Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.02.2019 року у справі №296/3894/18

Постанова

Іменем України

22 липня 2020 року

м. Київ

справа № 296/3894/18

провадження № 61-3070св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М., Штелик С. П.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, Виконавчий комітет Житомирської міської ради,

третя особа - Комунальне підприємство "Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації" Житомирської обласної ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 14 січня 2019 року у складі колегії суддів: Микитюк О. Ю., Талько О. Б., Григорусь Н. Й. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, виконавчого комітету Житомирської міської ради, третя особа - Комунальне підприємство "Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації" Житомирської обласної ради, про визнання незаконним і скасування свідоцтва про право власності на квартиру та визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, виконавчого комітету Житомирської міської ради, у якому просила визнати незаконним (недійсним) і скасувати свідоцтво про право власності від 13 лютого 2007 року на квартиру АДРЕСА_1, видане виконавчим комітетом Житомирської міської ради; визнати за нею право власності на 7/12 частин вказаної квартири в порядку спадкування після смерті батьків (1/6+5/12): на 1/6 частину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_3 та на 5/12 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 матері ОСОБА_4.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що прийняла спадщину після смерті своїх батьків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, оскільки на момент їх смерті була зареєстрована та проживала з ними за однією адресою: АДРЕСА_2.

Після смерті батька її сестра - ОСОБА_2 відмовилась від спадщини на користь матері, а після смерті матері спадщину прийняла. Також позивачеві стало відомо, що її мати одноосібно оформила своє право власності на кооперативну квартиру АДРЕСА_1, за яку вони з батьком виплатили пай у період шлюбу.

Вважає свідоцтво про право власності від 13 лютого 2007 року незаконним і таким, що підлягає скасуванню, оскільки воно отримано не за життя батька, а після його смерті і не враховано його право власності на квартиру.

ОСОБА_2 відмовилась укласти угоду щодо зміни часток, оскільки не визнає право власності позивача на 7/12 частин квартири в порядку спадкування після смерті батьків.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 11 жовтня 2018 року у складі судді Рожкової О. С. у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову місцевий суд виходив з того, що матір позивача ОСОБА_4 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3, а позивач, на час повної сплати батьками паю за квартиру у 1979 році була малолітньою, членом ЖБК-2 не являлася, свої спадкові права шляхом встановлення у судовому порядку факту прийняття спадщини після смерті батька не реалізувала та не оформила, а тому місцевий суд вважав, що у позивача відсутні підстави для вимог про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності від 13 лютого 2007 року.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 14 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 11 жовтня 2018 року і ухвалено у справі нове рішення про відмову у позові за пропуском позовної давності.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове, суд апеляційної інстанції виходив з того, що місцевий суд дійшов до помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову, адже пай за квартиру був сплачений подружжям ОСОБА_5, вони набули право власності на неї в 1/2 частині кожний, а тому свідоцтво про право власності на квартиру на ім'я ОСОБА_4 від 13 лютого 2007 року не відповідає вимогам закону, що впливає на розмір часток спадкоємців.

Апеляційний суд вказував, що із змісту аудіозапису судового засідання від 11 жовтня 2018 року, відтвореного під час апеляційного розгляду справи, встановлено, що позивач пояснила, що їй відомо про існування свідоцтва про право власності на квартиру на ім'я ОСОБА_4, разом з якою вона проживала, з дня його отримання у 2007 році, і вона усвідомлювала, що її мати є одноосібним власником квартири. З часу отримання ОСОБА_4 свідоцтва про право власності і до звернення до суду з позовом пройшов дуже значний час, позивач на власний розсуд не вживала заходів для реалізації спадкових прав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Житомирського апеляційного суду від 14 січня 2019 року в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить оскаржувану постанову скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У поданій касаційній скарзі заявник посилається на те, що апеляційний суд дійшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволенню позову, вказавши що місцевий суд дійшов до помилкового висновку про безпідставність позову.

Проте апеляційний суд помилково застосував до спірних правовідносин позовну давність із посиланням на аудіозапис судового засідання в якій позивач ніби-то повідомила, що про існування свідоцтва про право власності їй відомо з дня отримання його її матір'ю у 2007 році.

Вказує, що апеляційним судом було відтворено аудіозапис із неконкретним запитанням судді першої інстанції та такою самою - неконкретною відповіддю позивача.

Заявник зазначає, що чіткого питання про те, коли вона дізналась про отримання її матір'ю свідоцтва про право власності на квартиру від 2007 року їй не ставилось, а висновок суду апеляційної інстанції повністю суперечить її позиції у цій справі, адже у позові ОСОБА_1, вказувала, що про наявність свідоцтва від 13 лютого 2017 року вона довідалася лише після смерті матері, яка сталася в 2017 році.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

В березні 2019 року від ОСОБА_2 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 в якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення посилаючись на її необґрунтованість.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Корольовського районного суду м.

Житомира.

04 березня 2019 року справа № 296/3894/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду в кількості п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Згідно з розпорядженням від 15 квітня 2020 року № 1097/0/226-20 "Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи", відповідно до пунктів
2.3.4,2.3.13,2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями та рішенням зборів суддів касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 "Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя" призначено повторний автоматизований розподіл судових справ за касаційними провадженнями.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_3, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1.

Позивач ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_5) є донькою померлого ОСОБА_3, згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2, та копії Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища.

Відповідно до матеріалів спадкової справи № 757/2000, заведеної до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3,30 листопада 2000 року до Першої Житомирської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини звернулася дружина померлого - ОСОБА_4.

Відповідач ОСОБА_2, що також є дочкою померлого, відмовилась від належної частки в спадковому майні на користь матері.

ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_3 до нотаріальної контори не зверталася.

З довідки ЖБК-2, що міститься в копії зазначеної спадкової справи № 757/2000, встановлено, що за адресою АДРЕСА_2 разом з чоловіком ОСОБА_3 по день його смерті проживала та була зареєстрована його дружина ОСОБА_4.

Позивачем ОСОБА_1 також надано довідки ЖБК № 2 від 04 квітня 2018 року та копія паспорта серії НОМЕР_3, виданого 07 жовтня 1998 року Корольовським РВ УМВС України в Житомирській області, за якими остання, з 12 травня 1990 року також була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1.

Спадкове майно, на яке ОСОБА_4 були видані свідоцтва про право на спадщину за законом складалося з:- вкладів, з належними процентами в Богунському відділенні ВАТ "Державний ощадний банк України" № 75 м. Житомира та в філії цього відділення банку №75/0110; 105 простих іменних акцій ВАТ "Енергопостачальна компанія "Житомиробленерго" та дивідентів, нарахованих на ці акції.

Померлий ОСОБА_3 та його дружина ОСОБА_4 були членами ЖБК та у 1979 році сплачений пай за кооперативну квартиру за адресою: АДРЕСА_2.

Вказані обставини не заперечувалися позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 під час розгляду справи та підтверджуються довідкою-характеристикою, виданою у 2007 році ОСОБА_4, як члену ЖБК-2, з якої встановлено, що за кооперативну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 у 1979 році повністю внесений пайовий внесок у розмірі 4042 карбованців.

Зазначена довідка надана КП "Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації" Житомирської обласної ради 30 березня 2018 року.

Місцевий суд встановив, що квартира АДРЕСА_1 увійшла до складу спадщини після смерті ОСОБА_3, однак свідоцтво про право на спадщину на зазначену квартиру не видавалося.

На підставі рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради від 08 лютого 2007 року № 105 року ОСОБА_4 видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 від 13 лютого 2017 року, що підтверджується також витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивача - ОСОБА_4

11 квітня 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Пріми Н.

В. з заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за законом на 7/12 частин квартири АДРЕСА_1, а ОСОБА_2 на 5/12 частин вказаної квартири.

Відповідач ОСОБА_2 подала приватному нотаріусу Прімі Н. В. заяву в якій зазначила, що укладати договір про зміну розміру часток у спадщині не бажає з мотивів того, що сестра ОСОБА_1 спадщину після смерті батька не прийняла і претендувати на більшу частку не може, вважає, що їх частки рівні.

Відповідно до постанови приватного нотаріуса Пріми Н. В. про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 16 квітня 2018 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 7/12 часток квартири АДРЕСА_1 належної ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2, у зв'язку з тим, що вчинення такої дії суперечить законодавству України.

Апеляційним судом із змісту аудіозапису судового засідання від 11 жовтня 2018 року, відтвореного під час апеляційного розгляду справи, встановлено, що позивач пояснила, що їй відомо про існування свідоцтва про право власності на квартиру на ім'я ОСОБА_4, разом з якою вона проживала, з дня його отримання у 2007 році, і вона усвідомлювала, що її мати є одноосібним власником квартири.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від/ 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від/ 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від/ 15 січня 2020 року № 460-IX. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

При вирішенні питання про застосування позовної давності апеляційний суд виходив із того, що позивачу було відомо про існування свідоцтва про право власності на квартиру на ім'я ОСОБА_4, разом з якою вона проживала, з дня його отримання у 2007 році, і вона усвідомлювала, що її мати є одноосібним власником квартири.

Із позовною заявою позивач звернулася 26 квітня 2018 року.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України).

Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252, 253, 254, 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується насамперед з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

Отже, за змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов'язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивний (сам факт порушення права) так і суб'єктивний (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Для правильного застосування частини 1 статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених статей 12, 81 ЦПК України.

Відповідно до частини 1 статті 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Враховуючи ту обставину, що позивач, під час розгляду справи у суді першої інстанції визнала, що про існування оспорюваного свідоцтва їй було відомо ще у 2007 році, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин позовної давності, про застосування якої просив відповідач.

Вищенаведеним спростовуються доводи касаційної скарги про те, що вказаний висновок суду апеляційної інстанції не узгоджується із позицією позивача, викладеною у позовній заяві, адже це твердження спростовується тим, що позивач сама визнала означену обставину, що силу частини 1 статті 82 ЦПК України не підлягає доказуванню.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими апеляційним судом фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наслідками розгляду касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин, вірно застосував закон, що їх регулює, надав належну правову оцінку доводам сторін та зібраним у справі доказам, а тому оскаржуване судове рішення є законними та обґрунтованими, що є підставою для відмови у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1.

Керуючись статтями 400, 410, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 14 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко І. М. Фаловська С. П. Штелик