Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2025 року

м. Київ

справа № 455/1643/19

провадження № 61-9028св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 20 квітня 2023 року у складі судді Пошивака Ю. П. та постанову Львівського апеляційного суду від 21 травня 2024 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 06 жовтня 2008 року між Публічним акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), яке надалі змінило назву на Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк), та ОСОБА_1 укладений кредитно-заставний договір № LVH9A80000156386, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 17 516,63 дол. США, строком повернення до 04 жовтня 2013 року, зі сплатою 16,92 процентів річних за користування кредитними коштами.

На забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за зазначеним кредитним договором, 06 жовтня 2008 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладений договір поруки.

У зв`язку з невиконанням позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором, станом на 29 серпня 2019 року утворилася заборгованість за кредитом (тіло кредиту) у розмірі 16 165,22 дол. США; зі сплати процентів за користування кредитом у розмірі 2 272,80 дол. США; зі сплати комісії за користування кредитом у розмірі 6 011,72 дол. США та пеня у розмірі 120 070,97 дол. США.

Банк звертався до відповідачів із письмовою вимогою щодо погашення заборгованості, яку вони не виконали.

Посилаючись на наведене, позивач просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 06 жовтня 2008 року № LVH9A80000156386 у розмірі 16 165,22 дол. США (тіло кредиту), що станом на 29 серпня 2019 року в еквіваленті становило 407 686,85 грн.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Старосамбірського районного суду Львівської області від 20 квітня 2023 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 21 травня 2024 року, у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що доводи АТ КБ «ПриватБанк» про наявність у ОСОБА_1 невиконаного зобов`язання за кредитним договором є обґрунтованими. Водночас, звернувшись до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у грудні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» пропустило позовну давність, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Урахувавши висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 05 серпня 2022 року у справі № 761/29016/15-ц, суд відхилив посилання позивача на наявність підстав для переривання позовної давності з часу зарахування коштів, одержаних від реалізації заставного майна 23 листопада 2015 року, оскільки позивач не надав доказів на підтвердження реалізації майна саме 23 листопада 2015 року.

Лише факт зарахування грошових коштів кредитором не може встановлювати цю обставину, оскільки дії щодо зарахування грошових коштів фактично відбулися за ініціативою банку на підставі розрахункового документа, який складається для оформлення операцій зі списання коштів з рахунка платника внутрішньобанківських операцій.

Дії щодо зарахування одержаних від реалізації заставного майна коштів вчинені не боржником, а самим кредитором 23 листопада 2015 року, а отже зазначене не є підставою для переривання позовної давності.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що його порука припинилася 05 жовтня 2016 року на підставі частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У червні 2024 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 20 квітня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 травня 2024 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 332/1142/16-ц, від 16 червня 2021 року у справі № 756/2028/16-ц, від 08 травня 2018 року у справі № 279/8730/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Касаційна скарга обґрунтована тим, що відмовляючи у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» у зв`язку з пропуском строку для звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, суди попередніх інстанцій не врахували, що відповідно до пункту 13.11 кредитно-заставного договору позовна давність щодо вимог про стягнення тіла кредиту, відсотків, винагороди та пені встановлена п`ять років.

Позовна давність була перервана 23 листопада 2015 року та спливала 23 листопада 2020 року, а тому, звернувшись до суду з цим позовом у грудні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» не пропустило позовну давність, оскільки нереалізувавши заставний автомобіль, банк не знав і не міг знати, що коштів від реалізації майна буде недостатньо для повного погашення кредитної заборгованості.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 червня 2024 року касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» на рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 20 квітня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду Львівської області від 21 травня 2024 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано матеріали справи № 455/1643/19 із Старосамбірського районного суду Львівської області; надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У серпні 2024 року матеріали справи № 455/1643/19 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення,

а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 06 жовтня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та

ОСОБА_1 укладений кредитно-заставний договір № LVН9А80000156386, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 17 516,64 дол. США, зі сплатою 16,92 процентів річних, з кінцевим терміном повернення 04 жовтня 2013 року.

Згідно з пунктами 2.1, 16.7 зазначеного договору для забезпечення повного і своєчасного виконання позичальником зобов`язань за договором, позичальник надав банку у заставу автомобіль марки «MITSUBISHI PAJERO 3.0», 2004 року випуску, номер кузова/шасі: НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Пунктом 13.11 кредитно-заставного договору від 06 жовтня 2008 року № LVН9А80000156386 передбачено, що позовна давність за вимогами про стягнення кредиту, винагороди, процентів за користування кредитом та неустойки становить п`ять років.

На забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитно-заставним договором від 06 жовтня 2008 року № LVН9А80000156386, 06 жовтня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладений договір поруки.

Ухвалою Старосамбірського районного суду Львівської області від 09 листопада 2011 року відкрито провадження у справі № 2-450/11 за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на заставне майно у рахунок погашення заборгованості за договором кредиту.

Ухвалою Старосамбірського районного суду Львівської області від 13 грудня 2011 року у справі № 2-450/11 позовну заяву ПАТ КБ «Приватбанк» повернуто заявнику.

У серпні 2012 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 06 жовтня 2008 року № LVН9А80000156386 та стягненням солідарно заборгованості.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 вересня 2012 року у справі № 2/0417/6641/2012 позов ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено частково.

У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 06 жовтня 2008 року № LVН9А80000156386 у розмірі 393 531,34 грн звернено стягнення на предмет застави - автомобіль марки «MITSUBISHI PAJERO 3.0», 2004 року випуску, номер кузова/шасі: НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належав на праві власності ОСОБА_1 , шляхом опису та передачі зазначеного автомобіля ПАТ КБ «Приватбанк» з правом продажу шляхом укладення від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням ПАТ КБ «Приватбанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Стягнено з ПАТ «Акцент-Банк», який є поручителем згідно з договором поруки від 20 жовтня 2010 року, та ОСОБА_1 солідарно на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість у розмірі 10 000,00 грн.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Згідно з актом прийому-передачі автомобіля від 21 листопада 2015 року Західне ГРУ КБ «Приватбанк», Бізнес «Споживче кредитування» передало, а ОСОБА_3 прийняв автомобіль, «MITSUBISHI PAJERO», рік випуску 2004, номер кузова/шасі: НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 . Грошові кошти у розмірі 135 000,00 грн зараховано до установи банку.

Останнє погашення кредитної заборгованості ОСОБА_1 здійснив 21 жовтня 2010 року.

Нормативно-правове обґрунтування

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Звертаючись до суду з позовом АТ КБ «ПриватБанк» посилалося на те, що внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору утворилася заборгованість, яка, зокрема, за тілом кредиту станом на 29 серпня 2019 року становить 16 165,22 дол. США.

ОСОБА_1 подав до суду заяву про застосування позовної давності, яку мотивував тим, що згідно з умовами, укладеного між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитно-заставного договору від 06 жовтня 2008 року № LVН9А80000156386 позовна давність встановлена тривалістю п`ять років. Зважаючи на те, що строк дії договору встановлено до 04 жовтня 2013 року, то звернувшись до суду з позовом 13 грудня 2019 року банк пропустив позовну давність.

Вирішуючи позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач змінив строк виконання зобов`язання за договором, звернувшись до суду з позовом про звернення стягнення на заставне майно (справа № 2-450/11). Провадження у справі було відкрите 09 листопада 2011 року, а отже саме з цього часу розпочався перебіг позовної давності. При цьому повернення позовної заяви позивачу не перериває позовної давності.

Крім того, у серпні 2012 року банк звертався до суду з позовом про звернення стягнення на предмет застави у рахунок погашення заборгованості за договором кредиту (справа № 2/0417/2012). З цього часу до звернення до суду з цим позовом (грудень 2019 року) минуло більше п`яти років, протягом яких, відповідно до умов укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 кредитно-заставного договору від 06 жовтня 2008 року № LVН9А80000156386, банк мав право звернутися до суду з позовом за захистом порушеного права.

У касаційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» посилається на те, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що позовна давність була перервана 23 листопада 2015 року у зв`язку з реалізацією предмета іпотеки та спливала 23 листопада 2020 року, а тому, звернувшись до суду з цим позовом у грудні 2019 року, АТ КБ «ПриватБанк» не пропустило позовну давність, оскільки нереалізувавши заставний автомобіль, банк не знав і не міг знати, що коштів від реалізації майна буде недостатньо для повного погашення кредитної заборгованості.

Перевіряючи зазначені доводи заявника, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю в три роки.

Відповідно до частини першої статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які відбулись у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту зі спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Установивши, що, пред`явивши в 2011 році позов про звернення стягнення на предмет застави у рахунок дострокового погашення всієї суми кредитної заборгованості банк змінив строк виконання основного зобов`язання, що є підставою для початку відліку позовної давності для пред`явлення вимоги про стягнення кредитної заборгованості, а з цим позовом банк звернувся до суду лише у грудні 2019 року, суди зробили правильний висновок про наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 у зв`язку з пропуском позовної давності.

У постанові від 14 червня 2023 року у справі № 755/13805/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, згідно з яким переривання загальної позовної давності за вимогою про стягнення боргу за основним зобов`язанням не перериває перебігу загальної позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки і навпаки (близький за змістом висновок див. у постановах Верховного Суду у від 29 жовтня 2024 року у справі № 183/3002/23, від 06 червня 2022 року у справі № 274/6704/14, від 26 січня 2022 року у справі № 442/7773/17).

Доводи позивача про те, що до реалізації предмета застави банк не міг знати про те, що коштів, виручених від його продажу, буде недостатньо для погашення всієї суми заборгованості, а тому позовну давність у справі, що переглядається, слід відраховувати, починаючи з моменту відчуження банком предмета застави в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором, з посиланням на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 332/1142/16-ц та від 16 червня 2021 року у справі № 756/2028/16-ц, колегія суддів відхиляє, оскільки в указаних справах суди встановили, що підставою звернення кредитора до суду з позовом є саме недостатність коштів, виручених від реалізації предмета іпотеки, для погашення заборгованості.

Натомість у справі, що переглядається, звертаючись до суду з позовом, АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з відповідачів солідарно заборгованість зі сплати тіла кредиту, підставою позову визначило невиконання позичальником умов кредитного договору щодо своєчасного погашення заборгованості, і не посилалося на недостатність коштів, виручених від реалізації предмета іпотеки, для погашення заборгованості.

Зважаючи на наведене, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, про те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 09 червня 2021 року в справі № 332/1142/16-ц та від 16 червня 2021 року в справі № 756/2028/16-ц.

Доводів щодо незаконності оскаржуваних судових рішень в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_2 касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» не містить.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а тому Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 396 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуАкціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 20 квітня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник