Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.05.2020 року у справі №654/4345/19

Постанова

Іменем України

19 травня 2021 року

м. Київ

справа № 654/4345/19

провадження № 61-7381 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шипович В.

В.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк";

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2;

представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Іванов Роман Анатолійович;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 22 січня 2020 року у складі судді Сіянка В. М. та постанову Херсонського апеляційного суду від 15 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Радченка С. В., Бездрабко В. О., Приходько Л. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 27 грудня 2007 року між закритим акціонерним товариством "ПриватБанк" (далі - ЗАТ "ПриватБанк") та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № НEB0G40000002718, за умовами якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 113 625 грн строком до 27 грудня 2027 року, а відповідач зобов'язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та у порядку, встановлених кредитним договором.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ЗАТ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 було укладено договір поруки від 27 грудня 2007 року № НEB0G40000002718, за яким у випадку невиконання боржником зобов'язання за кредитним договором, боржник і його поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Позивач свої зобов'язання виконав в повному обсязі, а саме надав ОСОБА_1 кредит у розмірі, встановленому договором. Відповідачі ухиляються від виконання зобов'язання і заборгованість за договором не погашають, внаслідок чого станом на 14 серпня 2019 року утворився борг у розмірі 342 851,05 грн, який складається із 100 400,24 грн - заборгованості за кредитом, 90 089,04 грн - заборгованості за відсотками за користування кредитом, 121 193,49 грн - пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також штрафу (процентна складова) - 31
168,28 грн.

Ураховуючи викладене, АТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за кредитним договором від 27 грудня 2007 року № НEB0G40000002718 на загальну суму 342 851,05 грн, а також судові витрати по справі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 22 січня 2020 року у задоволенні позову акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що пред'явленням до позичальника позову 22 жовтня 2014 року про звернення стягнення на предмет іпотеки банк використав своє право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України. Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, який настав з 2014 року. З позовом у цій справі банк звернувся до відповідачів у листопаді 2019 року, тобто поза межами позовної давності, передбаченої статтею 256 ЦК України, про застосування якої заявлено відповідачами, що є підставою для відмови у позові.

Також суд зазначив, що у передбачений частиною 4 статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) шестимісячний строк вимогу до поручителя ОСОБА_2 банк не пред'явив, тому відповідно до частини 4 статті 559 ЦК України порука вважається припиненою.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Херсонського апеляційного суду від 15 квітня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.

Рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 22 січня 2020 року скасовано, й ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 15 листопада 2011 року у справі № 2-1047/11 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 114 469,53 грн та судові витрати, а заочним рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 11 грудня 2014 року у справі № 654/4564/14-ц в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 27 грудня 2007 року № HEB0G40000002718 в розмірі 244 619,41 грн звернуто стягнення на заставне майно. Таким чином, звернувшись до суду з позовом про стягнення заборгованості та звернення стягнення на майно, банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів та неустойки. Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки, тому нарахування процентів за користування кредитом та неустойки після закінчення строку дії договору, зміненого банком в односторонньому порядку, суперечить вимогам закону.

Суд першої інстанції не врахував, що реалізувавши своє право на повернення кредиту достроково, у позивача відсутнє право повторно стягувати заборгованість за тілом кредиту, а також процентів та неустойки після закінчення строку дії кредитного договору.

Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.

Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Відмова в задоволенні позову у зв'язку з відсутністю порушеного права із зазначенням спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову не відповідає вимогам закону.

За наведених обставин суд першої інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин вищенаведені норми матеріального права та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позові банку у зв'язку з пропуском строку позовної давності, тоді як вказані позовні вимоги є безпідставними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило скасувати рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 22 січня 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 15 квітня 2020 року й ухвалити нове судове рішення, яким справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначав неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановахВерховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 761/17280/16-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц та від 22 травня 2019 року у справі № 177/1402/16-ц (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України), а також недослідження судами належним чином зібраних у справі доказів (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2020 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 654/4345/19 із Голопристанського районного суду Херсонської області.

У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка падала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що сума від реалізації предмета застави (іпотеки) виявилася недостатньою для погашення заборгованості за кредитним договором, яка встановлена рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 11 грудня 2014 року у розмірі 244 619,41 грн, предмет іпотеки реалізовано за 148 000 грн, тому кредитор в силу норм ЦК України та Закону України "Про іпотеку" має право на стягнення суми, що не вистачає для погашення цієї заборгованості, у зв'язку з чим звернувся до суду з позовом для захисту своїх порушених прав.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки останні самостійні платежі за кредитним договором ОСОБА_1 здійснила 28 листопада 2018 року та 27 грудня 2018 року через термінал самообслуговування, що свідчить про переривання нею строку позовної давності у розумінні положень статті 264 ЦК України.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що27 грудня 2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено договір про іпотечний кредит № HEB0G40000002718, відповідно до умов якого позичальник отримала кредит у розмірі 113 625 грн строком до 27 грудня 2027 року на придбання у власність окремої квартири. Кредит надано на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

З метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором від 27 грудня 2007 року № HEB0G40000002718 між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки від 27 грудня 2007 року № HEB0G40000002718.

Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 15 листопада 2011 року у справі № 2-1047/11 за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором позов банку задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором № НЕВ0G40000002718 у розмірі 114 469,53 грн, яка складається із заборгованості за кредитом в сумі 110 267,33 грн, заборгованості по процентах за користування кредитом у сумі 4 058,95 грн, пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором в сумі 143,25 грн, а також судові витрати по справі.

Заочним рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 11 грудня 2014 року у справі № 654/4564/14-ц в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 27 грудня 2007 року № HEB0G40000002718 у розмірі 244
619,41 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладанням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 02 червня 2015 року рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 11 грудня 2014 року змінено, доповнено резолютивну частину рішення посиланням на те, що продаж предмету іпотеки проводиться за початковою ціною не нижчою за ринкову на цей вид майна, яка визначається незалежним експертом-оцінювачем на момент продажу.

Згідно розрахунку банку, станом на 14 серпня 2019 року заборгованість позичальника за кредитним договором від 27 грудня 2007 року № HEB0G40000002718 становить 342 851,05 грн, яка складається із заборгованості за кредитом (тілом кредиту) - 100 400,24 грн; заборгованості за відсотками за користування кредитом - 90 089,04 грн; пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 121
193,49 грн, а також штрафу (процентна складова) - 31 168,28 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази

Касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду відповідає не в повній мірі.

Щодо стягнення із ОСОБА_1 заборгованості станом на 18 травня 2011 року

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдинг" проти України", а також у рішенні від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" зазначив, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Закриття провадження у справі можливе лише за умови, якщо рішення, що набрало законної сили, є тотожним до позову, який розглядається, тобто співпадають сторони, предмет і підстави позовів.

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення, а підстава - обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При визначенні підстави позову як елементу його змісту суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і закону, позивач просить про захист свого права.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду чинності.

Закриття провадження у справі - це одна з форм закінчення розгляду цивільної справи без винесення рішення суду у зв'язку з виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов'язує неможливість подальшого судового розгляду справи.

У пунктах 26,27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 320/9224/17 (провадження № 14-225цс19) зазначено, що згідно з пунктом 3 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Звертаючись до суду з цим позовом, банк просив стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 27 грудня 2007 року № HEB0G40000002718, що утворилася станом на 14 серпня 2019 року в загальному розмірі 342 851,05 грн, в тому числі: заборгованість за кредитом (тілом кредиту) - 100 400,24 грн; заборгованість за відсотками за користування кредитом - 90
089,04 грн; пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 121
193,49 грн, а також штраф (процентна складова) - 31 168,28 грн.

Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 15 листопада 2011 року, яке набрало законної сили, у справі № 2-1047/11 за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 27 грудня 2007 року № HEB0G40000002718 вирішено позовні вимоги банку про стягнення заборгованості, яка виникла станом на 18 травня 2011 року, у тому числі заборгованості по кредиту в розмірі 110 267,33 грн.

Таким чином, вже існує судове рішення, яке набрало законної сили, у справі №№ 2-1047/11 за результатами вирішення вимог банку про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором 27 грудня 2007 року № HEB0G40000002718, яка утворилася станом на 18 травня 2011 року.

Враховуючи, що в справі № 2-1047/11 вже вирішені позовні вимоги банку до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, яка утворилася станом на 18 травня 2011 року, наявні підстави для закриття провадження по справі у вказаній частині на підставі пункту 3 частини 1 статті 255 ЦПК України, що не було враховано судами під час ухвалення оскаржених судових рішень.

Подібні висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 21 грудня 2020 року у справі № 214/9217/15-ц (провадження № 61-5062cв19).

Щодо стягнення із поручителя ОСОБА_2 кредитної заборгованості

Так, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку та поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина 1 статті 553 ЦК України).

Згідно з частиною 4 статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Пунктом 12 договору поруки, укладеного між банком та ОСОБА_2, передбачено, що порука за цим договором припиняється після закінчення п'яти років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.

Оскільки у передбачений частиною 4 статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) строк вимогу до поручителя ОСОБА_2 банк не пред'явив, а звернувшись у 2011 році до позичальника з позовом про дострокове стягнення всієї суми заборгованості, АТ КБ "ПриватБанк" змінило строк виконання основного зобов'язання, однак з позовом у справі, що переглядається, банк звернувся лише в листопаді 2019 року, підстави для задоволення вимог про стягнення заборгованості за кредитом з поручителя відсутні.

Щодо стягнення заборгованості за договором після закінчення строку кредитування

Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог частини 1 статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Частинами 1 , 2 статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).

Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому статтями 141, 255, 400, 409, 410, 412, 414, 415, 416 ЦПК України.

Судами встановлено, що рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 15 листопада 2011 у справі № 2-1047/11 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором № НЕВ0G40000002718 у розмірі 114 469,53 грн, а також судові витрати.

Крім того, заочним рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 11 грудня 2014 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 27 грудня 2007 року № HEB0G40000002718 у розмірі 244 619,41 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного іпотечного майна ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладанням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 02 червня 2015 року доповнено резолютивну частину рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 11 грудня 2014 року посиланням на те, що продаж предмету іпотеки проводиться за початковою ціною не нижчою за ринкову на цей вид майна, яка визначається незалежним експертом-оцінювачем на момент продажу.

Таким чином АТ КБ "ПриватБанк" використало своє право вимагати дострокового повернення всієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку.

Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.

Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник не виконує належним чином, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні, тому строк дії договору змінився і вважається таким, що має бути виконаним у повному обсязі.

Здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов'язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. У разі незадоволення вимог кредитора за рішенням суду основне зобов'язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов'язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України.

Згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до частиною 2 статті 1050 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

Звертаючись до суду з позовом, АТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути з відповідачів, зокрема, заборгованість за процентами за користування кредитом, неустойку (пеню та штраф), яка утворилась станом на 14 серпня 2019 року.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову банку в частині стягнення заборгованості за процентами, неустойки (пені, штрафу), суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив із того, що після звернення АТ КБ "ПриватБанк" з позовом про дострокове стягнення всієї суми кредиту змінився порядок, умови і строк дії кредитного договору, тобто на час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі, та право кредитора нараховувати передбачені договором проценти, неустойку припинилося і кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання, відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, однак таких вимог АТ КБ "ПриватБанк" не заявлялось.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, а також в частині стягнення з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь банка процентів за користування кредитом, неустойки (пені, штрафів) ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

За змістом частини 1 статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених частини 1 статті 414 ЦПК України.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але в частині вирішенням вимог про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, що утворилася станом на 18 травня 2011 року, порушено норми процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про скасування постанови апеляційного суду в зазначеній частині із закриттям провадження у справі на підставі пункту 3 частини 1 статті 255 ЦПК України.

Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 141, 255, 400, 409, 410, 412, 414, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" - задовольнити частково.

Постанову Херсонського апеляційного суду від 15 квітня 2020 року в частині позовних вимог акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 27 грудня 2007 року № HEB0G40000002718, яка утворилася станом на 18 травня 2011 року, скасувати, а провадження у справі в цій частині закрити.

В іншій частині постанову Херсонського апеляційного суду від 15 квітня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович