Історія справи

Постанова КЦС ВП від 24.11.2019 року у справі №0107/5561/2012

Постанова

Іменем України

13 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 0107/5561/2012

провадження № 61-23918св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,

учасники справи:

позивач - прокурор м. Сімферополя Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 на рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 17 січня 2013 року у складі головуючого-судді Гоцкалюка В. Д. та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 16 грудня 2013 року у складі колегії суддів:

Кузнєцової О. О., Берещанської І. І., Новікова Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2012 року прокурор м. Сімферополя Автономної Республіки Крим звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - ПАТ АБ "Укргазбанк") до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет застави.

Позов мотивовано тим, що 25 жовтня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством Акціонерний банк "Укргазбанк", правонаступником якого є ПАТ АБ "Укргазбанк", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно з яким останньому надано кредит у розмірі 12 439,60 доларів США, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12,5 % річних та кінцевою датою повернення кредиту - 24 жовтня 2012 року.

У забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, між цими ж сторонами 25 жовтня 2007 року укладено договір застави, згідно з яким ОСОБА_1 передав у заставу банка належний йому на праві власності автомобіль марки ГАЗ - 31105, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1.

Крім того, для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 25 жовтня 2007 року між банком, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір поруки, згідно з яким остання поручилася перед банком за виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором від 25 жовтня 2007 року.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору виникла заборгованість за кредитом, розмір якої станом на 23 березня 2013 року складає 135 344,87 грн.

Ураховуючи викладене позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 25 жовтня 2007 року в розмірі 164 437,42 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом - 9 167,70 доларів США, що еквівалентно 73 293,41
грн; заборгованості за процентами за користування кредитом - 3 226,34 доларів США, що еквівалентно 25 788,14 грн; пені в сумі 65 355,87 грн, а також в рахунок погашення вказаної заборгованості звернути стягнення на предмет застави - автомобіль марки ГАЗ - 31105, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 шляхом продажу предмета застави на прилюдних торгах.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 17 січня 2013 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ АБ "Укргазбанк" заборгованість за кредитним договором від 25 жовтня 2007 року в розмірі 164 437,42 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом - 9 169,70 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 28 листопада 2012 року становить 73 293,41 грн; заборгованості за процентами - 3
226,34 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 28 листопада 2012 року становить 25 788,14 грн; пені в сумі 65 355,87 грн. В рахунок погашення заборгованості перед ПАТ АБ "Укргазбанк" за кредитним договором від 25 жовтня 2007 року звернуто стягнення на предмет застави, а саме - автомобіль марки ГАЗ-31105,2007 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, що належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 24 жовтня 2007 року шляхом продажу предмета застави на прилюдних торгах за ціною, що становить не менше 50 % заставної вартості предмета застави. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у зв'язку з неналежним виконанням своїх зобов'язань за кредитним договором у ОСОБА_1 виникла заборгованість розмір якої підтверджено належним розрахунком, який відповідачами не спростовано, а тому підлягає стягненню солідарно як з боржника, так і з поручителя. Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором, у кредитора виникло право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет застави.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 16 грудня 2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 відхилено, рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 17 січня 2013 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У січні 2014 року ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати та справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди в порушення норм процесуального права не повідомили ОСОБА_2 належним чином про те, що позивач збільшив свої вимоги, чим позбавили її права заперечувати проти них та надавати відповідні докази на їх спростування. Крім того, суди не звернули уваги на те, що суд не може одночасно звернути стягнення на предмет застави та стягнути суму заборгованості за кредитним договором. Винятком є ситуація коли особа позичальника є відмінною від особи заставодавця. Також, звертаючи стягнення на предмет застави, суди в порушення чинного законодавства неправильно визначили в резолютивній частині рішення вартість предмета застави. Також заявник зазначає, що прокурор не мав права звертатися до суду з указаним позовом в інтересах ПАТ АБ "Укргазбанк", оскільки прокурор представляє інтереси держави, а не підприємств, установ та організацій.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 лютого 2014 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою та витребувано із Залізничного районного суду м. Севастополя Автономної Республіки Крим зазначену цивільну справу.

Згідно статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня

2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

10 травня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 на рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 17 січня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 16 грудня 2013 року передано до Верховного Суду.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" сухопутну територію Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій тимчасово визначено окупованою територією.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону країни "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" у зв'язку з неможливістю здійснювати правосуддя судами Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на тимчасово окупованих територіях змінено територіальну підсудність судових справ, підсудних судам, розташованим на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.

Зокрема, передбачено, що розгляд цивільних справ, підсудних місцевим загальним судам, розташованим на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, здійснюється місцевими загальними судами міста Києва, що визначається Апеляційним судом міста Києва.

Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2018 року направлено до Апеляційного суду міста Києва копії матеріалів касаційного провадження № 61-23918ск18 у справі № 0107/5561/2012 за позовом прокурора м. Сімферополя Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі ПАТ АБ "Укргазбанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет застави для вирішення питання про відновлення втраченого судового провадження.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 13 серпня 2018 року визначено підсудність для вирішення питання про відновлення втраченого провадження у цій справі Деснянському районному суду міста Києва.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 05 лютого 2019 року відновлено повністю втрачене судове провадження у справі № 0107/5561/2012 за позовом прокурора м. Сімферополя Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі ПАТ АБ "Укргазбанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет застави.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Частиною 1 статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із частиною 3 статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 25 жовтня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством Акціонерний Банк "УкргазБанканк ", правонаступником якого є ПАТ АБ "Укргазбанк", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно з яким останньому надано кредит у розмірі 12 439,60 доларів США на придбання автомобіля ГАЗ-31105,2007 року випуску, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12,5 % річних та кінцевою датою повернення кредиту до 24 жовтня 2012 року.

У забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, між банком ОСОБА_1 та ОСОБА_2 25 жовтня 2007 року укладено договір поруки, згідно з яким остання поручилася перед банком за виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором від 25 жовтня 2007 року.

25 жовтня 2007 року між ВАТ АБ "Укргазбанк" та ОСОБА_1 для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором укладено договір застави, згідно з яким останній передав в заставу банку належний йому на праві власності автомобіль марки ГАЗ-31105,2007 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1.

Згідно з розрахунком, наданого позивачем у зв'язку неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору виникла заборгованість за кредитом, розмір якої станом на 28 листопада 2012 року становить 164 437,42 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 9 169,70 доларів США, що еквівалентно 73
293,41 грн; заборгованість за процентами - 3 226,34 доларів США, що еквівалентно 25 788,14 грн та пені - 65 355,87 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою (частина 1 статті 546 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про заставу" застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Відповідно до частини першої статті 20 Закону України "Про заставу" Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

За змістом цієї статті звернення стягнення на предмет застави повинне задовольнити вимоги кредитора за основним зобов'язанням, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов'язання, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК України.

Забезпечувальне зобов'язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному.

Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет застави покладається на заставодержателя.

Відповідно до частини 1 статті 11 ЦПК України у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої та апеляційної інстанції, суди повинні розглядати питання про можливість застосування звернення стягнення на предмет застави у спосіб, заявлений у позовній вимозі. При цьому здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту.

Встановивши, що основне зобов'язання щодо повернення суми кредиту за кредитним договором не виконано суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, відповідно до статей 526 530 554 ЦК України дійшов правильного висновку про стягнення заборгованості за цим договором як з боржника, так і з поручителя в солідарному порядку, а також наявності правових підстав для звернення стягнення на предмет застави шляхом проведення прилюдних торгів.

Доводи заявника про те, що неможливо одночасно стягувати заборгованість і звертати стягнення на предмет застави, є безпідставними, оскільки звернення стягнення на предмет застави не призводить до заміни основного зобов'язання на забезпечувальне, а тому задоволення вимог за дійсним основним зобов'язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет застави не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов'язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов'язанням відсутня.

Доводи заявника про те, що суди неправильно визначили ціну предмета застави також є безпідставними, оскільки відповідно до статей 19, 57 Закону України "Про виконавче провадження" сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета застави, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо наприклад така вартість майна змінилася.

Доводи заявника в касаційній скарзі про те, що прокурор не мав права звертатися до суду з указаним позовом в інтересах ПАТ АБ "Укргазбанк", є безпідставними, оскільки місцевий суд, приймаючи позов прокурора в інтересах держави в особі ПАТ
АБ "Укргазбанк", який обґрунтував право на звернення до суду з позовом, що узгоджується з приписами статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру" та цивільного процесуального Кодексу України в редакціях, чинних на час звернення в суд із зазначеним позовом.

Інші доводи заявника зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за встановлені статтею 400 ЦПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції та не дають підстав для встановлення неправильного застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, викладених у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Серявін та інші проти України" (Seryavin and
Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 17 січня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 16 грудня 2013 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко