Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.07.2018 року у справі №136/14/17

Постанова

Іменем України

12 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 136/14/17

провадження № 61-37128св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Журавель В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М.

М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_4, на постанову апеляційного суду Вінницької області від 24 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В., Стадника І. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому просив стягнути із ОСОБА_2 на його користь грошові кошти в сумі 7 666 792 грн. Стягнути солідарно із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь грошові кошти в сумі 1 000 грн.

Позовна заява мотивована тим, що в період із 2014 року по 2015 рік ОСОБА_1 видав ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 7 666 792 грн, за які останній мав йому поставити певні матеріали та виконати відповідні роботи. З метою забезпечення виконання ОСОБА_2 взятих зобов'язань, між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, відповідно до якого останній поручився перед ОСОБА_1 за виконання ОСОБА_2 своїх обов'язків в обсязі 1 000 грн.

Усупереч взятих на себе зобов'язань ОСОБА_2 після отримання грошових коштів не поставив йому матеріали та не виконав обумовлених робіт. Потреба у роботах та послугах ОСОБА_2 відпала, проте кошти останній у добровільному порядку не повертає, що стало підставою для звернення до суду із цим позовом.

Короткий зміст рішення та ухвали суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 12 грудня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 2 226 000 грн.

Стягнуто солідарно із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 1 000 грн. В решті позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 не виконав основного зобов'язання, забезпеченого порукою, а тому кошти у сумі 2 227 000 грн набуті ним без достатньої правової підстави.

Вирішуючи позовні вимоги щодо стягнення із відповідачів солідарно грошових коштів в сумі 1 000 грн, суд виходив з того, що боржником порушено зобов'язання, забезпечене порукою, а тому вони відповідають перед кредитором як солідарні боржники у межах погодженої у договорі поруки суми.

Постановою апеляційного суду Вінницької області від 24 квітня 2018 року рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 12 грудня 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у позові.

Апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_1 не довів свого позову, оскільки не надав суду доказів безпідставного набуття відповідачем грошових коштів у сумі 7 666 792 грн, які належать ОСОБА_1. Похідні вимоги позивача про стягнення солідарно з відповідачів грошових коштів за договором поруки задоволенню не підлягають, у зв'язку з відмовою у задоволенні основних позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1, через свого представника ОСОБА_4, подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржене судове рішення.

Касаційна скарга аргументована тим, що апеляційний суд, встановивши, що між сторонами існують договірні відносини, у порушення статей 526, 882, 883 ЦК України не стягнув із ОСОБА_2 отримані кошти за договором підряду, оскільки останній своїх зобов'язань не виконав.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2018 рокувідкрите касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

15 листопада 2019 року справа № 136/14/17-ц передана судді-доповідачу Журавель В. І.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

10 січня 2014 року між інвесторами: ПП "Турист-Азов", фізичною особою ОСОБА_1, виконавцями-1: фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та виконавцем-2 - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 укладено Договір № 1 про спільну забудову бази відпочинку ПП "Турист-Азов".

14 липня 2015 року між "Замовником" фізичною особою ОСОБА_1 та "Підрядником" ФОП ОСОБА_2 укладено Договір № 1 про врегулювання відносин, яким врегульовано об'єм робіт, їхню вартість та порядок оплати, терміни виконання.

09 березня 2015 року з метою забезпечення виконання ОСОБА_2 взятих на себе зобов'язань перед ОСОБА_1 щодо поставлення кредитору товарів та виконання на його користь будівельно-ремонтних робіт або невиконання обов'язків боржником за повернення ним одержаних коштів, між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір поруки.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскарженого судового рішення.

Суд перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосування норм права

Відповідно до частини 1 статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до частини 1 статті 11 ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення рішення судом першої інстанції) визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 просив стягнути кошти у сумі 7 666 792
грн, надані ОСОБА_2, за які останній мав виконати певні роботи та поставити певні матеріали. Після отримання коштів відповідачем потреба у його роботах та послугах відпала, однак коштів останній не повернув. Тому позивач просив стягнути їх з ОСОБА_2 як безпідставно набуті.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що "предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин 1 та 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України".

Таким чином, наявність зобов'язальних правовідносин, для яких характерним є спосіб повернення майна, переданого за договором, виключає можливість пред'явлення позову в порядку статті 1212 ЦК України. В такому випадку права осіб, які перебувають у зобов'язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов'язального права.

Апеляційним судом встановлено, що між ПП "Турист-Азов" та фізичною особою ОСОБА_1 як сторона "Замовник ", та ФОП ОСОБА_2 - як сторона "Підрядник", виникли правовідносини договору підряду, за яким "Підрядник" зобов'язується виконати певну роботу за завданням другої сторони "Замовника ", а "Замовник" зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд, встановивши наявність між сторонами договірних зобов'язань, правильно зазначив про неможливість застосовування до спірних правовідносин положення статті 1212 ЦК України та аргументовано відмовив у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд встановивши правовідносини сторін не стягнув із ОСОБА_2 отримані кошти за договором підряду, оскільки останній своїх зобов'язань не виконав, колегія суддів відхиляє, оскільки визначений статтею 13 ЦПК України принцип диспозитивності цивільного судочинства полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до статтею 13 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених статтею 13 ЦПК України випадках.

Інші доводи касаційної скарги не впливають на правильність судового рішення, не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення постановлене без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін постанови апеляційного суду Вінницької області від 24 квітня 2018 року, оскільки судове рішення є законним та обґрунтованим.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_4, залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Вінницької області від 24 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. І. Журавель

Н. О. Антоненко

М. М. Русинчук