Історія справи

Постанова

Іменем України

28 березня 2019 року

м. Київ

справа № 712/520/18

провадження № 61-46746св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Лесько А. О., Мартєва С. Ю.,

учасники справи:

скаржник - ОСОБА_4,

заінтересована особа - Соснівський відділ державної виконавчої служби міста Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 14 червня 2018 року в складі головуючого судді Токової С. Є. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 1 жовтня 2018 року в складі колегії суддів: Вініченка Б. Б., Новікова О. М., Фетісової Т. Л.

ВСТАНОВИВ:

У травні 2018 року ОСОБА_4 звернувся до суду зі скаргою в якій просив зобов'язати Соснівський відділ державної виконавчої служби м. Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області в особі головного державного виконавця Оніщенко Н. С. усунути порушення, вчинені при здійснені виконавчого провадження 46652131 від 20 лютого 2015 року згідно виконавчого листа № 2/712/512/14 виданого 22 січня 2015 року Соснівським районним судом м. Черкаси, що полягали у вимозі державного виконавця надати доступ до нерухомого майна, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1 з метою опису та арешту; а також поновити порушене його право шляхом повернення зазначеного виконавчого документу стягувачу на підставі п.9.ч.1.ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на вказане домоволодіння. В обґрунтування скарги зазначив, що 27 квітня 2018 року ним було отримано лист з вимогою державного виконавця Оніщенко Н. С. від 19 квітня 2018 року за № 46652463 надати доступ 4 травня 2018 року до земельної ділянки, яка знаходиться за вказаною адресою з метою опису та арешту земельної ділянки, однак 14 липня 2015 року вже було описано вказане домоволодіння і накладено на нього арешт, який не знімався. Послався на те, що законодавство не допускає подвійної дії щодо одного і того ж предмету арешту з одних і тих же підстав і у цьому не має жодної потреби. Зазначив, що звернення стягнення на предмет іпотеки буде подвійним стягненням боргу за одними і тим же кредитним зобов'язанням, так як фактичне виконання грошового зобов'язання за боржників ОСОБА_5 та ОСОБА_4 здійснила ОСОБА_6 Так, державним виконавцем було примусово реалізовано нерухоме майно ОСОБА_6, а саме нежитлове приміщення - магазин №3 приміщення 1-го поверху з №1 по №6, літ. А-12, загальною площею 208, 3 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 та належало останній на праві приватної власності. Крім того, він неодноразово у 2015 - 2017 роках звертався до Соснівського ВДВС з вимогами повернути виконавчий документ стягувачу на підставі п.9 ч. І ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження» у зв'язку з наявною встановленою законом заборони щодо звернення стягнення на майно, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення. Також у 2018 році він звертався до Соснівського ВДВС з проханням надати письмову відповідь щодо порядку, способу та стану виконання виконавчих проваджень 46652463 та 46652131, з вимогою закінчити дані виконавчі провадження і повернути виконавчі листи до суду, який їх видав у зв'язку з фактичним виконанням грошових зобов'язань. Вважає, що дії державного виконавця щодо надіслання вимоги є штучне примушування особу боржника до дій, які не є для нього обов'язковими, зокрема: вимушено здійснювати захист своїх порушених прав шляхом звернення до суду з даною скаргою, чим спричиняються збитки, час і кошти зайвими хвилюваннями.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 14 червня 2018 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Черкаської області від 1 жовтня 2018 року, в задоволенні скарги відмовлено.

1 листопада 2018 року ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалені у справі рішення, у якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким його скаргу задовольнити.

Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що судові рішення постановлені з недотриманням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, є незаконними, необґрунтованими, а тому просить її скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити його скаргу в повному обсязі. В обґрунтування скарги вказує на те, що судом не застосовано Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», при тому що він та ОСОБА_5 є власниками по 1/2 частці домоволодіння по АДРЕСА_1 кожен площею по 128,6 кв.м., а тому вказане майно не підлягає реалізації в період дії мораторію. Звертає увагу, що судами при зверненні стягнення на нерухоме майно не було зазначено іншого житлового приміщення, яке надається одночасно з виселенням особи з іпотечного приміщення, яке не було придбано за рахунок кредитних коштів у відповідності до частини другої статті 109 ЖК України. Крім того, зазначив, що постановою державного виконавця від 14 липня 2015 року вже було накладено арешт на вказану земельну ділянку та розташований на ній житловий будинок, а тому відсутні підстави для надання доступу до земельної ділянки з метою повторного її опису та накладення арешту. Посилається, що суд не вирішив клопотання про зупинення виконавчого провадження. Також скаржник зазначає про те, що державним виконавцем фактично здійснюється подвійне стягнення по одному й тому ж кредитному договору, за одним і тим же грошовим зобов'язанням, а саме за виконавчим документом №711/5495/14-ц, де стягувачем є ПАТ «ОТП Банк», а боржником ОСОБА_7, за кредитними зобов'язаннями ОСОБА_5 і ОСОБА_4 по кредитному договору №ML-F01/015/2007 від 11 жовтня 2007 року, що на думку апелянта, є намаганням фактично подвійно стягнути суму боргу. Зазначає, що домоволодіння є речовим доказом у кримінальні справі, що передбачає обов'язок органів влади вживати заходів щодо його збереження та унеможливлює вчинення дій без погодження та повідомлення органів поліції.

Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано з суду першої інстанції.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що 20 лютого 2015 року державним виконавцем Соснівського ВДВС Черкаського МУЮ винесено постанову про відкриття виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа №2/712/512/14, виданого 22 січня 2015 року на підставі рішення апеляційного суду Черкаської області від 1 липня 2014 року про звернення стягнення на земельну ділянку і житловий будинок, розташовані по АДРЕСА_1, які належать ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на праві спільної власності, шляхом продажу земельної ділянки та розташованого на ній житлового будинку з прилюдних в межах процедури, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження».

Постановою державного виконавця Соснівського ВДВС Черкаського МУЮ про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 14 липня 2015 року, в межах здійснення виконавчих дій за вищезазначеним виконавчим документом, було накладено арешт на домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

18 серпня 2016 року державним виконавцем Соснівського ВДВС м. Черкаси Головного територіального управління юстиції, проведено опис і накладено арешт на домоволодіння, що знаходиться за вищевказаною адресою, про що складено акт опису й арешту майна.

19 квітня 2018 року ОСОБА_4 було направлено вимогу виконавця, в межах вищезазначеного виконавчого провадження, про надання 4 травня 2018 року доступу до земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, з метою опису та арешту земельної ділянки.

Доступу до вказаної земельної ділянки в обумовлену державним виконавцем дату, скаржником надано не було, про що державним виконавцем було складено відповідний Акт від 4 травня 2018 року.

Судами також встановлено, що на виконанні у державній виконавчій службі перебувають виконавчі листи з виконання різних судових рішень, а саме про стягнення заборгованості та про звернення стягнення на предмет іпотеки, з різним розміром заборгованості, хоча і стосуються вони виниклої заборгованості саме за зазначеним ним кредитним договором.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні скарги ОСОБА_4, виходив з того, що 18 серпня 2016 року згідно акту опису й арешту майна, державним виконавцем описано тільки домоволодіння, натомість державний виконавець просив надати доступ до земельної ділянки. Щодо посилань скаржника на неодноразове звернення до відділу ДВС з вимогами про повернення виконавчого листа без виконання на підставі п. 9 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження», то суд вважав такі посилання необґрунтованими, виходячи з того, Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) повинна не перевищує 250 кв.м. для житлового будинку. При цьому відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно площа житлового будинку перевищує 250 кв.м., а тому на нього дія закону не розповсюджується.

Залишаючи в без змін ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази проведення опису земельної ділянки, про що ставилось питання державним виконавцем у направленій вимозі про надання доступу до земельної ділянки. Постанова про опис та арешт майна, а саме земельної ділянки по АДРЕСА_1 державним виконавцем не виносилась, опис земельної ділянки в межах виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа №2/712/512/14 не здійснювався, а тому вимога про доступ державного виконавця є обґрунтованою та законною.

Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», передбачено перелік умов, за наявності яких його дія поширюється на правовідносини сторін кредитного договору, а саме: 1) споживчий кредит отриманий громадянином України в іноземній валюті; 2) житло використовується як постійне місце проживання; 3) відсутнє інше нерухоме житлове майно; 4) загальна площа такого нерухомого майна для квартири не перевищує 140 кв.м., та для житлового будинку - 250 кв.м.

При цьому встановивши, що у витязі з реєстру прав власності на нерухоме майно зазначено розмір загальної площі спірного будинку 373,2 кв.м., апеляційний суд дійшов висновку, що ця площа повинна враховуватись у відповідності до положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а не житлова площа будинку у розмірі 128 кв.м., на яку вказує скаржник.

Також апеляційний суд зазначив, що скаржником не надано доказів на підтвердження доводів щодо подвійного стягнення боргу за одним і тим самим кредитним договором, зокрема примусової реалізації нерухомого майна належного на праві власності ОСОБА_7

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суди першої та апеляційної інстанцій, дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні скарги, оскільки відсутні докази проведення опису спірної земельної ділянки, виконання рішення суду щодо стягнення заборгованості за кредитним договором та підстави для застосування положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалені у справі рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 14 червня 2018 року та Постанову Апеляційного суду м. Києва від 4 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Сімоненко

А. О.Лесько

С.Ю. Мартєв