Історія справи

Постанова КЦС ВП від 23.11.2022 року у справі №144/1281/20

Постанова

Іменем України

23 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 144/1281/20

провадження № 61-7809св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач- виконуючий обов`язки керівника Бершадської місцевої прокуратури, в інтересах держави в особі Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на постанову Вінницького апеляційного суду від 13 липня 2022 року у складі колегії суддів: Матківської М. В., Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У вересні 2020 року виконуючий обов`язки керівника Бершадської місцевої прокуратури, в інтересах держави в особі Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом та скасування державної реєстрації.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 липня 2019 року державним реєстратором Етуру Емору Сльотою М. А. 05 лютого 2016 року за № 13184697 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, зареєстрованого в реєстрі за № 1261, виданого 07 грудня 2015 року приватним нотаріусом Теплицького районного нотаріального округу Кусюк О. А., на підставі заповіту ОСОБА_2 , зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Маломочульської сільської ради Теплицького району з кадастровим номером: 0523783900:01:000:0167 площею 4,3231 га.

Позивач вважав, що свідоцтво про право на спадщину за заповітом, на підставі якого відбулася реєстрація права власності є недійсним, а реєстрація права власності є незаконною і підлягає скасуванню з огляду на таке.

В ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12020020280000099 від 01 квітня 2020 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 358 та частиною третьою статті 190 КК України встановлено, що 07 грудня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Теплицького районного нотаріального округу Кусюк О. А. із заявою про те, що вона прийняла спадкове майно, яке складається із права на земельну частку (пай) та належало ОСОБА_2 , прийняла своєчасно і просила видати їй свідоцтво про право на спадщину за заповітом, подавши нотаріусу завідомо підроблені документи, а саме: заповіт від 12 травня 1997 року, відповідно до якого ОСОБА_2 усе своє майно заповів ОСОБА_1 та довідку Маломочульської сільської ради № 135 від 07 серпня 2015 року про те, що ОСОБА_1 на день смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала разом із ним у будинку на АДРЕСА_1 .

На підставі протиправних дій ОСОБА_1 приватним нотаріусом Теплицького районного нотаріального округу Кусюк О. А. 07 грудня 2015 року видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, відповідно до якого спадщина складається із права на земельну частку (пай) у землі, яка перебувала у колективній власності КСП «Прогрес» села Мала Мочулка Теплицького району Вінницької області, розміром 2,94 га в умовних кадастрових гектарах, належного спадкодавцю ОСОБА_2 .

Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_1 земельна ділянка у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 0523783900:01:000:0167 площею 4,3231 га на території Маломочульської сільської ради Теплицького району у встановленому законом порядку не передавалася, оскільки свідоцтво про право на спадщину за заповітом видане 07 грудня 2015 року та зареєстроване в реєстрі за № 1261 приватним нотаріусом Теплицького районного нотаріального округу Кусюк О. А., видане на підставі підробленого заповіту.

31 липня 2020 року у кримінальному провадженні № 12020020280000099 до Теплицького районного суду Вінницької області направлено обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 , яка обвинувачується у вчиненні кримінальних проступків, передбачених частиною четвертою статті 358 і частиною третьою статті 190 КК України.

Відповідно до інформації, наданої Маломочульською сільською радою, ОСОБА_2 , який проживав у будинку на АДРЕСА_2 і помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за життя у Маломочульській сільській раді заповіт не складав, з моменту його смерті спадкоємці в сільську раду з питань оформлення спадщини не зверталися, на території сільської ради спадкоємці відсутні, а також відсутня будь-яка інформація щодо наявності можливих спадкоємців.

За правилами статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Позивач зазначав, що свідоцтво про право на спадщину за заповітом видане на підставі підробленого заповіту, тобто видане особі, яка не має права на спадкування, відтак, воно має бути визнане недійсним.

Уточнивши позовні вимоги, виконуючий обов`язки керівника Бершадської місцевої прокуратури, в інтересах держави - в особі Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області, просив суд:

- визнати недійсним, видане 07 грудня 2015 року та зареєстроване в реєстрі за № 1261 приватним нотаріусом Теплицького районного нотаріального округу Кусюк О. А., свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яким посвідчено, що спадкоємцем зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 ;

- скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 0523783900:01:000:0167 площею 4,3231 га, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зроблено запис за № 13184697 від 05 лютого 2016 року, припинивши за ОСОБА_1 право власності на зазначену земельну ділянку.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Теплицького районного суду Вінницької області від 11 листопада 2021 року до участі у справі залучено правонаступника Маломочульської сільської ради- Теплицьку селищну раду Гайсинського району Вінницької області.

Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 05 травня 2022 року у складі судді Германа О. С. позов виконуючого обов`язки керівника Бершадської місцевої прокуратури, в інтересах держави в особі Теплицької селищної ради, задоволено.

Визнано недійсним, видане 07 грудня 2015 року та зареєстроване в реєстрі за № 1261 приватним нотаріусом Теплицького районного нотаріального округу Кусюк О. А. свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яким посвідчено, що спадкоємцем зазначеного у цьому свідоцтві майна померлого ОСОБА_2 , 1907 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 0523783900:01:000:0167, площею 4,3231 га, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зроблено запис № 13184697 від 05 лютого 2016 року, припинивши за ОСОБА_1 право власності на зазначену земельну ділянку.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, районний суд виходив із того, що свідоцтво про право на спадщину за заповітом зареєстроване в реєстрі за № 1261, відповідно до якого спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається із права на земельну частку (пай) розміром 2,94 умовних кадастрових га без визначення меж цієї частки в натурі, належного спадкодавцю ОСОБА_2 , видане 07 грудня 2015 року приватним нотаріусом Теплицького районного нотаріального округу Кусюк О. А. на підставі підробленого заповіту, тобто видане особі, яка не має права на спадкування, отже, на підставі статті 1301 ЦК України свідоцтво має бути визнане недійсним, а державна реєстрація права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку підлягає скасуванню і її право власності на зазначену земельну ділянку підлягає припиненню.

Районний суд зазначив, що при зверненні до суду позивачем не було пропущено строк позовної давності, оскільки про зареєстроване право власності на земельну ділянку за відповідачем позивачу стало відомо 23 липня 2019 року, а позов було подано 29 вересня 2020 року.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 13 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 05 травня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

У задоволенні позову виконуючого обов`язки керівника Бершадської місцевої прокуратури, в інтересах держави в особі Теплицької селищної ради, відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при зверненні до суду з позовом позивач не надав доказів, визначених статтею 76 ЦПК України, які б відповідали вимогам статей 77-80 ЦПК України щодо їх належності, допустимості, достовірності та достатності, тобто не надав таких доказів, які б свідчили, що заповіт підроблений. Також не зазначив підстав для звільнення від доказування, що передбачено статтею 82 ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що ЦК УРСР, в редакції 1963 року, не передбачав конструкції нікчемності заповіту внаслідок його складення з порушенням вимог щодо форми та посвідчення, а у випадку складення заповіту з порушенням вимог щодо форми та посвідчення такий заповіт міг оспорюватися у разі пред`явлення відповідної позовної вимоги.

Оскільки з вимогою про визнання недійсним заповіту, посвідченого 12 травня 1997 року, прокурор не звертався, у ЦК УРСР, в редакції 1963 року, положень про нікчемність правочину не було, районний суд дійшов неправильних висновків про наявність підстав для задоволення позову з підстав невідповідності оспорюваного заповіту вимогам щодо його форми та посвідчення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 05 травня 2022 року залишити в силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У серпня 2022 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У вересні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2022 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не навів мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеному учасниками справи.

Посилається на те, що ним було подано до суду належні та достатні докази на підтвердження факту підробки оспорюваного заповіту. Зокрема, висновок експерта № 260 від 27 серпня 2019 року. Довідку Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області № 92 від 23 липня 2020 року, акт про смерть ОСОБА_2 № 31 від 10 листопада 1997 року.

Вважає, що висновок суду апеляційної інстанції про стягнення з прокуратури на користь держави судових витрат по стягненню судового збору не відповідає вимогам закону, оскільки такі витрати підлягають стягненню з позивача, а саме - з Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області, інтереси якої у суді представляли органи прокуратури.

Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 та постановах Верховного Суду 18 липня 2018 року у справі № 758/824/17, від 15 січня 2019 року у справі № 908/799/17, від 09 грудня 2019 року у справі № 826/10083/14, від 12 січня 2021 року у справі № 908/730/19, від 22 квітня 2021 року у справі № 922/1658/20, від 01 липня 2021 року у справі № 917/549/20, від 26 травня 2022 року у справі № 707/207/20, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2022 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що касаційна скарга є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Посилається на те, що позивачем вимога про визнання недійсним заповіту від 12 травня 1997 року не заявлялася, а вимога про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та скасування права оренди є похідними від вказаної вимоги, отже, апеляційний суд правильно скасував рішення районного суду та відмовив у задоволенні позовних вимог.

Фактичні обставини, встановлені судами

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 липня 2019 року № 174789848, 05 лютого 2016 року за № 13184697 державним реєстратором Етуру Емору Сльотою М. А. (Реєстраційна служба Теплицького районного управління юстиції Вінницької області) на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, зареєстрованого в реєстрі за номером 1261, виданого 07 грудня 2015 року приватним нотаріусом Теплицького районного нотаріального округу Кусюк О. А. (спадкова справа № 131/2015) на підставі заповіту ОСОБА_2 , згідно із зазначеними у ньому реквізитами: від 12 травня 1997 року, зареєстрованого в реєстрі за № 11 за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживаючою за адресою АДРЕСА_1 , зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області з кадастровим номером: 0523783900:01:000:0167 площею 4,3231 га.

07 грудня 2015 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Теплицького районного нотаріального округу Кусюк О. А. із заявою, про те, що спадкове майно ОСОБА_2 , що складається з права на земельну частку (пай), вона прийняла своєчасно та просить видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, надала необхідні документи, а саме заповіт від 12 травня 1997 року, відповідно до якого ОСОБА_2 , усе своє майно заповів у власність ОСОБА_1 , а також довідку Маломочульської сільської ради Теплицького району № 135 від 07 серпня 2015 року про те, що ОСОБА_1 , на день смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала разом із ним в АДРЕСА_1 .

07 грудня 2015 року приватним нотаріусом Теплицького районного нотаріального округу Кусюк О. А. ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом (спадкова справа № 131/2015), відповідно до якого спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з права на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Прогрес» села Мала Мочулка Теплицького району Вінницької області, розміром 2,94 в умовних кадастрових гектарах належного спадкодавцю ( ОСОБА_2 ) (а. с. 22-27).

Згідно з висновком експерта № 260 від 27 серпня 2019 року, наданого на виконання ухвали Гайсинського районного суду Вінницької області від 23 липня 2019 року по справі № 144/288/19 про призначення судової технічної експертизи документів, винесеної слідчим суддею Бондар О. В. у кримінальному провадженні, внесеному 22 лютого 2019 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019020280000060, зображення відбитку печатки «Маломочульська сільська рада *Теплицького району Вінницької області*Україна*» у заповіті від 12 травня 1997 року спадкової справи № 131/2015 нанесені за допомогою друкуючого пристрою зі струменевим способом формування зображень. Зображення відбитків штампу: «Україна Маломочульська сільська рада Ідентифікаційний код 04330705 23834, Вінницька обл., Теплицький район, с. Мала Мочулка, вул. Радянська, буд 10 №__ «__»20__р.» та зображення відбитків печатки: «Україна * Вінницька область Теплицький район с. Мала Мочулка * Маломочульська сільська рада * Ідент. код 04330705*» в довідці № 135 від 07 серпня 2015 року спадкової справи № 131/2015 нанесені за допомогою друкуючого пристрою зі струменевим способом формування зображень (а. с. 35-45).

На виконання договору № 5674 від 11 грудня 2015 року, укладеного між ТОВ «Теплик-Агро» та ДП «Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області (а. с. 47-58).

Згідно з відповіддю Маломочульської сільської ради № 92 від 23 липня 2020 року, ОСОБА_2 , який проживав за адресою: АДРЕСА_2 і помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за життя у Маломочульській сільській раді заповіт не складав, з моменту смерті ОСОБА_2 по день надання відповіді спадкоємці в сільську раду щодо оформлення спадкового майна не зверталися, на території сільської ради спадкоємці відсутні, а також відсутня будь-яка інформація щодо наявності можливих спадкоємців. ОСОБА_2 відповідно до погосподарської книги № 1 с. Мишарівка за 1996-2000 роки проживав разом із ОСОБА_3 , 1925 року народження (а. с. 59).

Відповідно до запису акта про смерть № 31 від 10 листопада 1997 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 90 років в с. Мишарівка Теплицького району; заявник - ОСОБА_4 (а. с. 61).

Маломочульська сільська рада на запит прокуратури 23 липня 2020 року надала відповідь за вихідним № 93, повідомивши, що не буде приймати заходи цивільно-правового характеру щодо визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом щодо земельної ділянки, яка у сільській раді обліковується як невитребуваний земельний пай ОСОБА_2 , у зв`язку із відсутністю в бюджеті сільської ради коштів на видатки, пов`язані зі сплатою судового збору та відсутністю в штаті сільської ради юриста і неможливістю самостійно підготувати позов (а. с. 62).

Згідно з повідомлення Маломочульської сільської ради Теплицького району від 22 вересня 2020 року за вихідним № 132, земельна ділянка площею 4,3232 га, яка належала ОСОБА_2 , обліковується у сільській раді у невитребуваних земельних частках; договорів оренди із сільською радою про використання даної земельної ділянки немає (а. с. 66).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

До спірних правовідносин застосуванню підлягають норми матеріального права, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, а саме на момент складення ОСОБА_2 заповіту. Тобто застосуванню підлягають норми ЦК УРСР станом на 12 травня 1997 року.

Частиною першою статті 534 ЦК УРСР передбачено, що кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Статтею 541 УК УРСР визначено, що заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.

Відповідно до частини 1 статті 47 ЦК УРСР нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

По недійсній угоді кожна з сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

У постанові Верховного Суду від 04 травня 2022 року у справі № 752/11266/20 (провадження № 61-13180св21) зазначено, що ЦК УРСР, в редакції 1963 року, не передбачав конструкції нікчемності заповіту внаслідок його складення з порушенням вимог щодо форми та посвідчення, а у випадку складення заповіту з порушенням вимог щодо форми та посвідчення такий заповіт міг оспорюватися у разі пред`явлення відповідної позовної вимоги.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не надано належних доказів, які б безспірно підтверджували його доводи про те, що заповіт від 12 травня 1997 року, відповідно до якого ОСОБА_2 усе своє майно заповів ОСОБА_1 , є підробленим.

Тобто, позивачем не надано суду доказів, які підтверджують факт підроблення заповіту від 12 травня 1997 року, вчиненого ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .

При цьому апеляційний суд зазначив, що з вимогою про визнання недійсним заповіту, посвідченого 12 травня 1997 року, прокурор не звертався, а ЦК УРСР, в редакції 1963 року, положень про нікчемність правочину не містив, що виключає можливість задоволення позову з підстав невідповідності оспорюваного заповіту вимогам щодо його форми та посвідчення.

В оцінці дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права щодо оцінки зібраних у справі доказів Верховний Суд врахував, що неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для вмотивованого висновку суду про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, адже саме зазначені позивачем обставини не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належно реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків.

Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивач не надав будь-яких доказів на підтвердження позовних вимог.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що посилання суду апеляційної інстанції на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04 травня 2022 року у справі № 752/11266/20 (провадження № 61-13180св21) є правильними, оскільки він відображає релевантну практику касаційного суду, яка стосується питання відсутності у ЦК УРСР, в редакції 1963 року, конструкції нікчемності заповіту внаслідок його складення з порушенням вимог щодо форми та посвідчення.

Зазначене є обставиною, яка виключає можливість задоволення позовних вимог виконуючого обов`язки керівника Бершадської місцевої прокуратури, в інтересах держави в особі Маломочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом та скасування державної реєстрації, оскільки позивачем не було заявлено позовної вимоги про визнання недійсним заповіту, який був підставою для видачі свідоцтва про право на спадщину.

Крім того, судового рішення щодо ОСОБА_1 , яка обвинувачується у вчиненні кримінальних проступків, передбачених частиною четвертою статті 358 і частиною третьою статті 190 КК України, у кримінальному провадженні № 12020020280000099 матеріали справи не містять.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Посилання заявника на застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) колегія суддів відхиляє, оскільки встановлені судами фактичні обставини у зазначеній справі та справі, яка є предметом касаційного перегляду, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Отже суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом та скасування державної реєстрації у зв`язку з тим, що позивачем не доведено позовних вимог, а саме не надано доказів того, що заповіт, на підставі якого було видано оспорюване свідоцтво про право на спадщину, є підробленим.

Інші доводи касаційної скарги стосуються переоцінки доказів і обставин справи, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 400 ЦПК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати мотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, серед іншого, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на приписи законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок, що випливає зі статті 6 Конвенції, з мотивування може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

У § 30 рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» ЄСПЛ зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дав відповідь на всі аргументи і доводи учасників справи, які мають важливе юридичне значення для правильного вирішення справи.

Колегія суддів, надаючи оцінку оскаржуваному судовому рішенні суду апеляційної інстанції по суті спору на предмет його законності у межах доводів касаційної скарги, погоджується з висновками апеляційного суду, оскільки суд правильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

З огляду на зазначене, безпідставними є посилання заявника на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 18 липня 2018 року у справі № 758/824/17 та постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 826/10083/14.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо стягнення судових витрат

Ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції здійснив розподіл судових витрат у справі та стягнув з Вінницької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 3 153,00 грн судового збору.

У касаційній скарзі перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури зазначає про неправильне вирішення апеляційним судом питання щодо розподілу судових витрат.

Колегія суддів не погоджується з доводами касаційної скарги про неправильний розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У пункті 2 частини другої статті 141 ЦПК України визначено, що у разі відмови в позові судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Частинами першою, другою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно до частин третьої, п`ятої статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 923/199/21 (провадження № 12-1гс22) Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 908/730/19, від 15 січня 2019 року у справі № 908/799/17, від 22 квітня 2021 року у справі № 922/1658/20, від 26 травня 2022 року у справі № 707/207/20, від 14 липня 2021 року у справі № 707/218/20, на які у касаційній скарзі посилається заявник, та зазначила, що звертаючись із позовом в інтересах держави, прокурор є суб`єктом сплати судового збору та самостійно здійснює права та виконує обов`язки, пов`язані з розподілом судових витрат.

З огляду на зазначене, відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції в частині розподілу судових витрат.

Розподіл судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 13 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк