Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.08.2018 року у справі №175/5018/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 175/5018/16

провадження № 61-38924св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренко Ростіслав Олександрович, приватний нотаріус Дніпровського районного нотаріального округу Дніпровської області Руденко Вікторія Аркадіївна,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Максюти Ж. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 і ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренко Р. О., приватний нотаріус Дніпровського районного нотаріального округу Дніпровської області Руденко В. А., про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, скасування реєстрації права власності, встановлення факту проживання однією сім'єю із спадкодавцем і визнання права власності на 1/2 частку домоволодіння в порядку спадкування за законом.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що його матері - ОСОБА_4 на праві власності належав житловий будинок по АДРЕСА_1. У будинку проживали та були зареєстровані його батьки і до 1992 року - він. З 1993 року разом зі своєю сім'єю - дружиною та двома дітьми - він проживав у селі Губиниха Новомосковського району Дніпропетровської області, а з 2000 року - у будинку матері. Позивач вказував на те, що в будинку його матері з 2005 року зареєстровані його сини - ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а з 2008 року - і його дружина - ОСОБА_7

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_8, а 16 червня 2014 року - мати.

Також позивач зазначав, що ОСОБА_2, відповідач у справі, є його племінником і сином його рідного брата - ОСОБА_9, який ІНФОРМАЦІЯ_2 помер.

Посилаючись на те, що з 2000 року він постійно проживав разом з матір'ю по АДРЕСА_1, позивач вважає, що прийняв спадщину у відповідності до вимог частини 3 статті 1268 ЦК України.

Однак у жовтні 2016 року йому стало відомо, що його племінник на підставі рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області 4 липня 2016 року визнав за собою право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 та 7 вересня 2016 року продав спірний житловий будинок ОСОБА_3.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив:

визнати недійсним укладений ОСОБА_3 і ОСОБА_2 договір купівлі-продажу 1/2 частки житлового будинку від 29 липня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренком Р. О. і зареєстрований у реєстрі за номером 1417;

скасувати реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності ОСОБА_3 на 1/2 частку будинку по АДРЕСА_1 за номером 15661342, здійснену на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 30709864 від 29 липня 2016 року;

визнати недійсним укладений ОСОБА_3 і ОСОБА_2 договір купівлі-продажу 1/2 частки житлового будинку від 30 липня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренком Р. О. і зареєстрований у реєстрі за номером 1427;

скасувати реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності ОСОБА_3 на 1/2 частку будинку по АДРЕСА_1 за номером 15666581, здійснену на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 30714527 від 30 липня 2016 року;

встановити факт його постійного проживання із матір'ю ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3, у будинку по АДРЕСА_1;

визнати за ним у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 право власності на 1/2 частку зазначеного будинку, який у цілому складається із: житлового будинку літ. "А" загальною площею 56,8 кв. м і житловою площею 23,4 кв. м (коридор площею 9,1 кв. м, передпокій площею 11,5 кв. м, житлова кімната площею 15,3 кв. м, житлова кімната площею 8,1 кв. м, кухня площею 8,1 кв. м і комора площею 4,7 кв. м), а також господарських будівель та споруд (сарай-гараж літ. "Б " площею 48,4 кв. м, прибудова до сараю-гаражу літ. "б" площею 21,9 кв. м, погреб літ. "п/д" площею 17,1 кв. м, вбиральня літ. "В" площею 1 кв. м і споруди №1-6).

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 липня 2017 року, ухваленим у складі судді Реброва С. О., позов задоволено.

Визнано недійсним укладений ОСОБА_3 і ОСОБА_2 договір купівлі-продажу 1/2 частки житлового будинку від 29 липня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренком Р. О. і зареєстрований у реєстрі за номером 1417.

Скасовано реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності ОСОБА_3 на 1/2 частку будинку по АДРЕСА_1 за номером 15661342, здійснену на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 30709864 від 29 липня 2016 року.

Визнано недійсним укладений ОСОБА_3 і ОСОБА_2 договір купівлі-продажу іншої 1/2 частки житлового будинку від 30 липня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренком Р. О. і зареєстрований у реєстрі за номером 1427.

Скасовано реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності ОСОБА_3 на 1/2 частку будинку АДРЕСА_1 за номером 15666581, здійснену на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 30714527 від 30 липня 2016 року.

Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 із матір'ю ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3, у будинку АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом після ОСОБА_4 право власності на 1/2 частку зазначеного будинку, який у цілому складається із: житлового будинку літ. "А" загальною площею 56,8 кв. м і житловою площею 23,4 кв. м (коридор площею 9,1 кв. м, передпокій площею 11,5 кв. м, житлова кімната площею 15,3 кв. м, житлова кімната площею 8,1 кв. м, кухня площею 8,1 кв. м і комора площею 4,7 кв. м), а також господарських будівель та споруд (сарай-гараж літ. "Б " площею 48,4 кв. м, прибудова до сараю-гаражу літ. "б" площею 21,9 кв. м, погреб літ. "п/д" площею 17,1 кв. м, вбиральня літ. "В" площею 1 кв. м і споруди №1-6).

Стягнено солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1 102,4 грн судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що з 2000 року позивач постійно проживав із спадкодавцем і протягом 6 місяців не відмовився від прийняття спадщини, тому вважається таким, що її прийняв.

Щодо вимог позивача про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 29 липня 2016 року та від 30 липня 2016 року спірного житлового будинку і, відповідно, скасування реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності ОСОБА_3, суд першої інстанції вважав такі вимоги також обґрунтованими і такими, що підлягаю задоволенню, оскільки рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 4 липня 2016 року, яким право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 визнано за ОСОБА_2, скасовано апеляційним судом Дніпропетровської області 27 грудня 2016 року і у задоволенні позову про визнання права власності в порядку спадкування ОСОБА_2 відмовлено.

Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2018 року рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 липня 2017 року скасовано і ухвалено нове, яким у задоволені позову відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що позивач належних і допустимих доказів на підтвердження факту його постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини не надав. Апеляційний суд також встановив, що відповідно до копії паспорта позивача він з 1993 року по 28 жовтня 2015 року був зареєстрований у селі Губиниха Новомосковського району Дніпропетровської області. Встановивши зазначені обставини, дійшов висновку про відсутність правових підстав для вставлення факту постійного проживання позивача разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Також апеляційний суд вказав, що вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, скасування реєстрації права власності та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку житлового будинку по АДРЕСА_1 є похідними від встановлення факту проживання позивача разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, які позивач не довів, тому вказані вимоги також задоволенню не підлягають.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У липні 2018 року ОСОБА_1 подав до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2018 року скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно скасував рішення суду першої інстанції. Зокрема, заявник вказував на те, що апеляційний суд, у порушення норм процесуального права, не надав належної оцінки зібраним у справі доказам, що призвело до неправильного вирішення справи. Крім того, заявник також посилався на те, що дійсно на час відкриття спадщини він був зареєстрований по АДРЕСА_2, однак за вказаною адресою не проживав, оскільки житловий будинок не придатний для проживання, що підтверджується довідкою від 22 березня 2017 року. Посилаючись на вказане, ОСОБА_1 просив постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житловий будинок від 17 жовтня 1975 року, зареєстрованого в Бюро технічної інвентаризації за реєстровим номером 4494-28, житловий будинок по АДРЕСА_1 належав ОСОБА_4 і відповідно до технічного паспорта станом на 12 лютого 1981 року складався з будинку літ. А, сараю, гаражу літ. Б, вбиральні літ. В та споруд №1-3.

ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 померла, про що виконавчим комітетом Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області 20 червня 2014 року складено актовий запис № 144.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є сином ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про народження, та відповідно до статті 1261 ЦК України є спадкоємцем першої черги за законом. Після смерті ОСОБА_4 позивач до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини не звертався.

У житловому будинку по АДРЕСА_1 з 17 червня 2008 року був зареєстрований та проживав рідний брат позивача - ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2. Спадкоємцем ОСОБА_9 є його син - ОСОБА_2.

Суди також встановили, що рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 4 липня 2016 року за ОСОБА_2 визнано право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після батька - ОСОБА_9

29 липня 2016 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу 1/2 частки житлового будинку по АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренком Р. О. і зареєстрований у реєстрі за номером 1417.

30 липня 2016 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу іншої 1/2 частки вказаного житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренком Р. О. і зареєстрований у реєстрі за номером 1427.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2016 року за апеляційною скаргою ОСОБА_1 рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 4 липня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом відмовлено.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов до таких висновків.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

У статті 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов'язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Згідно з частиною 2 статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

За змістом норми статті 1268 ЦК України порядок прийняття спадщини встановлюється залежно від того, чи проживав постійно спадкоємець разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Так, відповідно до частин 3 і 4 статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Місцем проживання фізичної особи згідно з частиною 1 статті 29 ЦК України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Статтями 2, 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Місцем проживання є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.

Відповідно до пунктів 3.21,3.22 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595, спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою із спадкодавцем.

Звертаючись до суду з відповідним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що прийняв спадщину, оскільки постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини і протягом 6 місяців про відмову від спадщини не заявив.

Частина 1 статті 60 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час вирішення справи, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Частина 1 статті 60 ЦПК України.

Частиною 1 статті 58 ЦПК України у тій же редакції Кодексу передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Аналогічно питання щодо доказування врегульовано нормами ЦПК України з урахуванням змін, внесених Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", зокрема статтями 77, 78, 81 ЦПК України.

Ухвалюючи рішення про відмову у встановленні факту постійного проживання разом із спадкодавцем, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що доказів постійного проживання ОСОБА_1 із спадкодавцем по АДРЕСА_1 матеріали справи не містять. Крім того, встановивши, що позивач з 1993 року по 28 жовтня 2015 року був зареєстрований по АДРЕСА_2, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

З такими висновками апеляційного суду погоджується і касаційний суд, оскільки до таких висновків суд апеляційної інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Доводи касаційної скарги стосовно того, що позивач з 2000 року постійно проживав по АДРЕСА_1 безпідставні, оскільки апеляційним судом не встановлено належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, які свідчать про проживання позивача разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, і такий висновок доводами касаційної скарги не спростовано.

Безпідставними є і посилання заявника на довідку № 139 від 23 березня 2017 року, видану виконкомом Спаської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, оскільки вказана довідка не є належним та достатнім доказом постійного проживання ОСОБА_1 разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, оскільки інформації такого змісту вона не містить.

Крім того, звертаючись до суду касаційної інстанції з клопотанням про прискорення розгляду касаційної скарги, ОСОБА_1 додав постанову приватного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 19 квітня 2019 року, відповідно до якої приватний нотаріус Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Кудрявцева Т. М., яка відмовила ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії - у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після ОСОБА_4, оскільки ОСОБА_1 не подав заяву про прийняття спадщини протягом шести місяців з дня смерті спадкодавця, зареєстрований був на день смерті за іншою адресою, а саме по АДРЕСА_2, а тому не вбачається факту сумісного проживання з померлою на день смерті, що є фактичним прийняттям спадщини.

Посилання позивача в обґрунтування своїх вимог на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2016 року, яким рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 4 липня 2016 року про визнання права власності на спірний будинок за ОСОБА_2 в порядку спадкування скасовано з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову безпідставні.

Необхідно зазначити, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 вересня 2017 року рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 4 липня 2016 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2016 року скасовані, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції, тому обставини, викладені у цих судових рішеннях, не можна вважати встановленими.

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень судове рішення у справі за позовом ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування на час перегляду цієї справи в касаційному порядку не прийнято.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при розгляді справи судом апеляційної інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, висновків судів не спростовують і зводяться до переоцінки доказів, їх належності та допустимості.

Проте, в силу статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов'язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки апеляційний суд ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішень без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді: В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М.

Ю. Тітов