Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.10.2020 року у справі №263/11280/18

Постанова

Іменем України

18 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 263/11280/18

провадження № 61-14249св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Маріупольське міське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Маріупольського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області

від 20 травня 2020 року у складі судді Шиян В. В. та постанову Донецького апеляційного суду від 03 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Мальцевої Є. Є., Биліни Т. І., Попової С. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Маріупольського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (далі - Маріупольське МВ УВД ФССУ в Донецькій області) про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю, факту знаходження на утриманні, визнання права на отримання страхових виплат у зв'язку із смертю потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві та зобов'язання виплатити одноразову допомогу сім'ї загиблого.

Позовна заява мотивована тим, що 07 червня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб. ОСОБА_2 був зареєстрований у будинку АДРЕСА_1, але проживав за однією адресою з ОСОБА_1 - за місцем її реєстрації у квартирі АДРЕСА_2.

19 лютого 2017 року з ОСОБА_2 стався нещасний випадок на виробництві, внаслідок якого він загинув, про що було складено акт форми Н-1 про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом.

Також позивач вказувала, що з моменту реєстрації шлюбу і до смерті її чоловіка вони проживали разом, вели спільне господарство; оскільки чоловік працював та отримував стабільну заробітну плату, то вона знаходилася на утриманні свого чоловіка.

Вважаючи, що вона має право на отримання одноразової допомоги, яка виплачується у разі смерті потерпілого при виконанні виробничих обов'язків, ОСОБА_1 звернулася до Маріупольського МВ УВД ФССУ

в Донецькій області із заявою про отримання одноразової допомоги у зв'язку зі смертю чоловіка. Проте, їй було відмовлено в призначенні одноразової допомоги у зв'язку з неможливістю визначення складу сім'ї загиблого, а також не встановлення факту перебування осіб на його утриманні.

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 просила суд встановити факт спільного проживання однією сім'єю, факт знаходження на утриманні, визнати право на отримання страхових виплат у зв'язку зі смертю потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві та зобов'язати відповідача виплатити одноразову допомогу сім'ї загиблого.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 20 травня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2

в період шлюбу з 07 червня 2013 року по день смерті

останнього - ІНФОРМАЦІЯ_1, у квартирі АДРЕСА_2.

Зобов'язано Маріупольське МВ УВД ФССУ в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову допомогу сім'ї загиблого в сумі

100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 160 000 грн.

У задоволенні решти позовних відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що встановлення факту проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім'єю необхідний позивачу для отримання одноразової допомоги сім'ї загиблого.

Таким чином, встановлення юридичного факту, про який просить позивач, породжує правовий наслідок, оскільки цей факт впливає на виплату суми одноразової допомоги сім'ї потерпілого у зв'язку із смертю на виробництві внаслідок нещасного випадку. Оскільки ОСОБА_1 є дружиною загиблого ОСОБА_2, на момент його смерті проживала з ним однією сім'єю, була пов'язана з ним спільним побутом, мала взаємні права та обов'язки, тому відповідно до частини 6 статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" має право на одноразову допомогу, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про перебування позивача на утриманні померлого ОСОБА_2, суд виходив з того, що вказані позовні вимоги не доведені належними та допустимими доказами, а тому задоволенню в цій частині не підлягають.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 03 вересня 2020 року рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 20 травня 2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт проживання однією сім'єю

з ОСОБА_2, який загинув під час виконання трудових обов'язків,

у зв'язку з чим вона має право на отримання страхових виплат відповідно до частини 6 статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

Рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про встановлення факту знаходження на утриманні до апеляційного суду не оскаржувалось, тому в апеляційному порядку не переглядалось.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Маріупольське МВ УВД ФССУ в Донецькій області просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Як на підставу оскарження судових рішень Маріупольське МВ УВД ФССУ

в Донецькій області посилається на пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Разом з тим, починаючи з 1991 року і до сьогоднішнього часу, питання щодо права на отримання одноразової страхової допомоги на сім'ю в розмірі 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб залежить від декількох ознак, а саме: факту знаходження у сімейних правовідносинах відповідних осіб із загиблим на виробництві та відповідного знаходження на утриманні цих осіб.

Крім того, страховими виплатами є грошові суми, виплачувані Фондом особам, які мають на це право. А оскільки позивач не є особою, яка знаходилася на утриманні загиблого, не має неповнолітніх дітей, тому, відповідно, не має й права на страхові виплати, пов'язані із загибеллю чоловіка.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу.

У жовтні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 07 червня 2013 року позивач ОСОБА_1 уклала із ОСОБА_2 шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

Згідно з актом від 10 травня 2018 року проведення повторного спеціального розслідування нещасного випадку, що стався 19 лютого 2017 року

(форма Н-5), нещасний випадок стався на станції "Бункера" під час вивантаження матеріалу з вагону для окатишів моделі 20-471 (вагона-хопера) № ~organization0~ на бункерній естакаді за вантажним фронтом доменного цеху, по залізничному шляху №
2. Висновком комісії встановлено, що даний нещасний випадок є таким, що пов'язаний з виробництвом.

Відповідно до акта від 11 травня 2018 року про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, який мав місце 19 лютого 2017 року

(форма Н-1), ОСОБА_2 приступив до вивантаження вагона-хопера № ~organization1~. Під час виконання обов'язків стався нещасний випадок, який закінчився смертю потерпілого.

Також судами встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить квартира АДРЕСА_2, що підтверджується договором купівлі-продажу від 19 листопада 2011 року та витягом про державну реєстрацію прав міського комунального підприємства "Маріупольське бюро технічної інвентаризації" (далі - МКП "Маріупольське БТІ") від 28 листопада 2011 року №
32207728.

Постановою Маріупольського МВ ФССУ в Донецькій області

від 17 листопада 2017 року ОСОБА_1 відмовлено у призначенні одноразової допомоги на сім'ю у зв'язку з неможливістю визначення складу сім'ї.

У червні 2018 року ОСОБА_1 знову звернулася до Маріупольського МВ ФССУ в Донецькій області із заявою про призначення одноразової допомоги в разі смерті потерпілого ОСОБА_2 внаслідок нещасного випадку на виробництві.

12 липня 2018 року Маріупольське ВВД ФССНВВПЗУ в Донецькій області листом ОСОБА_1 відмовило у призначенні одноразової допомоги в разі смерті потерпілого ОСОБА_2 внаслідок нещасного випадку на виробництві, оскільки не вказано підстав для виплати допомоги. Так як ОСОБА_1 та померлий ОСОБА_2, на день його смерті, були зареєстровані за різними адресами, заявнику було рекомендовано звернутися до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю та перебування на утриманні померлого.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 1 , 2 , 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1, як на підставу своїх позовних вимог, посилалася на те, що вона проживала з загиблим однією сім'єю та перебувала на його утриманні.

Згідно з частинами 2 , 4 статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Рішенням Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 визначено, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.

Судами встановлено, що з 07 червня 2013 року ОСОБА_1 перебувала

в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

Відповідно до витягу про державну реєстрацію прав МКП "Маріупольське БТІ" від 28 листопада 2011 року квартира АДРЕСА_2 належить ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності на підставі договору купівлі-продажу від 19 листопада 2011 року.

Згідно з актом обстеження житлово-побутових умов від 01 березня

2017 року, ОСОБА_1 проживала у вищевказаній квартирі зі своїм чоловіком ОСОБА_2.

Разом з тим, з 19 листопада 2011 року і по день смерті ОСОБА_2 позивач постійно проживала разом з чоловіком у зазначеній квартирі, але при цьому її чоловік був зареєстрований за адресою проживання його матері.

Виплати особам у разі настання страхового випадку, здійснюються на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

Відповідно до статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (у редакції, чинній на момент настання страхового випадку) страховими виплатами є грошові суми, які Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

До складу таких грошових сум, зокрема, входить і страхова виплата в установлених випадках одноразової допомоги членам сім'ї потерпілого.

Згідно з частиною 6 статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (у редакції, чинній на момент настання страхового випадку) у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві виплачується одноразова допомога його сім'ї у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату.

Прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості (стаття 1 Закону України "Про прожитковий мінімум").

Сума прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць встановлюється Державним бюджетом України на кожен рік.

Позивачем зазначено суму прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 2017 рік, яка встановлена Законом України "Про державний бюджет України на 2017 рік", в розмірі 1 684 грн, що не відповідає дійсності, оскільки ця сума встановлюється на день настання страхового випадку,

а саме станом на 19 лютого 2017 року.

Суму прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 2017 рік встановлено Законом України "Про державний бюджет України на 2017 рік". На час настання страхового випадку, а саме станом на 19 лютого 2017 року, сума прожиткового мінімуму для працездатних осіб становила 1 600 грн, тобто сума одноразової допомоги становить 160 000 грн.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт проживання однією сім'єю з ОСОБА_2, з яким вона перебувала у шлюбних відносинах до його смерті.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що ОСОБА_1 є дружиною загиблого ОСОБА_2, на момент його смерті проживала з ним однією сім'єю, була пов'язана з ним спільним побутом, мала взаємні права та обов'язки, та врахувавши, що відповідно до частини 6 статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (у редакції, чинній на момент настання страхового випадку) має право на одноразову допомогу, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Доводи касаційної скарги про те, що питання щодо права на отримання одноразової страхової допомоги на сім'ю в розмірі 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб залежить від декількох ознак, а саме: факту знаходження у сімейних правовідносинах відповідних осіб із загиблим на виробництві та відповідного знаходження на утриманні цих осіб, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до частини 6 статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (у редакції, чинній на момент настання страхового випадку)

у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві виплачується одноразова допомога його сім'ї у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб - без обмежень і залежності від працездатності особи або догляду нею за непрацездатними особами.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом в ухвалі від 07 травня

2018 року в справі № 582/1527/17 (провадження № 61-17196ск18)

та постанові від 03 вересня 2018 року в справі № 520/9585/16-ц (провадження № 61-7500св18).

Посилання в касаційній скарзі на те, що накладення обмежень повинно мати легітимну мету і відповідати принципу пропорційності, тобто засоби, що використовуються з метою обмеження цього права, повинні відповідати легітимній меті, яку мають сторони на увазі, є безпідставними, оскільки позивач має право на отримання страхових виплат відповідно до частини 6 статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (у редакції, чинній на момент настання страхового випадку).

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини принцип верховенства права зобов'язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя.

За певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того, щоб "очікування" було "легітимним", воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов'язаному із майновим інтересом.

Тобто, особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має "легітимне очікування" успішної реалізації її права вимоги у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві.

Таким чином, відмова в отриманні одноразової страхової виплати на сім'ю загиблого (право на виплату) є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є достатньо мотивованими та такими, що відповідають нормам закону.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи Верховним Судом відхиляються, оскільки судами попередніх інстанцій правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушено норми процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому їх необхідно в цій частині залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів в цій частині не спростовують.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Маріупольського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 20 травня 2020 року в нескасованій частині та постанову Донецького апеляційного суду від 03 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

І. М. Фаловська