Історія справи

Постанова КЦС ВП від 24.05.2023 року у справі №726/695/21
Постанова КЦС ВП від 24.05.2023 року у справі №726/695/21

Постанова

Іменем України

24 травня 2023 року

м. Київ

справа № 726/695/21

провадження № 61-3660св22

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Коломієць Г. В., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 22 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Владичана А. І., Литвинюк І. М., Перепелюк І. Б.,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що на підставі договору

купівлі-продажу земельної ділянки ВКО № 038294 від 09 червня 2008 року та державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЯЕ №348222, виданого 12 серпня 2008 року, їй на праві власності належить земельна ділянка площею 0,0789 га під номером АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7310136900:46:003:0097 у садівничому товаристві «Віраж» за адресою:

АДРЕСА_2 .

За договором дарування від 08 жовтня 2004 року та державного акту серії

ЯД № 122213 на право власності на земельну ділянку, рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 26 травня 1998 року № 113/3, зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів за № 01078090098 від 26 лютого 2007 року, ОСОБА_3 належить земельна ділянка під номером НОМЕР_1 площею 0,0558 га, що є її сусідом та їхні земельні ділянки № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 в садівничому товаристві «Віраж» є суміжними.

Ця обставина встановлена рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 27 грудня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 06 лютого 2013 року. Межі земельних ділянок були закріплені межовими знаками і здані на зберігання власниками земельних ділянок, про що свідчить акти погодження і встановлення меж в натурі

від 11 березня 1998 року.

Зазначала, що на час придбання земельної ділянки № НОМЕР_2 у садівничому товаристві «Віраж» на ній вже було збудовано садовий будинок і у

ОСОБА_3 на сусідній ділянці було також збудовано садовий будинок, проте в порушення вимог чинного законодавства останній почав здійснювати реконструкцію та прибудову до будинку, не погодивши з нею питання про здійснення прибудови оскільки частину прибудови звів на її земельній ділянці. Зазначена обставина стверджується відповіддю Державної інспекції сільського господарства в Чернівецькій області

від 06 лютого 2015 року.

Цільове призначення земельної ділянки, яка належить ОСОБА_3 , - для ведення садівництва. Однак попередня власниця ділянки ОСОБА_4 , яка є матір`ю нинішнього власника ділянки ОСОБА_3 , здійснила будівництво капітальної будівлі - житлового будинку. Факт самочинного будівництва та захоплення частини земельної ділянки ОСОБА_1 підтверджується актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 04 лютого

2015 року, листом держаної інспекції сільського господарства у Чернівецькій області та письмовими поясненнями державної інспекції сільського господарства в Чернівецькій області, а також висновком комісійної

земельно-технічної експертизи та будівельно-технічної експертизи

№ 123/124/20-29 від 30 листопада 2020 року.

З метою досудового врегулювання спору вона зверталася з листом до Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області та Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради, однак реальних дій стосовно самочинно захопленої земельної ділянки та вжиття заходів до забудовника вжито не було. Окрім того, вона через приватного нотаріуса Лірниченко Н. М. двічі передавала заяву ОСОБА_3 з пропозицією звільнити частину зайнятої ним земельної ділянки, однак жодних дій ним вчинено не було.

У зв`язку із тим, що статус самочинно збудованої прибудови, яка розташована на частині її земельної ділянки, не дає підстав для реєстрації ОСОБА_3 права власності на самочинне будівництво, що порушує її право власності на належну їй земельну ділянку, вважала, що рішення про скасування запису

від 16 січня 2021 року про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами за ОСОБА_3 , зможе ефективно захистити її право власності.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд усунути перешкоди у здійсненні права власності її земельною ділянкою АДРЕСА_1 у спосіб демонтажу будівельних конструкцій прибудов, здійснених ОСОБА_3 та приведення розташування стіни його будівлі на земельній ділянці АДРЕСА_2 на відстань не менше 1 метра до межі їх земельних ділянок, шляхом розміщення будівель у відповідність із будівельними нормами - вимога пункту 6.1.41 ДБН

БЛ.2-12:2019 «Планування та забудова територій», та усунути перешкоди у спосіб скасування запису від 16 січня 2021 року про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами, об`єкт житлової нерухомості з реєстраційним номером 2270729773101, індексний номер 56183905 за ОСОБА_3 . Стягнути з ОСОБА_3 на її користь сплачений судовий збір у сумі

1 926,00 грн, витрат на проведення експертизи у розмірі 7 845,12 грн, витрат на правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн, витрат на послуги нотаріуса у сумі 1 550,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 03 грудня 2021 року у складі судді Проскурняка І. Г. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Усунуто перешкоди у здійсненні права власності ОСОБА_1 земельною ділянкою

АДРЕСА_1 у спосіб демонтажу будівельних конструкцій прибудов, здійснених ОСОБА_3 та приведення розташування стіни його будівлі на земельній ділянці АДРЕСА_2 на відстань не менше 1 метра до межі їх земельних ділянок, шляхом розміщення будівель у відповідність із будівельними нормами - вимога пункту 6.1.41 ДБН БЛ.2-12:2019 «Планування та забудова територій».

Усунуто перешкоди у здійсненні права власності ОСОБА_1 земельною ділянкою № НОМЕР_2 АДРЕСА_3 у спосіб скасування запису від 16 січня 2021 року про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - житловий будинок по АДРЕСА_4 , з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, об`єкт житлової нерухомості з реєстраційним номером 2270729773101, індексний номер 56183905 за ОСОБА_3 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Додатковим рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 08 грудня 2021 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати на правничу допомогу в розмірі 20 200,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що частина спірного самочинного збудованого садового будинку знаходиться на земельній ділянці

АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_1 . Факт самочинного будівництва відповідачем та зайняття ним частини земельної ділянки ОСОБА_1 підтверджується актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 04 лютого 2015 року, листом Державної інспекції сільського господарства у Чернівецькій області та письмовими поясненнями Державної інспекції сільського господарства у Чернівецькій області. Наявними у матеріалах справи письмовими доказами доведено, що будівля відповідача є самочинною. Висновком експертів № 123/124/20-29

від 30 листопада 2020 року встановлено, що демонтаж будівельних конструкцій прибудов не впливає на конструктивну схему та на несучу спроможність частини будинку. Враховуючи те, що позивач вживала всіх необхідних заходів для досудового врегулювання цього спору, а в інший спосіб усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою не представляється можливим, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Щодо позовної вимоги про скасування запису від 16 січня 2021 року про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, то суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення цієї позовної вимоги, адже реєстрація права власності на майно ОСОБА_3 суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки частина будинку по АДРЕСА_5 збудована на земельній ділянці, яка належить позивачу.

Додаткове рішення суд першої інстанції мотивував тим, що дослідивши акт виконаних робіт, угоду про надання професійної правничої допомоги

від 21 вересня 2021 року, судом встановлено, що вказані документи свідчать, що виконавець на виконання замовника виконала наступний обсяг роботи, а саме: вивчення наданих замовником документів, консультації, підготовка позовної заяви, підготовка заяви про зміну позовних вимог, ознайомлення із заявами, опрацювання матеріалів справи, участь у судовому засіданні у суді першої інстанції, на загальну суму 20 200,00 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 22 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 03 грудня 2021 року та додаткове рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 08 грудня 2021 року скасовано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що невідповідність розмірів земельних ділянок виникла внаслідок допущених технічних помилок при визначенні координат точок окружної межі земельної ділянки в процесі приватизації, тобто від незалежних від відповідача причин.

ОСОБА_1 , пред`являючи позов до суду, не врахувала, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та не надала до суду доказів, які б підтверджували те, що неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами.

Отже, застосування до відповідача зобов`язання щодо знесення самочинно збудованого об`єкта є передчасним та неспівмірним заходом, оскільки позивачем не використано всі передбачені законодавством України засоби, для можливості застосування до вказаних правовідносин положень частини сьомої статті 376 ЦК України, тому в задоволенні таких позовних вимог слід відмовити.

Із 16 січня 2020 року, тобто на час постановлення оскаржуваного рішення, законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а відтак суд першої інстанцій помилково зазначив про ефективність застосування позивачем такого способу судового захисту, який в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права, а відтак не спроможний надати особі ефективний захист її прав.

Щодо оскарження додаткового рішення про стягнення витрат на правову допомогу, то суд апеляційної інстанції зазначив, що у зв`язку із відсутністю підстав для задоволення позовних вимог, відсутні і підстави для стягнення понесених позивачем судових витрат, тому таке додаткове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У квітні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала касаційну скаргу на постанову Чернівецького апеляційного суду від 22 лютого 2022 року, у якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі судові рішення першої інстанції або направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення представник заявника зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18, від 24 червня 2020 року у справі № 320/5880/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 640/183/19, від 23 листопада 2021 року у справі

№ 359/3373/16-ц, та суд не дослідив зібрані у справі докази (пункти 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої

статті 411 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, щопри розгляді цієї справи судом апеляційної інстанції не ураховано позицію власника земельної ділянки - ОСОБА_1 , яка заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за ОСОБА_3 , який здійснив самочинне будівництво на її земельній ділянці. Самочинне будівництво відповідачем здійснено із порушенням державних будівельних норм і правил, проведено із захопленням земельної ділянки, що не була відведена для цієї мети і належить на праві власності ОСОБА_1 . Порушення державних будівельних норм і правил здійсненим самочинним будівництвом, можливий ефективний спосіб, наявність технічної можливості демонтажу та перебудови окремих будівельних конструкцій житлового будинку відповідача для відновлення порушеного права власності ОСОБА_1 на земельну ділянкою № НОМЕР_2 у садівничому товаристві «Віраж» - усе підтверджено висновком експертів Чернівецького відділення інституту судових експертиз № 123/124/20-29

від 30 листопада 2020 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її з суду першої інстанції.

У червні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2023 року справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою призначено до судового розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_3 , поданий представником - ОСОБА_6 , на касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_7 , у якому він просив зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки

ВКО № 038294, за реєстровим № 4889 від 09 червня 2008 року та державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЯЕ № 348222, виданого

12 серпня 2008 року, належить на праві власності земельна ділянка площею 0,0789 га під номером АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7310136900:46:003:0097 у АДРЕСА_2 .

ОСОБА_3 належить земельна ділянка площею 0,0558 га під номером НОМЕР_1 , кадастровий номер 7310136900:46:003:0097 у АДРЕСА_2 , що підтверджується державним актом про право власності на земельну ділянку серії ЯД № 122213 від 26 лютого 2007 року.

Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 27 грудня 2012 року (справа № 2-482/2012), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 06 лютого 2013 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування державних актів на земельну ділянку відмовлено (а. с. 12-20).

Відповідно до актів погодження і встановлення меж в натурі від 11 березня 1998 року встановлено, що межі земельних ділянок АДРЕСА_1 та НОМЕР_1 були закріплені межовими знаками і здані на зберігання власниками земельних ділянок (а. с. 23, 24).

Згідно із актом Державної інспекції сільського господарства в Чернівецькій області про перевірку дотримання вимог земельного законодавства

від 04 лютого 2015 року ОСОБА_3 є власником земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 0,0558 га, яка розташована за адресою:

АДРЕСА_2, та встановлено, що попередньою землевласницею та довіреною особою ОСОБА_3 - ОСОБА_4 здійснено будівництво капітальної будівлі - житлового будинку. Частина нерухомості збудована на приватній земельній ділянці АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1 . Площа частини земельної ділянки на якій споруджено нерухоме майно складає 0,0028 га (а. с. 25-26).

Відповідно до висновку експертів Чернівецького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертних № 123/124/20-29

від 30 листопада 2020 року будинок з прибудовами НОМЕР_1 займає 0,0028 га площі земельної ділянки № НОМЕР_2 садового товариства «Віраж», що підтверджує факт самочинного будівництва та захоплення ОСОБА_3 частини земельної ділянки ОСОБА_1 (а. с. 29-38).

Витягом із рішення Чернівецької міської ради від 23 листопада 2020 року

№ 2501 затверджено ОСОБА_3 проект землеустрою зі зміни цільового призначення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_5, площею 0,0558 га (кадастровий номер 7310136900:46:003:0081) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за рахунок власної земельної ділянки № НОМЕР_1 в АДРЕСА_2 , для індивідуального садівництва (а. с. 143-144).

Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 16 січня 2021 року про державну реєстрацію права власності на не рухоме майно житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, об`єкт житлової нерухомості з реєстраційним номером 2270729773101, індексний номер 56183905 зареєстровано за ОСОБА_3 (а. с. 157).

На ситуаційному плані земельних ділянок ОСОБА_1 і ОСОБА_3 складеного згідно із правоустановчих документів на право власності і по фактичному їх користуванню, які знаходяться в садівничому товаристві «Віраж» в умовних позначеннях показане накладання земельної ділянки ОСОБА_1 згідно із державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 348222 від 12 серпня 2008 року та земельної ділянки ОСОБА_3 по фактичному користуванню.

В умовних позначеннях складеного ситуаційного плану земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , які знаходяться у їх приватній власності згідно із державними актами, що розташовані в садівничому товаристві «Віраж» у АДРЕСА_2 показане накладання земельних ділянок у вигляді форми трапеції жовтого кольору у штриховку площею 0,0028 га.

Як видно на складеному ситуаційному плані земельних ділянок сторін у справі, які знаходяться у їх приватній власності згідно із державних актів, що розташовані в садівничому товаристві «Віраж» у

АДРЕСА_2 житловий будинок, який належить ОСОБА_3 знаходиться в притул до огорожі земельної ділянки 29, якою фактично користується ОСОБА_1 .

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до пунктів «г», «е» частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

У частині першій статі 375 ЦК України зазначено, що власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак доводить, що об`єкт нерухомості є самочинним.

У частині четвертій статті 376 ЦК України зазначено, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Відповідно до статті 376 ЦК України право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування. У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 ЦК України). Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки, з підстав, передбачених статтями 391 396 ЦК України, статтею 103 ЗК України.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається, суди встановили, що будинок відповідача займає 0,0028 га площі земельної ділянки, власником якої є позивачка.

Суд першої інстанції дійшов переконання, що зведення відповідачем частини самочинно збудованого будинку призвело до порушення прав позивача як власника земельної ділянки, а тому порушене право підлягає захисту в обраний ОСОБА_1 спосіб.

Суд апеляційної інстанції зробив висновок про те, що знесення самочинного будівництва є крайнім заходом, тому за умови невикористання інших передбачених законодавством України заходів усунення порушень його застосування є передчасним та невиправданим.

У постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18 (провадження № К/9901/5732/19) та від 10 квітня 2020 року у справі

№ 344/4319/16-а (провадження № К/9901/18858/18) зроблено висновки про те, що правовий порядок знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна залежить від підстав, за якими його віднесено до об`єкта самочинного будівництва. За змістом частини сьомої статті 376 ЦК України зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі істотного відхилення від проєкту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, та істотного порушення будівельних норм і правил. У цих випадках з позовом про зобов`язання особи до проведення перебудови може звернутися відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування. Таке рішення суд може ухвалити і за позовом про знесення самочинного будівництва, якщо за наслідками розгляду справи дійде висновку, що можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва не втрачено і відповідач згоден виконати перебудову. У разі невиконання особою судового рішення про здійснення перебудови суд може постановити рішення про знесення самочинного будівництва.

В інших випадках самочинного будівництва, зокрема, якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, стаття 376 ЦК України не ставить можливість знесення об`єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови. Натомість правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України). В цьому випадку знесення самочинного будівництва можливе без попереднього рішення суду про зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову. Це є логічним та виправданим, оскільки такі види самочинного будівництва, безперечно, не можуть бути приведені до легітимного стану шляхом перебудови.

Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував наведені висновки Верховного Суду та обставини, які мають значення для вирішення справи по суті з таких підстав.

У справі, що переглядається, судами встановлено, що частина спірного самочинного збудованого садового будинку ОСОБА_3 знаходиться на земельній ділянці

АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_1 , що підтверджується актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 04 лютого

2015 року, листом Державної інспекції сільського господарства у Чернівецькій області та письмовими поясненнями Державної інспекції сільського господарства у Чернівецькій області.

Відповідно до висновку експертів Чернівецького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертних № 123/124/20-29

від 30 листопада 2020 року будинок з прибудовами НОМЕР_1 займає 0,0028 га площі земельної ділянки № НОМЕР_2 садового товариства «Віраж», що підтверджує факт самочинного будівництва та захоплення ОСОБА_3 частини земельної ділянки ОСОБА_1 .

Крім того, у висновку зазначено, що можливий спосіб усунення перешкод у володінні та користуванні земельною ділянкою АДРЕСА_1 з урахуванням розміщення будівель у відповідності із будівельними нормами - вимоги пункту 6.1.41 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій»-реконструкція основної частини будинку НОМЕР_1 з переміщенням несучих стін. Реконструкція передбачає втручання в несучі конструкції будинку, що потребує розробки та погодження проектної документації. На земельній ділянці АДРЕСА_1 розташовані одно - та двоповерхова прибудови до будинку

НОМЕР_1 . Усунення перешкод у володінні та користуванні земельною ділянкою АДРЕСА_1 можливо шляхом проведення демонтажу будівельних конструкцій прибудов. Демонтаж будівельних конструкцій прибудов не впливає на конструктивну схему та на несучу спроможність основної частини будинку.

ОСОБА_3 заперечував проти задоволення позову з тих підстав, що межі земельних ділянок не співпадають, невідповідність фактичних меж з кадастровими межами є причиною помилки проектно-геодезичної організації при приватизації земельних ділянок, при внесення відомостей до Державного земельного кадастру і визначенні координат поворотних точок, однак ця систематична помилка виникла не з вини відповідача.

Проте поза увагою апеляційного суду залишилося те, що позивач у 2015 році вже зверталася до суду за захистом порушеного права з позовом до

ОСОБА_3 , який суд першої інстанції задовольнив. Втім, зазначене судове рішення згодом скасоване судом апеляційної інстанції з тих підстав, що ОСОБА_1 , пред`являючи позов не врахувала, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та не надала до суду доказів, які б підтверджували те, що неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами (справа № 726/824/15-ц).

Крім того, ОСОБА_1 при зверненні до суду із цим позовом вказувала, що через приватного нотаріуса Лірниченко Н. М. двічі передавала заяву відповідачу з пропозицією звільнити частину зайнятої ним земельної ділянки, однак жодних дій ним вчинено не було.

Істотним для розгляду касаційної скарги є те, що під час розгляду судами першої та апеляційної інстанцій справи, що переглядається, відповідач пропозицій щодо врегулювання спору та варіантів усунення порушень без знесення споруд шляхом перепланування не надав, порушені права позивачки не відновив.

Суд апеляційної інстанції не врахував зазначені обставини, що мають істотне значення для вирішення спору, задоволення позову ОСОБА_1 відповідатиме принципу пропорційності між законним і справедливим інтересом позивачки як власника земельної ділянки, на якій зведено спірний будинок, та застосуванням навіть такого крайнього способу захисту її права власності, як знесення самочинного будівництва.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд не погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, який ґрунтується виключно на переоцінці доказів, що були належно оцінені судом першої інстанції, та який суперечить правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 26 червня

2019 року у справі № 388/314/15-ц (провадження № 61-14879св18),

від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18 (провадження

№ К/9901/5732/19), від 10 квітня 2020 року у справі № 344/4319/16-а (провадження № К/9901/18858/18), щодо можливості задоволення позову про знесення самочинного будівництва без попереднього звернення до суду з позовом про перебудову таких будівель та споруд, та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), щодо принципу змагальності та здійснення судом оцінки доказів.

Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції про задоволення позову, оскільки порушене право позивача підлягає захисту в обраний нею спосіб, який за встановлених у цій справі обставин відповідатиме принципам пропорційності, законності та справедливості.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд зробив висновок, що постанову суду апеляційної інстанції потрібно скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

За приписами пункту 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону..

Розподіл судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частинами першою-другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , скасував оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції повністю та залишив в силі рішення та додаткове рішення суду першої інстанції. З наведених підстав судові витрати, понесені заявником у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 1 816, 00 грн, підлягають відшкодуванню відповідачем на користь позивача.

Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 22 лютого 2022 року скасувати.

Рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 03 грудня 2021 року та додаткове рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 08 грудня 2021 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції у розмірі 1 816,00 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Г. В. Коломієць

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович