житловий будинок АДРЕСА_3 , який належить йому на підставі договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності, за реєстровим № 2769 від 06 грудня 1978 року, посвідченим ОСОБА_11 , державним нотаріусом Христинівської районної нотаріальної контори та земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить йому на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 647307 від 05 листопада 2007 року, виданого на підставі рішення Христинівської міської ради від 26 вересня 2006 року за № 4-3/45-V, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право власності на землю за № 010779500169, кадастровий номер земельної ділянки 7124610100:02:001:0126, заповів ОСОБА_3 , 1957 року народження та ОСОБА_2 , 1988 року народження, в рівних долях. Вказаний заповіт посвідчений приватним нотаріусом Христинівського районного нотаріального округу Черкаської області Бевзюком В. П. та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 1423 (а. с. 75).

06 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Христинівського районного нотаріального округу Черкаської області Осики Л. М. із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 (а. с. 100).

12 лютого 2020 року ОСОБА_3 і ОСОБА_2 звернулись до приватного нотаріуса Христинівського районного нотаріального округу Черкаської області Осики Л. М. з заявами про прийняття спадщини за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 (а. с. 101, 102).

27 липня 2020 року ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за заповітом та за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 (а. с. 116).

06 лютого 2020 року приватним нотаріусом Христинівського районного нотаріального округу Черкаської області Осикою Л. М. заведена спадкова справа після смерті ОСОБА_5 за № 29/2020 (у спадковому реєстрі № 65468372), що підтверджується інформаційною довідкою зі спадкового реєстру, сформованою 06 лютого 2020 року № 59309502 (а. с. 107).

З постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 13 березня 2020 року вих. № 160/02-31 вбачається, що 13 березня 2020 року спадкоємець ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Христинівського районного нотаріального округу Черкаської області Бевзюка В. П. із заявою про видачу на її ім`я свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що залишилась після смерті її матері - ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Однак, приватним нотаріусом вказаною постановою відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на зазначений вище житловий будинок, у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 пропустила шестимісячний строк подачі заяви про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 (а. с. 38).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року.

У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.

Відповідно до статті 524 ЦК Української РСР чинного на час відкриття та оформлення спадщини після смерті ОСОБА_4 , спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Згідно зі статтею 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Статтею 548 ЦК Української РСР передбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

З матеріалів справи відомо, що позивачеві ОСОБА_1 на момент смерті її матері ОСОБА_4 виповнилось п`ятнадцять років, отже позивач була неповнолітньою та володіла обсягом дієздатності, визначеним статтею 13 ЦК Української РСР.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на момент смерті матері ОСОБА_1 відвідувала школу, проживала з батьками за адресою: АДРЕСА_2 . Після смерті матері позивач залишилась проживати з батьком за зазначеною адресою, вела господарство та доглядала малолітнього брата, а після укладення у 1993 році шлюбу з ОСОБА_9 позивач вибула на інше місце проживання.

Таким чином, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті її матері - ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном та має право на 1/3 частину спадщини, що відкрилася після смерті матері, тобто на 1/6 частину спірного домоволодіння.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги повністю, не звернув увагу на наступне.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим.

Батько позивача за життя зареєстрував за собою право власності на спірне домоволодіння в цілому, без урахування того що позивач в порядку спадкування набула право власності на 1/6 частину цього домоволодіння. Встановивши факт прийняття позивачем спадщини, апеляційний суд визнав за нею право власності на саме 1/6 частину житлового будинку А, 1985 року побудови, веранди а, 1985 року побудови, ганку І, сараю Б, 1985 року побудови, гаража Г, 1985 року побудови, сараю Д, 1985 року побудови, вбиральні Е, 1985 року побудови, погреба під Г, 1985 року побудови, огорожі № 1, ворота, хвіртку № 2, криниці К, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду про визнання за позивачем права власності на спадкове майно належно та ефективно поновлює порушене право. При цьому визнання недійсним запису про державну реєстрацію речового права від 29 червня 2006 року є зайвим, оскільки не впливає на обсяг набутих позивачем прав, разом з тим, може ускладнити оформлення спадщини спадкоємцями ОСОБА_5 .

Тому слід відмовити в задоволенні позову в частині вимоги про скасування державної реєстрації речового права від 29 червня 2006 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ОСОБА_5 на будинок, господарські будівлі та споруди на АДРЕСА_2 .

Доводи відповідача ОСОБА_2 про те, що витрати на професійну правничу допомогу було стягнуто на підставі недопустимих доказів відхиляються, оскільки в матеріалах справи наявні належні докази понесених судових витрат, а саме: ордер серії ЧК № 103922 від 06 травня 2021 року; договір про надання правничої допомоги від 17 березня 2020 року, який укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Мельником О. Ф., яким передбачено оплату за надані послуги в сумі 15 000,00 грн; розрахунок-опис судових витрат на суму 15 000,00 грн; квитанція до прибуткового касового ордера № б/н від 17 березня 2020 року на суму 15 000,00 грн (а. с. 23 - 25, 66).

Крім того, в матеріалах справи відсутні клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги в порядку частини шостої статті 137 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції в частині скасування державної реєстрації речового права - скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.

На підставі частини тринадцятої статті 141 ЦПК України підлягає скасуванню постанова апеляційного суду також в частині розподілу судових витрат.

В іншій частині постанову суду апеляційної інстанції необхідно залишити без змін.

Щодо судових витрат

Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те що суд касаційної інстанції задовольняє частково касаційні скарги, скасовує частково прийняте у справі судове рішення та ухвалює у відповідній частині нове судове рішення про відмову у позові, на користь ОСОБА_1 підлягає до стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 5 605,33 грн судових витрат з кожного.

Керуючись статтями 141 389 400 409 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Черкаського апеляційного суду від 05 квітня 2022 року в частині вимоги про скасування державної реєстрації речового права та розподілу судових витрат скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову про скасування державної реєстрації речового права.

В іншій частині постанову Черкаського апеляційного суду від 05 квітня 2022 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 по 5 605 (п`ять тисяч шістсот п`ять) грн 33 коп. судових витрат з кожного.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: С. О. Карпенко

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров В. В. Пророк