Історія справи

Постанова

Іменем України

28 березня 2018 року

м. Київ

справа № 201/4457/15-ц

провадження № 61-8152зпв18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення та виклику учасників справи заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про перегляд Верховним Судом рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 07 грудня 2015 року, ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про відшкодування збитків, завданих внаслідок невиконання банком умов укладених договорів,

ВСТАНОВИВ :

У вересні 2015 року ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 звернулися до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 07 грудня 2011 року між ними та публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») укладено договори вкладів «Стандарт, 3 міс.», відповідно до умов яких відповідач прийняв грошові кошти строком на три місяці до 07 березня 2012 року включно зі сплатою 19,5 % річних. Також 07 грудня 2011 року між сторонами укладено додаткові угоди до вказаних договорів, відповідно до яких відповідач збільшив процентну ставку до 0,5 % річних на строк до 07 березня 2012 року. 06 березня 2012 року позивачі письмово звернулися до відділення банку із заявою про відмову від пролонгації строку вкладу та 12 березня 2012 року вклади були повернуті їм відповідачем. Нарахування процентів за 08, 09, 10 та 11 березня 2012 року здійснювалося відповідачем за ставкою вкладу на вимогу.

Посилаючисьна вищевикладене, позивачі просили зобов'язаний ПАТ КБ «ПриватБанк» донарахувати позивачам проценти за вкладами за період з 08 березня 2012 року по 11 березня 2012 року за ставкою 20 % річних та сплатити недонараховані проценти ОСОБА_1 у розмірі 294,87 грн, ОСОБА_2 - 294,87 грн, ОСОБА_3 - 790,84 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 07 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 листопада 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 відхилено, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2016 року залишено без змін.

У лютому 2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 07 грудня 2015 року, ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 листопада 2016 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції, чинній на момент звернення із заявою про перегляд судових рішень, а саме неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 254, 526, 1058, 1061 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

На підтвердження зазначеної підстави заявником надано ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 листопада 2016 року.

Ухвалою Верховного Суду України від 15 березня 2017 року відкрито провадження у вказаній справі та витребувано справу з Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

13 лютого 2018 року вказану заяву передано до Верховного Суду.

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 просять скасувати рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 07 грудня 2015 року, ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 листопада 2016 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що заява задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України, у редакції, чинній на момент звернення із заявою про перегляд судових рішень, заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

При цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

За змістом частини першої статті 360-5 ЦПК України, у редакції, чинній на момент звернення із заявою про перегляд судових рішень, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно - це є підставами для відмови у задоволенні заяви.

Судами встановлено, що 07 грудня 2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 були укладені договори строкових вкладів «Стандарт, 3 міс.», за умовами яких останні передали, а банк прийняв грошові кошти у розмірі 142 000 грн, 380 850 грн та 142 000 грн, відповідно, на строк 3 місяця до 07 березня 2012 року включно з процентною ставкою за вкладами у розмірі 19,5 % річних, період нарахування процентів за вкладом - 1 місяць.

07 грудня 2011 року між сторонами укладено додаткові угоди до вищевказаних договорів, якими збільшено процентну ставку за вкладами на 0,5 % річних на строк до 07 березня 2012 року.

06 березня 2012 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 звернулися до відділення філії Київського головного регіонального управління «Європейське» ПАТ КБ «ПриватБанк» із проханням повернути суму вкладів без пролонгації договорів вкладу на наступний строк. При цьому, у заяві зазначено, що проценти за вкладами повинні нараховуватися до 11 березня 2012 року включно.

12 березня 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» було повернуто вклади.

Проценти за договорами вкладу до 07 березня 2012 року включно нараховано відповідачем відповідно до умов укладених договорів у розмірі 20 %; а за період з 08 по 11 березня 2012 року - за фактичний строк користування вкладом у розмірі за ставкою вкладу на вимогу.

У справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, дійшли висновку, що банком було правомірно сплачено на користь вкладників проценти за користування грошовими вкладами після закінчення терміну дії спірних договорів за процентною ставкою в розмірі, що зазвичай сплачується банком за вкладом на вимогу, оскільки договорами не визначено розмір процентної ставки за користування депозитом у разі закінчення строку його дії.

У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 січня 2015 року суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду, що перебіг тримісячного строку вкладу сплив 16 листопада 2013 року у вихідний день, а кошти за вкладом повернуто у перший робочий для банку день - 18 листопада 2013 року і саме ця дата є днем закінчення строку вкладу, відповідно до дня виплати вкладу проценти нараховуються за ставкою, визначеною укладеним між сторонами депозитним договором.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду виходить із такого.

За положеннями статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 ЦК України визначено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

За змістом частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Вклад (депозит) - це кошти в готівковій або в безготівковій формі, у валюті України або іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору (стаття 2 Закону України

від 07 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність»).

Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Відповідно до частини п'ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунку вкладника з інших підстав.

Аналіз правових норм та умов депозитних договорів дає підстави для висновку про те, що відповідно до статті 598 ЦК України зобов'язання банку в розмірі та на умовах, визначених договором банківського вкладу (депозиту), припинилися у строк, установлений цим договором.

Однак закінчення строку дії договору в разі невиконання зобов'язань не припиняє зобов'язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні.

При цьому згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Договори банківського вкладу не містять визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом у разі неповного виконання зобов'язань за договором після закінчення терміну його дії.

Такого висновку дійшов Верховний Суд України у постановах від 11 травня 2016 року № 6-338цс16 та від 29 червня 2016 року № 6-956цс16.

Судові рішення, які заявники просять переглянути, є обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального права, а обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, тому відповідно до статті 360-5 ЦПК України, у редакції, чинній на момент звернення із заявою про перегляд судових рішень, в задоволенні заяви необхідно відмовити.

За таких обставин підстави для задоволення заяви ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 і скасування рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 07 грудня 2015 року, ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 листопада 2016 року відсутні.

Керуючись підпунктом 1 пункту першого розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року, пунктом 1 частини першої статті 355 та статтями 360-3 360-5 ЦПК України, у редакції, чинній на момент звернення із заявою про перегляд судових рішень, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про перегляд Верховним Судом рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 07 грудня 2015 року, ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 листопада 2016 року відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

С. Ю.Мартєв

В. В. Пророк

І. М. Фаловська