Історія справи

Постанова

Іменем України

28 травня 2020 року

м. Київ

справа № 205/1819/18

провадження № 61-23238св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - Моторне (транспортне) страхове бюро України,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , за участю третьої особи - ОСОБА_2 , про відшкодування в порядку регресу витрат, пов`язаних з виплатою страхового відшкодування.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 14 листопада 2011 року з вини третьої особи ОСОБА_2 , який керував автобусом «Ікарус», державний номерний знак НОМЕР_1 , скоєна дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої пошкоджено автомобіль «ВАЗ», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 , який належить на праві власності ОСОБА_4 .

Позивач зазначав, що розмір завданих збитків за пошкоджений транспортний засіб відповідно до експертного висновку складає 12 881,53 грн, в тому числі 20 % ПДВ.

У зв`язку з настанням події позивач здійснив виплату страхового відшкодування ОСОБА_4 у розмірі 10 734,61 грн, крім того ним понесені витрати на виклик аварійного комісара в розмірі 200,00 грн.

Позивач зазначав, що рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2016 року, стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь МТСБУ грошові кошти в розмірі 10 934,61 грн.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 червня 2017 року скасовано рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 жовтня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2016 року в частині позовних вимог до ФОП ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів у порядку регресу, а провадження у справі в цій частині закрито.

ФОП ОСОБА_1 04 серпня 2015 року припинив свою підприємницьку діяльність.

Посилаючись на те, що ОСОБА_1 припинив свою підприємницьку діяльність, однак відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю як засновник підприємства, позивач на підставі статей 11, 1172, 1191 ЦК України просив суд стягнути на свою користь із ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі понесених витрат в сумі 10 734,61 грн та судові витрати у справі в сумі 1 600,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 січня 2019 року позов задоволено.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь МТСБУ грошові кошти в розмірі 10 734,62 грн та судові витрати у розмірі 1 600,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач як роботодавець особи, з вини якої сталася дорожньо-транспортна пригода у зв`язку з виконанням трудових (службових) обов`язків, повинен відшкодувати позивачу суму страхового відшкодування, яку ним сплачено потерпілій стороні.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано, провадження у справі закрито.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинна розглядатися в порядку господарського судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2019 року МТСБУ звернулося до суду з касаційною скаргою, у якій посилаючись на порушення норм процесуального права, просило скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Справа є малозначною, з огляду на пункт 1 частини шостої статті 19 ЦПК України, проте наведені у касаційній скарзі доводи дають підстави вважати, що розгляд справи у касаційному порядку має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції.

У березні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що у разі припинення суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб`єктів підприємницької діяльності) її зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати; фізична особа-підприємець відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном; суд повинен був керуватися висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеними постановах Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року № 3-788гс17 та від 04 грудня 2013 року у справі № 6-125цс13.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2016 року, стягнуто із фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь МТСБУ грошові кошти в розмірі 10 934,61 грн (а. с.13-16, 17-19).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 червня 2017 року (а. с. 20-24) скасовано рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 жовтня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2016 року в частині позовних вимог до ФОП ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів у порядку регресу, а провадження у справі в цій частині закрито.

Із відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських організацій вбачається, що ОСОБА_1 припинив підприємницьку діяльність та не є ФОП з 04 серпня 2015 року (а. с. 7-9,11).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Частиною 1 статті 19 ЦПК передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (наприклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Встановивши, що спір виник з обов`язку відповідачафізичної особи - підприємця як роботодавця особи, з вини якої сталась дорожньо-транспортна пригода у зв`язку з виконанням трудових (службових) обов`язків відшкодувати позивачу суму страхового відшкодування, сплаченого потерпілій стороні, зобов`язання, за яким у відповідача з втратою статусу фізичної особи-підприємця не припинилися, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про належність спору до юрисдикції господарського суду.

Згідно з висновком щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеним у постанові Верховного Суду України від 04 грудня 2013 року у справі № 6-125цс13, яким позивач обґрунтовує доводи касаційної скарги, у разі припинення суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з відповідного реєстру) її зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки остання не перестає існувати; фізична особа-підприємець відповідає за її зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Висновків щодо юрисдикції суду у спорах з фізичними особами - підприємцями, які втратили такий статус до звернення з відповідним позовом до суду, Верховний Суд України у вказаній справі не робив. Крім того, на відміну від цієї справи, у справі № 6-125цс13 позивач звернувся з позовною заявою до 15 грудня 2017 року, тобто під час дії ГПК і ЦПК України в інших редакціях.

Викладене узгоджується з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс18), від 05 червня 2019 року у справі № 904/1083/18 (провадження № 12-249гс18), 04 вересня 2019 року у справі № 640/16902/18 (провадження № 14-358цс19), 09 жовтня 2019 року у справі № 127/23144/18 (провадження № 14-460цс19).

Враховуючи те, що Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа не підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі пункту 3 частини шостої статті 403 ЦПК України.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги), Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

В. М. Сімоненко