Історія справи

Постанова КЦС ВП від 23.02.2023 року у справі №372/548/20
Ухвала КЦС ВП від 16.09.2020 року у справі №372/548/20

Постанова

Іменем України

23 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 372/548/20-ц

провадження № 61-10404св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Коротуна В. М. (суддя-доповідач).,

суддів: Антоненко Н. О., Зайцева А. Ю., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Державний реєстратор Томилівської сільської ради Білоцерківського району Київської області Науменко Олена Євгенівна, ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , на постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2022 року в складі колегії суддів: Музичко С. Г., Болотова Є. В., Кулікової С. Г.,

Встановив:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Державного реєстратора Томилівської сільської ради Білоцерківського району Київської області Науменко О. Є., ОСОБА_3 про визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності, витребування житлового будинку і земельної ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 22 грудня 2016 року між нею та ОСОБА_2 було укладено договір позики, згідно з яким останній надав у позику грошові кошти у розмірі 70 000 дол. США зі строком повернення до 22 грудня 2017 року. Фактично грошові кошти за договором позики були отримані її зятем, ОСОБА_5 .

У забезпечення виконання умов договору позики між нею та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір, за яким вона передала в іпотеку належний їй житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 , та земельну ділянку за тією ж адресою, площею 0,1295 га.

21 грудня 2017 року було внесено зміни до договору позики від 22 грудня 2016 року, яким строк виконання договору встановлено до 22 грудня 2018 року.

24 вересня 2019 року державним реєстратором Томилівської сільської ради Білоцерківського району Київської області Науменко О. Є. винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 48842323, відповідно до якого право власності на предмет іпотеки зареєстровано за ОСОБА_2 .

Вказувала, що реєстрація права власності за ОСОБА_2 на предмет іпотеки була проведена за відсутності оцінки майна на дату набуття права власності останнім та за відсутності доказів одержання нею письмової вимоги відповідача відповідно до статті 35 Закону України «Про іпотеку», тому така реєстрація є незаконною та підлягає скасуванню.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24 вересня 2019 року, індексний номер 48842323, вчинений державним реєстратором Томилівської сільської ради Білоцерківського району Київської області Науменко О. Є., відносно об`єктів нерухомого майна за реєстраційними номерами 1128496032231 та 1115948132231.

У лютому ОСОБА_1 подала до суду заяву про доповнення позовних вимог та просила витребувати у ОСОБА_3 на її користь житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 , та земельну ділянку за тією ж адресою, площею 0,1295 га.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 23 квітня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що державна реєстрація прав та їх обтяжень була проведена державним реєстратором Науменко О. Є. без порушення такої реєстрації та у відповідності із Порядком та Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно».

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 21 вересня 2022 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 квітня 2021 року скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Витребувано у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 житловий будинок по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна 1128496032231, та земельну ділянку місця розташування нерухомого майна, кадастровий номер 3223155400:05:027:0121, реєстраційний номер 1115948132231.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нову постанову про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що на час державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 на предмет іпотеки звіт про оцінку вартості предмета іпотеки державному реєстратору надано не було, оскільки як встановлено судом, звіт про оцінку спірного майна здійснено 24 вересня 2019 року, у той час як реєстрація права власності на предмет іпотеки за ОСОБА_2 проведена 19 вересня 2019 року.

Враховуючи усталену практику Великої Палати Верховного Суду щодо належного способу захисту порушеного права позивача, зокрема про те, що задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав, у той час як вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для відновлення його права, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та витребування у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 спірного нерухомого майна.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2022 року до Верховного Суду подано касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , на постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2022 року, у якій заявник просить скасувати постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог та у цій частині залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення представник заявника зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 червня 2022 року у справі № 369/5531/20, постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 200/11374/18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц, постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 712/8522/19, постанові Верховного Суду від 27 липня 2022 року у справі № 363/4102/19, постанові Верховного Суду від 22 червня 2022 року у справі № 562/2550/19, постанові Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 487/5843/17, постанові Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 758/1323/17, постанові Верховного Суду від 09 лютого 2022 року у справі № 464/6174/18, постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 908/1380/18, постанові Верховного Суду від 15 грудня 2021 року у справі № 725/1058/20, постанові Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 489/1298/20, постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 450/548/15-ц, постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 725/2195/20, постанові Верховного Суду від 01 вересня 2021 року у справі № 726/763/19, постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 520/8982/18, постанові Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 761/11601/19, постанові Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі № 910/8091/20, постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 757/39973/19-ц, постанові Верховного Суду від 28 червня 2022 року у справі № 522/12192/17, постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 522/14241/17, постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 369/6892/15-ц, постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 761/17142/15-ц, постанові Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 755/11741/18, постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 755/11237/18, постанові Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі № 521/14976/15-ц, постанові Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, постанові Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 906/516/19, постанові Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 905/633/19, постанові Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 922/2589/19, постанові Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, постанові Верховного Суду від 14 липня 2020 року у справі № 910, 8387/19, постанові Верховного Суду від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 10963/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 , подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування немає, а тому просив касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2022 року - без змін.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Встановлені обставини справи

22 грудня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до якого позивач отримала позику в розмірі 70 000 доларів США та зобов`язалась її повернути до 22 грудня 2017 року зі сплатою відсотків, а також неустойки та інфляційних витрат від простроченої суми.

На забезпечення виконання договору позики 22 грудня 2016 року між сторонами укладено договір іпотеки відповідно до умов якого позивачем передано в іпотеку житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1128496032231) та земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1115948132231), кадастровий номер 3223155400:05:027:0121.

Згідно з пунктом 4.1 указаного договору звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку, зокрема, шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону Країни «Про іпотеку».

21 грудня 2017 року між сторонами укладено додаткову угоду, відповідно до якої термін повернення позики становив 22 грудня 2018 року.

Сторони не заперечують факт, що умови договору позики позивачем було порушено, позику не повернено станом на день подання позову.

24 вересня 2019 року Державним реєстратором Томилівської сільської ради Білоцерківського району Київської області Науменко О. Є. винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 48842323. Згідно з указаним рішенням за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на предмет іпотеки згідно з іпотечним договором, укладеним 22 грудня 2016 року між останнім та ОСОБА_1 у зв`язку із порушенням позивачем умов договору позики.

11 лютого 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І. М. посвідчено договір купівлі-продажу житлового будинку та договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно яких право власності на спірне нерухоме майно перейшло до ОСОБА_3 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що під час проведення державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 на предмет іпотеки державним реєстратором не було здійснено перевірку усіх необхідних документів, які надавали можливість винести рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за ОСОБА_2 , зокрема не було надано вимогу про усунення порушень, доказів її вручення та оцінки об`єкта нерухомого майна.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 3 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що іпотека виникає

на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає

на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги

за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частини перша та третя статті 33 Закону України «Про іпотеку»).

За змістом статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя

не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Положеннями статті 37 Закону України «Про іпотеку» визначено,

що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Отже, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним

із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

У пункті 4.1 іпотечного договору сторони передбачили, що звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку, зокрема шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Таким чином, сторони в іпотечному договорі від 22 грудня 2016 року передбачили право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки, зокрема шляхом набуття права власності на предмет іпотеки,

на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України

«Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», тут і далі у редакції, чинній на час державної реєстрації права власності на спірну квартиру станом на 24 вересня 2019 року, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У статті 18 вказаного Закону визначено порядок проведення державної реєстрації прав.

Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він

є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення.

У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш

ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення

на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається

без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання

на підставі договору.

Визначена у частині першій статті 35 Закону України «Про іпотеку» процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення

на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 червня 2019 року у справі

№ 205/578/14-ц, провадження № 14-48цс19).

Процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, серед іншого, визначено відповідним Порядком.

Так, згідно з пунктом 61 Порядку № 1127 (у редакції, чинній на час реєстрації права власності станом на 24 вересня 2019 року) для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Тобто цим Порядком визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і державний реєстратор у ході її проведення приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

З огляду на закріплені у статтях 10, 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статті 37 Закону України «Про іпотеку» порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення, ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Судами встановлено, що вимога відповідача ОСОБА_2 , посвідчена приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Чеботар С. І. 06 червня 2019 року, про необхідність виконання умов договору позики та застереження щодо можливого задоволення вимог за договором позики шляхом набуття права власності на предмет іпотеки направлена позивачу та вручена останньому 14 червня 2019 року, що підтверджується відповідними поштовими квитанціями та повідомленням про вручення поштового відправлення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що на час державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 на предмет іпотеки звіт про оцінку вартості предмета іпотеки державному реєстратору надано не було, оскільки як встановлено судом, звіт про оцінку спірного майна здійснено 24 вересня 2019 року, у той час як реєстрація права власності на предмет іпотеки за ОСОБА_2 проведена 19 вересня 2019 року.

Частиною третьою статті 37 Закону України «Про іпотеку» визначено,

що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц (провадження № 14-501цс18) та від 20 березня 2019 року

у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19) акцентувала на тому, що ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна.

При цьому непогодження оцінки предмета іпотеки з власником майна,

не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності, оскільки основною підставою для скасування такого рішення є відсутність такої оцінки.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 07 грудня 2022 року в справі № 522/18222/19 (провадження № 6444ск22).

У справі, що переглядається, ОСОБА_2 подав державному реєстратору звіт від 24 вересня 2019 року про вартість майна станом на 24 вересня 2019 року, згідно з яким ринкова вартість предмета іпотеки становить 3 404 970, 00 грн, що еквівалентно 139 966 дол. США.

Таким чином, на час прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 24 вересня 2019 року звіт про оцінку майна був поданий державному реєстратору.

Отже, у справі, що переглядається, оцінку вартості предмета іпотеки було проведено у відповідності до частини п`ятої статті 37 Закону України «Про іпотеку», згідно з якою іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, зазначена оцінка була чинною на момент переходу права власності та не спростована в подальшому позивачем.

Враховуючи викладене, висновки суду апеляційної інстанції про те, що державна реєстрація права власності на житлову будівлю за ОСОБА_2 проведена з порушенням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і Порядку № 1127 є помилковими, оскільки іпотекодержатель надав державному реєстратору усі документи, які потрібні для здійснення реєстраційних дій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

Постановив:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2022 року скасувати, рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 квітня 2021 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. М. Коротун Судді: Н. О. Антоненко А. Ю. Зайцев М. М. Русинчук М. Ю. Тітов