Історія справи

Постанова КЦС ВП від 27.11.2023 року у справі №359/5486/20
Постанова КЦС ВП від 27.11.2023 року у справі №359/5486/20
Постанова КЦС ВП від 27.11.2023 року у справі №359/5486/20

Постанова

Іменем України

27 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 359/5486/20

провадження № 61-7871св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Райффайзен Банк»,

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ю-Бейс»,

відповідачі за обома позовами: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа (за позовом Акціонерного товариства «Райффайзен Банк») - приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Марченко Інна Володимирівна,

треті особи (за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ю-Бейс») - приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Марченко Інна Володимирівна, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Іванов Андрій Валерійович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Євдокименком Миколою Сергійовичем, на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 листопада 2022 року у складі судді Журавського В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 26 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Нежури В. А., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» (далі - АТ «Райффайзен Банк Аваль») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в якому просило визнати недійсним договір дарування житлового будинку від 20 грудня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також скасувати рішення приватного нотаріуса Сумського міського нотаріального округу Марченко І. В. від 20 грудня 2016 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим що рішенням Апеляційного суду Донецької області від 05 квітня 2017 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Стар» (далі - ТОВ «Енерджі Стар») на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 109 042,93 грн та заборгованість за кредитним договором про овердрафт у розмірі 342 056,57 грн.

Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Іванов А. В. відкрив виконавче провадження з примусового виконання вказаного судового рішення, в ході якого стало відомо, що на підставі договору дарування від 20 грудня 2016 року ОСОБА_1 відчужив на користь ОСОБА_2 належний йому на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1 .

Вказував, що вказаний договір є фіктивним, оскільки ОСОБА_1 було достеменно відомо про наявність заборгованості за кредитними договорами перед АТ «Райффайзен Банк Аваль» та відритого виконавчого провадження, проте з метою ухилення від виконання своїх зобов`язань він відчужив зазначене майно на користь свого батька.

Посилаючись на наведене, просив позов задовольнити.

У квітні 2021 року Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» (далі - ПАТ «Родовід Банк»), правонаступникам якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ю-Бейс» (далі - ТОВ «Фінансова компанія «Ю-Бейс») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в якому також просило суд визнати недійсним договір дарування житлового будинку від 20 грудня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Марченко І. В., зареєстрований у реєстрі за № 2715.

Свої вимоги банк обґрунтовував тим, що рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 15 листопада 2017 року з ОСОБА_1 на користь АТ «Родовід Банк» стягнута заборгованість за кредитним договором у розмірі 357 224 доларів США 86 центів та витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 138 186,59 грн. Під час ознайомлення з матеріалами зведеного виконавчого провадження ПАТ «Родовід Банк» стало відомо про відчуження ОСОБА_1 належного йому майна на користь батька ОСОБА_2 згідно з договором дарування.

Посилаючись на те, що договір дарування житлового будинку укладений під час судового спору щодо стягнення заборгованості з метою ухилення від виконання рішення суду, АТ «Родовід Банк», правонаступникам якого є ТОВ «Фінансова компанія «Ю-Бейс», просило задовольнити його позовні вимоги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 листопада 2022 року позови АТ «Райффайзен Банк Аваль» та правонаступника АТ «Родовід Банк» - ТОВ «Фінансова компанія «Ю-Бейс» задоволено.

Визнано недійсним договір дарування житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 20 грудня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Марченко І. В., зареєстрований у реєстрі за № 2715.

Скасовано рішення приватного нотаріуса Сумського міського нотаріального округу Марченко І. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 33042364 від 20 грудня 2016 року.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції виходив із того, що оспорюваний договір дарування житлового будинку був укладений ОСОБА_1 на користь свого батька ОСОБА_2 з метою ухилення від виконання своїх зобов`язань за кредитними договорами та приховування житлового будинку від звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості в порядку примусового виконання рішення суду.

Окрім того, встановивши, що про наявність оспорюваного договору дарування банківські установи дізнались із листа приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Іванова А. В., суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ПАТ «Райффайзен Банк» та ТОВ «ФК «Ю-Бейс» не пропущено передбачену статтею 257 ЦК України позовну давність при зверненні до суду з позовом (АТ «Райффайзен Банк» - у липні 2020 року та ПАТ «Родовід Банк», правонаступником якого є ТОВ «Фінансова компанія «Ю-Бейс», - у квітні 2021 року) до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку

Короткий зміст постанови апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 26 квітня 2023 року за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 листопада 2022 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції як таким, що увалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, вважав його законним і обґрунтованим і зазначив, що оспорюваний договір дарування є фраудаторним, тобто вчинений на шкоду кредиторів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

24 травня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Євдокименко М. С. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення, справу направити на новий апеляційний розгляд.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року в справі № 306/2952/14-ц, від 09 вересня 2017 року в справі № 359/1654/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також, вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 369/11268/16-ц та постановах Верховного Суду: від 24 липня 2019 року в справі № 405/1820/17, від 28 листопада 2019 року в справі № 910/8357/18, від 20 травня 2020 року в справі №922/1903/18, від 03 березня 2020 року в справі № 904/7905/16, в справі № 916/3600/15, від 26 травня 2020 року в справі № 922/3796/16, від 17 вересня 2020 року в справі № 904/4262/17, від 22 квітня 2021 року в справі №908/794/19, від 16 грудня 2021 року в справі № 672/1242/18, від 19 травня 2020 року в справі № 711/6610/20 (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник посилається на порушення судами норм процесуального права, а саме справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини першої та пункти 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішення заяви.

Суди не врахували, що загальна сума заарештованого виконавцем належного ОСОБА_1 майна за ринковими цінами перевищує суму стягнення за рішеннями суду. Доказів неможливості звернути стягнення на вже арештоване майно позивачі не надали.

Окрім того, апеляційний суд належним чином не повідомив ОСОБА_2 про дату, час та місце розгляду справи на 26 квітня 2023 року. Повернення судової повістки про виклик до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання» не є доказом належного інформування учасника справи про час та місце розгляду.

Інші доводи учасників справи

АТ «Райффайзен Банк» подало відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Євдокименко М. С. подав пояснення до касаційної скарги, в яких просить врахувати, що правам та законним інтересам АТ «Райффайзен Банку» жодної шкоди, в результаті укладення оспорюваної ним угоди, нанесено не було, оскільки ОСОБА_1 ніколи не мав ніякого відношення до вищезазначеної фінансової структури. Апеляційний суд Донецької області своїм рішенням від 05 квітня 2017 року стягнув солідарно з ОСОБА_1 та ТОВ «Енерджі Стар» заборгованість на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», місцезнаходження якого по вул. Січових Стрільців, 4-Д у м. Дніпро, яке, відповідно до реєстраційних документів, є самостійною юридичною особою. Селидівський міський суд Донецької області 20 січня 2020 року, видав виконавчий лист № 242/4382/15-ц щодо стягнення заборгованості на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль», місцезнаходження якого у м. Дніпро.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Бориспільського міськрайонного суду Київської області цивільну справу № 359/5486/20 за позовом Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Марченко Інна Володимирівна, про визнання недійсним договору дарування житлового будинку та за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ю-Бейс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи - приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Марченко Інна Володимирівна, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Іванов Андрій Валерійович, про визнання недійсним договору дарування житлового будинку.

Зупинено виконання рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 листопада 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 26 квітня 2023 року в частині розподілу судових витрат, а саме стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «Райффайзен Банк» витрат на оплату судового збору в розмірі по 1 051,00 грн кожен, стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Ю-Бейс» витрати на оплату судового збору в розмірі по 1 135,00 грн кожен, а в іншій частині - зупинено дію рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 листопада 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 26 квітня 2023 року до закінчення касаційного провадження.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Суди встановили, що заочним рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 12 листопада 2015 року у справі № 242/4382/15-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» солідарно з ТОВ «Енерджі Стар» та ТОВ «Джерело 2006» заборгованість за кредитними договорами у розмірі 8 508 181,17 грн, а також стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» солідарно з ТОВ «Енерджі Стар» кредитну заборгованість у розмірі 343 134,33 грн.

21 березня 2016 року головний державний виконавець ВПВР ГТУЮ у Донецькій області Шмаков Р. С. відкрив виконавче провадження № 50557000 з примусового виконання виконавчого листа № 242/4382/15-ц, виданого 25 грудня 2015 року Селидівським міським судом Донецької області, та виніс постанову, якою наклав арешт на все майно, належне ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення 8 917 700,37 грн.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 29 вересня 2016 року було скасовано заочне рішення Селидівського міського суду Донецької області від 12 листопада 2015 року та призначено справу № 242/4382/15-ц до розгляду в загальному порядку.

25 жовтня 2016 року головний державний виконавець ВПВР ГТУЮ у Донецькій області Шмаков Р. С. закінчив виконавче провадження у зв`язку зі скасуванням заочного рішення, на підставі якого був виданий виконавчий документ.

20 грудня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір дарування житлового будинку, за умовами якого ОСОБА_1 передав безоплатно у власність ОСОБА_2 житловий будинок АДРЕСА_1 .

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 27 грудня 2016 року у задоволенні позовних вимог АТ «Райффайзен Банк Аваль» в частині стягнення заборгованості за кредитними договорами з ОСОБА_1 було відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 05 квітня 2017 року, яке залишено без змін постановою Верховного Суду від 04 грудня 2019 року, скасовано рішення Селидівського міського суду Донецької області від 27 грудня 2016 року та ухвалено нове судове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» солідарно з ТОВ «Енерджі Стар» заборгованість за кредитним договором від 03 червня 2013 року та додатковими угодами до нього у розмірі 8 348 663,16 грн, а також стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» солідарно з ТОВ «Енерджі Стар» заборгованість за кредитним договором від 14 травня 2014 року та додатковими угодами до нього у розмірі 342 056,57 грн.

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 15 листопада 2017 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» заборгованість за кредитним договором від 05 липня 2005 року у розмірі 357 224,86 доларів США.

05 березня 2021 року приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Іванови А. В. відкрив виконавче провадження № 64750816 з примусового виконання виконавчого листа № 242/4703/16-ц, виданого 04 грудня 2017 року про примусове стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у розмірі 357 224,86 доларів США.

На підставі постанови приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Іванова А. В. від 09 березня 2021 року виконавче провадження № 64750816 приєднано до зведеного виконавчого провадження № 61126752.

16 грудня 2021 року ПАТ «Родовід Банк» уклав з ТОВ «ФК «Ю-Бейс» договір № 1 про відступлення прав вимоги, за яким передав ТОВ «ФК «Ю-Бейс» право вимоги до ОСОБА_1 .

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій є посилання заявника на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року в справі № 306/2952/14-ц, від 09 вересня 2017 року в справі № 359/1654/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 369/11268/16-ц та постановах Верховного Суду: від 24 липня 2019 року в справі № 405/1820/17, від 28 листопада 2019 року в справі № 910/8357/18, від 20 травня 2020 року в справі №922/1903/18, від 03 березня 2020 року в справі № 904/7905/16, в справі № 916/3600/15, від 26 травня 2020 року в справі № 922/3796/16, від 17 вересня 2020 року в справі № 904/4262/17, від 22 квітня 2021 року в справі №908/794/19, від 16 грудня 2021 року в справі № 672/1242/18, від 19 травня 2020 року в справі № 711/6610/20 (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України); порушення судами норм процесуального права, а саме справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини першої та пункти 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.

Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Звертаючись до суду з позовом, позивачі як на підставу задоволення позовних вимог, посилалися на фіктивність договору дарування (стаття 234 ЦК України), зазначаючи при цьому, що оспорюваний правочин вчинений ОСОБА_1 з метою уникнення стягнення коштів за рішенням суду, на шкоду кредиторів.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним».

У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19) зроблено висновок, що «договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника)».

У постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року в справі № 754/5841/17 (провадження № 61-17966св19) вказано, що «приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин)».

У постанові Верховного Суду від 14 січня 2020 року у справі № 489/5148/18 зазначено, що правочин, учинений боржником у період настання в нього зобов`язання щодо погашення заборгованості перед кредитором, унаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, вчиненого боржником на шкоду кредитору). При цьому та обставина, що правочин з третьою особою якому боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

У постановах Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від 03 березня 2020 року у справі № 904/7905/16, від 26 травня 2020 року у справі № 922/3796/16 від 17 вересня 2020 року у справі № 904/4262/17 зроблений висновок, що з конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій установили, що 20 грудня 2016 року ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 житловий будинок АДРЕСА_1 .

Договір дарування зазначеного житлового будинку був укладений 20 грудня 2016 року, тобто вже після відкриття провадження в цивільній справі № 242/4382/15-ц про стягнення кредитної заборгованості.

Суди також установили, що оспорюваний договір дарування укладено між близькими родичами (батьком та сином) та є безоплатним й дійшли висновку, що дарувальник, який відчужує майно на підставі безоплатного договору на користь свого батька, маючи грошові зобов`язання перед позивачами-кредиторами, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредиторів, оскільки оспорюваний договір дарування направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Урахувавши наявність судового спору щодо стягнення зі ОСОБА_1 на користь банківських установ грошових коштів, а також обставини укладення оскарженого договору дарування, за яким ОСОБА_1 , будучи обізнаним про наявність судового спору про стягнення з нього кредитної заборгованості та судового рішення, відчужив належне йому нерухоме майно на користь свого батька, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, підставно кваліфікував оспорюваний правочин як фраудаторний, тобто вчинений на шкоду кредитору.

Виходячи з того, що оспорюваний договір дарування, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , спрямовані на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання в майбутньому рішення суду про стягнення кредитних коштів із боржника ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок про визнання цього договору недійсним.

При цьому, встановивши, що про наявність спірного правочину позивачі дізнались 09 липня 2020 року, суди дійшли висновку про дотримання АТ «Райффайзен Банк» та ТОВ «ФК «Ю-Бейс» передбаченого статтею 257 ЦК України трирічного строку при зверненні до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку.

Висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, та узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судами попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Колегія суддів відхиляє посилання в касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених Верховним Судом в постанові, що зазначена заявником в касаційній скарзі, оскільки висновки у цій справі й у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначеній справі суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги щодо необхідності відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах, що зазначені заявником в касаційній скарзі, виходячи з такого.

Відступ від правової позиції - це сукупність підстав, які зумовлюють необхідність повністю або частково відмовитися від попереднього висновку щодо певного питання на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм з метою усунення вад попереднього рішення чи групи рішень (їхня неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), що пов`язано зі зміною суспільних відносин та усунення суперечностей між принципом правової визначеності та концепцією «живого права» (динамічного тлумачення права) як складовими верховенства права (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року в справі № 933/670/20).

Верховний Суд зазначає, що у разі подання касаційної скарги з підстави, визначеної у пункті 2 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник має навести належне обґрунтування існування такої підстави. При цьому, таке обґрунтування не повинно зводитися до формального непогодження із встановленими судами першої та апеляційної інстанцій фактичними обставинами справи. Подаючи касаційну скаргу з підстав потреби відступлення від актуального правового висновку, викладеного Верховним Судом України та/або Верховним Судом, заявник повинен навести, у чому саме полягає така потреба, обґрунтувавши існуванням певної правової проблеми під час застосування вже сформованого правового висновку, від якого заявник просить відступити Верховний Суд.

Верховний Суд наголошує, що для перегляду судом касаційної інстанції певного правового висновку потрібне існування сукупності підстав, які зумовлюють необхідність повністю або частково відмовитися від попереднього правового висновку щодо певного питання правозастосування на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм з метою усунення вад попереднього рішення чи групи рішень (їхня неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), що пов`язано зі зміною суспільних відносин та усуненням суперечностей між принципом правової визначеності та концепцією «живого права» (динамічного тлумачення права) як складовими верховенства права.

Верховний Суд не вбачає підстав для перегляду (відступу) зазначених правових висновків, оскільки позиція щодо застосування норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, зокрема, статті 234 ЦК України, неодноразово висловлювалась Верховним Судом та є сталою.

Доводи касаційної скарги про неповідомлення апеляційним судом відповідача ОСОБА_2 про розгляд справи на 26 квітня 2023 року колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

У справі, що переглядається, апеляційний суд надсилав судову повістку про виклик у судове засідання, призначене на 26 квітня 2023 року, на адресу місця проживання ОСОБА_2 , зазначену у позовній заяві та у матеріалах цієї справи. Судова повістка, повернулась до суду із зазначенням причини повернення «адресат відсутній за вказаною адресою».

За змістом пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання вважається врученням судової повістки цій особі.

Наведена норма права дає підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, що узгоджується з висновками, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, від 01 квітня 2021 року у справі № 826/20408/14, від 09 липня 2020 року у справі № 751/4890/19), від 10 листопада 2021 року у справі № 756/2137/20, від 09 листопада 2023 року у справі № 753/114/22.

Інші, наведені в касаційній скарзі аргументи, є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ураховуючи, що ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2023 року зупинено виконання рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 листопада 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 26 квітня 2023 року в частині розподілу судових витрат, а саме стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «Райффайзен Банк» витрат на оплату судового збору в розмірі по 1 051,00 грн кожен, стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Ю-Бейс» витрати на оплату судового збору в розмірі по 1 135,00 грн кожен, а в іншій частині - дію рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 листопада 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 26 квітня 2023 року до закінчення касаційного провадження, касаційне провадження у справі закінчено, тому виконання та дія вказаних судових рішень підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Євдокименком Миколою Сергійовичем,, залишити без задоволення.

РішенняБориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 квітня 2023 року залишити без змін.

Поновити виконання та дію рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 листопада 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 26 квітня 2023 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

А. Ю. Зайцев

В. М. Коротун