Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.03.2018 року у справі №761/21701/15ц

Постанова

Іменем України

25 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 761/21701/15-ц

провадження № 61-6901св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4,розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 вересня 2016 року

у складі судді Савицького О. А. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва

від 23 листопада 2016 року у складі суддів: Шахової О. В., Вербової І. М., Головачова Я. В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»

ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У липні 2015 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»

(далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що 03 липня 2008 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк») та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредитні кошти у розмірі 100 000 доларів США зі сплатою за користування кредитом 15,00 % річних строком до 03 липня 2018 року.

На забезпечення виконання умов кредитного договору 03 липня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір іпотеки, відповідно до умов якого предметом іпотеки є квартира

АДРЕСА_1 загальною площею 56,60 кв. м, що належить відповідачам на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири.

08 грудня 2011 року між публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк»), який є правонаступником АКІБ «УкрСиббанк», та ПАТ «Дельта Банк» був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого у порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором, ПАТ «УкрСиббанк» передало (відступило) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами.

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_4 умов кредитного договору, станом на 15 червня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 5 180 890,18 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 2 035 647,49 грн; заборгованість за відсотками - 2 696 585,37 грн; пеня - 417 634,58 грн; сума за ставкою 3 % від простроченої заборгованості за тілом кредиту - 31 022,73 грн.

Посилаючись на те що позичальник своїх зобов'язань за кредитним договором не виконав, позивач просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 22 вересня

2016 року у задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що сторони визначили позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності іпотекодержателем, однак законом не передбачено визнання за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки за рішенням суду. Крім того, не доведено належними та допустимими доказами, що відповідачі своїми діями чи бездіяльністю перешкоджають банку реалізувати своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 23 листопада 2016 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 вересня 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що підстави для задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття банком права власності та припинення права власності відповідача на квартиру відсутні, оскільки ці вимоги є безпідставними та необґрунтованими у зв'язку з тим, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, не може передбачати передачу іпотекодержателю за рішенням суду права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Крім того, стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює таке право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ «Дельта Банк» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і передати справу на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що в разі встановлення в договорі такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як набуття іпотекодержателем права власності на обтяжене іпотекою майно, банк вправі вимагати застосування такого способу звернення стягнення

у судовому порядку. У разі встановлення судом факту невиконання позичальником зобов'язань за кредитним договором та наявності укладеного між банком і позичальником договору про задоволення вимог іпотекодержателя або застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в іпотечному договорі, яке прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя, банк має право на звернення до суду з позовною заявою про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття у власність.

Відзив на касаційну скаргу відповідачі та третя особа не подали.

08 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Суди встановили, що 03 липня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 укладений кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредитні кошти у розмірі 100 000 доларів США, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на день укладення договору становить 484 950 грн зі сплатою за користування кредитом

15,00 % річних строком до 03 липня 2018 року (підпункт 1.3.1 пункту 1.3 розділу 1 кредитного договору).

На забезпечення виконання умов кредитного договору 03 липня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір іпотеки, предметом якого є нерухоме майно - квартира АДРЕСА_1 загальною площею 56,60 кв. м, що належить відповідачам на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири. Даний договір посвідчений нотаріально.

ОСОБА_4 не виконала належним чином зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим утворилася заборгованість у розмірі

5 180 890,18 грн.

08 грудня 2011 року первісний кредитор відступив ПАТ «Дельта Банк» право вимоги за кредитним договором від 03 липня 2008 року.

Частиною першої статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Підпунктом 4.1.1 пункту 4.1 договору іпотеки передбачено, що іпотекодержатель має право звернення стягнення на предмет іпотеки у наступних випадках, зокрема у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов'язання за цим договором або будь-якого зобов'язання, що забезпечено іпотекою за цим договором.

Відповідно до пункту 4.2 договору іпотеки звернення стягнення здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; позасудового врегулювання у відповідності до умов цього договору та Закону України «Про іпотеку»; з інших, передбачених законодавством України, підстав.

Право визначення підстави та способу звернення стягнення належить іпотекодержателю (пункт 4.4 договору іпотеки).

Відповідно до розділу 5 договору іпотеки сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Позасудове врегулювання здійснюється одним з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» (пункт 5.2.1 договору іпотеки).

Позасудове врегулювання може бути застосоване сторонами в будь-який момент звернення стягнення на предмет іпотеки, але в будь-якому разі лише до моменту набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (пункт 5.3 договору іпотеки).

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Статтею 12 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335, 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Отже, сторони, підписавши іпотечний договір, визначили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору, і не передбачили можливості звернення іпотекодержателя до суду з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки.

У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Стаття 33 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Відповідно до статі 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»;

право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

Отже, чинним законодавством передбачено право оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем, набутого в позасудовому порядку.

Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Вказані вище висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц, та спростовують доводи касаційної скарги.

Ураховуючи вказане, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, не може передбачати передачу іпотекодержателю за рішенням суду права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Крім того, стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює таке право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому вказані судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 вересня

2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 23 листопада

2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

С. Ю. Мартєв

І. М. Фаловська

С. П. Штелик