Історія справи

Постанова

Іменем України

25 березня 2020 року

м. Київ

справа № 204/2497/17

провадження № 61-14495св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 в особі його законного представника ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування виконавчого комітету Чечелівської районної у місті Дніпрі ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_3 , подану представником ОСОБА_4 , на рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 24 квітня 2019 року в складі судді Самсонової В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 червня 2019 року в складі колегії суддів: Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 в особі його законного представника ОСОБА_3 , в якому просив витребувати на його користь з незаконного володіння відповідача квартиру АДРЕСА_1 .

Свої вимоги позивач мотивував тим, що йому на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 . Заочним рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 22 травня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя було визнано спірну квартиру об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та виділено її у власність ОСОБА_5 , яка зареєструвала на неї своє право власності. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 липня 2016 року рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 22 травня 2015 року в оскаржуваній частині щодо визнання майна спільною сумісною власністю та його поділу було скасовано і у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 в цій частині було відмовлено. Однак, 26 січня 2016 року ОСОБА_5 подарувала спірну квартиру ОСОБА_3 , яка, в свою чергу, подарувала спірну квартиру ОСОБА_2 . Таким чином, спірна квартира вибула з його володіння незаконно, спочатку на підставі рішення суду від 22 травня 2015 року, яке було скасовано, а потім на підставі договорів дарування від 26 січня 2016 року та від 25 жовтня 2016 року відповідно.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 24 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 червня 2019 року, позов задоволено.

Витребувано з чужого незаконного володіння - у ОСОБА_2 в особі його законного представника ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння власника поза його волею і у подальшому відчужене на користь третіх осіб, а тому дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову про витребування майна на підставі частини першої статті 388 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення, яким й задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У своїй касаційній скарзі заявник вказує, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення, неповно з`ясували обставини справи, не врахували, що у відповідача, який є малолітнім, немає іншого житла. Висновки судів є дискримінаційними по відношенню до прав дитини на житло, яке без будь - яких застережень встановлене частиною першою статті 18 Закону України «Про охорону дитинства». В силі статті 3 Конвенції про права дитини таке право є пріоритетним на іншими.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_3 , витребувано справу із суду першої інстанції та зупинено дію рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 належала квартира АДРЕСА_1 на підставі договору дарування квартири від 26 вересня 2001 року, посвідченого державним нотаріусом Першої дніпропетровської державної нотаріальної контори Ладою І. М. і зареєстрованого в реєстрі за № 2-4488.

Заочним рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 22 травня 2015 року у цивільній справі № 200/4501/15-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя, серед іншого, було визнано квартиру АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, тобто власністю ОСОБА_5 і ОСОБА_1 , та виділено спірну квартиру у власність ОСОБА_5 .

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 липня 2016 року було скасоване рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 22 травня 2015 року у цивільній справі № 200/4501/15-ц в частині визнання майна, в тому числі спірної квартири, спільною сумісною власністю та його поділу і ухвалено в цій частині позовних вимог нове рішення про відмову у позові.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 66284689 від 19 серпня 2016 року, спірна квартира була відчужена ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 26 січня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. і зареєстрованого в реєстрі за № 568.

Згідно договору дарування квартири від 25 жовтня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кот Ю. А., зареєстрованого в реєстрі за № 1710, квартиру АДРЕСА_1 було відчужено на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який на теперішній час є власником квартири, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 85523005 від 21 квітня 2017 року.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Таким чином, зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на те, що спірна квартира вибула з його власності на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасоване, тобто не з його волі, а тому на підставі статті 388 ЦК України просив її витребувати у ОСОБА_2 , який набув право власності на неї на підставі договору дарування від 25 жовтня 2016 рокувід ОСОБА_3 , яка в свою чергу була власником спірної квартири на підставі договору дарування від 26 січня 2016 року, укладеним між нею та ОСОБА_5 .

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зроблено висновок, що «предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння».

Відповідно до висновків, зроблених судом у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17, «право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.»

Встановивши факт вибуття квартири АДРЕСА_1 з володіння ОСОБА_1 не з його волі на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасоване апеляційним судом, суди попередніх інстанцій правильно застосували до спірних правовідносин положення статті 388 ЦК України і витребували спірну квартиру з володіння останнього набувача - ОСОБА_2 - на користь законного власника.

Доводи касаційної скарги про порушення судами житлових прав неповнолітньої дитини - ОСОБА_2 (останнього набувача спірної квартири) є неприйнятними, оскільки в цій справі не йдеться про позбавлення житлових прав дитини на спірну квартиру, а вирішуються вимоги щодо захисту права власності ОСОБА_1 на це нерухоме майно, яке порушене.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без змін рішення суду першої та постанови апеляційної інстанцій.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_3 , подану представником ОСОБА_4 , залишити без задоволення.

Рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 24 квітня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 червня 2019 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 24 квітня 2019 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 26 червня 2019 року у справі справа № 204/2497/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в особі його законного представника ОСОБА_3 , третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Чечелівської районної у місті Дніпрі ради про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді М. М. Русинчук

Н. О. Антоненко

В. І. Журавель