Історія справи

Постанова КЦС ВП від 02.10.2018 року у справі №233/3555/17

Постанова

Іменем України

27 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 233/3555/17-ц

провадження № 61-485св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Комунальний заклад «Костянтинівський медичний коледж»,

третя особа - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 30 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Мальованого Ю. М.,

Дундар І. О., Соломахи Л. І.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Комунального закладу «Костянтинівський медичний коледж» (далі - КЗ «Костянтинівський медичний коледж»), третя особа - ОСОБА_5, про визнання незаконним та скасування наказу про накладення дисциплінарного стягнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до наказу від 16 квітня 2013 року № 99 він прийнятий до Костянтинівського медичного училища на посаду юрисконсульта 2 категорії, з 01 жовтня 2014 року переведено на посаду юрисконсульта 1 категорії, а наказом від 19 січня 2016 року № 17-к присвоєно категорію провідний юрисконсульт. Наказом від 30 грудня 2016 року № 306-к його звільнено з посади за пунктом 1 статті 40 КЗпП Україниу зв'язку із скороченням штату. Розпорядженням керівника обласної державної адміністрації від 25 січня 2017 року № 70 Костянтинівське медичне училище перейменоване в КЗ «Костянтинівський медичний коледж».

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 06 червня 2017 року визнано незаконним та скасовано наказ від 30 грудня 2016 року № 306-к «Про звільнення з посади провідного юрисконсульта», позивача поновлено на попереднє місце роботи провідним юрисконсультом КЗ «Костянтинівський медичний коледж» із 31 грудня 2016 року.

27 червня 2017 року наказом директора КЗ «Костянтинівський медичний коледж»

№ 138-к «Про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_4» його звільнено з посади провідного юрисконсульта за прогули. Зазначений наказ

ОСОБА_4 вважає незаконним, оскільки відсутність на роботі протягом

14 календарних днів, а саме з 07 червня по 27 червня 2017 року, суперечить режиму роботи, встановленому у коледжі. Крім того, рішення суду апеляційної інстанції про поновлення його на роботі з 31 грудня 2016 року не виконане відповідачем, оскільки посада провідного юрисконсульта не введена до штатного розпису коледжу.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_4 просив визнати незаконним та скасувати наказ від 27 червня 2017 року № 138-к «Про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_4», поновити його на попередньому місці роботи провідним юрисконсультом КЗ «Костянтинівський медичний коледж», стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 27 червня 2017 року по день ухвалення рішення та відшкодувати завдану моральну шкоду.

Ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 18 вересня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_4 до КЗ «Костянтинівський медичний коледж» у частині відшкодування моральної шкоди залишено без розгляду за заявою позивача.

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 18 жовтня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що факт вжиття відповідачем належних заходів до виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_4 на роботі підтверджено, а тому у позивача були відсутні об'єктивні перешкоди у не виході на роботу після його поновлення на посаді.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 30 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 18 жовтня 2017 року залишено без змін.

Постановляючи ухвалу про відхилення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У січні 2018 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 30 листопада 2017 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що особливістю застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення є те, що відповідна процедура передбачає два етапи: спочатку накладається стягнення у вигляді звільнення (наказ про накладення стягнення), а потім оформляється саме звільнення (видається наказ про звільнення) (пункт 4 статі 40 КЗпП України). Відповідні правові висновки під час судового розгляду справи відповідачем спростовані не були. Крім того, поза увагою суду апеляційної інстанції залишились доводи апеляційної скарги про відсутність належних та допустимих доказів щодо відсутності ОСОБА_4 на робочому місці.

Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

У березні 2018 року від КЗ «Костянтинівський медичний коледж» надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4, в якому заявник просить відхилити вказану касаційну скаргу та залишити без змін рішення суду першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню, оскільки фактично зводиться до переоцінки доказів, яким суди першої та апеляційної інстанцій надали належну оцінку.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін з огляду на таке.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судом встановлено, що на підставі рішення Апеляційного суду Донецької області від 06 червня 2017 року у справі № 233/46/17 наказом КЗ «Костянтинівський медичний коледж» від 07 червня 2017 року № 125-к ОСОБА_4 поновлено на попередньому місці роботи провідним юрисконсультом із 31 грудня 2016 року.

Листами директора КЗ «Костянтинівський медичний коледж» від 06 червня 2017 року за вих. № 01/266 та від 07 червня 2017 року вих. № 01/266, адресованими на ім'я директора департаменту охорони здоров'я Донецької обласної державної адміністрації, повідомлено про виконання рішення Апеляційного суду Донецької області від 06 червня 2017 року про поновлення ОСОБА_4 на роботі, порушено клопотання щодо відновлення штатної одиниці провідного юрисконсульта та її фінансування.

06 червня 2017 року наказом № 124-к КЗ «Костянтинівський медичний коледж» «Про внесення змін до штатного розпису» внесено з 06 червня 2017 року в штатний розпис наступні зміни: 1.1 введено в штатний розпис із 06 червня 2017 року посаду провідного юрисконсульта. Кількість штатних одиниць - один, 10 тарифний розряд за рахунок загального фонду. 1.2 Виведено із штатного розпису посаду робітника з комплексного обслуговування і ремонту будинків 4 розряду.

У додатковому штатному розписі КЗ «Костянтинівський медичний коледж» на

06 червня 2017 року, зазначено, що введено посаду «юристконсульт провідний».

Згідно з бухгалтерськими відомостями від 09 червня 2017 року ОСОБА_4 нараховано 8 665,20 грн та 2 191,20 грн на виконання вищевказаного рішення суду.

07 червня 2017 року позивач звернувся з листом до КЗ «Костянтинівський медичний коледж», в якому просив повідомити про виконання рішення Апеляційного суду Донецької області від 06 червня 2017 року. Відповідач отримав листа 13 червня

2017 року.

Листом від 12 червня 2017 року за вих. № 01/274 на адресу ОСОБА_4 направлено повідомлення про його поновлення на роботі в КЗ «Костянтинівський медичний коледж» на посаді провідного юрисконсульта.

Листом від 13 червня 2017 року за вих. № 01/281 відповідач повідомив ОСОБА_4 про його обізнаність про рішення Апеляційного суду Донецької області від 06 червня 2017 року, яким його поновлено на роботі з 31 грудня 2016 року та запропоновано повідомити заклад про поважні причини відсутності позивача на робочому місці. Вказаний лист направлено позивачу «Новою Поштою», що вбачається з експрес-накладної № 59000263482240, дата оформлення - 14 червня 2017 року.

Листом від 14 червня 2017 року за вих. № 01/284 КЗ «Костянтинівський медичний коледж» повідомляв ОСОБА_4, що у зв'язку з його відсутністю на робочому місці 07 червня, 08 червня, 12 червня, 13 червня, 14 червня 2017 року складені акти, які надіслані йому поштою. Запропоновано повідомити заклад про причини його відсутності на робочому місці, попереджено про можливість звільнення у разі їх відсутності. Лист направлено на адресу ОСОБА_4 «Новою Поштою», що підтверджується експрес-накладною № 59000263846392, дата оформлення - 15 червня 2017 року, відправлення отримане позивачем 16 червня 2017 року.

Листом КЗ «Костянтинівський медичний коледж» від 20 червня 2017 року за вих.

№ 01/289 ОСОБА_4 запрошено з'явитись до кабінету директора

з 8-00 до 16-30 год. у будні дні з метою повідомлення про причин тривалої відсутності на робочому місці згідно з рішенням Апеляційного суду та внесення змін до трудової книжки. Вказаний лист отримано позивачем 29 червня 2017 року, що вбачається з копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

За змістом статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано, зокрема, такий захід стягнення, як догана.

Згідно зі статтею 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців із дня вчинення проступку.

За приписами статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Про відсутність ОСОБА_4 на роботі комісією представників КЗ «Костянтинівський медичний коледж» складені акти: від 07 червня 2017 року; від 08 червня 2017 року; від 09 червня 2017 року; від 12 червня 2017 року; від 13 червня 2017 року;

від 14 червня 2017 року; від 15 червня 2017 року; від 16 червня 2017 року;

від 19 червня 2017 року; від 20 червня 2017 року; від 21 червня 2017 року;

від 22 червня 2017 року; від 23 червня 2017 року; від 26 червня 2017 року;

від 27 червня 2017 року.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП Україниє видом дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни (пункт 2 частини першої статті 147 КЗпП України).

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, із яким погодився й апеляційний суд, про відмову у задоволенні позову, оскільки звільнення позивача з роботи на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП Українивідбулося із дотриманням вимог, передбачених статтею 147 КЗпП України, тому відсутні підстави для поновлення позивача на роботі та задоволення похідних позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Наведені у касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги, які були предметом дослідження судом апеляційної інстанції, і їм надана належна правова оцінка.

Посилання у касаційній скарзі на те, що особливістю застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення є те, що відповідна процедура передбачає два етапи: спочатку накладається стягнення у вигляді звільнення, а потім оформляється саме звільнення, не заслуговує на увагу, оскільки роботодавець до працівника має право застосувати один із заходів стягнення, а саме звільнення у зв'язку з прогулами без поважних причин, про що і зазначив у своєму наказі від 27 червня 2017 року № 138-к, який відповідає вимогам статті 147 КЗпП України.

Доводи касаційної скарги про те, що поза увагою суду апеляційної інстанції залишились доводи апеляційної скарги про відсутність належних та допустимих доказів щодо відсутності ОСОБА_4 на робочому місці, є безпідставними, оскільки позивач не спростував наявні в матеріалах справи акти про його відсутність на робочому місці та які б давали підстави для визнання цих актів недійсними.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального або процесуального права, та по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішенням вказував на те, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 30 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

С.О. Погрібний

Г.І. Усик