Постанова

Іменем України

25 червня 2020 року

м. Київ

справа № 2-1061/10

провадження № 61-37222св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

заявник - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія»,

заінтересовані особи - Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 грудня 2017 року у складі судді Ковальчук Л. М. та постанову Апеляційного суду Київської області від 23 квітня 2018 року в складі колегії суддів: Суханової Є. М., Мережко М. В., Матвієнко Ю. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (далі - ПАТ «ФК «Довіра та Гарантія») звернулось до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження у справі за позовом Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заява обґрунтована тим, що 29 червня 2017 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та Публічним акціонерним товариством «Комерційний індустріальний банк» укладено договір про відступлення права вимоги № 114/42, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором № 014/005/74/12024 від 05 квітня 2007 року перейшло до ПАТ «Комерційний індустріальний банк».

29 червня 2017 року між ПАТ «Комерційний індустріальний банк» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» був укладений договір відступлення права вимоги № 114/42-ДГ, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором № 014/0005/74/12024 від 05 квітня 2007 року перейшло до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».

Посилається, на те що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № 014/005/74/12024 від 05 квітня 2007 року, та просить замінити стягувача у виконавчому провадженні.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 грудня 2017 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Київської області від 23 квітня 2018 року, заяву ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» задоволено.

Замінено стягувача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на його правонаступника ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» у справі за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 014/0005/74/12024 від 05 квітня 2007 року.

Суд першої інстанції дійшов висновку, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін договору, тому заміна кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов`язання, яке передається, на стадії виконання судового рішення не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин і не впливає на правомірність цесії.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі № 2-1061/10, витребувано її з Києво-Святошинського районного суду Київської області.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 16 квітня 2020 року справу передано Бурлакову С. Ю .

Узагальнені доводи касаційної скарги

У червні 2018 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржені судові рішення та постановити нову ухвалу про відмову у задоволенні заяви..

Касаційна скарга мотивована тим, що суди залишили поза увагою, що передання кредитором своїх прав іншій особі за договором відступлення права вимоги не є правонаступництвом. Відповідно до статті 512 ЦК України на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора, така заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги.

У жовтні 2018 року та березні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду письмові пояснення на касаційну скаргу, у яких зазначав, що суди належним чином не перевірили чи відбулось наступництво у матеріальних правовідносинах, зважаючи на те, що основне зобов`язання ОСОБА_1 було забезпечене договором іпотеки. Зазначає, що право вимоги вже було реалізоване і виконавче провадження вже було відкрито, суди не перевірили чи може проводитися заміна сторони у виконавчому проваджені на підставі договору, указує що заявником не надано жодних належних доказів про те, що ТОВ « ФК «Довіра та Гарантія» є стороною виконавчого провадження.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 29 червня 2017 року між ПАТ «Комерційний індустріальний банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено договір відступлення права вимоги № 114/42-ДГ, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором № 014/0005/74/12024 від 05 квітня 2007 року перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія».

Відповідно до умов пункту 2.1 договору про відступлення права вимоги, на умовах, встановлених цим договором та відповідно до статті 512 - 519 ЦК України первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору за плату, а новий кредитор приймає належні первісному кредитору права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників (портфель заборгованості).

Згідно умов пункту 2.3. договору про відступлення права вимоги внаслідок передачі (відступлення) портфеля заборгованості за цим договором, новий кредитор заміняє первісного кредитора у кредитних договорах, що входять до портфеля заборгованості і відповідно вказані у реєстрі боржників, та набуває прав грошових вимог первісного кредитора, включаючи право вимагати від боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов`язань за кредитними договорами.

Згідно витягу з реєстру боржників до договору відступлення права вимоги № 114/42-ДГ від 29 червня 2017 року ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» прийняв від ПАТ «Комерційний індустріальний банк» право вимоги за кредитним договором № 014/0005/74/12024 від 05 квітня 2007 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі - ЦПК України), провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких

не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги Верховний Суд здійснює за правилами ЦПК України в редакції закону, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статей 512, 512 ЦК України вбачається, що заміна кредитора в зобов`язанні здійснюється шляхом оформлення між первісним кредитором та новим кредитором відповідного договору в тій же самій формі, що і угода, за якою права відступаються. При цьому боржник не приймає ніякої участі в підписанні договору про відступлення та не є його стороною. У відповідності до частини першої статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Права вимоги відносяться до майна та є об`єктом права власності кредитора згідно зі статтею 190 ЦК України, тому вони можуть вільно відчужуватися кредитором. Комплексний аналіз статей 512, 513, 514, 516 та 517 ЦК України свідчить про те, що заміна кредитора в зобов`язанні, в тому числі і шляхом відступлення права вимоги, є особливим способом заміни зобов`язання кредитора.

Оскільки процесуальне правонаступництво допускається на будь-якій стадії цивільного процесу, а примусове виконання рішення суду є його завершальною стадією, то частиною п`ятою статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін, виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження обов`язкові тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Відповідно до статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням порушуються їхні права, свободи чи інтереси.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.

Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.

У виконавчому провадженні можуть брати участь кілька стягувачів. Кожен з них щодо іншої сторони має право брати участь у виконавчому провадженні самостійно або доручити участь у виконавчому провадженні одному із співучасників.

У разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов`язкові тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Під процесуальним правонаступництвом у виконавчому провадженні слід розуміти заміну однієї зі сторін (стягувача або боржника) з переходом прав та обов`язків від правопопередників до іншої особи (правонаступника), що раніше не брали участі у виконавчому провадженні.

Підставами правонаступництва є смерть громадянина, що був стороною виконавчого провадження, оголошення його померлим, реорганізація юридичної особи, відступлення права вимоги, переведення боргу (глава 47 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, за змістом статті 512 ЦК України, статті 442 ЦК України та статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття кредитора в зобов`язанні він замінюється правонаступником.

Виходячи із результатів системного аналізу цих норм, зокрема пунктів один, два частини першої статті 512 ЦК України, у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення, відбувається вибуття кредитора.

Така заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року у справі № 6-122цс13.

Заміна сторони правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і при відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу.

З огляду на викладене, є правильним висновок суду першої інстанції, залишений без змін апеляційним судом, про задоволення заяви про заміну сторони виконавчого провадження, оскільки заміна сторони правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і при відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу. Без заміни сторони виконавчого провадження правонаступник позбавлений процесуальної можливості ставити питання про відкриття виконавчого провадження та вчиняти інші дії згідно із Законом України «Про виконавче провадження».

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при розгляді справи судами попередніх інстанцій допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, висновків судів не спростовують і зводяться до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте, в силу статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки такі судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те, що судом касаційної інстанції рішення не змінюється та не ухвалюється нове рішення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 23 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун

М. Є. Червинська