Історія справи

Постанова КЦС ВП від 27.03.2023 року у справі №725/61/21
Постанова КЦС ВП від 27.03.2023 року у справі №725/61/21

Постанова

Іменем України

27 березня 2023 року

м. Київ

справа № 725/61/21

провадження № 61-20885св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивачка - Квартирно-експлуатаційний відділ міста Чернівців,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 29 вересня 2021 року у складі судді Іщенко І. В. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 25 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Одинака О. О., Лисака І. Н., Перепелюк І. Б.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року Квартирно-експлуатаційний відділ міста Чернівців (далі - КЕВ м. Чернівців) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про виселення з кімнат гуртожитку без надання іншого житлового приміщення.

На обґрунтування позову посилався на таке.

Відповідно до свідоцтва про право власності від 01 серпня 2014 року гуртожиток, який знаходиться на АДРЕСА_1 , перебуває в державній власності, власником якого є держава в особі Міністерства оборони України, а КЕВ м. Чернівців є балансоутримувачем та обслуговувачем цього гуртожитку.

Гуртожиток призначений для забезпечення жилими приміщеннями військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей, які перебувають на обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень на час проходження військової служби.

Одним із таких військовослужбовців, що перебував на квартирному обліку в КЕВ м. Чернівців та у списках осіб, що потребують поліпшення житлових умов в Чернівецькій міській раді, був відповідач ОСОБА_1 .

Відповідно до ордера від 16 вересня 2009 року № 78 військовослужбовцю ОСОБА_1 у складі його сім`ї, а саме його дружини ОСОБА_2 та сина ОСОБА_3 , надано право на зайняття кімнат № НОМЕР_1 та НОМЕР_2 житловою площею 35,04 кв. м, які знаходяться в гуртожитку на АДРЕСА_1 .

Згідно з витягом з протоколу № 20 засідання житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05 жовтня 2018 року військовослужбовець ОСОБА_1 був знятий з квартирного обліку, оскільки рішенням Виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 03 листопада 2017 року № 574/21 йому було надано матеріальну допомогу цільового спрямування для придбання житла у розмірі 1 489 347,18 грн.

На отримані кошти ОСОБА_1 придбав дві квартири у м. Чернівцях.

Отже, ОСОБА_1 скористався правом на поліпшення житлових умов в повному обсязі шляхом отримання від Виконавчого комітету Чернівецької міської ради матеріальної допомоги для придбання житла.

Проте він, маючи у власності дві квартири у м. Чернівцях, надалі зареєстрований та проживає разом із своєю сім`єю у гуртожитку в кімнатах АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 .

Оскільки виплата грошової компенсації прирівнюється до забезпечення постійним житлом, позивач вважав, що у ОСОБА_1 не має законних підстав для проживання у вказаному гуртожитку, що є підставою для виселення ОСОБА_1 та членів його сім`ї із гуртожитку без надання їм іншого житлового приміщення.

У зв`язку з викладеним позивач просив виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 з кімнат НОМЕР_1 та НОМЕР_2 площею 43,10 кв. м, які знаходяться у гуртожитку на АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівців від 29 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 25 листопада 2021 року, позов задоволено.

Виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 з кімнат НОМЕР_1 та НОМЕР_2 площею 43,10 кв. м, які знаходяться в гуртожитку на АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_1 скористався своїм правом на поліпшення житлових умов в повному обсязі шляхом отримання від Виконавчого комітету Чернівецької міської ради матеріальної допомоги для придбання житла та придбав за вказані кошти дві квартири у м. Чернівцях. Отже, підстав для подальшого проживання ОСОБА_1 та членів його сім`ї у вказаному гуртожитку немає.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

На обґрунтування касаційної скарги посилався на таке.

За час проживання в гуртожитку його сім`я значно збільшилася, народилося ще двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку із чим його сім`я набула статусу багатодітної сім`ї, що підтверджується посвідченням Чернівецької міської ради від 03 липня 2019 року за № НОМЕР_3.

29 вересня 2016 року між ним та позивачем укладено договір найму житлового приміщення в гуртожитку КЕВ м. Чернівців, згідно з яким, йому надано у користування кімнати НОМЕР_1 та АДРЕСА_4 , строком на 1 рік, який вважається щороку продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, якщо за місяць до закінчення його строку однією із сторін не буде письмово заявлено про розірвання або необхідність перегляду.

Правовідносини, які виникли між ним та позивачем, є договірними і належать до правовідносин з договору найму жилого приміщення у поєднанні з договором про надання послуг з обслуговування приміщення та його утримання (надання комунальних послуг).

Суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не дослідили наявні у справі докази та не надали їм належної правової оцінки, зокрема акту обстеження житлово-побутових умов від 13 квітня 2021 року, проведеного Службою у справах дітей Чернівецької міської ради, в якому зазначено, що на цей час квартири не облаштовані для проживання, що свідчить про те, що він та його багатодітна сім`я наразі не мають іншого житлового приміщення, придатного для проживання, на час проведення ремонтних робіт у придбаних квартирах, а на підставі оскаржуваного рішення ризикують перейти у приміщення, яке не придатне для житла.

Ухвалюючи рішення у цій справі суд апеляційної інстанції застосував правову позицію, викладену Верховним Судом у постановах від 20 листопада 2019 року у справі № 462/1553/17 та від 06 жовтня 2021 року у справі № 487/7049/18, проте не врахував, що характер правовідносин та докази, на яких ґрунтується зазначене рішення, не є тотожними з обставинами цієї справи.

Висновок Чернівецького апеляційного суду у постанові від 17 грудня 2019 року, який узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 24 вересня 2020 року у справі № 725/5098/17 є повністю протилежним висновку, який заначений в оскаржуваному рішенні, що є підставою стверджувати, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі

№ 757/7180/15-ц, від 11 листопада 2019 року у справі № 761/31830/14-ц, від 24 вересня 2020 року у справі № 725/5098/17.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на:

неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 686/11463/16-ц, від 22 травня 2019 року у справі № 128/4336/15-ц, від 25 серпня 2020 року у справі № 592/345/17, від 24 лютого 2021 року у справі № 296/4642/19, від 24 січня 2019 року у справі № 757/7180/15-ц, від 11 листопада 2019 року у справі № 761/31830/14-ц, від 24 вересня 2020 року у справі № 725/5098/17, від 06 жовтня 2021 року у справі № 263/11275/18, Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-2535цс15, від 15 травня 2017 року у справі № 6-1367цс16;

недослідження зібраних у справі доказів.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення огляду на таке.

Встановлені судами обставини

Відповідно до свідоцтва про право власності від 01 серпня 2014 року гуртожиток, який знаходиться на АДРЕСА_1 , перебуває в державній власності, власником якого є держава в особі Міністерства оборони України, а КЕВ м. Чернівців є балансоутримувачем та обслуговувачем цього гуртожитку (а. с. 55).

Зазначений гуртожиток призначений для забезпечення жилими приміщеннями військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей, які перебувають на обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень на час проходження військової служби.

Відповідач ОСОБА_1 як військовослужбовець перебував на квартирному обліку у КЕВ м. Чернівців та у списках осіб, що потребують поліпшення житлових умов у Чернівецькій міській раді.

Відповідно до ордера від 16 вересня 2009 року № 78 на гуртожиток, військовослужбовцю ОСОБА_1 , у складі сім`ї: дружини ОСОБА_2 та сина ОСОБА_3 , надано право на зайняття кімнат № НОМЕР_1 та НОМЕР_2 житловою площею 35,04 кв. м на АДРЕСА_1 (а. с. 54).

12 вересня 2016 року між КЕВ м. Чернівців та ОСОБА_1 було укладено договір найму житлового приміщення, а саме кімнат № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 в гуртожитку, який знаходиться на АДРЕСА_1 (а. с. 63а).

Згідно з рішенням Виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 03 листопада 2017 року № 574/21 ОСОБА_1 було надано матеріальну допомогу цільового спрямування для придбання житла в розмірі 1 489 347,18 грн (а. с. 57).

Відповідно до витягу з протоколу від 05 жовтня 2018 року НОМЕР_2 засідання житлової комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , військовослужбовець ОСОБА_1 знятий із квартирного обліку на підставі пункту 1-1 статті 40 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР) та пункту 2.18 наказу Міністерства оборони України від 30 листопада 2011 року № 737 (а. с. 56).

ОСОБА_1 придбав квартири АДРЕСА_5 та АДРЕСА_6 , що підтверджується інформацією із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11 листопада 2019 року № 188288148 та № 188288043 (а. с. 65-66).

Згідно з актом обстеження житлового приміщення КЕВ м. Чернівців від 29 січня 2020 року, у кімнатах НОМЕР_1, НОМЕР_2 у гуртожитку, який розташований на АДРЕСА_1 , проживають ОСОБА_1 , його дружина ОСОБА_2 та їх сини: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою та другою статі 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з частиною першою статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до положень статті 3 Закону України «Про Збройні Сили України» (у редакції, чинній на час подання позову) Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління та головним органом у сфері оборони і військового будівництва, а КЕВ м. Чернівців є його структурним підрозділом та є органом влади на місцях у системі Збройних Сил України, на балансі якого перебувають військове майно та покладено відомчий контроль за його використанням.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних силах України» військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі-військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурнопросвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо.

Відповідно до положень Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 31 липня 2018 року № 380, у КЕВ м. Чернівців ведеться облік військовослужбовців та військовослужбовців запасу, серед яких є і учасники антитерористичної операції, які потребують поліпшення житлових умов. Деякі із військовослужбовців також перебувають в списках осіб, що потребують поліпшення житлових умов у Чернівецькій міській раді.

Згідно зі статтею 129 ЖК УРСР на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Оскільки ордер є підставою для вселення на надану жилу площу, після якого особа набуває право користування жилим приміщенням, позбавлення такого права та виселення особи можливе лише з підстав, передбачених законом, зокрема, статтями 59 72 132 ЖК УРСР.

Зміст та методику забезпечення жилими приміщеннями військовослужбовців Збройних Сил України (крім військовослужбовців строкової служби), а також осіб, звільнених в запас або відставку, що залишилися перебувати після звільнення з військової служби на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання (далі військовослужбовці), та членів їх сімей, у тому числі членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), зникли безвісти під час проходження військової служби, що перебувають на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов врегульовує Інструкція з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, яка затверджена наказом Міністерство оборони України від 31 липня 2018 року № 380 (далі - Інструкція № 380).

Відповідно до пункту 2 частини другої Розділу І Інструкції № 380 забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями від Міністерства оборони України здійснюється за рахунок надання грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення (за згодою військовослужбовця).

Військовослужбовцям, які перебувають на обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень для постійного проживання, та які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються житлові приміщення для постійного проживання або за їх бажанням виплачується грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення (частина четверта Розділу І Інструкції № 380).

Відповідно до частини двадцять шість розділу IV Інструкції № 380 особи, звільнені з військової служби, які були забезпечені службовим жилим приміщенням, жилою площею у гуртожитку (сімейному гуртожитку) та залишені на обліку військовослужбовців та членів їх сімей, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання, не підлягають виселенню до забезпечення їх встановленим порядком постійним житлом.

Виселення з гуртожитку (сімейного гуртожитку) без надання іншого жилого приміщення здійснюється відповідно до статей 116 132 ЖК УРСР.

Суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, а саме те, що у 2017 році держава виконала свій обов`язок та за бажанням ОСОБА_1 та членів сім`ї надала їм грошову компенсацію за належне їм для отримання житлове приміщення, дійшли правильного висновку про те, що підстави для подальшого проживання відповідачів у гуртожитку на АДРЕСА_1 відсутні.

Крім того, ОСОБА_1 , отримавши від держави матеріальну допомогу в розмірі, достатньому для придбання квартири для всіх членів його сім`ї та приведення її в придатний для проживання таких осіб стан, придбав замість цього дві квартири, в яких, як зазначає сам відповідач, з 2019 року і на сьогодні здійснює ремонт, що підтверджує доведеність позивачем факту штучного погіршення відповідачами своїх житлових умов.

Аргументи касаційної скарги про порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема про те, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві, є ідентичними доводам, що були викладені в апеляційній скарзі. Вони були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Верховний Суд також врахував усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

З огляду на вказане Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що підстави для подальшого проживання відповідачів у гуртожитку відсутні, а тому вони підлягають виселенню.

Також відповідно до повноважень, визначених статтею 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не має повноважень встановлювати нові обставини та здійснювати переоцінку доказів.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі від 24 січня 2019 року у справі № 757/7180/15-ц, від 11 листопада 2019 року у справі № 761/31830/14-ц, від 24 вересня 2020 року у справі № 725/5098/17 Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 757/7180/15-ц викладено висновок про те, що «наявність реєстрації у квартирі осіб та малолітніх дітей, що перебувають у родинних відносинах між собою, які іншого постійного житла не мають, сплачують комунальні послуги, але вимушено винаймають інше житло, не є підставою для визнання їх такими, що втратили право користування майном, у якому вони зареєстровані».

У постанові Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у справі № 761/31830/14-ц зазначено, що «апеляційним судом встановлено, що в обґрунтування своїх позовних вимог, позивач посилався лише на те, що строк дії договору оренди, укладеного між КП «Спецфижтофонд», як уповноваженою власником особою, та ПП «Укрспецбуд» закінчився, відповідачі безпідставно проживають у квартирі АДРЕСА_4 , між останніми та КП «Спецжитлофонд» відсутні договірні відносини, відповідачі не мають законних підставі для подальшого проживання у вказаному будинку, а тому як тимчасові мешканці підлягають виселенню. Належних та допустимих доказів на підтвердження необхідності виселення відповідачів зі спірної квартири, до якої вони були вселені на підставі наказу ГУЖЗ виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), позивачем, у передбаченому ЦПК України порядку, суду не надано та необґрунтовано існування нагальної суспільної необхідності у звільненні спірного житла».

У постанові Верховного Суду від 24 вересня 2020 року у справі № 725/5098/17зазначено, що «установивши, що ОСОБА_1 разом з неповнолітніми дітьми вселилася у спірну кімнату на законних підставах, тривалий час (понад п`ятнадцять років на час звернення позивача до суду з позовом) проживають у цьому житлі, яке надавалося їй у зв`язку із перебуванням у трудових відносинах із комунальним підприємством та є її єдиним постійним місцем проживання, іншого житла не має, суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог первісного позову КП «Чернівецький академічний обласний Український музично-драматичний театр ім. О. Кобилянської» про зобов`язання звільнити приміщення та визнання такими, що втратили право користування житлом».

У цій справі встановлено, що відповідно до пункту 1.3.9 договору найму житлового приміщення, укладеного між позивачем та ОСОБА_6 12 вересня 2016 року, наймач повинен звільнити житлове приміщення в місячний термін в разі одержання іншої житлової площі (а. с. 63а).

З урахуванням наведеного, встановлені судами у зазначених заявником справах обставини, що формують зміст правовідносин, не підпадають під критерій подібності у справі, яка переглядається, оскільки у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Зокрема, у справі, яка переглядається, встановлено, що пунктом 1.3.9 договору найму житлового приміщення, укладеного між позивачем та ОСОБА_6 12 вересня 2016 року, наймач повинен звільнити житлове приміщення в місячний термін в разі одержання іншої житлової площі.

Водночас доводи касаційної скарги про те, що договір найму житлового приміщення від 12 вересня 2016 рокуукладено строком на 1 рік, який вважається щороку продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, якщо за місяць до закінчення його строку однією зі сторін не буде письмово заявлено про розірвання або необхідність перегляду, заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частинами першої, другої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до положень статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Договір найму укладається на строк, встановлений договором (стаття 763 ЦК України).

Згідно з пунктом 5.1 договору найму приміщення від 12 вересня 2016 року цей договір укладається на 1 рік і набирає чинності з дня його підписання та скріплення печаткою виконавця. Договір вважається щороку продовженим на той самий строк на тих самих умовах, якщо за місяць до закінчення його строку однією зі сторін не буде письмово заявлено про розірвання або необхідність перегляду.

У постанові Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 263/11275/18, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначено, що «у випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням (частина третя статті 205 ЦК України). Аналіз статті 205 ЦК України свідчить, що волевиявлення учасника(-ів) правочину може виражатися в: певних діях; мовчанні; усній формі; письмовій (електронній) формі. Мовчання слід вважати вираженням волі сторони правочину, коли воно при конкретній ситуації може бути підданим оцінці як прояв волі, направленої на вчинення правочину. Законодавець передбачає можливість вираження волі сторони правочину мовчанням тільки в разі якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 205 ЦК України). Традиційним прикладом такого випадку виступає конструкція поновлення договору найму (tacite reconduction). Якщо наймач продовжує користуватися річчю після закінчення строку договору найму, то за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (стаття 764 ЦК України). Сутність поновлення договору найму полягає в тому, що договір найму автоматично поновлюється на той же самий строк за умови, що: (а) наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму; (б) відсутні заперечення наймодавця протягом одного місяця. При поновленні договору відбувається продовження договірних зв`язків після закінчення строку договору найму, коли наймач продовжує користуватися майном і відсутні заперечення наймодавця протягом одного місяця. Цей договір поновлюється на той же строк та з умовами, що були передбачені у договорі».

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 686/11463/16-ц, від 22 травня 2019 року у справі № 128/4336/15-ц, від 25 серпня 2020 року у справі № 592/345/17, від 24 лютого 2021 року у справі № 296/4642/19, Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-2535цс15, від 15 травня 2017 року у справі

№ 6-1367цс16, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

В матеріалах справи відсутні докази наявності заперечень наймодавця щодо продовження, розірвання або необхідність перегляду дії договору найму від 12 вересня 2016 року до 12 вересня 2021 року.

Отже, висновки суд апеляційної інстанції про те, що пред`являючи позов про виселення відповідачів та обґрунтовуючи його невиконанням відповідачами умов договору найму від 12 вересня 2016 року, позивач фактично заперечив проти продовження дії вказаного договору найму, а томузазначений договір найму станом на день ухвалення рішення судом першої інстанції 29 вересня 2021 року був припинений, є помилковими, проте це не вплинуло на правильність вирішення спору по суті.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 29 вересня 2021 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 25 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

О. В. Ступак