Історія справи

Постанова КЦС ВП від 24.11.2019 року у справі №619/173/17

Постанова

Іменем України

21 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 619/173/17

провадження № 61-34558св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є.

В.,

учасники справи:

позивач- ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 19 квітня 2017 року у складі судді Болибок Є. А., та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 24 травня 2017 року у складі колегії суддів: Сащенко І. С., Коваленко І. П., Довгаль А.

П.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся і з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6 зобов'язання вчинити певні дії та стягнення майнової шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 26 жовтня 1982 року родина позивача на підставі рішення загальних зборів робітників, службовців та інших бажаючих працівників підприємства, затвердженого адміністрацією і профспілковим комітетом УФНДІВТ отримала у користування земельну ділянку № НОМЕР_1, яка розташована у садівницькому масиві площею 27,9 га на території Токарівської сільської ради Дергачівського району Харківської області, для ведення садівництва.

Безпосередньо на території садівницького масиву контроль та вирішення питань по виконанню норм діючого законодавства усіма користувачами виконує правління с/т "Оазис", яке, у свою чергу, діє під керівництвом адміністрації та профспілкового комітету підприємства УФНДІВТ.

Починаючи від 26 жовтня 1982 року і до 14 липня 2014 року ОСОБА_1 мав доступ до своєї ділянки, проте ОСОБА_2 заборонив йому проходити через свою ділянку, вказавши, що вона приватизована.

У липні 2015 року позивачу стало відомо, що ОСОБА_3 також має документи, стосовно права власності на земельну ділянку, яка виходить за межі тієї площі, що надана йому у користування. Через деякий проміжок часу ОСОБА_3 виконав навколо додаткової площі огорожу із бетонних стовпів та інших матеріалів. Таким чином створив фізичну перешкоду на шляху позивача до земельної ділянки № НОМЕР_1.

У березні 2016 року почав створювати перешкоди для доступу позивача до земельної ділянки № НОМЕР_1 і ОСОБА_2. Через деякий час ОСОБА_2 виконав огорожу, яка разом із існуючою огорожею ОСОБА_3 створювала єдину загорожу. Після події, що відбулась на початку червня 2016 року, коли на позивача із сапачкою накинувся ОСОБА_2, позивач майже до кінця вересня не приїжджав на садову ділянку.

ОСОБА_1 неодноразово дзвонили сусіди з с/т "Імпульс" земельна ділянка № НОМЕР_2 та земельна ділянка № НОМЕР_3, що час збирати яблука, тому що майже всі осипались і пропадуть. Потім подзвонили стосовно груш, які довго не лежатимуть на землі, бо зігниють, але позивач у своїх відповідях знаходив причину, яка нібито заважала йому приїхати саме тоді, коли вони дзвонили, і сусіди потім вже не дзвонили.

Таким чином, завдяки протиправним діям ОСОБА_7 та ОСОБА_3 урожай 2016 року було втрачено. Враховуючи частку відповідальності за втрату зазначеного врожаю, розміри грошового відшкодування складають: ОСОБА_4 - 3 725 грн, ОСОБА_3 - 7 450
грн, ОСОБА_2 - 11 175 грн, загальна сума врожаю - 22 350 гривень.

У квітні 2014 року у позивача з'явилась можливість вирівняти рельєф дороги, яка розташована поміж земельних ділянок АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, що ним було зроблено та укладено землі об'ємом 12,83 м3, вартість робіт становить 3 570 грн. Оскільки ОСОБА_8 заподіяла збитки ОСОБА_1, внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання частини земельної ділянки № НОМЕР_1, сума відшкодування становить 29 302,40 грн (за період з 17 січня 2014 року по 18 серпня 2015 року). Також ОСОБА_8 завдала збитки ОСОБА_9, оскільки ним були виконані роботи при поверненні частини земельної ділянки № НОМЕР_1, самовільно захопленої ОСОБА_10, вартість робіт становить 8 932 грн.

ОСОБА_1, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив:

захистити немайнове право - право проходу шляхом, відповідно існуючого проекту землеустрою, яким ОСОБА_1 користувався на законних підставах від 26 жовтня 1982 року до 14 липня 2014 року;

зобов'язати ОСОБА_2 відшкодувати ОСОБА_9 вартість укладання землі об'ємом 12,83 м3, вартість робіт становить 3 570 гривень;

зобов'язати ОСОБА_11 відшкодувати ОСОБА_1 збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання частини земельної ділянки № НОМЕР_1, сума відшкодування становить 29 302,40 грн (за період з 17 січня 2014 року по 18 серпня 2015 року);

зобов'язати ОСОБА_11 відшкодувати ОСОБА_9 вартість робіт, які він виконував при поверненні частини земельної ділянки № НОМЕР_1, самовільно захопленої ОСОБА_10, вартість робіт становить 8 932 гривень;

зобов'язати ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відшкодувати ОСОБА_9 вартість втраченого врожаю 2016 року, у таких частинах: ОСОБА_4 - 3 725 грн; ОСОБА_3 - 7

450 грн, ОСОБА_2 - 11 175 грн, загальна сума врожаю - 22 350 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 19 квітня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 24 травня 2017 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовано тим, що:

- ОСОБА_1 не доведено та не надано належних та допустимих доказів того, що порушено його право проходу до земельної ділянки АДРЕСА_3 НОМЕР_1, користувачем якої є дружина позивача ОСОБА_12. Посилання на те, що фактичні межі земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не відповідають межам, вказаним у державних актах на право власності на земельну ділянку, суди відхили, оскільки на підтвердження цього факту позивачем не надано належаних та допустимих доказів, тому позовна вимога про право проходу шляхом, відповідно існуючого проекту землеустрою, яким ОСОБА_1 користувався на законних підставах від 26 жовтня 1982 року до 14 липня 2014 року, задоволенню не підлягає;

- оскільки ОСОБА_1 не доведено та не надано належних та допустимих доказів того, що проведені ним роботи були здійснені внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки ОСОБА_2, то позовні вимоги про зобов'язання ОСОБА_2 відшкодувати ОСОБА_9 вартість укладання землі об'ємом 12,83 м3, у розмірі 3 570 грн, є необґрунтованими;

- ОСОБА_1 не доведено та не надано належних та допустимих доказів того, що внаслідок дій ОСОБА_6 позивачем неодержані доходи за час тимчасового невикористання земельної ділянки дружини позивача, тому позовні вимоги про зобов'язання ОСОБА_11 відшкодувати ОСОБА_1 збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання частини земельної ділянки № НОМЕР_1, сума відшкодування становить 29 302,40 грн (за період з 17 січня 2014 року по 18 серпня 2015 року), є необґрунтованими;

- оскільки ОСОБА_1 не доведено та не надано суду належаних та допустимих доказів того, що проведені ним роботи були здійснені внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки ОСОБА_10, то позовні вимоги про зобов'язання ОСОБА_6 відшкодувати ОСОБА_9 вартість робіт, які він виконував при поверненні частини земельної ділянки № НОМЕР_1, самовільно захопленої ОСОБА_10, вартість робіт становить 8 932 грн, є необґрунтованими;

- стосовно позовної вимоги про зобов'язання ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відшкодувати ОСОБА_9 вартість втраченого врожаю 2016 року суди зазначили, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів вини відповідачів, тобто того, що діями ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2 позивачу завдана шкода від втрати врожаю плодових дерев у розмірі 22 350 грн.

Аргументи учасників справи

У червні 2017 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені рішення та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. При цьому, посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що фактичні межі земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не відповідають межам, вказаним у державних актах на право власності на земельну ділянку, що унеможливлює прохід позивача до своєї земельної ділянки.

Зазначає, що суди неповно з'ясували обставин, що мають значення для справи; висновки судів не відповідають обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та відповідають обставинам справи.

У грудні 2017 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_13 надав заперечення на касаційну скаргу, в якому просить відхилити касаційну скаргу, а оскаржені рішення залишити без змін. Заперечення мотивовані необґрунтованістю та недоведеністю позовних вимог, оскільки позивачем не доведено порушення його прав відповідачами та наявності підстав для відшкодування шкоди.

У грудні 2017 року ОСОБА_3 подав заперечення на касаційну скаргу, в якому просить підтримати оскаржені рішення, оскільки позивач порушив правила добросусідства.

У грудні 2017 року ОСОБА_8 надала заперечення на касаційну скаргу, в якому вказує, що позивач не є членом с/т "Оазис".

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Рух справи

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справу передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що відповідно до членської книжки садовода, оформленої 12 грудня 1985 року, ОСОБА_12 (дружина позивача) є членом с/т "Оазис" та користувачем земельної ділянки № НОМЕР_1.

01 січня 2008 року ОСОБА_12 надала ОСОБА_1 у строкове платне користування земельну ділянку № НОМЕР_1, що розташована на території Токарівської сільської ради Дергачівського району Харківської області строком до 31 грудня 2017 року.

Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_6, ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0,0648 га на території Токарівської сілської ради Дергачівського району Харківської області с/т "Оазис", ділянка № НОМЕР_4.

Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,12 га на території Токарівської сільської ради Дергачівського району Харківської області с/т "Оазис", ділянка № НОМЕР_5.

Межі земельної ділянки, що передано у власність ОСОБА_2, встановлено в натурі.

Суди встановили, що ОСОБА_1 не доведено та не надано належних та допустимих доказів того, що: порушено його право проходу до земельної ділянки № НОМЕР_1, користувачем якої є дружина позивача ОСОБА_12; проведені ним роботи були здійснені внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки ОСОБА_2, внаслідок дій ОСОБА_6 позивачем неодержані доходи за час тимчасового невикористання земельної ділянки дружини позивача; проведені ним роботи були здійснені внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки ОСОБА_14.

У абзаці 1 частини 1 статті 60 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Встановивши, що позивачем не доведено порушення його прав відповідачами, суди зробили обґрунтований висновок про відмову у позовних вимог про зобов'язання вчинити певні дії.

Аргумент касаційної скарги про те, що фактичні межі земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не відповідають межам, вказаним у державних актах на право власності на земельну ділянку, колегія суддів відхиляє. Апеляційний суд на підставі листа НВП "Навігаційно-геодезичний центр" встановив, що НВП "Навігаційно-геодезичний центр" було виконано землевпорядні роботи стосовно земельних ділянок № НОМЕР_5 та № АДРЕСА_4 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у с/т "Оазис"; згідно чинного на момент проведення землевпорядних робіт було здійснено геодезичну зйомку земельних ділянок в фактичних межах, зазначених ОСОБА_3 та ОСОБА_2, згідно до генерального плану садового товариства, погоджено суміжними землекористувачами та землевласниками та складено відповідну технічну документацію. За результатами проведених робіт ОСОБА_3 та ОСОБА_2 отримали державні акти на право власності на земельні ділянки. Невідповідність фактичних меж земельних ділянок державним актам на землю позивачем не доведена.

Згідно частини 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Зобов'язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.

Аналіз положень статей 11 та 1166 ЦК України дозволяє зробити висновок, що підставою виникнення зобов'язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі.

Зобов'язання про відшкодування шкоди виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала шкоди та її результатом - шкодою; вина особи, яка завдала шкоди.

Відповідно до частини 2 статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Суди встановили, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів вини відповідачів, тобто того, що діями ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2 позивачу завдана шкода від втрати врожаю плодових дерев у розмірі 22 350 грн.

Встановивши, що відсутні умови, необхідні для відшкодування майнової шкоди, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, зробив правильний висновок про відсутність підстав для стягнення майнової шкоди.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржені рішення без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 19 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 24 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков