Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.07.2018 року у справі №2-144/11

Постанова

Іменем України

24 липня 2019 року

м. Київ

справа № 2-144/11

провадження № 61-38621св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача -ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Одеси, у складі судді Кравчук Т. С., від 19 лютого 2016 року та постанову Апеляційного суду Одеської області, у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Калараша А. А., Погорєлової С. О., від 26 квітня 2018 року.

Короткий зміст позовних вимог й зустрічних позовних вимог та їх обґрунтування

У листопаді 2004 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про витребування майна, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, виселення.

Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 01 березня 1999 року він купив квартиру № 2 та квартиру

№ 4 у будинку АДРЕСА_1 та зареєстрував право власності на них в установленому законом порядку на своє ім`я. Невідома йому фізична особа ОСОБА_8

12 червня 2003 року звернулася до суду з позовом до нього про визнання угоди дійсною та визнання права власності на зазначені квартири. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 20 червня 2003 року за ОСОБА_8 було визнано право власності на належні йому спірні квартири. 08 серпня 2003 року ОСОБА_8 продала спірні квартири ОСОБА_9 24 вересня 2003 року ОСОБА_9 подарував квартири ОСОБА_10 19 грудня 2003 року ОСОБА_10 продала квартиру № 4 ОСОБА_5 та ОСОБА_11 у рівних частках. Про укладення вищевказаних угод йому нічого не відомо, згоди на їх укладення він не давав. У подальшому рішення Малиновського районного суду м. Одеси

від 20 червня 2003 року було скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 померла. До участі у справі було залучено її правонаступника -

ОСОБА_12 Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси

від 04 червня 2009 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 23 грудня 2009 року, позовні вимоги ОСОБА_12 задоволено, визнано угоди купівлі-продажу дійсними, визнано за ОСОБА_12 право власності на квартири № 2 та № 4 у будинку АДРЕСА_1 . Рішенням Малиновського районного суду

м. Одеси від 11 травня 2005 року право власності на квартиру № 2 у будинку АДРЕСА_1 визнано за ОСОБА_3 Вказував, що згодом квартира № 2 була реконструйована. На підставі розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 28 лютого 2006 року № 374 ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на зазначене приміщення. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 червня 2009 року визнано право власності на реконструйовану квартиру № 4, загальною площею 43,3 кв. м, за ОСОБА_13 . Іншій частині вказаної реконструйованої квартири, загальною площею 136,8 кв. м, присвоєно № 76 та визнано право власності на 2/3 частин вказаної квартири за ОСОБА_14 та на 1/3 частину - за ОСОБА_5 .

Рішенням Верховного Суду України від 18 серпня 2010 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 04 червня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 23 грудня 2009 року, якими було визнано договір купівлі-продажу квартир № 2 та № 4 у будинку АДРЕСА_1 дійсним та визнано право власності на них за ОСОБА_12 скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_12 відмовлено. Вказував, що на час звернення з позовом до суду квартира № 2 зареєстрована як нежиле приміщення за ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , а квартира № 4 зареєстрована за ОСОБА_13 , частина реконструйованої квартири № 4, якій присвоєно № 76 , зареєстрована за ОСОБА_14 (2/3 частин) та за ОСОБА_5 (1/3 частина).

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд витребувати у ОСОБА_3 , ОСОБА_4 квартиру № 2 , яка зареєстрована як нежиле приміщення , за адресою : АДРЕСА_1 ; витребувати у ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_13 квартиру № 4 , яка реконструйована та частково зареєстрована як квартира № 4, загальною площею 43,3 кв. м, та квартира № 76, загальною площею - 136,8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 ; усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні квартирою № 2 у будинку АДРЕСА_1 , шляхом звільнення від осіб, які користуються цим нежилим приміщенням; усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні квартирою № 4 , частина якої зареєстрована як квартира № 4, а частина як квартира № 76 , шляхом виселення осіб, що зареєстровані та проживають у цій квартирі; виселити з квартири № 4 , частина якої зареєстрована як квартира № 4, а частина як квартира № 76 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

ОСОБА_13 з усіма особами, що зареєстровані та проживають у цій квартирі.

У липні 2005 року ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_13 пред`явили зустрічний позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про відшкодування шкоди.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що 19 грудня 2003 року вони придбали у ОСОБА_10 за договором купівлі-продажу квартиру № 4 у будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 180,1 кв. м. Вказана квартира була придбана через агенцію нерухомості «Атланта», з якою було укладено договір від 10 грудня 2003 року № 1/124. 23 грудня

2003 року для проведення ремонтно-будівельних робіт ОСОБА_5 та ОСОБА_11 було укладено договір № 1/23/12 з ТОВ «Будкомлекс-ХХІ». В квартирі був здійснений капітальний ремонт відповідно до кошторисної документації. У результаті виконаного капітального ремонту вартість квартири значно збільшилася, тому згідно зі статтею 390 ЦК України вони мають право на відшкодування суми, на яку збільшилася вартість квартири у результаті проведення капітального ремонту.

Посилаючись на наведене, уточнивши свої вимоги, позивачі за зустрічним позовом просили стягнути з ОСОБА_1 суму, на яку збільшилася вартість квартири № 4 у будинку АДРЕСА_1 у

розмірі 3 127 254 грн, що згідно офіційного курсу Національного банку України еквівалентно 134 850,00 доларів США, а також вартість витрат на утримання квартири № 4 у розмірі 65 800,26 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одесивід 19 лютого 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Витребувано у ОСОБА_15 , ОСОБА_4 з незаконного володіння квартиру № 2 у будинку АДРЕСА_1 , яка зареєстрована на теперішній час як нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . Витребувано у ОСОБА_13 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 з незаконного володіння квартиру

№ 4 у будинку АДРЕСА_1 , яка на теперішній час реконструйована та частина якої зареєстрована за ОСОБА_13 як квартира № 4 , загальною

площею 43,3 кв. м, 1/3 частина частина якої зареєстрована за

ОСОБА_5 й 2/3 частини за ОСОБА_6 як квартира № 76 , загальною площею 136,8 кв. м . Усунут о ОСОБА_1 перешкоди у користуванні та розпорядженні квартирою № 2 у будинку АДРЕСА_1 , яка на теперішній час зареєстрована як нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні та розпорядженні квартирою № 4 у будинку № 2 , частина якої у теперішній час зареєстрована як квартира № 4, а частина - як квартира № 76 у будинку АДРЕСА_1. Виселено ОСОБА_13 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 з квартири № 4 ( яка реконструйована та

зареєстрована за № 4 та за № 76) у будинку АДРЕСА_1 . У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_13 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь

ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_13 грошові кошти у розмірі 3 127 254 грн, що згідно офіційного курсу Національного банку України еквівалентно 134 850 доларів США. Позовні вимоги

ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_13 до ОСОБА_3 та

ОСОБА_4 про стягнення коштів залишено без розгляду.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що належна позивачу квартира № 2 у будинку АДРЕСА_1 вибула з володіння останнього на підставі рішення суду про визнання права власності за третьою особою, яке у подальшому було скасовано, отже поза волею власника. За таких обставин власник має право на витребування майна.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 15 листопада 2016 року клопотання ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

ОСОБА_13 про визнання мирової угоди задоволено. Визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 , ОСОБА_5 ,

ОСОБА_6 , ОСОБА_13 . Рішення суду першої інстанції у частині позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

ОСОБА_13 про витребування нерухомого майна (квартири) у добросовісного набувача, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном і виселення та у частині зустрічного позову ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_13 до ОСОБА_1 про відшкодування здійснених витрат скасовано. Провадження у справі у цій частині закрито. Прийнято відмову ОСОБА_5 , ОСОБА_14 від апеляційної скарги на рішення Приморського районного суду м. Одеси

від 19 лютого 2016 року у частині вирішення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 і ОСОБА_4 . Апеляційне провадження у цій частині закрито. Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 15 листопада 2016 року прийнято відмову ОСОБА_5 та ОСОБА_14 від апеляційної скарги на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2016 року у частині залишення без розгляду зустрічного позову ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_13 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів. Апеляційне провадження у цій частині закрито.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2018 року апеляційну скаргуОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення суду першої інстанції у оскарженій частині є законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що позивач не є власником нежитлового приміщення, яке було витребувано у ОСОБА_3 , оскільки замість квартири № 2 , яка належала позивачу на праві власності, був створений інший об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення, загальною площею 182,6 кв. м у будинку АДРЕСА_1 . Суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що предметом віндикаційного позову може бути лише річ, визначена індивідуальними ознаками та яка зберегла свою тотожність. Суди попередніх інстанцій дійшли неправильного висновку про те, що спірне майно вибуло з володіння позивача поза його волею.

Судові рішення оскаржуються лише у частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , в іншій частині не оскаржуються, а тому касаційному перегляду не підлягають в силу статті 400 ЦПК України.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_3 без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

27 вересня 2018 року справу передано судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2019 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

01 березня 1999 року ОСОБА_1 придбав квартири № 2 та № 4 у будинку АДРЕСА_1 на підставі договорів

купівлі-продажу.

12 червня 2003 року ОСОБА_8 звернулася до Малиновського районного суду м. Одеси з позовною заявою про визнання договору

купівлі-продажу дійсним та визнання за нею права власності на квартири

№ 2 та № 4 у будинку АДРЕСА_1 .

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 20 червня 2003 року у справі № 2-4969/03 (2-4968/03) позовні вимоги ОСОБА_8 задоволені у повному обсязі. Визнано дійсним договір купівлі-продажу квартир № 2 та № 4 у будинку АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 10 грудня 2002 року. Визнано за ОСОБА_8 право власності на квартири № 2 та № 4 у будинку АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 37). У подальшому рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 червня 2003 року було скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

08 серпня 2003 року ОСОБА_8 відчужила спірні квартири за договором купівлі-продажу ОСОБА_9 , який у свою чергу 24 вересня 2003 року відчужив їх за договором дарування ОСОБА_10

19 грудня 2003 року ОСОБА_17 , яка діяла на підставі довіреності та в інтересах ОСОБА_10 , продала, а ОСОБА_5 та

ОСОБА_6 придбали у рівних частках квартиру № 4 у будинку АДРЕСА_1 .

Квартира № 2 у будинку АДРЕСА_1 залишилася у власності ОСОБА_10

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 11 травня 2005 року у справі № 2-4833/05 визнано дійсним договір купівлі-продажу квартиру № 2 у будинку АДРЕСА_1 , укладений 10 березня 2004 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_10 Визнано за

ОСОБА_3 право власності на квартиру № 2 у будинку АДРЕСА_1 (т. 2, а. с. 65-66).

У подальшому квартира № 2 у будинку АДРЕСА_1 була переведена з житлового приміщення у нежитлове приміщення.

19 квітня 2006 року ОСОБА_3 отримав свідоцтво на право власності на нежиле приміщення салону та магазину на АДРЕСА_1

Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 16 червня

2009 року у справі № 2/7762/09 частині реконструйованої квартири № 4 у будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 43,3 кв. м, присвоєно № 4 та визнано право власності на цю квартиру за

ОСОБА_13 , а іншій частині реконструйованої квартири № 4 загальною площею 136,8 кв. м присвоєно № 76 та визнано право власності на квартиру № 76 за ОСОБА_6 (на 2/3 частини) й за ОСОБА_5

(на 1/3 частини).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 померла. До участі у справі було залучено її правонаступника ОСОБА_12 .

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 04 червня 2009 року у справі № 2-4969/03 (2-4968/03), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 23 грудня 2009 року, позовні вимоги

ОСОБА_12 до ОСОБА_1 про визнання угод дійсними та визнання права власності на квартири № 2 та № 4 у будинку АДРЕСА_1 задоволено.

Рішенням Верховного Суду України від 18 серпня 2010 року (справа

№ 6-7280св10) рішення Малиновського районного суду м. Одеси

від 04 червня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області

від 23 грудня 2009 року у справі № 2-4969/03 (2-4968/03) у частині задоволення позову ОСОБА_12 до ОСОБА_1 скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_12 до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності відмовлено, в іншій частині рішення та ухвалу залишено без змін.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

За положеннями статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було в наступному набувачем відчужене третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Право власника згідно з частиною першою статті 388 ЦК України на витребування майна від добросовісного набувача пов`язане з тим, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування майна від добросовісного набувача, є вичерпним. Й однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом

(пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України).

За змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Саме такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-251цс15.

Зазначена правова позиція була підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2110/15-ц (провадження № 14-247цс18).

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Зазначений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18, пункти 146-147.

За змістом частин третьої, четвертої статті 390 ЦК України добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів.

Добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

Встановивши, що квартира № 2 у будинку АДРЕСА_1 вибула з володіння власника поза його волею на підставі судових рішень у справі № 2-4969/03 (2-4968/03), які у подальшому були скасовані Верховним Судом України (справа № 6-7280св10), суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову та витребування на користь власника зазначеної квартири, яка на момент розгляду справи переобладнана у нежитлове приміщення, з чужого незаконного володіння. Посилання касаційної скарги на те, що спірна квартира була переобладнана у нежитлове приміщення, а тому не може бути витребувана у зв`язку з тим, що його власником ніколи не був позивач, відхиляються колегією суддів, оскільки встановлено, що у спірне нежитлове приміщення була переобладнана саме квартира, яка належала позивачу та вибула з його володіння поза його волею. Права та інтереси добросовісного набувача підлягають захисту у порядку, передбаченому частинами третьою-четвертою статті 390 ЦК України.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального і процесуального прав, а зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами суду касаційної інстанції.

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2016 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта