Історія справи

Постанова КЦС ВП від 22.12.2025 року у справі №760/11540/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2025 року

м. Київ

справа № 760/11540/24

провадження № 61-9073св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Дев`ятки Олександра Григоровича на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 21 січня 2025 року у складі судді Українця В.В. та постанову Київського апеляційного суду від 04 червня 2025 року, ухвалену у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Голуб С. А., Таргоній Д. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування квартирою.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що25 липня 1981 року між ним та відповідачкоюзареєстрований шлюб, який розірвано рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2023 року у справі № 760/14197/22.

За час перебування у шлюбі вони придбали квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 56,2 кв. м, яка складається із: кімнати площею 18,6 кв. м, кімнати - 10,4 кв. м, кімнати - 12,7 кв. м, кухні - 5,8 кв. м, ванної кімнати - 2,0 кв. м, вбиральні - 0,9 кв. м, коридору - 5,1 кв. м, вбудованої шафи - 0,7 кв. м.

Право власності на вказану квартиру зареєстровано за відповідачкою.

Відповідно до наказу № 148 від 13 червня 2022 року начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 він (позивач) був звільнений за віком зі Збройних Сил України. Наразі виникла необхідність у його фактичному проживанні у зазначеній квартирі.

Враховуючи, що шлюб з відповідачкою розірвано, вважав за доцільне встановити порядок користування кімнатами у спірній квартирі, оскільки домовитись з відповідачкою про порядок користування квартирою неможливо.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив суд виділити йому у користування житлову кімнату площею 12,7 кв. м, а відповідачці - житлову кімнати площею 10,4 кв. метри, місця загального користування та житлову кімнату площею 18,6 кв. метрів - залишити у загальному користуванні.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 21 січня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , виділивши ОСОБА_1 у користування кімнату площею 12,7 кв. м у вказаній квартирі, та виділивши ОСОБА_2 у користування кімнату площею 10,4 кв. м у цій квартирі; іншу кімнату площею 18,6 кв. м, місця загального користування - залишено у спільному користуванні.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що виділення ОСОБА_1 у користування кімнати площею 12,7 кв. м у спірній квартирі, та виділення ОСОБА_2 у користування кімнати площею 10,4 кв. м у цій квартирі й залишення у спільному користуванні кімнати площею 18,6 кв. м та місць загального користування відповідає вимогам закону, частці у спільному майні, не призведе до порушення житлових прав співвласників квартири, оскільки встановлення такого порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно. У такому випадку баланс інтересів співвласників при користуванні квартирою не порушить права відповідача.

Додатковим рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 31 січня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження надсилання відповідачці копії заяви про ухвалення додаткового рішення разом із додатками, у зв`язку із чим відповідачка була позбавлена можливості спростувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу у справі.

Додатковим рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 06 лютого 2025 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення у справі.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення у справі, суд першої інстанції виходив із того, що рішенням суду позов ОСОБА_1 задоволено, а тому відсутні правові підстави для стягнення з позивача на користь відповідачки витрат на правничу допомогу, понесених відповідачкою.

Постановою Київського апеляційного суду від 04 червня 2025 року апеляційні скарги ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 21 січня 2025 року та додаткове рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 06 лютого 2025 року скасовано.

Ухвалено у справі нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , виділивши ОСОБА_1 у користування кімнату площею 12,7 кв. м у квартирі АДРЕСА_1 , та ОСОБА_2 у користування кімнату площею 10,4 кв. м у цій квартирі. Кімнату площею 18,6 кв. м та місця загального користування - залишено у спільному користуванні.

Стягнуто за рахунок держави на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211,20 грн у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У задоволенні заяви представника ОСОБА_2 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, щосуд першої інстанції, розглянувши справу, яка не підлягала розгляду в порядку спрощеного провадження, та допустивши до участі у справі представника позивача на підставі довіреності, який не є адвокатом, допустив порушення процесуального закону, що в силу пункту 7 частини третьої статті 376 ЦПК України є безумовною підставою до скасування судового рішення.

Задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про встановлення порядку користування сторонами спірною квартирою, який не порушує прав жодної зі сторін спору.

Також апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції помилково стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір, оскільки ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи, а тому судовий збір має бути компенсований позивачу за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення витрат на правничу допомогу, понесених відповідачкою, проте, з урахуванням скасування рішення суду з процесуальних підстав, дійшов висновку про скасування додаткового рішення суду від 06 лютого 2025 року як такого, що носить похідний характер від основного рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У липні 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Дев`ятка О. Г. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що загальна житлова площа спірної квартири становить 41,7 кв. м (18,6 кв. м+ 10,4 кв. м + 12,7 кв. м), у якій кожній стороні належить по 1/2 - 20,85 кв. м. Однак суд виділив відповідачці у користування 10,4 кв. м, що менше її частки на 10,45 кв. м (20,85 кв. м - 10,4 кв. м). Суди не врахували, що привстановленні порядку користування квартирою допускається можливість відійти від відповідності реальних часток ідеальним тільки у незначних обсягах.Визначений судом порядок користування квартирою порушує права співвласників.

Підставами касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 333/1499/15-ц (провадження № 61-14078св18), від 04 березня 2019 року у справі № 645/5178/17 (провадження № 61-45649св18), від 01 квітня 2020 року у справі № 759/3860/17 (провадження № 61-41181св18), від 29 квітня 2020 року у справі № 460/3825/16-ц (провадження № 61-46518св18), від 12 серпня 2021 року у справі № 644/5579/18 (провадження № 61-5255св20), від 22 серпня 2024 року у справі № 501/508/19 (провадження № 61-12575св23), суд не дослідив зібрані у справі докази.

Доводи інших учасників справи

У серпні 2025 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судове рішення апеляційного суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 16 липня 2025 року для розгляду справи визначено такий склад колегії: суддя-доповідач - Коломієць Г. В. та судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І. Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2025 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У вересні 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2025 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Системою автоматизованого розподілу справ (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 листопада 2025 року) визначено суддю-доповідача - Коломієць Г. В. та суддів, які входять до складу колегії: Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

25 липня 1981 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб, який розірвано рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2023 рокуу справі № 760/14197/22.

За час перебування у шлюбі сторони придбали квартиру АДРЕСА_1 . Відповідно до договору купівлі-продажу від 26 листопада 1991 року зазначена квартира була оформлена на ОСОБА_2 .

Відповідно до технічного паспорту, квартира АДРЕСА_1 ,загальною площею 56,2 кв. м, складається із: кімнати площею 18,6 кв. м, кімнати - 10,4 кв. м, кімнати - 12,7 кв. м, кухні - 5,8 кв. м, ванної кімнати - 2,0 кв. м, вбиральні - 0,9 кв. м, коридору - 5,1 кв. м, вбудованої шафи - 0,7 кв. м.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Дев`ятки О. Г. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Верховний Суд виходить з того, що гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав.

Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Ця стаття свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.

При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.

Спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, неє обов`язковим.

Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє у користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти у незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Аналогічний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 18 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15 та постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 363/928/16-ц (провадження № 61-24395св18), від 12 грудня 2019 року у справі № 639/2184/16-ц (провадження № 61-15936св18), від 15 листопада 2021 року у справі № 521/2949/18 (провадження № 61-5077св21).

Враховуючи розмір житлової площі спірної квартири, а також приймаючи до уваги, що кімнати площами 10,4 кв. м та 12,7 кв. м є ізольованими, а кімнату площею 18,6 кв. м залишено у спільному користуванні власників, то виділена сторонам житлова площа майже відповідає розміру часток сторін у праві власності на спірну квартиру, тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1 .

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що запропонований позивачем варіант користування квартирою не буде порушувати права співвласників, які не в змозі самостійно узгодити порядок такого користування.

З огляду на це колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що визначений судом порядок користування квартирою порушує права співвласників.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів касаційної скарги по суті спору та їх відображення в судовому рішенні (з урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження), питання вмотивованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам спору надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих висновків суду апеляційної інстанції.

Посилання у касаційній скарзі на неврахування судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається в касаційному порядку.

Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Дев`ятки Олександра Григоровича залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 04 червня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Д. Д. Луспеник Ю. В. Черняк