Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 06.09.2018 року у справі №592/10415/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2020 року м. Київ

справа № 592/10415/17 провадження № 61-40735св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач -Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго",

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" на постанову апеляційного суду Сумської області від 10 липня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Ткачук С. С., Левченко Т. А., Криворотенка В. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" (далі - ТОВ "Сумитеплоенерго") про визнання незаконним наказу № 562к від 19 серпня 2017 року про його звільнення та відшкодування збитків.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 10 квітня 2007 року він перебував у трудових відносинах з відповідачем, працював на посадах контролера та кур'єра. 19 червня 2017 року був попереджений про скорочення та 21 серпня 2017 року звільнений. Вважає, що його скорочення було незаконним, оскільки, поміж інших працівників, що обіймали посаду контролера, він мав безперервний стаж роботи понад 10 років, за освітою та кваліфікацією не поступався іншим, претензій стосовно виконуваної роботи не мав. Крім того, йому не видали письмову розшифровку сум, які мають бути виплачені.

Незаконним звільненням з роботи йому завдано моральних страждань та матеріальних збитків, що полягають у неотриманні заробітної плати у розмірі 656 252 грн, яку йому нарахували би, якби він залишився працювати до настання пенсійного віку.

З урахуванням таких обґрунтувань позову ОСОБА_1 просив визнати його звільнення і наказ про скорочення незаконними; зобов'язати відповідача виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу і надати розшифровку сум, що підлягають виплаті; стягнути збитки у розмірі 700 000 грн і відшкодувати 200 000 грн моральної шкоди.

24 січня 2018 року ОСОБА_1 подав заяву про збільшення позовних вимог, у прийнятті якої ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 25 січня 2018 року відмовлено.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 25 січня 2018 року, ухваленим у складі судді Костенка В. Г., позов задоволено частково.

Визнано незаконним наказ ТОВ "Сумитеплоенерго" від 7 червня 2017 року № 378-к "Про вивільнення персоналу" у частині скорочення ОСОБА_1.

Стягнено з ТОВ "Сумитеплоенерго" на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 2 000 грн.

У задоволенні позову у іншій частині відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у ТОВ "Сумитеплоенерго" відбулися зміни в організації виробництва та скорочення штату працівників. Разом з цим, при прийнятті рішення про скорочення саме позивача, у порушення статей 41, 42 КЗпП України, відповідачем не враховано, що позивач має більший безперервний стаж роботи на підприємстві у порівнянні з іншими вісьмома контролерами. Позбавлення засобів існування, вочевидь, призвело до страждань позивача і вимагає вжиття додаткових зусиль для організації життя.

Тому суд дійшов висновку про право позивача на відшкодування моральної шкоди.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції врахував суть позовних вимог, характер діяння відповідача та обсяг страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення), час та зусилля, які витратив позивач, захищаючи свої інтереси. Суд першої інстанції встановив, що відповідач на день звільнення повністю сплатив позивачу належні при звільненні суми і підстав для стягнення середнього заробітку у зв'язку з виплатами премій, рішення про які ухвалені після звільнення позивача, не вбачав. Позовні вимоги у частині відшкодування збитків у розмірі 700 000 грн вважати такими, що не ґрунтуються на законі.

Постановою апеляційного суду Сумської області від 10 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Ковпаківського районного суду м.

Суми від 25 січня 2018 року в частині вирішення позовних вимог про незаконне звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та скасування наказу про скорочення скасовано з ухваленням у цій частині нового рішення.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді контролера департаменту "Енергозбут" ТОВ "Сумитеплоенерго" з 22 серпня 2017 року.

Стягнено з ТОВ "Сумитеплоенерго" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 37 589,16 грн з подальшим утриманням податків та обов'язкових платежів.

У задоволені позовної вимоги про скасування наказу про скорочення та інших позовних вимог відмовлено.

Стягнено з ТОВ "Сумитеплоенерго" на користь держави 1 280 грн судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції та 1 920 грн за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Скасовуючи частково рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що висновок місцевого суду про наявність підстав для визнання незаконним наказу ТОВ "Сумитеплоенерго" від 7 червня 2017 року № 378-к "Про вивільнення персоналу" у частині скорочення ОСОБА_1 є хибним, оскільки питання визначення чисельності працівників та штату на підприємстві належить до внутрішньої діяльності підприємства, а суд може захистити порушені права працівника лише у спосіб, визначений законом (поновити на роботі, стягнути середній заробіток тощо).

Що стосується позовних вимог про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, суд апеляційної інстанції вказав, що адміністрацією ТОВ "Сумитеплоенерго" виконані вимоги частини 1 статті 116 КЗпП України, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

При визначені розміру моральної шкоди місцевий суд виходив із засад розумності, виваженості та справедливості відповідно до статті 237-1 КЗпП України, тому рішення в цій частині постановлене з додержанням норм матеріального права і підстав для його скасування немає, а заявлений позивачем її розмір є завеликим і недоведеним.

Відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення збитків (упущеної вигоди), суд апеляційної інстанції вважав правильною, оскільки ОСОБА_1 звернувся за вирішенням трудового спору, а стаття 22 ЦК України, на яку він посилається, регулює цивільно-правові відносини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У липні 2018 року ТОВ "Сумитеплоенерго" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просило скасувати постанову апеляційного суду Сумської області від 10 липня 2018 року в частині вирішення позовних вимог про незаконне звільнення і поновлення ОСОБА_1 на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і відшкодування судових витрат.

Крім того, позов обґрунтовано порушенням вимог статей 116 та 117 КЗпП України щодо несвоєчасної виплати заробітної плати, а не статтею 235 КЗпП України, і він не містить вимог ні про поновлення на роботі, ні про скасування (визнання незаконним) наказу про звільнення позивача.

Позиція інших учасників справи

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що постанова суду апеляційної інстанції винесена у відповідності до норм матеріального та процесуального права і підстав для задоволення касаційної скарги немає.

Провадження в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 5 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі і цією ж ухвалою відмовлено в зупиненні виконання постанови апеляційного суду Сумської області від 10 липня 2018 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць та поновлення на роботі. У іншій частині виконання постанови апеляційного суду зупинено до закінчення касаційного провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 3 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи з дитинства.

З 10 квітня 2007 року до 20 серпня 2017 року ОСОБА_1 працював на різних посадах у ТОВ "Сумитеплоенерго". Заробітна плата позивача становила за червень 2017 року - 3 223,87 грн, за липень 2017 року - 2 767,19 грн

Відповідно до наказу № 692-к від 27 вересня 2016 року позивачу продовжено строковий трудовий договір на період з 1 листопада 2016 року до 31 грудня 2017 року на посаді контролера департаменту "Енергозбут".

7 червня 2017 року наказом ТОВ "Сумитеплоенерго" № 325 внесено зміни до штатного розпису, згідно з якими у зв'язку з оптимізацією чисельності працівників прийнято рішення з 21 серпня 2017 року вивести зі штатного розпису сторожів відомчої і воєнізованої охорони ТОВ "Сумитеплоенерго" і контролерів департаменту "Енергозбут".

7 червня 2017 року наказом ТОВ "Сумитеплоенерго" № 378-к "Про вивільнення персоналу" визначено такими, що підлягають вивільненню за скороченням штату з 21 серпня 2017 року, позивача та ще тринадцятьох працівників товариства.

13 червня 2017 року відповідач направив позивачу повідомлення вих. № 2714 про заплановане звільнення на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП Україниу зв'язку зі скороченням чисельності і штату працівників товариства. У повідомленні позивачу роз'яснено, що йому буде сплачено вихідну допомогу і поінформовано про неможливість переведення на іншу посаду у зв'язку з відсутністю у товаристві роботи за такою посадою.

Повідомлення отримано позивачем 19 червня 2017 року.

21 серпня 2017 року наказом ТОВ "Сумитеплоенерго" № 325-к "Зміни до штатного розпису" з 21 серпня 2017 року виведено зі штатного розпису, зокрема, дві одиниці контролерів департаменту "Енергозбут".

21 серпня 2017 року ТОВ "Сумитеплоенерго" видано наказ (розпорядження) № 562-к про припинення трудового договору (контракту), яким в день видання наказу звільнено ОСОБА_1 з посади контролера за скороченням штату працівників на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку та компенсацією за невикористану частину щорічної відпустки тривалістю 13 календарних днів.

21 серпня 2017 року з позивачем проведений розрахунок при звільненні. Так, належні при звільненні кошти в сумі 5 865,26 грн перераховані позивачу на його банківський рахунок. Відповідно до наказу від 23 серпня 2017 року № 438 позивачу 31 серпня 2017 нарахована премія у сумі 491,23 грн, яка також перерахована на його рахунок. Відповідно до наказу від 28 вересня 2017 року № 482 позивачу 31 серпня 2017 нарахована премія у сумі 402,50 грн, яка також перерахована на його рахунок.

Також судом встановлено, що на час прийняття рішення про скорочення саме посади позивача та на день його звільнення його стаж безперервної роботи на підприємстві становив понад десять років. Такий стаж роботи був більшим, ніж у інших вісьмох з чотирнадцяти контролерів, які залишилися працювати після скорочення штату, що є порушенням частин 1 та 2 статті 42 КЗпП України.

Отже, перед прийняттям наказу № 378-к "Про вивільнення персоналу" відповідач не визначив та не встановив існування можливого переважного права осіб на залишення на роботі серед дванадцятьох сторожів і двох контролерів, в тому числі ОСОБА_1.

Апеляційним судом встановлено, що 26 липня 2017 року ТОВ "Сумитеплоенерго" видано наказ № 492-к, за яким ОСОБА_2 з 1 серпня 2017 року визнано такою, що працює постійно контролером департаменту "Енергозбут" за основним місцем роботи.

Відповідно до наказу № 137-к від 1 березня 2016 року "Про переведення кур'єрів на посаду контролера" з 1 березня 2016 року було переведено кур'єрів департаменту "Енергозбут" на посаду контролерів, зокрема, ОСОБА_1 (на період строкового трудового договору до 31 жовтня 2016 року, дію якого продовжено на період з 1 листопада 2016 року до 31 грудня 2017 року наказом № 692-к від 27 вересня 2016 року) та ОСОБА_2 (тимчасово, на період декретної відпустки ОСОБА_3 - до 10 жовтня 2017 року).

Отже, на час повідомлення ОСОБА_1 про його звільнення у зв'язку зі скороченням штату працівників вакантну посаду контролера департаменту "Енергозбут" було запропоновано ОСОБА_2, яка перебувала у трудових відносинах за строковим трудовим договором на час перебування основного працівника у відпустці по догляду за дитиною, і не підлягала скороченню.

Таким чином, ОСОБА_1, при наявності вільної посади контролера, на якій він бажав працювати, у зв'язку зі скороченням штату працівників підприємства не було переведено, чим не дотримано вимог частини 2 статті 40 КЗпП України і порушено право позивача на переведення на іншу роботу за його згодою.

З довідки ПАТ "Сумитеплоенерго" від 19 жовтня 2017 року апеляційним судом встановлено, що на картковий рахунок ОСОБА_1 21 серпня 2017 року платіжним дорученням № 5651 перераховано 5 865,26 грн заробітної плати, належної до виплати на момент звільнення. Після звільнення згідно з наказом № 438 від 23 серпня 2017 року по підприємству в серпні була нарахована премія за підсумками роботи за липень 2017 року в сумі 687,50 грн, яка перерахована на картковий рахунок ОСОБА_1 31 серпня 2017 року платіжним дорученням № 5902 в сумі 491,23
грн. Згідно з наказом № 482 від 28 вересня 2017 року у вересні була нарахована премія за підсумками роботи за серпень 2017 року в сумі 500 грн, яка була перерахована на картковий рахунок ОСОБА_1 6 жовтня 2017 року платіжним дорученням № 6715 в сумі 402,50 грн.

Таким чином, наведені обставини дали апеляційному суду підставу для висновку про те, що адміністрацією ТОВ "Сумитеплоенерго" виконані вимоги частини 1 статті 116 КЗпП України.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною 3 статті З ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статтею 2 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Між сторонами виник спір щодо правомірності дій відповідача під час звільнення позивача за скороченням численності працівників на підприємстві. Ці відносини регулюються нормами КЗпП України.

Відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі скорочення чисельності або штату працівників.

При цьому таке звільнення допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

При скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Відповідно до статті 42 КЗпП України при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається зокрема:

1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;

2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;

3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації, та ряду інших працівників.

З наведених обставин та положень закону суди встановили, що у ТОВ "Сумитеплоенерго" відбулися зміни в організації виробництва та скорочення штату працівників.

21 серпня 2017 року ТОВ "Сумитеплоенерго" видано наказ (розпорядження) № 562-к про припинення трудового договору (контракту), яким в день видання наказу звільнено позивача ОСОБА_1 з посади контролера за скороченням штату працівників на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги в розмірі середньомісячного заробітку та компенсацією за невикористану частину щорічної відпустки тривалістю 13 календарних днів.

Вважаючи порушеними свої трудові права, у вересні 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до ТОВ "Сумитеплоенерго" про визнання незаконним наказу № 562к від 19 серпня 2017 року про його звільнення та відшкодування збитків; просив визнати наказ ТОВ "Сумитеплоенерго" про його скорочення незаконним, зобов'язати відповідача виплатити зарплату за вимушений прогул до дня фактичної виплати всіх належних сум і зобов'язати відповідача надати письмову розшифровку сум, які підлягають виплаті, стягнути з відповідача 500 000 грн в рахунок компенсації матеріальних збитків та 200 000 грн в рахунок компенсації моральної шкоди.

Апеляційний суд, дослідивши надані сторонами докази та погодившись з рішенням суду першої інстанції про скасування наказу про скорочення ОСОБА_1, який займав посади контролера, дійшов правильного висновку про те, що ухваленим судом першої інстанції рішенням поновлення позивача на роботі не відбулось, отже його порушене трудове право не відновлено. Тому належним способом захисту порушеного права позивача є його поновлення на роботі на посаді контролера департаменту "Енергозбут" ТОВ "Сумитеплоенерго" з 22 серпня 2017 року із стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Суд апеляційної інстанції захистив порушені трудові права позивача із урахуванням обставин, якими обґрунтовано позов, і правильно застосував відповідні норми матеріального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Касаційний суд дійшов висновку про те, що при вирішенні справи судом апеляційної інстанції правильно застосовано норми матеріального права, порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, не встановлено.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що вони ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Сумської області від 10 липня 2018 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: В. О. Кузнєцов В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов